Трамп не є єдиним президентом США, який має досить спотворене уявлення про Путіна, зазначає WSJ.

Клінтон, Буш, Обама та Байден — усі вони намагалися налагодити стосунки з російським керівником, але в результаті стали жертвами його маніпуляцій.

Дональд Трамп каже, що хоче миру в Україні. Проблема полягає в тому, що Трамп бачить Владіміра Путіна таким, яким він хотів би його бачити -- загартованим, але практичним співрозмовником, а не таким, яким він є насправді -- колишнім підполковником КДБ, який насолоджується темним мистецтвом безжальної маніпуляції, зазначає Том Роган, журналіст та автор статей з питань національної безпеки для Washington Examiner.

Проте Трамп не є першим президентом США, який має ілюзорне уявлення про свого російського колегу. Варто згадати про досвід його попередників.

Перший американський президент, який мав справу з Путіним, Білл Клінтон, вважав за краще зберігати мовчання щодо проблем з правами людини в Росії, в тому числі щодо безглуздого ігнорування Путіним жертв серед цивільного населення під час Другої чеченської війни. Натомість Клінтон зосередився на тому, щоб схилити Путіна до приєднання до демократичного міжнародного порядку, що склався після холодної війни.

Проте Путін діяв зовсім по-іншому: він тиснув на російські медіа, створив коло олігархів, які за свою фінансову підтримку отримували політичну лояльність, і інтегрував корупцію, що має політичні мотиви, в економічну систему Росії — і все це відбувалося, поки Клінтон залишався на дистанції.

Далі в історії йшов Джордж Буш-молодший. Під час зустрічі з Путіним у червні 2001 року він заявив, що "заглянув йому в очі" і "відчув, що він щирий і заслуговує на довіру", зазначивши, що "побачив його душу". Однак насправді Буш потрапив під вплив хитрощів Путіна, вихованого в традиціях КДБ.

"Путін зміг зворушити Буша, глибоко віруючого християнина, розповівши йому історію про те, як хрестик його матері залишився неушкодженим після пожежі на дачі. Аналогічно він справив враження на головного радника Трампа з міжнародних питань Стіва Віткоффа, поділившись з ним, що молився за Трампа після замаху на його життя в липні минулого року," -- зазначає Роган.

Проте Путін так і не став тим реформатором, на якого покладав надії Буш. До завершення його президентського терміну Путін встиг здійснити агресивну кібератаку на Естонію — країну, що входить до складу НАТО, активно сприяв розвитку ядерної програми Ірану та розпочав військову операцію в Грузії.

Потім був Барак Обама. Невдовзі після вступу на посаду в 2009 році Обама фактично виправдав вторгнення Росії в Грузію за п'ять місяців до цього, публічно прагнучи "перезавантаження" відносин. У липні того ж року Обама відвідав Москву, щоб зустрітися з Путіним. Радник Обами Майкл Макфол, який був послом у Росії з 2012 по 2014 рік, у своїй книзі 2018 року розповідає, як Путін швидко встановив домінування над американським президентом:

"Путін говорив безперервно практично весь час, відведений на зустріч, викладаючи свої погляди на несправедливості, які, на його думку, скоїла адміністрація Буша. Він явно зберігав образу. Обама слухав його уважно, можливо, навіть занадто терпляче... А моя задача того дня полягала в тому, щоб донести інформацію про цю зустріч до нашої преси. Я не міг повідомити їм, що Обама просто мовчки слухав!" -- зазначив Макфол.

Путін насолоджувався політикою поступок Обами. Починаючи з 2008 року, Росія постійно порушувала Договір про ракети середньої і меншої дальності. (США вийшли з договору тільки в 2019 році за президента Трампа.) У 2016 році співробітники ФСБ Росії атакували та переслідували дипломатів і розвідників США в Москві. Протягом наступних років Росія незаконно анексувала Крим, здійснила військове втручання, щоб врятувати сирійського диктатора Башара Асада від поразки в громадянській війні в його країні, і збила цивільний пасажирський літак, що пролітав на сході України.

Обама виявився настільки обережним у протистоянні з агресією Путіна, що ухилився від надання Україні військової допомоги в летальному вигляді. Навіть коли під час виборчої кампанії 2016 року Росія зламала сервери Національного комітету Демократичної партії та виклала в мережу його електронні листи, Обама лише безуспішно закликав Путіна "зупинитися", — зауважує автор.

Наступним був Джо Байден. У червні 2021 року Байден зустрівся з Путіним у Женеві. Після саміту Байден сказав, що "вся зовнішня політика -- це логічне продовження особистих стосунків. Це те, як функціонує людська природа. Тон усієї зустрічі був хорошим, позитивним". Через вісім місяців Путін вторгся в Україну.

Байден допоміг забезпечити жорсткі міжнародні санкції проти Росії після вторгнення, але він неодноразово вагався перед тим, як надати Україні протитанкову зброю, далекобійні артилерійські ракети та винищувачі F-16. Також він обмежив маршрути, якими можуть рухатись безпілотники США над Чорним морем, щоб уникнути конфронтацій з Росією.

Роган вважає, що Байден занадто покладався на ядерні загрози з боку Путіна та не вживав належних заходів для підтримки України у її захисті. Трамп, можливо, поводиться ще гірше — хоча він і відновив використання американських пілотованих розвідувальних літаків у Чорному морі, проте Байден задав тон надмірному вшануванню риторики Путіна.

Раніше схожу думку висловила Івана Коттасова, старший репортер CNN International. Вона зазначила, що Путін перехитрив багатьох президентів США, Трамп -- лише крайній в цьому списку. Президент США Дональд Трамп усвідомлює, що достукатися до Владіміра Путіна не так просто, як він думав. Але він лише останній/крайній американський лідер, який зазнав невдачі у спробі залучити Росію та її багаторічного президента на свій бік.