Путін, Прокоф'єв та Петлюра — як у Великому театрі, де ідеологія переважила мистецтво.

Вже давно настав час відмовитися від здивування, але я, наївна особа, все ще вражаюсь. Наразі Катя Марголіс, безстрашна й романтична лицарка, яка всіма силами протистоїть культурному впливу руського світу в Європі, зокрема в Італії, веде кампанію за заборону концерту придворного диригента путінського режиму Валерія Гергієва. У ході своєї боротьби вона роз'яснює всім охочим, зокрема і італійським журналістам, чому концерт Гергієва в Італії є неприйнятним і як музика може бути не лише поза політикою, а й стати її важливою частиною. Вона підбирає аргументи та пояснення. І тут Большой театр невдало підкидає їй відмінний приклад. Нещодавно на закритті сезону там показували оперу Сергія Прокоф'єва "Семен Котко", дія якої відбувається в 1918 році. Герой повертається з війни додому, в рідне село, а там його чекають жахливі наслідки, зокрема, вбивства з боку петлюрівців. Вражений побаченим, герой вирішує будувати соціалізм, а на сцені з'являються титри, що прославляють героїчне ОРДЛО, яке, як і сто років тому, страждає від українців, і тут з'являється Путін, який нібито всіх рятує. Завіса.

Ну я спочатку трохи посумувала щодо нашого композитора Прокофʼєва з-під Бахмута, який заради лояльності змушений був в 1939 році написати таку шнягу. А потім я подумала -- стоп! Які в біса погані українці в 1939 році, що відбувається? І спитала в людей. І прекрасні люди одразу дали мені посилання на академічну оксфордську роботу, та я вже і сама почитала, що в оригіналі це були погані НІМЦІ, але тут як раз було підписано пакт Молотова-Ріббентропа і німців терміново замінили на австрійців (за що??), а потім і взагалі на абстрактних злодіїв неясної ідентичності. В цілому, опера виявилась не дуже вдалою (чого б це, з таким сюжетом?), ну і невдовзі війна, короче, про неї майже забули.

Однак нині з'явилися особи, які викопали з-під колоди цей пропагандистський непотріб неіснуючої країни — і виставили його в Большому, звичайно ж, поруч з актуальними українцями.

Тут потрібно щось додати в кінці допису – але що саме? Все ж і так очевидно, просто іноді мене це все ще дивує.