"Важливо, щоб у всіх освітніх програмах був елемент медіаграмотності," -- зазначила Оксана Волошенюк у подкасті "Медіуми".

У випуску -- про те, як українські діти в школі опановують навички критичного мислення, що допоможуть їм у житті.

Як медіаграмотність впроваджується в освітні програми — від раннього дитинства до спеціалізованих курсів, чому це більше ніж просто навчальний предмет, а важливий інструмент для виховання свідомих громадян, і як навіть на уроках фізкультури учнів навчають розрізняти фейкову та надійну інформацію. Про ці питання поговорила ведуча подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко з Оксаною Волошенюк, медіаексперткою та спеціалісткою "Академії української преси".

Ви можете підписатися на подкаст "Медіуми" через різні платформи, такі як Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та багато інших сервісів для прослуховування подкастів.

Сьогодні медіаграмотність стала невід'ємною частиною всіх навчальних програм, виступаючи в ролі важливого освітнього елемента.

Наталія Соколенко: Чи входить медіаграмотність до обов'язкових дисциплін в українській освітній системі?

Оксана Волошенюк: У системі освіти України медіаграмотність представлена як окремий предмет, але викладається у форматі факультативу, тобто на вибір учнів. Проте, сьогодні медіаграмотність пронизує всі освітні програми – вона стала невід'ємною частиною навчального процесу в українських школах. Це охоплює не лише дошкільну освіту, але й початкові, середні та профільні навчальні заклади.

Наталя Соколенко: Це просто чудово, тому що я сподіваюся, що саме молоде покоління українців зможе вплинути на старше покоління або українців середнього віку, які "втонули" в російському телеграмі. Ми спостерігаємо, що це є проблемою -- медіанеграмотність значної частини українців, зокрема, телеграм, як болото засмоктує насамперед медіанеграмотних людей. То чому саме навчають у межах цих курсів?

Оксана Волошенюк: Як відомо, навчання не відбувається випадково. Для цього, крім навчальних програм і підручників, існує ключовий документ, що виконує роль фактично закону. Цей документ називається "стандарт". Він охоплює дошкільну освіту, початкову освіту, середню освіту, а нещодавно також був впроваджений стандарт профільної освіти. Я брала участь у розробці двох останніх стандартів і хотіла б навести цікавий приклад: у стандарті середньої освіти, який діяв з 2013 по 2020 рік, слово "медіа" взагалі не фігурувало. Натомість, у новому стандарті, що був затверджений у 2020 році, це слово з'являється 560 разів! І це не просто цифри, а свідчення значного прогресу, досягнутого у цій сфері.

Наталя Соколенко: Це не просто крок, а справжній квантовий стрибок — від нуля до 560!

Оксана Волошенюк: Саме квантовий стрибок на рівні документації, на рівні концепції, на рівні того, що закладено в систему освіти тими людьми, які першими це усвідомили та розпочали цей процес.

"Під час розробки стандарту ми включили в нього використання інформаційних джерел."

Оксана Волошенюк: Які ж навички здобувають? По-перше, навчання охоплює всі напрямки: від історії та громадянської освіти, що стали основою, до фізичного виховання. Наприклад, зовсім недавно я ознайомилася з однією вправою з фізичної культури.

Наталя Соколенко: Я намагаюся нафантазувати, як застосувати медіаграмотність.

Оксана Волошенюк зазначає, що у різних дисциплінах, зокрема в природничих науках, близько 25% курсу присвячено навичкам роботи з інформаційними джерелами. Як стверджував Умберто Еко, сучасні поняття багатства і бідності стали відносними, оскільки залежать від якості інформації, яку людина обирає. Бідніша людина часто приймає першу ж інформацію, яку зустріне, і це помітно. Багато людей не прагнуть шукати більше ніж одне чи два джерела, якщо не задумуються про це. Натомість, справжнє багатство полягає не в матеріальних активів, а в умінні знаходити і використовувати інформацію.

Саме тому, коли ми з командою фахівців займалися розробкою цього стандарту — а цей процес тривав понад три роки — ми включили в нього елемент роботи з інформаційними джерелами. Це стосується як природничих, так і суспільних, а також історичних наук. Мета не полягала в тому, щоб безцільно спостерігати за небом і думати: "Де ж мені знайти потрібну інформацію?". Наша мета — активно шукати дані про експерименти, профілі та інші важливі аспекти. Ті вчителі-інноватори, які усвідомили, що без цього неможливо просуватися вперед, дійсно реалізують цю ідею на практиці.

Хочу поділитися вправою, про яку я згадувала на заняттях фізкультури. Наразі я працюю над книгою, і в ній є одна цікава задача. Активні вчителі з Харкова прекрасно усвідомлюють важливість активності, адже вони знаходяться на самому краю. Це своєрідний квест, що охоплює спортивні об'єкти Харківської області. Учні повинні пройти цей квест, використовуючи онлайн-ресурси, реальний світ та віртуальну реальність. Їхнє завдання полягає в тому, щоб визначити, яка інформація про ці об'єкти є правдивою, а яка – ні. Дуже просто, але водночас захопливо!

Наталя Соколенко: Неймовірно! Але це ж тренує фізичні звички, правда?

Оксана Волошенюк: Так, фізичні. І вчитель дуже гарно описує це як завдання на рівні звитяги. На рівні фізіології діти звикають бігти від однієї споруди до іншої, шукаючи цю інформацію.

Наталя Соколенко: Я маю честь бути частиною ініціативи, яка полягає у створенні вайбер-групи для спільноти на Сумщині, що розташована на самому кордоні з Росією. Я все ще виконую роль адміністратора цієї групи. Щодня я переглядаю повідомлення та веду діалоги з учасниками, які діляться своїми думками і інформацією. Часто вони публікують різні новини, і я не можу не запитати: "Звідки це?". Проте, мені важко донести до них важливість перевірки фактів, адже поширення недостовірних відомостей може мати серйозні наслідки, особливо в публічній групі, де кілька тисяч людей покладаються на точність інформації, що стосується військових дій та складної ситуації в прикордонному регіоні. Цей приклад підкреслює, наскільки важливо навчати навіть дітей основам критичного мислення та вмінню знаходити надійні джерела інформації.

"Медіаграмотність -- це концепція розширеної грамотності"

Наталя Соколенко: Як діти сприймають ці навчання з медіаграмотності? Чи є якийсь відгук?

Оксана Волошенюк: Я навчаю трохи старших студентів, починаючи десь із 18 років, але бачила відгуки дітей -- і їм це справді цікаво. Медіаграмотність -- це концепція розширеної грамотності. Це вже не новина, це усталена річ. Їм цікаво, коли вони, наприклад, працюють із текстами, медіатекстами. Тобто це не класичний підручник, хоча нічого поганого в підручниках нема, але вони працюють із тим, до чого ми не звикли: з відео, рілзами, повідомленнями, навіть із чеками.

Ось ще одна цікава вправа: викладач фінансової дисципліни продемонструвала, як правильно читати чек і усвідомлювати свій внесок у підтримку Збройних Сил України. Наприклад, вона показала, як кожна наша покупка допомагає військовим. Я впевнена, що більшість дорослих навіть не підозрюють про це. Але її пояснення дійшло до восьмикласників, які цього року почнуть вивчати фінансову грамотність. Це надзвичайно важливо, оскільки чек — це не просто папірець, а важливий документ. Вміння розбиратися в ньому, а не просто зім’яти і викинути, а зрозуміти, які дії ми здійснюємо, де зазначено ПДВ, як ми функціонуємо в суспільстві — це критично важливо. Якщо ми зацікавимо дітей такими питаннями, я впевнена, вони також почнуть звертати на це увагу.

Наталя Соколенко: Так, вони стануть вимогливішими до податків і відповідальнішими виборцями. Я дуже сподіваюся, що вони не голосуватимуть "за гречку". Але тут усе залежить від того, наскільки вони будуть медіаграмотними й розумітимуть, де брати інформацію, наприклад, про кандидатів у президенти.

"У всіх дисциплінах – від художнього мистецтва до курсу громадянської освіти – розвивають навички медіаграмотності."

Наталя Соколенко: Ми з вами є свідками живої історії в Румунії, де один кандидат, який мав рейтинг близько 10%, у фіналі вийшов переможцем із понад 20%. Цей феномен пояснюється тим, що свою кампанію він проводив у тіктоку. TikTok -- це китайська компанія, яка може просувати певні відеоролики у своїх інтересах. Цей кандидат, до речі, має проросійські погляди.

Як переконати, навчити дітей і молодь, навіть якщо вони користуються тіктоком, правильно поводитися там? Як діяти в соціальних мережах? Цього теж навчають на курсах медіаграмотності. Як саме вчать правил поведінки в соцмережах?

Оксана Волошенюк: Саме цього й навчають. І навчають не просто так, мовляв, подивімося профіль вашого знайомого й зрозуміймо: де правда, а де неправда. Один із найкращих прикладів, який я бачила, -- це навчання у сфері історії та громадянської освіти. Цей предмет, до речі, з'явився як окремий у шкільній програмі України лише з 2018 року. Навіть у Білорусі -- дві години, а в Україні -- лише пів години громадянської освіти на тиждень у середній школі та година в 10 класі. Це смертельно мало, я б навіть сказала, шкідливо мало.

У рамках уроків, наприклад, учні досліджують постать Лесі Українки: аналізують, чому їй довіряють, а чому – ні. Або ж навчаються формулювати цікаві повідомлення про Михайла Грушевського, які викликали б інтерес до прочитання. Не лише через те, що він "значний та відомий історик, засновник Академії...", а тому, що інформація має бути донесена простою та зрозумілою мовою. Адже медіаграмотність — це вміння створювати медіапосилання і можливість бути почутим.

Безумовно, важливість роботи з соціальними мережами сьогодні важко переоцінити. Це, мабуть, основний акцент, на якому зосереджуються педагоги, навчаючи медіаграмотності. Для мене питання: "Де правда, а де обман?" здається вже вирішеним, але для дітей це може бути складним завданням. Ми просто не встигаємо детально аналізувати, що є істинним, а що вигаданим. Тому важливо розвивати когнітивну, підсвідому здатність відрізняти реальність від вигадки.

Наталя Соколенко: Але ж будь-яку звичку треба натренувати. Як, наприклад, навичку водіння автомобіля чи їзди велосипедом. Спочатку тренуються м'язи, які згодом усе запам'ятовують. Але для цього потрібна регулярна практика.

Оксана Волошенюк: Для мене важливо, що на всіх предметах -- від мистецтва до громадянської освіти -- тренують цей "мускул". І ще хочу сказати, що приклад із Румунії дуже сумний. У нас теж є багато прикладів, де мистецтво виступає певним підсумком соціальних процесів.

"Уміння побачити багатогранність, а не лише перший план -- це саме те, що дає медіаграмотність"

Оксана Волошенюк: Наразі в українських кінотеатрах демонструють стрічку "Редакція" Романа Бондарчука. Цей фільм є яскравим відображенням сучасної України та зосереджений на Херсонщині. Всі його роботи так або інакше пов'язані з цим регіоном.

Наталя Соколенко: Я дізналася про цей фільм і маю намір його переглянути. Він нещодавно з'явився в кінотеатрах.

Оксана Волошенюк: Ми, кінокритики, спостерігаємо за такими роботами заздалегідь. І я хочу сказати, що цей фільм мав би стати прикладом для використання на уроках медіаграмотності. У ньому кандидат перемагає у виборах завдяки кампанії в соціальних мережах із використанням штучного інтелекту, тоді як сам перебуває в комі. Це такий сарказм і метафора тієї віддаленості від реальності, яку створюють соціальні мережі. І от показувати це на таких саркастичних і смішних прикладах працює значно краще, ніж метод "так не можна", "не ходи туди, "там погано", "люди погані", "не роби цього". Так не працює.

Я наведу приклад. Я викладаю, зокрема, історію українського кіно. Ми дивилися фільм 1992 року "Кисневий голод" Андрія Дончика, у якому розповідається про те, як українця намагаються знищити в російській армії. Це дуже спрощений опис сюжету. Але студенти відчули всю багатогранність його послання. І вміння побачити складність, багатогранність, а не лише перший план -- це саме те, що дає медіаграмотність. Ми можемо, наприклад, вивчати географію через дивовижні картини, де ми бачимо листочки, тому ми не можемо дізнатися про тектонічні зсуви. Ми можемо досліджувати природу, проводити експерименти. Медіаграмотність надає нам багатоманітність життя через різноманітні тексти й медіапослання.

"Інтерес до вивчення штучного інтелекту серед педагогічних працівників у сфері освіти просто вражає."

Наталя Соколенко: Ще одна важлива тема у контексті медіаграмотності -- це одночасно і можливість, і виклик. Маю на увазі штучний інтелект і генеративний контент. З одного боку, наші вороги використовують ШІ для створення фейкового контенту, щоб нас залякувати та заплутувати. З іншого боку, штучний інтелект допомагає виявляти такі маніпуляції. Наприклад, американські соціальні мережі використовують штучний інтелект для аналізу текстів.

Нам також розповідав диджитал-директор "24 каналу", що вони експериментували зі створенням новин на розважальну тематику за допомогою ШІ. Експеримент не вдався, бо Google не став поширювати ці новини через низький індекс поширення. Google розпізнав, що текст створено штучним інтелектом.

Як ця проблема штучного інтелекту розглядається в рамках курсу медіаграмотності?

Оксана Волошенюк: Я бачу неймовірний сплеск зацікавленості, тому що педагог сам має постійно вчитися. Я спостерігаю, як важко знайти можливість пройти якийсь довготривалий, а не одноразовий курс із використання штучного інтелекту, хоча я з ним працюю. Зацікавленість серед учительства в освітній сфері -- неймовірна. Вони першими намагаються зануритися в цю "повінь" і зрозуміти, як це працює. Багато хто з них уже стикався з роботами, створеними за допомогою штучного інтелекту, причому без зазначення цього. Я теж із таким стикалася неодноразово. Це, на мою думку, одна з головних тенденцій сьогодення.

Наталя Соколенко: Як навчають учителів, які потім викладають медіаграмотність? Це переважно молодь чи вік не має значення?

Оксана Волошенюк: Я саме планую навчатися на таких курсах. Але те, що я побачила у списках учасників, вражає: багато людей з маленьких містечок і сіл. Їхня активність дійсно вражає. Ми часто проводимо конкурси, і можу зазначити, що серед переможців лише троє-четверо з великих міст. Решта, до 70%, – це представники маленьких населених пунктів. Я усвідомлюю, наскільки це непросто. Я сама родом з родини педагогів з невеличкого села. Коли у тебе ще є корова, свині, город, а ти при цьому прагнеш самоосвіти...

Наталя Соколенко: Отже, чи є зацікавленість з боку вчителів шкіл?

Оксана Волошенюк: Так, він справді вражаюче великий.

"З початку повномасштабного вторгнення 40 тисяч вчителів пішли з професії"

Оксана Волошенюк зазначила, що керівники медіаосвіти в Україні повідомляють про наявність близько пів мільйона вчителів, проте останні дослідження показують, що їх фактична кількість складає лише 260 тисяч. Від початку повномасштабної агресії 40 тисяч педагогів залишили професію. Це сталося з різних причин, включаючи переселення, перехід шкіл на дистанційне навчання, а також призов на військову службу. Особливо це стосується вчителів історії, які часто стають першими, хто йде на фронт. Це прикро, адже мої колеги з історичного факультету Драгоманова щотижня прощаються зі своїми випускниками та студентами. Історики беруть на себе відповідальність і йдуть на війну першими.

Наталя Соколенко: Вони усвідомлюють екзистенційну загрозу.

Оксана Волошенюк: Невірно залишатися істориком і ігнорувати сучасні події. Тому роль вчителя, подібно до шкіри шагрені, поступово зменшується, і ми повинні охороняти цю професію, а не заганяти її у бюрократичні пастки.

Тема штучного інтелекту -- це також виклик. Люди прагнуть вчитися, щоб не просто усвідомити, що добре, а що погано, -- а як це може поєднуватися: і добре, і погано одночасно. Для мене це дуже важливо.

"Кожна освітня програма, розроблена авторами, повинна включати елемент медіаграмотності."

Наталія Соколенко: Наша освітня система в даний момент проходить через технологічну та методологічну трансформацію.

Оксана Волошенюк: Верно.

Наталя Соколенко: Питання в тому, що медіаграмотність повинна стати, як ви зазначаєте, невід'ємною частиною нашого життя.

Оксана Волошенюк: Вона вже є наскрізною, так. І продовжує залишатися такою. Кожного року, в межах концепції Нової української школи, вона втілюється. Хоча є палкою прихильницею компетентнісного навчання. Йдеться не про те, щоб просто знати, що два на два -- чотири, а усвідомлювати, що два на два в певному контексті може бути і п'ять. У кожній освітній програмі, яку створюють автори, має бути компонент медіаграмотності. Без цього програма або підручник не отримають затвердження. За цим ретельно стежать.

"Якщо колись неточна інформація могла призвести до фінансових збитків або іміджевих втрат, то сьогодні це питання життя і смерті."

Наталя Соколенко: Які з методичних ресурсів, які ви вивчали для педагогів і учнів, могли б порекомендувати в контексті медіаграмотності? Можливо, у вас є поради для наших слухачів. Де вони можуть підвищити свою медіаграмотність і уникнути можливих проблем?

Оксана Волошенюк: Три джерела. Як стверджує теорія порядку денного, запам'ятати більше — це складніше завдання.

Перш за все, раджу звернути увагу на "Академію української преси". У цій платформі зібрано більше ста різноманітних джерел та ресурсів, які, прежде всего, призначені для вчителів. Вони можуть легко відкрити потрібну сторінку, знайти урок і без труднощів провести його. Ці матеріали є надзвичайно корисними та зручними у використанні.

По-друге, я б рекомендувала ознайомитися з "Детектором медіа" — це ресурс, який допомагає розвивати ваш "медіам'яз", про який ми згадували.

І третє -- національний проєкт з медіаграмотності "Фільтр". Спочатку я скептично до нього ставилася, але зараз скепсису менше. Вони стають об'єднавчою платформою, такою собі мультибібліотекою, де зібрано всі напрацювання в рівній мірі й на рівних умовах.

Наталя Соколенко: Зараз багато хто цікавиться питаннями збереження здоров'я -- шукають у Google, дивляться відео, особливо на тему ментального здоров'я. Думаю, що пошук інформації про медіаграмотність має бути десь на тому ж рівні. Адже це все взаємопов'язано. Людина може фізично зміцнитися, але перечепитися і впасти там, де цього зовсім не очікує.

Оксана Волошенюк: Якщо раніше недостовірна інформація могла коштувати нам грошей чи репутаційних втрат, то зараз -- це життя.

У попередніх випусках подкасту "Медіуми" ми мали можливість поспілкуватися з різними експертами. Денис Зеленов розповів про функціонування соціальних мереж "24 каналу" та використання штучного інтелекту, тоді як Марина Кафтан підкреслила важливість критичного мислення як засобу протидії інформаційним атакам. Лідія Смола обговорила, як алгоритми соцмереж можуть підштовхувати нас до емоційних рішень, роблячи нас вразливими для маніпуляцій. Ольга Кравченко поділилася деталями конференції "Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні". Наталія Романишин розкрила техніки маніпуляції, що використовуються в різних телеграм-каналах, а Дмитро Литвин порушив теми "Укрінформу", "УП", телемарафону та "офрек", які стосуються журналістів. Тетяна Лебедєва розповіла про за kulісся журналістського конкурсу "Честь професії" та діяльність Комісії з журналістської етики. Крістіна Гаврилюк з Мінцифри обговорила потенційний вплив DMA та DSA на європейський ринок цифрових послуг. Олександр Педан поділився планами щодо співпраці з Суспільним і новими проєктами Pedan buro. Катерина Котвіцька з Megogo Audio аналізувала сучасні тенденції в дистрибуції аудіоконтенту. Філ Пухарєв розкрив секрети популярності фільму "Яремчук. Незрівнянний світ краси". Кирило Передрій поділився досвідом наймолодшого журналіста України в підготовці до інтерв'ю з впливовими політиками. Гала Котова з Viber розповіла, як пандемійний досвід допоміг команді Rakuten Viber адаптуватися після початку широкомасштабного вторгнення, а Дмитро Хоркін підвів підсумки впливу війни на розвиток радіо в Україні.

The podcast titled "Mediums" was produced by Detector Media in collaboration with UNESCO and with backing from Japan. The creators are accountable for the curation and delivery of the information presented in this work. The opinions articulated are exclusively those of the creators and may not represent the views of UNESCO or Japan.