Сергій "Колос" Мартинюк: Російська мова та культура повинні асоціюватися з маргінальністю.

- Ти не раз наголошував, що є тотальна присутність російської мови в Києві. Чому, на твою думку, навіть після стількох років повномасштабної війни українці досі не подолали "мовний бар'єр" у побуті?

- Важко за три, десять, навіть тридцять років побороти те, що навʼязувалося сотнями років. Мінялася не просто вжиткова мова - ламалася свідомість, сприйняття своєї належності до культури.

І там де, здавалося би, ворог з ракетами, дронами і постійними некрологами в стрічках новин мав би допомогти нам остаточно позбутися меншовартості, мовної зокрема, ми досі шукаємо аргументів для багатьох українців, чому без змін не обійтися. Досі пояснюємо, що російський контент з податками в РФ вертається до нас обстрілами і терором цивільних міст. Чому говорити на загал українською, а дітям далі тулити "язик" - дно. Але я налаштований оптимістично. Бульбашки ростуть.

- Як, на твою думку, варто реагувати на "знаменитий" (хоча вже й заїжджений) у соцмережах аргумент про "російськомовних хлопців в окопах", який часто використовують ті, хто досі не перейшов на українську?

- Це чистої води емоційна маніпуляція і перекладання відповідальності з себе на інших. Те саме відбувається, коли люди говорять про те, чому маю служити я, а не діти чиновників і депутатів.

Якщо підходити до питання з раціональної точки зору, можна стверджувати, що те, що хтось спілкується російською на фронті, не може бути основним чинником для формування мовної політики в мирному, хоч і відносно, житті країни. Така політика повинна бути розроблена і реалізована, незалежно від думок окремих маргінальних груп.

Крім того, військові в даний час активно захищають свою країну, борючись за своє життя та життя держави. Для багатьох із них, безумовно, не до вивчення української мови. Але ти можеш це зробити. Принаймні, поки що, ти не на фронті.

Чи знайомі тобі українські митці, чиї дії, незважаючи на їхню попередню підтримку України або публічні заяви, викликали у тебе глибоке розчарування або виявилися, скажімо так, недостойними?

- Ні. Навпаки. Багато хто визнав свою неправоту, недалекоглядність. Служать, волонтерять, збирають кошти. Так, хтось просто зіскочив з цього потягу в степи Європи. Але хай це буде на їхній совісті. Тут лишилися кращі.

М*даки підтвердити своє абсолютне м*дацтво. Іван Дорн, наприклад. Хоча навряд хтось чекав від нього іншого. Або Сергій Бабкін, який, мені здається, є рекордсменом по зашкварах.

- У соцмережах час від часу пишуть про проблеми із забезпеченням ЗСУ та інші негативні нюанси. Чи можеш ти спростувати популярні міфи або пояснити, що насправді не все так погано, як здається?

Складнощі наявні — з мобілізаційними ресурсами, необхідною кількістю озброєння, системами протиповітряної оборони та іншим. І на це існують об'єктивні причини. Однак часто в соціальних мережах цими питаннями займаються люди, які не мають жодного відношення до військової справи.

Вороже інформаційно-психологічне спеціальне операційне середовище активно використовує і поширює настрої "всепропальців". Яскравий приклад – кампанія з дискредитації ТЦК. При цьому ніхто не звертає уваги на те, що за кожним випадком ситуативного деструктиву існують сотні звичайних ситуацій, де ТЦК виконує свої обов'язки на високому професійному рівні. Але про це не пишуть, адже сенсаційні зради завжди привертають більше уваги.

Фільтруйте те, що читаєте. І донатьте. Це допомагає і війську, і вашій менталці.

Музикант, автор творів та військовий Сергій Мартинюк (зображення надано самим артистом)

- Як ти оцінюєш поточну державну підтримку культури в Україні? Чи повинна держава підтримувати мистецтво в умовах тотальної війни, і які її пріоритети в цій сфері мають бути першочерговими?

Можливо, на перший погляд, культура не є пріоритетом, але ця війна має глибокий онтологічний зміст — це зіткнення культур, ідеалів і уявлень про майбутнє. У довгостроковій перспективі перемогу здобуде та культура, яка виявиться більш адаптивною до сучасних викликів і відповідатиме на актуальні потреби суспільства, а не залишатиметься в тіні застарілого імперського спадку, який уже втратив свою значущість.

Чи вистачає нашій культурі підтримки збоку держави? Спірне питання. Якщо в плейлістах української молоді досі російська музика, значить є питання... Те, що держава має вникати, комунікувати з митцями, молодим поколінням, надавати можливості - це факт. Особливо тепер, в умовах війни. Захистити українську культуру, фундувати її носіїв, зробити її агресивно життєстійкою - ось пріоритет, який має бути першочерговим.

Щиро втішений, що є, до прикладу, Український культурний фонд, який не лише фінансово сприяє реалізації проєктів, а дозволяє митцям бути вільними у формах своєї реалізації.

Які, на твою думку, причини роблять УКФ важливим та корисним ресурсом для прогресу української культури?

УКФ дійсно унікальний у своєму роді, адже він об'єднує фінансову підтримку з активним діалогом між митцями та державою, не залишаючи їх осторонь. Крім того, ця організація сприяє розвитку митців не лише як творчих особистостей, але й навчає їх бути ефективними проєктними менеджерами. Завдяки цьому гурти мають можливість записувати альбоми, які в інших умовах, можливо, ніколи б не вийшли, а художники реалізують концептуальні виставки...

Які з цих проєктів справили на тебе особисте враження, і які ти б рекомендував іншим?

Напевно, ви вже чули про безліч проєктів, можливо, навіть не усвідомлюючи, що вони реалізуються завдяки підтримці УКФ. Серед них — подкаст "Українізейшн", Дитячий кінофестиваль, наш "Поетичний проєкт "Відчуй" та соціальний проєкт "Вдома" від ТНМК. Це лише кілька з тих, які прийшли мені на думку.

Як ти вважаєш, наскільки популярним є хор "Гомін", який виконує кавер-версії відомих пісень? Чи вважаєш ти, що це хороший спосіб сприяти популяризації, чи, на твою думку, така діяльність може негативно впливати на розвиток оригінальної української музики?

Вважаю, що наша масова культура перебуває в активному розвитку, постійно самозбагаючись, шукаючи нові форми і вирази, ведучи дискусії, викликаючи суперечки та з'ясовуючи стосунки. Вона намагається зрозуміти, що краще — "Смарагдове небо" чи більш стримані твори.

"Гомін" має дуже класну атмосферу, хоча я не впевнений, що відвідав би їхній концерт. Кавери, що звучать тут, слугують відмінним засобом для популяризації та переосмислення музики, яка могла б залишитися забутою в історії.

На мою думку, тема повного усунення руснявого контенту залишається відкритою, тому всі його форми та прояви залишаються актуальними: від "Гомону" до товариша Мирослава Кувалдіна, який займається створенням навколовоєнного шансону.

Як ти дивишся на кавер-версії своїх власних композицій?

- Все залежить від каверів. Якщо талановито, то серце квітне, від того, що музика живе своїм життям.

Сергій Мартинюк (зображення надане самим артистом)

Чому, незважаючи на все, багатьом українцям залишається цікаво переглядати російські медіа, такі як програми Дудя чи Собчак? Це лише звичка, чи, можливо, за цим стоять більш складні причини?

Відсутність культурного розмежування між нами та ними, яке стало звичним явищем і виникло внаслідок агресивної денаціоналізації українців. У дитинстві ми використовували неприємний термін "наші" для опису мовних продуктів, що були зрозумілі нам, і для багатьох цей вислів залишається актуальним і досі.

Проте процес не зупиняється - відбувається витіснення та зміна культурних цінностей. Можливо, це відбувається дещо повільніше, ніж нам хотілося б. Однак війна та брак фінансування мають свій вплив. Росія інвестує величезні кошти в свою кінематографію та культуру в цілому, і робила це протягом століть. Ми ж наразі лише ведемо розмови про необхідність підтримки культури.

- Чи віриш ти, що після війни може повернутися попит на російську музику? І що потрібно зробити, щоб цього не допустити?

Я впевнений. Тепер все залежить від ринку, держави та митців — досягти такого рівня якості, обсягу та універсальності контенту, що пошук зрозумілих мовних альтернатив у Росії стане зовсім зайвим.

Крім того, необхідно впровадити інформаційну політику, яка ефективно формуватиме наративи про ворожість російської культури та неприйнятність її споживання. Російська мова і культура повинні асоціюватися з маргінальністю. Кінець.

Яким чином трансформувалася аудиторія гурту Фіолет під час повномасштабної війни? Чи спостерігаєш ти, що слухачі стали більш критичними, чи, навпаки, проявляють більшу емоційність?

- Люди подорослішали. Більше плачуть, щиріше сміються, довше обіймаються, відкритіше спілкуються після концертів... Кожному є що розповісти, кожен хоче бути зараз почутим. В кожного своє життя, але нас обʼєднують спільні рани. А ще - порожні стільці на концертах, де мали би сидіти загиблі захисники. Зараз наші концерти - це про терапію, яка працює по обидва боки сцени.

- Фіолет нещодавно презентував унікальний концерт, який усі вихваляють і називають особливим. У чому полягала його унікальність і чи виправдався формат з огляду на благодійну мету?

Унікальність нового звучання наших композицій проявляється в гармонійному поєднанні різних видів мистецтв, а також у використанні сучасних технологій та ефектної постановки. Я захоплююсь кросжанровістю. Джазові інтерпретації наших творів, живопис разом з анімованими елементами, співпраця з талановитими професіоналами, які опікувалися звуком і світлом, підтримка УКФ та спілкування з фанатами після виступу — все це склалося в єдине ціле. І навіть присутність військових у залі додала особливої атмосфери.

Музиканти в захваті, а глядачі задоволені. За підсумками концерту вдалося зібрати значну суму - понад 150 тисяч гривень для підрозділу DARKNODE, в якому служить гітарист гурту Роман Андрухів. Тепер я вже планую нові творчі експерименти.

Ти – молодий тато. Які YouTube-канали ти переглядаєш разом зі своєю донечкою? Які з них міг би порадити іншим батькам для розвитку дітей?

Я не витрачаю багато часу на спілкування з Євою, але, на щастя, зараз існує безліч українського контенту для дітей. З того, що мені запам'яталося, це "Пані Калина" та "Студія Назара Савка", яка є творцем популярної "Бульки". Також наша малеча іноді переглядає англомовні канали.

А от з підлітковим україномовним контентом у нас ситуація в рази гірша. Старшу Злату доводиться контролювати у споживанні контенту, хоча вона досить свідома. Але ніша підліткового контенту українською дуже поступається російському.

Поділись своїм списком найулюбленіших фільмів та серіалів, які справили на тебе сильне враження або стали чудовим способом втечі від повсякденності.

- З топами складно. Надто багато позицій. Але дуже люблю те, що робить Арі Астер та Джордан Піл. Це з режисерів останніх років пʼяти. Незмінно в глибину, сатиру, ляк і природу людського. І подумати, і відволіктися.

З останнього топового - фільм Пола Томаса Андерсона "Одна битва за іншою". Нам дуже не вистачає кіно, яке би з такою відвертістю говорило про нас.

Які п’ять книг ти рекомендував би кожному українцеві прочитати в даний момент і з яких причин?

- Прочитайте останні дві книги Артура Дроня. І поезію ("Тут були ми"), і збірку короткої прози ("Гемінґвей нічого не знає"), в якій Артур переосмислює свої воєнні досвіди. Пронизливість, яка розриває і водночас утверджує нас в своїй правоті, як людей, які захищають свою землю.

Артем Чех, з його нещодавніми романами, які відображають атмосферу 90-х, та минулорічною "Піснею відкритого шляху", де український кріпак середини 19 століття опиняється на фоні громадянської війни в США, справді вражає! Це справжнє полум'я творчості!

Які твої улюблені куточки та локації в Києві, які ти обираєш для відвідування, коли випадає така нагода?

- Люблю гуляти з донечкою берегом Дніпра на рідних Осокорках. Там добре. Відчувається, чому я свого часу переїхав до Києва.

В людних місцях зараз не хочеться бути. Мені не вистачає часу на спілкування один на один, в тиші, без зайвих слів. У переповнених місцях часто виникають неприємні спогади — адже в багатьох ситуаціях нічого не змінилося. Хоча це лише поверхневе враження, яке не є остаточним. Ніколи не знаєш, де може бути брат, батько чи сестра конкретної людини. Потрібно вміти контролювати свої емоції, але зараз мені це дається нелегко.

З останніх закладів, які зацінив - це "Палочки" в районі метро "Олімпійської". Люблю східні кухні, люблю мʼясо в кисло-солодкому соусі.

- Куди б ти порадив поїхати в Україні восени? Які твої улюблені місця для подорожей країною, що допомагають відновити внутрішній ресурс?

- Хоча би Київське Полісся... Ліси вище Лютіжа, Київське море, де місцями не видно горизонту. Там гарно дихається, особливо восени, коли стопиться туристичний сезон. Плюс, можна гриби позбирати (хоча мої останні вилазки були не дуже успішними). Головне, дивитися під ноги - сюрпризів від орків ще вистачає.

Сергій Мартинюк на сцені під час виступу (зображення надане виконавцем)

Які українські виконавці, на твою думку, залишаються в тіні? Кого б ти рекомендував усім послухати?

Є стара, але дуже особлива група під назвою Очеретяний кіт, яка пропонує приємний та спокійний фолк-соул. Їхні тексти вражають, а атмосфера створює відчуття затишку і комфорту.

Є гурт Марний, якого майже нема, бо Андрій Дорош в "Азові", а Яків Марний в ДК Енергетику.

Є мій товариш Олександр Ремез, вокаліст київського гурту RvB, який майстерно володіє американським стилем і глибоко розуміє військові реалії війни.

Є репер Рома Майк, якому дуже гарно вдається в джазхопові груви і близьку мені лірику.

Існував проект під назвою "Кодло", який, на жаль, вже не активний, але на стрімінгових платформах можна насолодитися цікавим міні-альбомом... Там є чимало цікавого. Я щасливий, що цей матеріал залишився. Незважаючи на всі обставини.