У програмі "Тисячовесна" не було враховано значні культурні течії, і загалом вона орієнтована на великі продакшн-компанії.

Серед невидимих аспектів — ігровий сектор.

Як пояснювала директорка департаменту стратегічних комунікацій Мінкульту Ганна Красноступ, у рамках програми "Тисячовесна" усі майнові права на створений контент належатимуть державі, а з переможцями конкурсу укладатимуть ліцензійні угоди строком мінімум на два роки. Як пояснив доктор філософії з журналістики Петро Катеринич у статті "Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди", програма таким чином стає не ґрантом чи інвестицією, а по суті моделлю державного замовлення.

Автор наголошує, що за усталеною європейською практикою (в Україні, Франції, Польщі) та переважною моделлю роботи майнові права залишаються за виробником. Проте модель "Тисячовесни" радикально відрізняється від європейської практики: створюється ситуація, у якій незалежний продюсер фактично працює на державне підприємство, назва якого -- Центр захисту інформаційного простору України.

Програма охоплює сім різних напрямків: ігрове кіно, документалістику, анімацію, музику, перформативне мистецтво, візуальне мистецтво та контент для соціальних мереж. На перший погляд, ці сфери виглядають досить різноманітно, але при більш детальному аналізі виявляються суттєві прогалини. Найбільш помітною є відсутність уваги до книжкової індустрії: видавці Олександр Красовицький ("Фоліо") та Віктор Круглов ("Ранок") вже висловили своє обурення через нехтування навіть аудіокнигами. Це створює парадокс: програма, яка прагне створити "гранд-наратив", ігнорує найдавніший і найглибший засіб передачі наративу – літературу, – зазначає Катеринич.

Автор вважає, що ігрова індустрія є ще однією "сліпою плямою". Він зазначає, що українська геймдев-спільнота забезпечує значні обсяги експорту та формує позитивний імідж України серед мільйонів молодих людей по всьому світу, роблячи це набагато ефективніше, ніж документальні фільми. Однак у рамках "Тисячовесни" відсутні конкурсні категорії, присвячені іграм.

"Нарешті бюрократичні вимоги до заявників -- наявність обладнання та матеріально-технічної бази, працівників з досвідом, довідка про ділову репутацію від банку, копії аналогічних договорів, для кінопроєктів -- довідка з Держреєстру суб'єктів кінематографії та повний сценарій -- де-факто відсікають індивідуальних креаторів, маленькі студії, молодих режисерів без портфоліо і ФОПів-початківців. Програма, яка на словах адресована всім "митцям і креаторам", на практиці заточена під великі продакшн-компанії з юридичними відділами та багаторічним досвідом", -- резюмує автор.