Таємнича станція, фестивалі та "пишні" корови: життя в найвіддаленішому селі України.

Як село опинилося "на краю карти"

Сарата розташована на значній висоті в Українських Карпатах, в історичному Путильському районі Чернівецької області, оточена мальовничими полонинами та густими смерековими лісами. Найближчі населені пункти — Шепіт і Яловець, а також гірські присілки, з якими село з'єднане ґрунтовими шляхами та давніми лісовозними стежками.

Село виникло на початку 18 століття як маленька гірська громада лісорубів і пастухів. У найкращі часи тут проживало близько 200 людей, працювала лісозаготівля, для сплаву деревини звели кляузу - спеціальну дамбу, яка регулювала рівень води в річці. Сьогодні кляуза відновлена й використовується вже для невеликої гідроелектростанції.

Саме через відсутність доріг Сарата стала втіленням "найвіддаленішого села України". Це, по суті, крайній гірський "кут" регіону, куди важко дістатися на транспорті, і звідки вибратися до райцентру може зайняти чимало часу.

Це село також вважається одним із найвищих в Україні, адже його середня висота над рівнем моря становить 1182 метри.

Завдяки цьому, клімат у селі є досить жорстким: влітку, навіть у липні, середня температура коливається між +15 і +18 градусами, тоді як взимку мороз може опускатися до -30 градусів.

Офіційно досягти Сарати можна лише по ґрунтових шляхах, які проходять через гірські перевали та лісові звивисті дороги. У путівниках вказується, що від найближчого села, де є можливість проїзду, потрібно пройти ще 20-30 кілометрів. Частина цього маршруту - це стара лісова колія, яка після дощів перетворюється на справжнє болото.

Взимку та під час тривалих дощів село може опинитися майже ізольованим: легкові автомобілі сюди не можуть доїхати, а іноді навіть позашляховики змушені здавати назад.

Тому місцеві жителі мають коней або старі вантажівки, здатні долати гірські дороги. Постачання продуктів відбувається нерегулярно: дехто вирушає в дорогу раз на тиждень, інші - лише раз на місяць, а частину їжі вирощують та виробляють самостійно.

Офіційна статистика щодо населення є недостатньо актуальною: це село занадто маленьке і розташоване на гірському схилі, через що не включається в окремі звіти.

На даний момент у селі мешкає приблизно 15 осіб, серед яких переважають літні люди, що вирішили залишитися, а також сім'ї, які мають тісний зв'язок з лісами та гірськими луками.

Безліч дворів залишається незаселеними, а час поступово руйнує будівлі. Деякі з них перетворилися на тимчасові пасіки або літні стайні для тварин, куди власники навідуються лише в теплу пору року.

Основою місцевої економіки є традиційні високогірські промисли: лісозаготівля, тваринництво та полонинське господарство. Деякі жителі займаються працею в лісовому господарстві, інші утримують корів і овець, реалізуючи молоко та бринзу у навколишніх селах.

До речі, корів у селі більше, ніж людей. Навколо великі пасовища і в кожній хаті по декілька корівок. І всі вони з характером - вони зранку йдуть пастися самостійно і так само - повертаються додому.

Іншим, більш сучасним напрямком розвитку є туризм. Село Сарата розташоване в межах Черемоського національного природного парку, де в інформаційних матеріалах парку воно зазначається як важлива локація для кількох еколого-туристичних маршрутів, зокрема "Жупани", "Здіймаючись над обрієм" та "Дорогою до небес".

Для туристів це - вихід на хребет Чорний Діл, до скель, печер, водоспадів і цілющих джерел, які згадують у регіональних медіа як головні "родзинки" найвіддаленішого села.

Серед туристичних об'єктів, що варто побачити біля Сарати, особливу увагу привертає гора Томнатик, розташована всього за 4 кілометри від села. На її вершині височіють величезні й водночас дивні кулі, які давно стали символом цього місця. Локацію називають "Памір" - саме так у радянські часи називалася секретна радіолокаційна станція, що діяла тут.

З 1960-х до середини 1990-х років на висоті 1565 метрів працював стратегічно важливий військовий об'єкт. Його місцезнаходження було обрано не випадково, адже поруч проходить кордон з Румунією.

Під час холодної війни ця станція здійснювала радіолокаційний моніторинг обширної території, охоплюючи ділянки від узбережжя Туреччини до Балтійського моря.

5 листопада 1995 року база "Памір" офіційно закрила свої двері. Відтоді на її території залишились лише напівзруйновані адміністративні споруди, пусті куполи та одна велика антена "П-14 Лена". Тільки в останні роки місцева влада почала дивитися на цей об'єкт як на потенційний туристичний ресурс і стала організовувати тут щорічні етнофестивалі.

Попри занепад, "РЛС Памір" не зникла з життя регіону: куполи стали прихистком від негоди для овець і туристів, а сама гора Томнатик періодично оживає завдяки культурним подіям.

Найбільш популярним з усіх є фестиваль "Памір FEST". У рамках цього заходу ви зможете насолодитися живими концертами, взяти участь у нічній вечірці, відвідати ярмарок, спробувати страви буковинської кухні та взяти участь в інтелектуальних іграх.

Чорний Діл (зображення: Вікіпедія)

Особлива історія Сарати пов'язана з невеличкою дерев'яною церквою святого Івана Хрестителя, що розташована на пагорбі, що підноситься над селом. У документах Черемоського національного парку цю церкву називають крихітною гуцульською святинею, зведеною руками самих місцевих жителів, де колись проходили служби щонеділі.

Сьогодні богослужіння відбувається лише раз на рік - на Івана Купала. Тоді до села збираються люди з навколишніх сіл і колишніх мешканців: Сарата на кілька днів оживає, на подвір'ях розкладають столи, лунає гуцульська музика, а церква знову стає центром громади. Весною 2012 року святиню реставрували, надавши їй оновленого гуцульського вигляду.

Дерев'яна церква Св. Івана Хрестителя 19 століття (фото: Вікіпедія)

Найближча повноцінна школа й амбулаторія - не в самій Сараті, а в нижчих селах; туди дітей і хворих треба довозити або доправляти, що взимку перетворюється на проблему.

У селах подібного типу закриття місцевої школи стає своєрідним "поворотним моментом" — молоді родини з дітьми вирушають ближче до міських центрів. Діти з Сарати здобувають освіту в інтернаті, що розташований у селі Селятин, за 40 кілометрів від їхнього дому.

У цьому селі немає ані крамниці, ані пошти. Найближчий магазин розташований за 18 кілометрів, і взимку сніг може так сильно замести дороги, що залишиться тільки залишитися вдома і дочекатися весни.

Ситуація з мобільним зв'язком у високогір'ях також характеризується певними особливостями: стабільний сигнал доступний не в кожному місці, а інтернет, як правило, функціонує лише на висотах або зовсім відсутній.

Для частини мешканців це означає життя практично без цифрових сервісів і банально складний доступ до онлайн-адміністративних послуг чи медицини.

Дамба на річці Сарата (фото: Вікіпедія)

Незважаючи на всі виклики, деякі мешканці не можуть уявити свого існування поза межами Сарати. Для одних це батьківщина, де живуть їхні предки, для інших - шанс на повну самостійність: власні ліси, джерельна вода, городина, худоба, а також гриби та ягоди.

У цьому місці люди обговорюють спокій та відчуття волі, які важко знайти у міських джунглях: тут відсутні затори, рекламні щити та метушня. Присутні лише гори, зміни погоди та власні можливості – і це одночасно і випробування, і найцінніше в житті в найвіддаленішому селі України.