"Українську жінку можна помітити за десять кілометрів". Поліна Неня говорить про невдячних біженців, освітні заклади в Іспанії та ставлення місцевих мешканців до iPhone.

Українська телеведуча, видавчиня та дизайнерка Поліна Неня змушена була залишити рідну країну через військове вторгнення, забезпечивши безпеку своїм трьом дітям. Вони виїхали до Іспанії, де почали нову главу свого життя. Хоча процес адаптації виявився відносно простим, журналістка все ще мріє про повернення в Україну.

У спеціальному інтерв'ю для OBOZ.UA фешн-експерт розповіла, чому обрала Іспанію як країну тимчасового захисту, поділилася інформацією про свої щомісячні витрати на основні потреби сім'ї та висловила думки іспанців щодо війни в Україні. Крім того, жінка поділилася цікавою інформацією про іспанську освітню систему, зокрема, за які порушення учнів можуть виключити з уроків та які продукти харчування школярі отримують лише на свята.

- Поліно, чому країною тимчасового захисту ви обрали саме Іспанію?

- Ще з першого дня повномасштабного вторгнення Росії я прийняла рішення залишатися в Києві. Ми з дітьми спускалися в підземний паркінг, який використовували як бомбосховище. Там же збиралися і наші сусіди, які обговорювали багато різноманітної інформації. Вже на п'ятий день у моєї доньки почалися панічні атаки, вона навіть відмовлялася виходити з ванної кімнати!

На шостий день великої війни мені довелося кардинально змінити рішення. У мене друга вища освіта - це державне управління, одним із предметів в Інституті при президенті України була геополітика. Саме через те, що я добре її вивчала, розуміла, що залишаю свою країну тільки в інтересах моїх дітей. Наймолодшій дитині, донечці, на той момент було п'ять з половиною років. Я не могла ризикувати станом її здоров'я. Якщо б я обирала себе, своє життя, то по сьогоднішній день залишалася у столиці.

Спочатку ми вирушили до Будапешта (Угорщина) на евакуаційному потязі, а потім провели місяць у Німеччині, сподіваючись повернутися додому. Це були справді "крейзі" часи: постійно на зв'язку, цікавимося, як у всіх справи, хто зміг виїхати, хто залишився, які рішення прийняли, яку країну обрали тощо. Я ж обрала Мадрид, насамперед, через безпеку — адже це найзахищеніше місто, незважаючи на те, що є столицею.

Іспанія є унікальною країною в Європі, адже вже 84 роки тут не було війни. Це означає, що три покоління людей живуть у мирі, на відміну від нас, і не мають уявлення про жахи війни! Країна межує лише з двома сусідами - Португалією та Францією. Португалія не становить жодної загрози для Іспанії, а з Францією налагоджені стабільні економічні та інші зв'язки, що забезпечує спокійну ситуацію на кордонах.

Мадрид також можна вважати містом з низьким рівнем сейсмічної активності. Хоча неподалік немає моря, це зовсім не є недоліком, як вважають багато людей на перший погляд. І, безумовно, для мене особливо важливою є культурна активність столиці Іспанії – численні музеї, захоплююча історія та різноманітні заходи.

- А що кажуть про війну в Україні місцеві? Машу Єфросиніну, наприклад, таксист в Іспанії запитав, чи вона ще таки триває.

- Я вже трохи більше розумію іспанський менталітет. Це питання насправді було поставлено дуже делікатно, бо тут не прийнято підіймати політичні теми з незнайомцями. Я впевнена що таксист точно знав, що війна триває, але не був впевнений, як на цю тему може відреагувати Маша.

Іспанці активно слухають радіо, і я теж, наприклад, роблю це в автомобілі, щоб покращити свої мовні навички. В ефірі часто звучать новини про події в Україні, а телебачення не є винятком. Особливо яскраво обговорювалися зустрічі Володимира Зеленського та Дональда Трампа в Овальному кабінеті. Це викликало неабиякий резонанс! Багато іспанців були переконані, що після перемоги Трампа на виборах конфлікт завершиться. Проте варто врахувати, що ці люди в третьому поколінні не мають уявлення про війну. Наші бабусі, батьки, ми самі і наші діти пережили ці жахи, а ті, хто ніколи не стикалися з подібним, не можуть усвідомити всю глибину проблеми. Проте я ще жодного разу не зустріла людей, які б не підтримували Україну, незалежно від обставин – навіть на дитячих святах.

У них були свої проблеми - диктатор Франсіско Франко (політичний діяч, керівник країни у 1939-1975 роках. - Ред.), при якому жінки не могли голосувати і мати гроші на своїх банківських рахунках - таким був їхній масштаб проблем, розумієте? Тому 8 березня для іспанок дуже важливо вийти на маніфест на підтримку свободи жінок. Для нас це трохи дикість, тому що ми, в принципі, нормально почуваємось, ми хочемо квіти, подарунки. Тобто це все про різницю менталітетів і досвід життя, який ми всі проживаємо по-різному.

В Іспанії існує безліч благодійних організацій, які різними способами привертають увагу до ситуації в Україні. Я також постійно ділюся інформацією про нашу реальність і намагаюся допомагати. Один із "ніжних підходів" полягає в організації маркетів з участю модних брендів в Іспанії. Це дає можливість нашим модельерам та малому бізнесу проявити себе і, таким чином, сприяти підтримці української економіки.

Враховуючи, що ви є експерткою в галузі моди в Україні, мені цікаво дізнатися вашу думку про стиль в Іспанії. У своєму інтерв'ю нашому виданню дизайнерка Дарія Донець, яка мешкає в Лісабоні, зазначила, що в Португалії фактично немає виразної моди. Які жінки в Іспанії в цілому? Чи приділяють вони увагу своєму зовнішньому вигляду? Які відмінності у ставленні до жінок можна помітити?

Багато людей вважають, що жінки з пишними формами – це справжні представниці Іспанії, але це не зовсім так. Я вже добре розрізняю їх: традиційні іспанки, як правило, невисокого зросту, а середній зріст чоловіків становить близько 170 сантиметрів. Іспанки вирізняються чудовим відтінком шкіри, засмаглою шкірою, темним волоссям і карими очима. У них зазвичай тонкі руки, чіткі плечі та витончені силуети. Я не бачила, щоб у них була зайва вага, незважаючи на те, що вони споживають хліб і, як і ми, люблять сало.

Іспанки поділяються на так звані класи. Є такі більш аристократичні жінки, які прекрасно за собою доглядають, але вони мають інший вигляд, ніж ми. Стриманий, класичний і елегантний стиль. У нас була інша ситуація через те, що в Радянському Союзі всіх робили сірими, однаковими і одягали в одну й ту саму робу. Через це нам, навпаки, завжди хочеться мати яскравий вигляд, щоб усі нас бачили! Нашу, українську, жінку я завжди побачу на вулиці за десять кілометрів (усміхається).

- Чи легко записатися на прийом до лікаря? Як загалом із медициною в Іспанії?

- У нас нещодавно була розмова з моєю подружкою, яка живе у Великій Британії, а до цього жила в Іспанії, то вона розповідала, яка колосальна різниця між цими країнами в плані медицини. Тут дуже класно працює система страхування, мінімальна оплата на одну людину - від 70 євро (3160 гривень) на місяць. Коли оформлюєш страхування, то маєш або свого страхового агента, або ж свою страхову компанію, і звертаєшся до будь-якого лікаря, все дуже швидко призначається. Багато людей зробили операції майже безкоштовно за рахунок страховки.

У мене ще немає страховки, але я планую оформити її на себе, матір і дітей. На даний момент ми користуємося послугами державної медицини. Коли виникає потреба в терміновій допомозі, ми прямуємо до лікарні швидкої допомоги. Там є інформаційний віконечко, де я пояснюю, що саме мене турбує, а працівник фіксує це і просить трохи почекати. Мене дещо дратує, коли люди починають нарікати на те, що їм потрібно чекати. Адже це безкоштовна медицина, і допомога надається всім! Якщо ситуація критична, лікарі, звісно, реагують швидко, але якщо ти в змозі почекати, то, на жаль, доведеться залишитися в очікуванні.

Коли настає ваша черга, ви зустрічаєтеся з терапевтом. Спочатку ви обговорюєте свої проблеми, після чого він направляє вас до спеціаліста, який може надати необхідне лікування. Весь цей час ви отримуєте потрібну медичну допомогу.

В Іспанії придбати ліки без рецепта досить складно, проте українці знаходять вихід, замовляючи їх у своїх лікарів в Україні. Коли до нас приїжджають гості, моя мама завжди просить їх привезти якісь медикаменти. Однак, якщо у вас є рецепт від лікаря, ціни стають значно нижчими. Наприклад, якщо вартість ліків складає близько 10-15 євро (450-675 гривень), то за рецептом їх можна купити всього за 1-1,5 євро (45-67 гривень), максимум 2 євро (90 гривень).

На мою думку, це також важлива допомога, яку багато українців не усвідомлюють. Тому я хочу наголосити: якщо вже надається підтримка, навіть якщо її обсяг нас не влаштовує, варто бути вдячними хоча б за можливість її отримати. Українці, які приїхали, одразу ж отримали ті переваги, про які інші емігранти мріють роками — по вісім чи десять.

Яка сума грошей в середньому потрібна на місяць, щоб покрити основні витрати?

- Іспанія ніколи не надавала фінансової допомоги, як, наприклад, Швейцарія, Німеччина чи Польща. Була разова фінансова допомога, невелика сума, і на цьому все. Тобто те, що запропонувала в межах допомоги Іспанія, - це безкоштовний доступ до освіти, медичне обслуговування і дозвіл на роботу.

Зараз економічно складно навіть іспанцям, тому що найважче - це оренда житла, навіть не через кошти, а через документи. Я - соло-мадре (мати-одиначка), яка виховує трьох дітей, тобто багатодітна сім'я, і я є потенційним "окупас" - найбільшим жахом для власників нерухомості в Іспанії. Тому що якщо я вже заселилася в квартиру з неповнолітніми дітьми, то вигнати нас з неї просто неможливо. Існують групи захвату, які допомагають виселити таких "окупасів", то в нашому випадку це практично нереально, тому що ніхто не буде ображати дітей або жінку. Оренда квартири в Мадриді починається від тисячі євро (45 000 гривень), зняти кімнату - близько 500-700 євро (22 500-31 500 гривень).

Для забезпечення моєї родини мінімальним набором продуктів, до якого обов'язково входять м'ясо, макарони, овочі та фрукти, я витрачаю приблизно 70 євро (3155 гривень). З огляду на те, що в домі є двоє підлітків, які постійно зазирають у холодильник, такі закупівлі доводиться робити тричі на тиждень.

Крім того, у нас є гуртки для дітей — танці та футбол, які проходять протягом триместрів і вартують 350 євро (15 770 гривень) на одну дитину за цей період. Для доньки заняття танцями обходяться в 50 євро (2250 гривень) щомісяця. Мадрид також славиться своєю зручністю в громадському транспорті, який, до речі, є одним з найдешевших у Європі. Я щомісяця купую для кожної дитини транспортну картку за дев’ять євро (405 гривень), а для дорослих вона коштує 25 євро (1125 гривень). Це основні витрати, які я маю. Іноді я витрачаю кошти на бензин, оскільки іноді зручніше доїхати на машині по справах. Звичайно, іноді потрібно також відвідувати СТО для обслуговування автомобіля. Щодо одягу, то в Іспанії ціни досить приємні, і часом виникає питання: купити салат за двадцять євро (900 гривень) чи нові туфлі в Zara? Звісно, я оберу туфлі (усміхається).

Але наш рівень життя в Іспанії кардинально змінився. Тобто ті умови, в яких ми жили в Києві, коли була велика квартира на Печерську, коли було дуже багато речей, які там і залишилися... Сюди ми приїхали з однією валізою. Та діти ростуть, їм потрібні кросівки, курточки, кофти, звісно, їм хочеться мати нормальний вигляд. І звичайно, що в голові все дуже змінилося, принаймні в моїй родині.

Раніше мої діти вважали, що лише остання модель iPhone може бути справжнім показником статусу, як і багато їхніх однолітків в Україні. Однак для іспанців це виглядає дивно — мати iPhone у дитини. В іспанській культурі до 13 років телефони дітям, як правило, не купують, а після 12-13 років дозволяють лише найдешевші моделі, щоб підтримувати зв’язок. Коли мої діти прийшли до школи з iPhone та стильними кросівками, багато місцевих мешканців не могли цього зрозуміти. І досі для них залишається загадкою, в якому комфортному середовищі ми виростали, адже в багатьох аспектах наше життя, можливо, було навіть кращим, ніж в Іспанії. У нас були можливості для розвитку, перспективи заробітку, можливість подорожувати, орендувати чудові квартири і купувати автомобілі.

Є українці, які здатні дозволити собі чимало, і це не може не привертати уваги іспанців, особливо коли йдеться про автомобілі. Звичайно, вони не завжди розуміють, чому надають допомогу країні, мешканці якої користуються автомобілями, про які самі лише можуть мріяти. Це викликає певний емоційний дисонанс у європейському суспільстві, коли мова йде про підтримку та допомогу.

Як ви справляєтеся з адаптацією в новій країні? Якою мовою в основному спілкуються ваші діти? Наприклад, донька моєї однокласниці, яка живе в США, відчуває себе самотньою через проблеми з мовою.

Коли ми приїхали, у нас була можливість вибрати напівприватну школу, де викладали дві мови — англійську та іспанську. Якби ми вирушили, скажімо, до Німеччини, Італії чи Франції, мені довелося б додатково платити за уроки англійської, адже мої діти, особливо старша, вже мали добрі знання цієї мови. Тому їхній вибір на користь цієї школи значно полегшив їхню адаптацію, адже вчителі володіли англійською і допомагали освоювати іспанську.

Минуло три роки, і це дійсно захоплюючий етап. Існує термін, що описує трирічну кризу еміграції: ти вже не зовсім там, але й не зовсім тут. Здається, ти вже пристосувався, розумієш, як функціонує метро і як купити картку. Або ж інші базові речі, які на початку були справжнім викликом, особливо коли не володієш мовою.

Зараз набагато легше, мої діти прекрасно говорять іспанською, я теж нормально розмовляю, намагаюся вивчати та практикувати нову мову. Для цього важливо бути в оточенні, яке спілкується іспанською мовою, тому що вдома, наприклад, я розмовляю російською та українською, бо моя мама родом із Луганської області. Але всю комунікацію в робочих питаннях веду лише українською мовою.

Коли я спілкуюсь зі своїми друзями, що живуть у різних країнах, ми часто аналізуємо та порівнюємо ціни, якість продуктів і води. В цьому контексті Іспанія, безумовно, виглядає дуже привабливо! Не хочу, щоб це сприймалося як реклама цієї країни; я просто прагну підкреслити, що також ціную і нашу чудову Україну. Я така людина, яка завжди намагається помічати позитивні моменти (усміхається).

Я довго думала, чим зайнятися тут, як реалізовувати себе вже в секторі іспанського бізнесу, тому обрала сектор нерухомості. Працюю вже понад пів року. Починала з агентства, а тепер працюю сама на себе як персонал-шопер, тобто асистентка з підбору житла (купівля, оренда) в Іспанії, особливо в Мадриді.

Так от, мені дуже приємно, що тепер власники квартир - наприклад, я стикалася вже декілька разів з такою ситуацією - для оренди віддавали перевагу родинам з України. Бо за три роки практично всі українці влаштувалися на роботу, вивчили іспанську і, можна сказати, стали абсолютно поважними членами цього суспільства. Для мене дуже важливо транслювати, що кожна жінка, кожен чоловік, кожна дитина з українським паспортом є обличчям нашої країни за кордоном. І те, як ми поводимось, як реагуємо в різних ситуаціях - це те, як сприймають нашу Україну. Просто в пам'яті іспанця закарбується, що ця людина з України і вона була приємна, і коли виникне питання, наприклад, придбати машину швидкої допомоги, то в його голові буде вже асоціативний ряд, при якому йому захочеться допомогти Україні. Тому я постійно наголошую на цьому, хоча мені теж складно виживати з мамою, з трьома дітьми, собакою, але ми можемо допомогти, починаючи з того, щоб складати у світі класну репутацію нашої країни і наших людей.

Однією з причин, чому Іспанія справила на нас настільки сильне враження, є її яскраво виражена орієнтація на сімейні цінності. Тут створено безліч умов, які стимулюють людей до створення родин і народження дітей. Сімейні традиції глибоко укорінені в культурі, адже католицизм відіграє важливу роль у підтримці цих цінностей. Хоча, варто зазначити, що кількість розлучень також зростає. Це викликає у мене особистий дискомфорт, оскільки законодавство Іспанії надає жінкам значний захист, а також існує багато ресурсів, які допомагають родинам правильно пройти процес розлучення. На відміну від нашої країни, тут практично відсутні проблеми, пов'язані з розподілом дітей чи аліментами.

Це здається досить простим, і виникає питання, чому б не впровадити таку практику в нашій країні? Якщо чоловік або дружина не виконують свої зобов'язання по сплаті аліментів протягом трьох місяців, то автоматично втрачають батьківські права. Також спочатку батькам потрібно домовитися про те, як розподілити дітей, хто з ким залишиться, хто скільки буде сплачувати, і лише після цього можна розпочинати процес розлучення. В цьому аспекті законодавство функціонує дуже ефективно, і мені б хотілося, щоб подібна система діяла і в Україні.

- Давайте поговоримо більше про шкільну освіту. У Португалії на початку навчального року школи видають батькам багато паперів, які потрібно заповнити. Одним із важливих пунктів є питання, хто може забирати дитину після уроків. Чи діють такі правила в Іспанії? Чи заповнювали ви якісь документи, коли влаштовували дітей на навчання?

- Так, звичайно. Я теж заповнювала багато паперів, де мене запитували, хто може забирати дітей зі школи. Раніше в моїй родині це могла робити тільки я, але цього року моєму найстаршому сину виповнилося вже 16 років, у школі його добре знають, тому він може забирати молодших брата та сестру.

До тринадцяти років дітей ретельно контролюють. Після завершення уроків завжди присутній представник школи або вчитель, які особисто передають дитину батькам. Мені дійсно подобається така система захисту.

Як проходить перший день навчального року в Іспанії? Напевно, подібно до інших європейських країн, тут не святкують перший дзвоник?

У нашій школі немає традиції святкувати перший дзвоник, але в перший день нового навчального року звучить музика, створюючи урочисту атмосферу. Батьки проводжають своїх дітей, і це додає особливого настрою. Музика лунає також щоп'ятниці, коли учні повертаються додому, та під час інших святкових подій. Однак ми з нетерпінням чекаємо свята останнього дзвоника, яке є справжнім шоу. Кожен клас готує свій номер, і для мене ці концерти стають неймовірним джерелом радості!

Коли у учнів починаються канікули?

- В іспанських школах набагато менше канікул, ніж, наприклад, у французьких. Коли у Франції в середу вихідний, а потім одні канікули, тоді вже інші, в Іспанії їх тільки три види: різдвяні, великодні й літні. Система дитячої освіти тут створена таким чином, щоб допомагати батькам працювати і не відволікатися. Тому що дуже багато іспанців мають зазвичай двох-трьох дітей, і, звичайно, коли часто канікули, працювати в нормальному режимі практично нереально. Наприклад, у нас графік такий, що о пів на дев'яту ранку я відводжу дітей до школи і забираю їх тільки о п'ятій. Це дуже зручно.

Яка методика оцінювання використовується в навчальних закладах Іспанії?

- В іспанській школі система оцінювання від одного до десяти балів. Для Іспанії, наприклад, абсолютно нормально, коли дитина залишається на другий рік або навіть двічі за весь період навчання. Іспанці вважають найважливішими предметами іспанську мову та математику, і це склало великі труднощі для моїх дітей. Тому що вони вже дуже легко говорять іспанською, але самі розумієте, що таке граматика, і надолужити ту, яка була з першого по десятий клас, дуже складно. Та в мого старшого сина були труднощі з математикою, тому що викладання предмета відрізняється від того, як його навчають в українській школі, як вирішують завдання, формули.

На даний момент мої сини продовжують навчання в онлайн-форматі в Ліцеї міжнародних відносин, розташованому на Печерську. Я вважаю, що це було вірне рішення з мого боку. Пам'ятаю, як під час перебування в бомбосховищах вчителі вмикали заняття, хоча не всі мали можливість бути присутніми на уроках. Але я усвідомлюю, якою величезною була їхня праця! Дуже важливо, що наші діти продовжують вивчати українську програму: українську історію, мову та літературу, адже ці предмети є основоположними. Також хочу зазначити, що вчителі навіть у суботу виходять в онлайн-ефіри, намагаються давати завдання та створювати тести. Я щиро вдячний їм, адже вони дійсно є гордістю нашої нації!

- Чи є дрескод у школах?

У державних школах учні не зобов'язані носити шкільну форму, тоді як у приватних навчальних закладах це є необхідністю. Щорічний внесок за навчання однієї дитини складає приблизно 400 євро (близько 18 000 гривень). Мої діти вже третій рік користуються однією і тією ж формою, оскільки спочатку вона була куплена з запасом на виріст, а тепер підійшла за розміром. У школі є два типи форми: спортивна, призначена для фізичних занять, та повсякденна — це джемпери, футболки, спідниці або штани, що носяться в інші дні.

- Хто забезпечує школярів зошитами та підручниками?

- Це, мабуть, найбільша витрата - десь 700 євро (31 500 гривень) на рік, але хто приїхав раніше (ми приїхали вже в квітні), ще могли отримати зошити та підручники безкоштовно. Їхню вартість школам оплачувала адміністрація міста.

Чи забезпечують шкільні їдальні збалансоване харчування?

- Це дуже класне питання. Якщо послухати трьох моїх дітей, то можна почути три різні думки. Наприклад, середній син у перші дні казав, що їжа просто огидна, має жахливий запах, її неможливо їсти. У той же час донька розповідала: "У нас були ТАКІ боби, ТАКА рибка! Їжа дуже смачна!" Старшому сину все подобається, головне, щоб взагалі годували (сміється).

У шкільній їдальні намагаються робити харчування збалансованим, тобто завжди є фрукти, овочі, м'ясо, риба і різні місцеві страви. Наприклад, на свята школярам дають чурос - це такий іспанський десерт, або навіть хамон.

Проблема в тому, що мій син, як і я, не міг вживати рибу. Я намагалася донести це до співробітників школи, пояснюючи, чому вони не можуть зрозуміти його потреби. Але, на жаль, у них є свої правила, і всі учні повинні споживати представлену їжу. Проте з часом він насправді почав їсти все. Тому не варто агресивно намагатися змінювати шкільне меню, яке було затверджене у міністерстві; потрібно також проявляти повагу до встановлених норм.

Проте, якщо ваша дитина має алергію, обов'язково слід заповнити спеціальну анкету для створення індивідуального меню. Крім того, необхідно надати медичну довідку від лікаря, і ми підготуємо страви відповідно до рекомендацій вашого педіатра.

- Як іспанських школах ставляться до прогулів?

- Дуже погано. Звичайно, якщо це не стосується здоров'я дитини, але так, щоб просто прогулювати школу, такого нема. Якось мій син приніс маленький швейцарський ніж до школи, а це заборонено. І його покарали - тиждень не допускали до відвідування школи. Коли я обговорювала цю ситуацію з моїми подружками, то жартувала, що тепер він постійно носитиме той ніж, аби тільки не ходити в школу (сміється). Насправді в Іспанії таке покарання має абсолютно інше значення, бо означає, що ти не гідний відвідувати школу цілий тиждень.

Повертаючись у спогадах, які виклики найчастіше виникали під час перебування в іншій країні протягом останніх трьох років?

- Найперше - це спілкування. Навіть не спілкування, а розуміння. Зрозуміти інший менталітет, вивчити мову, адаптуватися. Це дуже складно. Наприклад, мої діти, як і багато інших, спочатку дуже плакали, особливо середній син просив навчатися тільки онлайн в українській школі, але я розуміла, що наше майбутнє залежало від мене. Тож я пояснювала, що мені також дуже складно, але все одно ми будемо йти до іспанської школи і працюватимемо.

У результаті саме середній син адаптувався найкраще. У нього дуже багато друзів, він почуває себе тут прекрасно. Але цей період треба було пережити. Я не кажу, що змушувала дітей йти до іспанської школи, просто є обставини, є ситуації, коли треба підлаштовуватися. У багатьох речах ми підлаштувалися. Ми з повагою поставилися до всіх правил, до того, що нам надавали і як це можна було б використати. В принципі, я думаю, що отримали непоганий результат. Коли вже вивчиш нову мову, то це, мабуть, понад 50 відсотків твого самопочуття в іншій країні. Це дуже складно, коли елементарні речі не можеш пояснити. Слава Богу, зараз є гаджети, можна в чаті GPT або в Google-перекладачі моментально зробити переклад. Сьогодні ще прочитала новину, що цьогоріч вийдуть навушники, які перекладатимуть усе, що ти чуєш. Це круто, звичайно! Тому проблем стає все менше.

А щоб трохи відволіктися від серйозних тем, ми з друзями вели розмову про наш зовнішній вигляд і те, як виглядали наші батьки у 40-річному віці. Не можна заперечувати, що новітні технології мають позитивний вплив на нас: люди дійсно стали виглядати краще, мати більш міцне здоров'я та жити довше. Можливо, незабаром з'являться якусь нову розробку, яка дозволить нам жити ще більше, але потім я зупиняюся і кажу: "Ні, поки Путін не залишить цей світ, не можна, щоб з'явилися такі таблетки".

На завершення нашої бесіди, які рекомендації ви могли б надати для ефективного управління часом? У Instagram створюється враження, що ви завжди встигаєте все - тут ви на зустрічі, там займаєтеся просуванням українських брендів. І при цьому, ви ще й залишаєтеся видавцем онлайн-журналу BESTIN.UA.

Це всього лише помилкове уявлення. Насправді, ми далеко не все відкриваємо, і тому важко осягнути справжню сутність нашого життя. Це дається мені нелегко. Я щиро прагну відпочинку, мрію відвідати Київ, але насправді все виявляється складніше, ніж здавалося.

Коли іспанки запитують мене, чому українки виглядають так привабливо, я відповідаю, що ми живемо в умовах, які змушують нас виглядати краще, інакше не можемо. Як казала Коко Шанель: "Чим важчими є ваші обставини, тим більш вражаюче ви повинні виглядати". Тому я намагаюся слідувати цим порадам, адже, будучи прикладом і підтримкою для своїх трьох дітей, я просто не можу дозволити собі здаватися. Але я роблю це не лише для них, а й для себе, адже для мене важливо займатися різними справами, і моя робота дійсно приносить мені натхнення.

Іноді в житті виникають ситуації, коли все здається безнадійним, і ти відчуваєш, що руки опустилися. Але раптом отримуєш несподіваний дзвінок із терміновим проханням про допомогу, і все змінюється. Це відновлює твою енергію, ти знову починаєш діяти, і життя продовжується. Головне — не зупинятися, навіть якщо кроки маленькі. Якщо ти рухаєшся вперед, обов'язково досягнеш своїх цілей. Не варто порівнювати себе з іншими і думати, що комусь пощастило більше, ніж тобі. Важливо зосередитися на тому, що ти робиш сьогодні, і цінувати навіть найменші досягнення.

Досліджуйте на OBOZ.UA інтерв'ю з українською жінкою, в якому вона ділиться досвідом навчання в Австрії, розповідає про методику Монтессорі та цікаві аспекти харчування.

На OBOZ.UA опубліковано інтерв'ю з вчителькою, в якому обговорюються питання освіти в Португалії, виклики, з якими стикаються діти з України, а також проблеми булінгу серед педагогів. Вона ставить важливе запитання: "Чому біженці за кордоном вивчають іноземну мову, тоді як українці не опановують свою рідну?"