Улюблене заняття Антоніни — засідання Державної кінокомісії. Хоча гроші були виділені, це не зовсім напевно.

Переможці дев'ятнадцятого пітчінгу радіють остаточному підтвердженню фінансування для своїх фільмів та серіалів. Проте є одне "але".

Як ми знаємо, майже нічого в світі не буває остаточним, окрім летальних випадків.

Отож, давайте повернемось на два тижні назад і розберемо друге засідання нової Ради Держкіно, яка в авральному режимі 19 листопада мала встигнути роздати гроші переможцям 19 пітчингу фільмів та серіалів.

На цьому засіданні мали проголосувати по кожному проєкту, затверджуючи обіцянку їх профінансувати. Тому що загальні результати конкурсу нова Рада затвердила ще у жовтні на першому своєму засіданні. Про нього ми писали тут.

Але потім же ще кожен продюсер прийде особисто і ще раз переконуватиме Раду, щоб вже остаточно-остаточно дали грошей.

Та дадуть не все, а частину. За яку продюсер згодом відзвітує, і тільки після цього отримає решту затвердженого державного фінансування. І тут народних і ненародних артистів може спіткати невдача. Тому що решту доведеться брати з бюджету наступного року. А його Верховна Рада затвердила із значно порізаними сумами на кіновиробництво. Тому велике питання -- чи радіти продюсерам своїм перемогам.

Втім, давайте по порядку.

Таким чином, відбулося друге засідання Ради, яка займається державною підтримкою кінематографічної галузі.

Якщо на першій сесії було розглянуто 51 питання, то на цей раз нові члени Ради перевершили свої попередні досягнення, проголосувавши за майже 150 питань.

Почали з "різного", де довелось, як і під час першого засідання, голосувати за дозволи різним кінематографістам подовжити терміни виробництва своїх проєктів з попередніх пітчингів. Обговорювати тут майже нічого -- у переважної більшості продакшенів виробництво затримувалось через державне недофінансування або інші обставини, пов'язані з війною. Наприклад, спільний проєкт продюсера Володимира Яценка та режисера Нарімана Алієва природним чином став на паузу через те, що обидва наразі в лавах ЗСУ.

У певних ситуаціях обставини були настільки безвихідними, що продюсерам ставало дуже прикро на це дивитись.

Наприклад, Ігор Кондратюк взагалі не розуміє, що йому робити. В його проєкті "В зеніті" знімався Дмитро Ярошенко (Стус із "Забороненого", і в цьому є своя іронія). Половина фільму вже відзнята ще до початку повномасштабного вторгнення. І от тепер Дмитро виїхав за кордон і заманити його назад продюсеру не вдається. З одного боку, у таких випадках акторів, які підставляють команду, ставлять в чорний список. Але що робити продюсеру, якому треба дозняти кіно, бо він вже витратив на це державні кошти?

А крім головного героя у Кондратюка ще й режисер за кордоном.

І не лише у нього спостерігається подібна ситуація.

Продюсер Дмитро Суханов, відомий за такими роботами, як "Мої думки тихі" та "Медовий місяць", звернувся до Ради з проханням отримати дозвіл на зміну режисера свого нового фільму "Місто", який базується на романі Валер'яна Підмогильного. Режисер, що був спочатку призначений для цього проєкту, Михайло Маслобойщиков, отримав дозвіл на виїзд до США за клопотанням Держкіно, проте не повернувся назад в Україну.

За законом режисера на проєкті можна міняти лише у виняткових випадках, адже він (чи вона) -- один із головних чинників в момент прийняття рішення давати чи не давати гроші на цей фільм. Але якщо вже доводиться це робити, то від режисера, який вибуває з проєкту, має бути офіційний лист-заява про те, що він не проти заміни. Від Маслобойщикова у Суханова листа немає. Та Рада все одно проголосувала за заміну. Тепер "Місто" зніматиме Станіслав Битюцький.

Не варто жартувати з продюсерами, яким не пощастило з командою, і ми щиро їх розуміємо. Але Антоніна, будучи дуже балакливою, не може стриматися: ось коли продюсери точно зрозуміють, що не врахували гендерний баланс і не співпрацювали з жінками-режисерами замість чоловіків. Адже жінка, навіть якщо покинула Україну після лютого 2024 року, може повернутися для завершення зйомок. А от чоловіки часто втікають "з усіма справами".

Після обговорення різних питань нарешті настала черга голосування щодо фінансування переможців дев'ятнадцятого конкурсу Держкіно.

Ми вже детально розглядали тих, хто звертався до держави з проханнями про фінансування своїх проєктів в наших сатиричних куплетах (закреслено) описах пітчингів тут, тут, тут і тут. Якщо ви не проти освіжити свою пам'ять про цей процес, стане зрозуміло, чому до деяких переможців важко ставитися без скептицизму.

А тут більш детально про критику самого факту існування 19 конкурсу.

Неслося голосування експресом, частіше за все одностайно. І лише подекуди хтось утримувався. Інколи "утримався" -- це був такий евфемізм до конфлікту інтересів. Зокрема, коли декілька разів на кону стояли гроші для проєктів "ТЕТ продакшн", то Акім Галімов, який ним і керує, не каже "не голосую, бо конфлікт інтересів", а просто утримується.

Раді довелося затриматися на кількох проєктах через коментарі фінансових спеціалістів, які в цей час аналізували бюджети переможців. Виявилося, що у деяких не пов'язаних проєктів є схожі кошториси. Це викликало підозри, що бухгалтер може бути причетний до обох продакшнів.

А продакшн "Energy film" довимахувався модними англомовними термінами до того, що їм порізали бюджети. Бо в графі "студійні витрати" вони всюди (а у них декілька проєктів) понаписували роз'яснення "production fee". А це перекладається, як заробіток продакшену, який не можна вписувати в ту частину кошторису, яка фінансуватиметься держбюджетом.

Коли відбувалося голосування за один із фільмів компанії "Іллєнко продакшн", члени Ради звернули увагу на те, що режисерська концепція — один із документів, поданих на конкурс — написана російською. Вони висловили думку, що "необхідно внести зміни". Проте вже через півгодини голова Ради Андрій Осіпов отримав повідомлення від продюсера "Іллєнко продакшн" Пилипа Іллєнка, який висловив своє обурення. Він стверджував, що це неправда. І, врешті-решт, стало відомо, що дійсно відбулося непорозуміння — документ просто переплутали з іншим.

Ми малюємо в уяві образ Пилипа Юрійовича, який мирно сидить перед екраном, переглядаючи трансляцію на Ютубі, і раптом стикається з несподіванкою. Документ російською мовою. І найцікавіше — хто ж його автор? Це ж Пилип Юрійович, який під час свого керівництва Держкіно вперше змусив усіх кінематографістів подавати свої проекти українською.

Найближче до провалу стояв "Інтер". Точніше його продакшн "НІС", який так хотів собі 100% фінансування, що подав проєкт "Народжені не для війни" не в розділ телефільми (де можна отримати лише 50%), а в режисерські дебюти. Чим зобов'язався кіно не просто показати у себе на телеканалі, а впрягтися в кінотеатральний прокат. Продюсерів викликали на килим. Вони так щиро і визнали: "ми намагатимемося, ми постараємся, ми сподіваємся". Ох, не знають вони, на що підписуються. Згідно угоди з державою, намагатися треба було в дитячому садочку, а старатися в школі. Бюджетні кошти передбачають лише зобов'язання. За старанність грошей не дають.

Поки представники Держкіно активно займалися аеробікою (руки вгору-вниз, вгору-вниз), на відстані приблизно одного кілометра інша Рада, а саме Верховна, приймала рішення щодо державного бюджету на 2025 рік. Вони голосували, голосували і, зрештою, ухвалили. Наша ж невелика Рада Держкіно не очікувала такої оперативності від своїх колег. Андрій Осіпов був досить розчарований. Він зазначив, що планували звернутися до відповідних комітетів, щоб ті допомогли у відновленні повного фінансування кіновиробництва, оскільки в проєкті бюджету ці статті були значно скорочені. У цьому матеріалі ми детально розглянемо цифри, гривні, відсотки та потенційні загрози.

Для тих, хто не знає: навіть якщо фінансування фільмів і серіалів у рамках 19 пітчингу закладено в бюджеті на 2024 рік, ці проекти все ще вимагатимуть додаткових фінансових ресурсів з бюджетів наступних років.

Якщо спростити, ситуація виглядає так: Рада повинна терміново розподілити кошти, що є на 2024 рік, між продюсерами, адже після 12:00 31 грудня ці фінанси стануть недійсними — вони не переносяться на наступний рік. Зазвичай вдається виділити лише близько 40% від узгодженої суми. На ці кошти продюсер розпочинає виробничий процес, а потім звітує про їх використання. Лише після цього він може подати нову заявку, і тоді йому надають залишок фінансування.

Отже, за будь-яких обставин усі ці проекти вимагатимуть фінансування з бюджету наступного року. І це ще не враховуючи проекти з попередніх пітчингів, які в масовому порядку відсувають терміни завершення виробництва, а отже, потребуватимуть залишкових обіцяних державою коштів вже в наступному році.

Згадайте, як на самому старті ми зазначали, що жоден результат не є остаточним? Ось і маємо. Здається, ми досягли успіху, отримали підтвердження та голосування за фінансування. Проте, якщо ці кошти не з’являться на рахунках Держкіно, то... Далі можете зробити висновки самі.