У всіх затриманих обпалені піднебіння: чотири місяці росіяни утримували священника в ізоляції, де протягом доби лунала гучна музика.
Протягом більш ніж півтора року в ув'язненні, найважчими виявились чотири місяці, коли я опинився в одиночній камері, де на фоні безперервно лунала гучна музика (радянські пісні, такі як "Мой адрес не дом и не улица, мой адрес Советский Союз"), -- поділився отець Богдан Гелета, священик Української греко-католицької церкви, у розмові з "ФАКТАМИ". -- Мені приходило в голову, що краще б мене просто били, ніж терпіти таке невимовне знущання. Камера була крихітною, з бетонними стінами і залізними дверима. Через гучність музики виникала постійна вібрація в цьому бетонному "сховищі". Якби не молитва і спілкування з Господом, я, напевно, втратив би розум. Найскладнішим був перший місяць. Згодом моя психіка трохи адаптувалась. Але повторю, що єдиним, що допомагало мені витримати цю безкінечну музику, була молитва. Господь дав мені сили пройти через це.
Коли я вперше потрапив до камери після арешту в окупованому Бердянську, я побачив молодого хлопця, який стояв, затиснувши в руках аркуш паперу. Він виглядав розгубленим і відстороненим, ніби не усвідомлював, що відбувається навколо. Отець Богдан Гелета продовжує розповідь: "Виявилось, що його жорстоко били і катували електричним струмом. На аркуші був текст російського гімну. Його катували, погрожуючи вбивством, якщо він не вивчить його до ранку. За що ж окупанти затримали цю пару? Всього за кілька днів до цього наші війська звільнили Херсон (11 листопада 2022 року -- Авт.), і молода пара, проходячи повз казарми на одній з вулиць Бердянська, вигукнула "Слава Україні!"
Коли почалося повномасштабне вторгнення священники Української греко-католицької церкви отець Богдан Гелета та отець Іван Левицький не евакуювались з окупованого Бердянська, щоб не кидати своїх прихожан та допомагати біженцям. Попервах священників не чіпали, але 16 листопада 2022 року їх арештували. Утримували порізно. Спочатку їм казали, що це просто затримання на декілька діб через те, що панотці не оформили російські дозволи на богослужіння. Але після тижня допитів, під час яких фсбешники намагалися схилити священників до співпраці, їх просто тримали в різних камерах цілих чотири місяця -- наче "забули" про них.
Через чотири місяці мене викликали на допит до слідчого, який стверджував, що в церкві, де разом з отцем Іваном ми проводили служби, була виявлена зброя, -- ділиться з "ФАКТАМИ" отець Богдан Гелета. -- Найбільш цинічною брехнею з усіх його слів стало те, що зброю знайшли в моїй присутності! Я запитав, як це можливо, якщо я вже чотири місяці перебуваю за гратами? Але слідчого це не здивувало. Він пригрозив мені судом, який може призначити 25 років позбавлення волі.
Після цього почалися чотири місяці мого життя в 77-й колонії Бердянська, де я перебував у одиночній камері, де безперервно лунала музика з колонки. Коли цей жах закінчився, я вперше зустрівся з отцем Іваном після нашого арешту. Обох нас відправили до Горлівської колонії, де російська сторона утримує близько двох тисяч українських полонених. Там ми провели разом 15 днів у тій же камері, але згодом нас знову розлучили і направили в різні бараки. Кожен з цих бараків вміщує приблизно 300 полонених.
-- В Горлівській колонії ви жили гуртом з великою кількістю військовополонених. Про що найчастіше хлопці згадують під час розмов: про їжу, батьків, дітей, коханих? -- ставлю питання отцю Богдану.
Крім багатьох інших тем, особливо активно обговорюють їжу, оскільки харчування в колонії залишає бажати кращого. Найбільше не вистачає свіжих овочів і фруктів — тих, що забезпечують організм вітамінами. Також є велике бажання ласувати солодощами. Хлопці часто згадують про страви, які готують їхні матері та дружини. Вони малюють в уяві картини зустрічей у ресторанах та барах, куди планують піти після звільнення, а також мріють про місця, куди вирушать на відпочинок.
Ознайомтеся також з матеріалом: "Диво" напередодні роковин трагічної загибелі "азовців" в Оленівці: Росія надала можливість трьом з тих, хто вцілів, звернутися до президента України.
-- Що є табу в розмовах?
Обговорення політичних питань, зокрема тем, що стосуються України, є вкрай ризикованим. Використання української мови в таборі насправді заборонено. Чому це становить загрозу? На жаль, серед полонених є ті, хто тісно співпрацює з адміністрацією. Тому важливо бути обережними у виборі співрозмовників та тем для бесід.
Чи можуть полонені виявляти, хто з них співпрацює з адміністрацією?
Так, зазвичай, таких людей визначають і намагаються уникати спілкування з ними.
Цікаво, що були випадки, коли хлопці відкрито ділилися інформацією про спроби змусити їх до співпраці з адміністрацією через погрози, проте вони залишилися непохитними. Щодо тих, хто вирішив піти на угоду, варто зазначити, що нам невідомі методи тиску, які могли бути застосовані до них у тих ізольованих камерах, де проходять допити. Тюремники та співробітники ФСБ мають навички шантажу та залякування. Наприклад, якщо родина затриманого опиняється на окупованій території, йому можуть погрожувати наслідками для дружини та дітей.
Задаю кілька запитань щодо умов перебування полонених у колонії. Чи є опалення у бараках під час холодної пори року?
Вот так. В кожному бараці, певно, ще з радянських часів лишилися пічки. На кожну з них видають мішок вугілля на добу -- щоб вистачило до наступної ночі.
У бараках по одній пічці?
— Одна в кожній спальні.
Скільки осіб перебуває в цих приміщеннях?
Приблизно по 100-120 в кожному з них.
Читайте також: Ситуація — критична: рідні висунули пропозиції щодо порятунку 1300 полонених морських піхотинців з 36-ї бригади, що боронили Маріуполь.
Яка орієнтовна температура взимку?
-- Трапляється, що й нуль -- якщо не вистачає вугілля. Але зазвичай приблизно 12-15 градусів. Ясна річ, багато залежить від температури на вулиці. На Донбасі зими можуть бути дуже сурові -- морози доходять до мінус 30 градусів.
Чи отримували ви у колонії воду для пиття прийнятної якості?
На жаль, ні — це була непрозора рідина коричневого чи чорного кольору. Але нам довелося її вжити, адже альтернативи не існувало.
Якою їжею забезпечують українських військових, що потрапили в полон, у колонії?
-- Раціон скудний, але з голоду, на мою думку, не помреш: каші, юшка, хліб (нерідко глевкий, недостатньо пропечений). Основна проблема та, що гарячі страви там в буквальному розумінні гарячі -- як кип'яток. Часу на те, щоб трошки почекати поки остигне, нам не давали -- їсти треба дуже швидко. Через це всі полонені ходять з обпеченими піднебіннями.
На додачу до цього в їдальні між рядами ходять наглядачі з електрошокерами в руках і б'ють струмом кого їм заманеться. Але й це ще не все: полонені забігають (наглядачі вимагають саме бігти) до їдальні через коридор з спецпризначенців, які гамселять полонених кийками та ногами.
Ситуація повторюється і після їжі: хлопці мчать повз спецпризначенців і знову отримують "по заслугам". Це відбувається тричі на день — під час сніданку, обіду та вечері.
Читайте також: З російського полону сьогодні повернуся військовий медик, Герой України Віктор Івчук
-- Що ще стає приводом для побиття полонених?
-- Б'ють навіть за те що, піднімеш очі на наглядача або подивишся в сторону, скажеш слово в строю. Під час так званих "шмонів" (обшуків) теж гамселять. Скажімо, не сподобається, як заправлено ліжко чи зубна паста лежить в тумбочці не так, як слід- отримай декілька ударів. Багато різних інших дрібниць, за які можуть побити. Бува, гамселять просто так -- без жодного приводу.
Важливо усвідомлювати, що деякі наглядачі діють по-людськи, не завдаючи шкоди без серйозних підстав. Проте існують й інші, які жорстоко застосовують силу, ніби отримуючи від цього певне задоволення.
— И вас, батюшка, тоже ударяли надзиратели?
Так, вони завдали мені ударів. Їм хотілося почути мій крик від болю. Але я залишався тихим — навіщо кричати?
Це трохи їх заспокоїло?
-- Думаю, по моїх очах вони бачили, що я готовий до смерті. Це їх до певної міри й стримувало. Адже якщо людина готова померти, то сильно її не залякати. До того ж співробітникам колонії з корисливих інтересів потрібні живі в'язні, а не мертві. Адже тюремникам платять зарплати і премії за охорону живих.
Що говорили спостерігачі про події на передовій?
Вони, ймовірно, слідуючи вказівкам своїх керівників, систематично вводили в оману — стверджували, що Росія практично захопила Україну. Але ж чутно звуки артилерії. Якщо це так, то лінія фронту не так вже й далеко. Отже, адміністрація колонії вводить нас в оману.
Чим насичений день ув'язнених у колонії?
Люди, які працюють за розкладом (хлопці самостійно його складають), займаються прибиранням у приміщеннях і підтримують порядок у туалетах. Варто зазначити, що вбиралень не так вже й багато, тому часто доводиться чекати в черзі, щоб потрапити всередину.
Днем перебувати в бараках заборонено, тому полонених виводять до внутрішнього дворика для прогулянки. Іноді адміністрація знаходить для хлопців роботу — копати ями, складати цеглу, розбирати щось, вищіпувати траву, носити колоди та виконувати подібні завдання. Бували дні, коли їх змушували до вечора маршувати на плацу, виконуючи радянські пісні. Полонені повинні знати їх напам'ять — кожного перевіряють. Якщо не зможеш, чекай покарання.
На жаль, це лише частина проблеми — людей також викликають на допити, які часто супроводжуються жорстокими методами. Насправді, фактично всіх затриманих регулярно піддають побоям наглядачі та спецназ — за найменші провини або без жодної причини.
Які предмети дозволено мати українським військовим, які перебувають у колонії?
В тебе є право користуватися зубною щіткою і пастою, милом, одноразовим станком для гоління, а також мати запасні труси, майку і шкарпетки. Однак варто пам’ятати, що станок для гоління не дозволяється зберігати в спальні - його потрібно здавати в каптерку (порушення цього правила тягне за собою покарання). Щоранку перед каптеркою вишикується черга тих, кому потрібно поголитися.
Слід зазначити, що адміністрація регулярно проводить так звані "обшуки". Вони перевіряють тумбочки, ліжка, одяг і навіть вимагають знімати взуття, аби знайти заборонені предмети. Крім того, заборонено мати брудний одяг.
Ознайомтеся також з матеріалом: "Ми зламали решітки камери, вибралися звідти та звільнили 150 цивільних заручників": два роки тому відбувся успішний контрнаступ на Харківщині.
Власне, порядки в значній мірі нагадують, певно, ті, що в колоніях для кримінальних злочинців. Але є відмінності -- засуджені мають можливості писати листи, отримувати посилки, гроші. Купувати собі їжу та туалетне приладдя. А полонені -- ні.
Чи надають військовополоненим одяг, що вже був у вжитку?
Отже, нові речі не надаються. Зазвичай це вже старі, втомлені вбрання. Щоб хлопці могли зашити дірки у своєму одязі, старший у бараці, відомий як староста, звертається до адміністрації з проханням про голку та нитки.
-- Як часто водять в баню?
-- Баня раз на тиждень. Кожний барак має свій день: у одного -- понеділок, у другого -- вівторок, третього -- середа і так далі. Саме у нашого третього бараку -- середа. Ми ходили в баню (всі понад 300 людей) групами по 50 чоловік.
Що собою являє тамтешня баня? Фактично це душова. Митися треба дуже швидко: за дві-три хвилини. Тобто нашвидкуруч намилився, змив піну -- і мерщій виходь, щоб не покарали наглядачі. Часто вода там була або холодна, або занадто гаряча. Такого щоб комфортної температури -- рідко.
Після завершення перебування в установі надавали нову білизну, футболки та шкарпетки?
Ні, цим потрібно займатися самостійно — взяти з собою в лазню свіжу зміну білизни.
Читайте також: Вимушені були носити форму на виворіт: навіть у полоні військовий медик діставав осколки з тіл своїх поранених товаришів.
Чи можна за ті кілька хвилин, що відведені на душ, очистити бруд?
-- Ні. Прання організовано не так. В один з днів тижня в'язням бараку дозволяють прати в спеціальному приміщенні казарми біля туалетів. Щоб випрати свою білизну, доводиться відстояти чергу в те приміщення. В інші дні прати забороняється.
Щодо туалетів, цікаво дізнатися, що саме вони собою представляють – чи це вуличні кабінки, чи ж сучасні туалетні системи?
-- Вуличні -- дірки в землі.
Вибачте, чи є у вас туалетний папір або газети для використання в туалеті?
-- Переважно, полонені підмиваються водою -- кажу, як воно є. Хоча іноді туалетний папір все ж видають.
-- Годі про побутові умови. Спитаю про інше -- особливо важке. Ви бачили в колонії полонених, які знаходились на межі самогубства? Якщо, так, то чи вдалося витягти їх з цього стану?
Безліч людей перебуває в стані відчаю. Вони висловлюють бажання покінчити з життям. Це стосується як молоді, так і людей старшого віку. Однак, на тому місці, де я був, не відбулося жодного самогубства. Юнаків рятує спілкування, жартування та надія на повернення додому.
Чи вдавалося вам об'єднувати людей через спільну молитву?
Так, це було можливо. Ми отримали шанс молитися разом двічі на день по п'ять хвилин — під час сніданку та перед сном (на це я отримав згоду від старости нашого барака). Крім того, у ті дні, коли нас не відправляли на роботу, і ми просто блукали внутрішнім дворищем, ми мали змогу не лише спілкуватися, але й разом звертатися до Бога в молитві.
Чи є у цій колонії військовослужбовці з полку "Азов"?
Вот так.
Чи можна сказати, що адміністрація має до них своєрідне ставлення?
- На жаль, так -- дуже жорстоке. Над ними наглядачі знущаються найбільше. Щоб відрізняти їх від решти полонених, цим хлопцям видають не таку, як всім, одежу, а іншу -- світлого відтінку.
-- "Азовців" тримають окремо?
-- Частина з них знаходяться в бараках разом з рештою полоненими. Але декого з "азовців" (можливо, й не тільки їх) утримують окремо в ізоляційних камерах.
У цій колонії траплялися випадки, коли ув'язнені виявлялися смертельно хворими?
-- Достеменно мені відомо про один такий випадок. Полонений не з нашого, а іншого бараку помер через те, що тюремники змусили його присідати багато сотень разів -- серце не витримало такого навантаження.
Ознайомтесь також: "Тіла були розкидані по всьому: на шляхах, тротуарах, в лісових насадженнях": пастор з Рівненської області врятував тисячі людей з небезпечних районів.
Які хвороби найчастіше виникають у людей під час перебування в російському полоні? Які системи організму страждають найбільше?
- Полон дуже важко відбивається і на психологічному, і на фізичному стані. Проблеми зі здоров'ям, які були на волі, в полоні різко загострюються. Й з'являються нові: у одних починають страждати нирки, у других -- серце, у третіх розвиваються легеневі хвороби, "сиплються" зуби, виникають тромби, тощо. Я не бачив там жодної повністю здорового полоненого.
У колонії є багато хлопців, які зазнали травм, зокрема переломів, під час бойових дій. У полоні їм надавали медичну допомогу. Проте часто буває так, що лікарі, спішачи, просто "складали" зламані кінцівки, і через цю недбалість кістки неправильно зрослися.
Вас звільнили в результаті обміну військовополоненими в червні цього року. Як ви почуваєтеся? Чи вдалося вам трохи відновити сили?
- Трохи так, відновився. Але продовжую жити тим, що випало пройти в неволі -- немає жодного дня, щоб я про це не думав. Проте праця на певний час допомагає звільнитися від цих спогадів.
-- Розкажіть трошки про себе. Як ви стали священником?
У 1992 році, коли мені виповнилося 27, я вступив до монастиря і став монахом. А священичий сан отримав лише в 2009 році.
-- Що було для вас поштовхом стати ченцем?
З раннього дитинства я усвідомлював, що моє призначення – служити Богу. У молодості я багато розмірковував над питанням чернечого постригу, приділяючи цьому близько п'яти років. Але врешті-решт я прийняв своє рішення і вступив до монастиря, незважаючи на опозицію з боку батьків.
Раніше "ФАКТИ" публікували інтерв'ю з капеланом Василем Іванюком: "Війна закінчиться не якимись гучними вибухами. Одного разу росіяни просто підуть".
На зображенні у заголовку – отець Богдан Гелета, який повернувся з полону після більш ніж півтора року.
Фото з відкритих джерел