"Сірат": танець на краю безодні

На фестивалі "Київський тиждень критики" показали стрічку "Сірат" - нову роботу галлійського режисера Олівера Лаше. Це новаторська і шокуюча драма про подорож марокканською пустелею, що отримала приз журі на цьогорічному Каннському кінофестивалі і представлятиме Іспанію на "Оскарі". Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як улюбленцю Канн Лаше вдалося переосмилити жанр роуд-муві та створити один з найбільш сміливих фільмів року.

Луїс (Серхі Лопес, відомий глядачам за роллю у "Лабіринті Фавна" Гільєрмо Дель Торо) разом із сином-школярем Естебаном (Бруно Нуньєс Архона) та їхнім вірним собакою Піпітою подорожують від однієї нелегальної рейв-вечірки до іншої. Луїс прагне знайти свою доньку, яка пропала безвісти серед цих пустельних святкувань п'ять місяців тому. Несподівано в пустелі з'являються війська, що евакуюють громадян ЄС через початок невизначеної війни — і, ймовірно, режисер натякає на конфлікт з ПОЛІСАРІО, військовою організацією, що бореться з марокканським урядом. У будь-якому випадку, група літніх рейверів виривається з евакуаційного конвою та мчить до кордону з Мавританією, де відбувається один з останніх пустельних рейвів. Луїс і Естебан вирішують приєднатися до них у надії знайти зниклу дівчину на цій вечірці.

Олівер Лаше - улюблений творець Каннського кінофестивалю, який поступово завоював визнання, представляючи свою фільмографію на цьому престижному заході. Його стрічка "Сірат" стала першим (але точно не останнім) твором, що взяв участь у змаганні за Золоту пальмову гілку. Лаше в своїх творах постійно звертається до тем ісламського містицизму. Наприклад, у "Мімозах" (2016) він інтерпретував фільм як "мусульманський вестерн", поділивши його на частини, названі на честь етапів молитви ракаат. Назва "Сірат" має глибокий зміст у мусульманській есхатології – це вузький міст, що є символом випробування. Згідно з ісламськими віровченнями, у Судний день всі повинні пройти Сіратом: праведники зможуть його подолати та потрапити до раю, тоді як грішники впадуть у пекло. Подорож Луїса з сином у компанії літніх рейверів стає метафорою цього складного шляху. Не кожен здатний витримати подорож через пустелю, особливо коли там тривають бойові дії.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Сірат'.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Сірат'.

Канни-2025: нехай переможе Lumière!

Зернистий медитативний кадр на 16-міліметровій плівці створює гіпнотичний ефект, від якого практично неможливо відірватись. Ідея "Сірату" виникла у Лаше задовго до початку знімального процесу. Надихнувшись фільмом "Скажений Макс: Дорога люті" Джорджа Міллера, він спочатку планував зняти драму про нелегальні гонки в пустелі, але з часом відмовився від початкового задуму. Проте вплив міллерівської стрічки залишається помітним у візуальному стилі. Лаше вміло утримує медитативний ритм, водночас динамічно просуваючи сюжет уперед, наповнюючи його шокуючими та жорстокими поворотами, що заважає глядачам задумуватись про свої смартфони під час перегляду.

Картину доповнює ідеально вивірений саунд дизайн, який поглиблює стан шоку під час найбільш жорстких сцен, та музика, яка ідеально працює з ритмом фільму. Композитор стрічки - відомий французький електронний музикант Kangding Ray, його роботу в "Сіраті" також відзначили на Каннському кінофестивалі. Фільм починається зі сцени рейву, його кульмінацією також стає сцена з техномузикою і танцями; рейверка Джад говорить Луїсу, який сприймає техно як шум, що ця музика - не для слухання, вона - для танцю.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Сірат'.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Сірат'.

Німецький філософ Фрідріх Ніцше стверджував, що готовий вірити лише в бога, який танцює. Замінивши концепцію фільму про вантажівкові перегони на оповідь про заборонені рейви, Лаше створює масштабну історію про силу та небезпеку ескапізму, що втілюється в культурі рейверів. Ця велика рейв-тусовка, що мчить пустелею на дизельпанкових фургонах, встановлюючи потужні сабвуфери серед віковічних барханів і занурюючись у техно в майже шаманському трансі, стає яскравою метафорою ескапізму. Усі учасники — бродяги, фріки, нове покоління бітників, які обирають жити, не усвідомлюючи, як змінився навколишній світ. Втеча від евакуаційного конвою та небезпечна подорож на останній рейв символізують спробу уникнути реальності, де панують війна та жорстокість, політика і бізнес, податки та соціальне страхування. Це намагання віддатися звуку, що створює ілюзію відсутності навколо всього, адже ти його просто не бачиш.

Проте Лаше не випадково так часто звертається до тем релігії та містики. Він підкреслює, що танцюючий бог є також і злим деміургом, котрий карає тих, хто не бажає прийняти реальність навколишнього світу. Простір пустелі у його творчості стає тим самим есхатологічним Сіратом: його не зможе подолати той, хто не в змозі визнати свої провини та сплатити за них.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Сірат'.

Зображення: kinorium.com Сцена з фільму 'Сірат'.

Більшість роуд-муві або фіксуються на фініші мандрів як основній мотивації руху, або вбачають сенс у подорожі як такій. "Сірат" належить до другого типу, де шлях насправді не має початку і кінця. Вже з перших хвилин глядачі розуміють, що Луїс вже давно шукає доньку, а рейвери вже давно кочують між вечірками. А в кінці фільму з'ясовують, що останній рейв на мавританському кордоні - це радше міраж, неіснуюча мета. Куди ж врешті-решт їдуть герої - так і не зрозуміло. "Сірат", направду, це спірітуалістське кіно, яке, через концепцію подорожі та випробування, виголошеє проповідь про те, що смерть завжди неочікувана, а горе завжди універсальне. Що не варто починати шукати щось цінне, якщо не навчився цінувати, що маєш. Що цей світ котиться в прірву і зрештою кожному доведеться пройти Сіратом, аби відповісти самому собі на питання, чи дійсно він праведний на своєму шляху.