Українські митці у Національній галереї Фінляндії

#Мистецтво та розваги

Атенеум

Скарбниця Фінської національної галереї розподілена між трьома музеями: Атенеумом, Художнім музеєм Синебрюхова та Музеєм сучасного мистецтва "Кіасма". Почнімо з Атенеуму -- найбільшої збірки художніх робіт у Фінляндії з 30 тисячами найменувань. Як сказано на сайті музею, він "представляє розвиток фінського мистецтва від портретів рококо XVIII століття і до експериментальних рухів XX століття".

В Атенеумі зберігаються твори Іллі Рєпіна. Як зазначено на сайті Національної галереї, ця колекція налічує 117 робіт художника, переважно ескізів.

Перші полотна художника з'явилися в колекції як дар Фінському художньому товариству від самого автора, це: "Портрет Наталії Нордман" (1900), "Портрет Наталії Нордман та Іллі Рєпіна" (1903), "Зимовий пейзаж" (1903), "Портрет доньки художника Надії Рєпіної" (1898), "Портрет актриси Віри Пушкарьової" (1899), "Портрет художниці Єлизавети Званцевої" (1889), "Портрет художника Рафаїла Левицького" (1878).

"Я вважаю, що причиною цього подарунка стало прагнення Рєпіна заявити про себе у фінському мистецькому середовищі, особливо після усвідомлення, що він не зможе повернутися до радянської Росії. Картини були передані 5 березня 1920 року", - коментує Тимо Гууско, головний куратор Атенеуму.

Ця збірка нараховує 25 робіт і, крім творів самого Рєпіна, містить картини інших авторів. Марина Дроботюк, головна зберігачка Національного художнього музею України, каже, що колекція створює позитивне враження: "Як дослідницю мистецтва початку ХХ століття більше зацікавили саме портрети Рєпіна. Як на мене, більшість з них досить знакові в його творчості".

Колись Марина Дроботюк вказала на те, що в Атенеумі зберігається рєпінський "Портрет Миколи Мурашка" (1882), відомого українського художника та викладача. Вона зазначила, що в їхніх записах цей портрет вказується як зображення професора Іванова, хоча насправді зображений Микола Мурашко. Дроботюк надала докази у вигляді архівних фотографій. Вона також звернула увагу на те, що в колекції Рєпіна є роботи українських митців, зокрема Миколи Кузнєцова, який створив два відомі твори: "Жнець" (1881) і "Свині" (1889). Проте, з інформації на вебсайті Фінської національної галереї не можна дізнатися, що цей художник є українцем, адже його рідне село Степанівка вказано як частина Росії.

Зображення: надане автором.

Рєпін, Айвазовський і Куїнджі: як визначити національну приналежність художника?

Зображення: надане автором.

"Крім робіт Іллі Рєпіна, у нас ще є полотно Архипа Куїнджі, народженого в Маріуполі", -- повідомив Тимо Гууско. Це "Пейзаж з Криму" (1896). Ще донедавна в онлайн-галереї Атенеуму місце народження художника позначали як місто в Росії.

Зображення: надане автором.

Після листування з музейними працівниками з уточнювальними питаннями, як відбувається атрибуція картин, Маріуполь став українським.

Зображення: надане автором. Художній музей Синебрюхова

"Причини цих розбіжностей є цілком практичними: наша база даних містить багато некоректних відомостей і історичних нашарувань, -- прокоментувала моє запитання щодо правил атрибуції музейної колекції Керсті Тайніо, куратор Художнього музею Синебрюхова. -- Іноді країна вказана неправильно, як ви помітили у випадку з Куїнджі (Маріуполь). Цю помилку вже виправлено."

Також було внесено зміни до інформації про місце смерті Рєпіна: "Радянський Союз" замінили на "Росія". Мова йде про Куоккала, тепер відому як Рєпіно. "Це зроблено для того, щоб глядачі розуміли, що мова йде про сучасну державу, хоча ми усвідомлюємо історичний контекст, який за цим стоїть," — зазначила кураторка.

Вона слушно зазначила, що багато країн є досить молодими, а сама концепція націй та націоналізму є сучасним явищем: "Тому ми, як правило, згадуємо про місце нашого народження та смерті (частіше це місто), а не про державу чи національність".

Безсумнівно, питання реідентифікації художників має складний характер і в даному контексті стосується деколонізаційних досліджень, які не були адекватно реалізовані стосовно Російської імперії та Радянського Союзу. В умовах жорстокої війни, яку веде імперія проти України, території, незаконно захоплені нею, не можуть вважатися російськими. Саме тому інформація про місце народження українського митця Івана Айвазовського на вебсайті Фінської національної галереї була оновлена — з "Феодосія, Крим, Росія" на "Феодосія, Крим, Україна".

Зображення: надане автором.

Виставка Рєпіна в Гельсінках: культурна м'яка сила та запекла боротьба наративів.

Обидва полотна -- "Неаполітанська затока" (1844) й "Автопортрет" (1888) -- перебувають у колекції Музею Синебрюхова, до фондів якого входять роботи іноземних художників, народжених до 1830 року.

Зображення: надане автором.

"Неаполітанська затока" потрапила в Музей 2002 року як частина спадщини колекціонерки й музейниці Беатріс Ґранберґ (1916-2000). "Автопортрет" перебуває в музейній колекції з 1987 року й, очевидно, походить з колекції родини Ґотгарда Бйорклунда, якому Айвазовський подарував її 1888 року.

У Музеї Синебрюхова експонується картина "Мазепа на вмираючому коні" (1824) французького художника Ежена Делакруа. Це полотно було передане до музею 15 вересня 1920 року завдяки "Друзям Атенеуму" — організації, що займається збором творів мистецтва для музейних колекцій.

Зображення: надане автором. Музей сучасного мистецтва "Кіасма"

Музей був заснований у 1990 році з акцентом на фінське мистецтво, а також творчість країн-сусідів. Згодом його експозиції доповнилися творами художників з більш віддалених регіонів.

За словами Саари Гааклін, головної кураторки, в Кіасмі представлені твори таких українських митців, як Сергій Братков, Роман Химей, Ярема Малащук, Борис Михайлов, Едвард Странадко, Віктор Сидоренко та Леся Васильченко. "Всі ці художники вже мали виставки у нашому музеї, за винятком Романа Химея та Яреми Малащука, чиї роботи ми придбали у 2024 році. Наразі твір Лесі Васильченко експонується на виставці під назвою 'Feels like home'," – зазначила Саара Гааклін.

Рішення про придбання творів мистецтва ухвалює директор музею спільно з радою, що складається з семи членів. Сидоренко приєднався до колекції музею в 2005 році завдяки виставці "Швидше за історію", яка була присвячена пострадянським державам. У 2010 році до музею потрапила робота Сергія Браткова, отримана з Rauma Biennale Balticum. Придбати твір Лесі Васильченко запропонувала Гааклін, яка познайомилася з художницею в Норвегії восени 2021 року. Процес набуття відбувся вже після початку повномасштабної агресії Росії проти України. Вибір на користь робіт Химея та Малащука був зумовлений актуальністю теми війни.

Цікавим фактом є те, що кілька років тому три роботи Бориса Михайлова були передані до Атенеуму, оскільки музей вирішив розширити часові межі своєї колекції до 1970-х років. Серед цих творів – два автопортрети: "Я не я" (1992) та "Без назви. Із серії "Луріки"" (1976-1981).

Зображення: надане автором.

Я звернулася до української мистецтвознавці Валентини Клименко для оцінки цієї збірки в Кіасмі. Вона зазначила: "Ця колекція охоплює декілька поколінь українських художників. Борис Михайлов і Сергій Братков, представники перших двох хвиль Харківської школи фотографії, становлять значний мистецький феномен, який виник внаслідок протесту проти офіційної радянської естетики, відкриваючи заборонені та незалежні погляди на реальність, і об’єднав три покоління фотографів. Віктор Сидоренко яскраво відображає український постмодерн 1990-2000-х років. Унікальний творчий дует Яреми Малащука та Романа Хімея розпочав свою діяльність наприкінці 2010-х; їхня кар'єра, що поєднує кіно та сучасне мистецтво, активно розвивається, і музеям сучасного мистецтва та галереям варто уважно слідкувати за їхньою творчістю".

Валентина Клименко зазначає, що ця колекція об'єднує творчість відомих художників, таких як Борис Михайлов, володар престижної премії "Хассельблад", який двічі представляв Україну на Венеційській бієнале, а також молодих талантів, серед яких Леся Васильченко, випускниця Академії мистецтв в Осло, яка була номінована на українську премію Pinchuk Art Prize у 2025 році. Проте, на її думку, в колекції бракує імен і робіт, які мають значення для сучасного українського мистецтва. "Як іноземні куратори і мистецтвознавці можуть оцінити нашу арт-сцену, якщо у нас немає достойних цифрових архівів або баз даних?" — підкреслює вона.