"Сонце в родині: Юрко Стецик з ранніх років вражав усіх своїм неймовірним талантом."

На місці, де загинув Юрко Стецик є курганець з хрестами. Їх видно з дронів. Але доступ туди може бути лише після звільнення цієї території.

У кінці грудня 2024 року в Івано-Франківську панк-група "Пенсія" спільно з художником і музикантом Яремою Стециком влаштували Коляду, яка пройшла вуличками міста. Цю подію відвідало понад 300 людей. Вже другий рік поспіль Коляда проводиться на честь музиканта та пластуна Юрка Стецика — старшого сина родини художників Яреми та Наталії Стециків з Івано-Франківська.

Цю інформацію передає Репортер, посилаючись на Укрінформ.

Юрко завершив навчання в Українській гімназії №1 у своєму рідному місті. Його близькі згадують, що він не залишався надовго за книгами, адже був зайнятий участю у спортивних секціях з футболу, плавання, бойового гопака та інших дисциплін. Також він був активним членом Пласту.

Юрко вражав усіх своїми здібностями ще з малечку. Він мав потенціал стати видатним футболістом, майстерним цимбалістом або ж досвідченим слюсарем. Все, що він намагався робити, у нього виходило, і згодом він навчився використовувати ці таланти в дорослому житті. "У той час він справді був надзвичайно обдарованим", — ділиться спогадами батько Юрка, художник Ярема Стецик.

Згодом Юрко вступив до Львівської політехніки, де здобував освіту в галузі містобудування. Пізніше він вирішив перевестися на факультет архітектури Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. З 2019 року Юрко служив у Полтавській області. Після завершення служби він активно занурився у світ музики. В Івано-Франківську його пам'ятають як організатора рейв-вечірок за участю гуртів "Трясовина", "Пенсія" та "Злипні". Він виступав на бас-гітарі, бубнах і цимбалах. Крім того, Юрко допомагав батькові в оформленні інтер'єрів, піднімався в гори і просто насолоджувався життям.

До війни мій старший брат був митцем. Він писав музику, влаштовував виставки, дуже любив життя і постійно щось творив. Юрко був життєрадісним, неординарним. Я завжди хотіла бути схожою на нього. Він жив фантастичним світлом, яке я дуже хотіла перейняти, був сонечком нашої сім'ї. Завжди підтримував, давав поштовх, щоб ми пробували щось нове й отримували радість від кожного дня на землі, -- каже виданню "Глузд" сестра Юрка, Софія Стецик.

Перед початком повномасштабного вторгнення Юрко займався виготовленням одягу та сувенірів у майстерні "Буквиця". Дізнавшись про війну, він миттєво вирушив до військкомату і вже наступного дня приєднався до лав тероборони.

Юрко отримав повістку, але він і без неї пішов би служити. У березні вони вже поїхали на Сумщину, Харківщину, Полтавщину, а з літа зайняли позиції біля Гуляйполя, - пригадує Ярема Стецик.

Вже на службі Юрко часто дзвонив до рідних. Він годинами міг говорити з батьками і ці розмови були дуже теплими та дружніми.

Юрко провів свою останню відпустку вдома, оточений сім’єю, яка співала його різдвяні мелодії. Саме в цей період він створив свій популярний хіт "Де такий вайб взяв?". Також він залишив кілька письмових "заповітів", які пізніше будуть прочитані його близькими. У той час Юрко вирішив змінити свій імідж і пофарбував волосся в яскраво-рожевий колір.

Це була його своєрідна терапія. Упродовж служби на фронті він мав різні кольори волосся. Я ще питався, чи його не сварить командування, а Юрко відповідав просто: "Ті, що можуть сварити, до нас не доїжджають, а ті, що поряд, розуміють, що будь-який блиск невійськового є корисним". Що тоді для мене було найважливішим? Спокій стосунків. Якщо у підлітковому віці Юрка ми сперечались і наші стосунки були на межі кризи, то останні роки, хоча вони були важкими, минали у мирі і розумінні. Ми були вже з ним союзниками, - додає Ярема.

Після повернення з відпустки Юрко вирушив на передову. Свій останній бій він провів 28 грудня 2022 року, будучи у віці 23 років. Молодший сержант Юрій Стецик, відомий під позивним Пікассо, командував відділенням 1-го стрілецького взводу 2-ї роти 78-го окремого батальйону 102-ої бригади територіальної оборони, що носить ім'я полковника Дмитра Вітовського. Після бою неподалік села Дорожнянка в Запорізькій області він офіційно вважається зниклим безвісти.

Коли родина отримала новину про загибель Юрка, Ярема та Наталя Стецики намагалися зрозуміти деталі цієї трагедії. Декілька товаришів по службі підтвердили, що Юрко більше не з нами.

Це був ранок, приблизно о 9:30. Вони оборонялися під час атаки російських морських піхотинців. Юра вже виконував обов'язки командира — організовував людей, розставляв їх на позиціях, створюючи лінію захисту. У певний момент він опинився під вогнем. Куля потрапила йому в голову, пройшовши між каскою. Він загинув миттєво... Було б легко впертися і не приймати це як даність. І деякі з моїх родичів досі вважають, що Юрко повернеться, а частина друзів ще сподівається, що він у полоні... Але так само можна говорити й про присутність Бога. Мовляв, ніхто не тримав Його за руку. Або ж бути, як Фома, який казав, що не повірю, поки не торкнуся Твоїх ран... Ми повірили в це одразу, але в перші дні постійно перепитували побратимів. І ми вдячні їм за те, що вони змогли вийти з того бою і знайшли сили, щоб зателефонувати нам, - ділиться Ярема Стецик.

За словами товаришів, у цьому бою їхня команда понесла втрати, втративши двох побратимів. Смерть Юрка стала очевидною, тоді як доля іншого солдата залишається таємницею. У той час із передових позицій вдалося евакуювати всіх поранених, але тіла загиблих забрати не вдалося.

Якби ми виявили тіло, наш шлях вели б на кладовище. Проте наразі наш маршрут направлений на фронт, куди важко дістатися... Ми усвідомлюємо, що це небезпечна зона і маємо приблизну інформацію про місце поховання. На цій позиції є невеличкий курган із хрестами, які помітні з дронів. Проте потрапити туди можна буде лише після звільнення цієї території. Є висока ймовірність, що все там заміновано, - зазначає Ярема Стецик.

Для кожної з наших дітей втрата Юрка стала справжньою кризою. Настя наразі працює в Києві. Коли вона повертається, люди намагаються уникати розмов російською, адже це для Насті є неприйнятним. Софія написала кілька пісень, і, напевно, в кожній з них присутній образ Юрка. Захар поки що не готовий обговорювати цю тему — йому, напевно, найважче. Меланія, якій шість років, все ще просить нас, щоб Юрко хоча б приходив до неї в снах, щоб вони могли обійнятися, - ділиться Ярема Стецик.

Художник згадує момент, коли з фронту надійшла сумка з речами Юрка. У ній виявилося безліч його записів. Він зазначає, що Юрко фіксував усе, що не встиг висловити.

Він, напевно, розумів, що це хтось рано чи пізно таки буде читати. Ось там ми знайшли запис: "Люди вилазять із густішого". Думаю, це був його студентський період складних пошуків, коли не обминали депресії... Скоріше за все, він виколупувався тоді із своїх життєвих проблем, з нами він не ділився. Так от ми на його день народження і запустили ідею - зробити для родини футболки з дизайном "Люди вилазять із густішого, - розповідає художник.

Футболки були замовлені на виробництві "Буквиця", де колись трудився Юрко. Проект настільки вразив команду, що вони вирішили його розвинути – започаткувати виробництво футболок на замовлення з метою збору коштів на адаптивний одяг для поранених.

Ця ініціатива була запущена. Цього місяця вже вдалося зібрати близько 100 тисяч гривень у вигляді прямих донатів на виготовлення адаптивного одягу, - зазначає Ярема.

Спочатку їхня співпраця обмежувалася лише лікарнями Прикарпаття, але наразі вони налагодили зв’язки і з медичними закладами, що розташовані поблизу фронту. Крім того, виробник тепер пропонує замовлення худі та інших молодіжних речей, оформлених дизайном від Стециків та друзів Юрка.

Цей одяг справді вражає. Він несе в собі частинку позитивної енергії. Так, можливо, він коштує трохи більше, але й відчуття від нього значно приємніше. У ньому закладено емоції, - стверджує дизайнер.

Сьогодні родина Юрка визнає, що втратила інтерес до подорожей за межі країни, оскільки їх турбує можливість почути російську мову навіть там. Проте вони активно підтримують всі ініціативи, пов'язані з Юрком.

Для нас молитва має особливе значення. Ми не змогли знайти підходящий формат для традиційних поминальних обідів – це не спрацьовує у нашому випадку. Аналогічно, вечір пам'яті теж не завжди приносить бажаний результат. Тому ми обрали формат Коляди – це наша спільна історія. Він з дитинства був частиною наших Колядувань, а в дорослому житті сам почав їх організовувати. Друзі, які зараз з нами, переважно походять з його оточення. Багато з них колядували разом з Юрком. Вони створювали власні пісні, вкладали в них свої думки і формували свій унікальний світ. Це надзвичайно! Тепер я намагаюся запрошувати їх на наші Коляди, і це найцікавіші моменти свята. Тепер ми будемо робити це завжди, - стверджує Ярема Стецик.

Такі ж фестивалі організовує ще молодіжна команда "Потужняк", в якій свого часу творив Юрко. Два роки поспіль рок-н-рольний фест в Івано-Франківську проводять у пам'ять про нього, а кошти віддають для ЗСУ.

Юрко тепер ніби грає з нами у гру, ховається, втікає. Тому ми створюємо такі формати, де йдеться не про пам'ять, а про життя. За музей він би нас сварив. А грати "На шапку" у середмісті, чи водити друзів у гори - це його рухи. Нам допомагають спільні з ним проєкти, - каже Ярема Стецик і пропонує усім, хто пам'ятає Юрка, або вшановує інших Героїв, піднятися разом з ним та найближчими у високогір'я Карпат, де створювати відепроєкти їхніх портретів.

Ярема започаткував цей проєкт разом з Юрком, і вони вирішили назвати його "Вожу друзів у гори". Тепер, за словами Яреми, Юрко часто у снах запитує його, коли ж вони знову вирушать у Карпати з Героями.

А ще додає, коли бачить рожеве небо, то розуміє, що це "маячок від Юрка".

"Не потрібно науково доводити, але ми можемо помітити, що це його стиль. Лише він міг укласти угоду з Богом на таку тематику. Адже він пішов з життя в рожевих тонах, з волоссям того ж кольору..."

Нагадаємо, що 21 травня 2023 року Юрко Стецик посмертно нагороджений Залізним Пластовим Хрестом. Відзнаку вручили родині загиблого.

2 травня 2024 року на стіні Івано-Франківського ліцею імені Миколи Сабата, який раніше мав назву "Українська гімназія №1", відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь загиблого Юрка Стецика.

Офіційно Юрко Стецик все ще значиться як зниклий безвісти.