Валерій Харчишин: "Ціную справжність у всьому: як у політичних питаннях, так і в музиці" - Інтерв’ю з відомим артистом.

Лідер гурту "Друга ріка" вражений незламним духом Харкова, активно готується до святкування ювілею колективу, а в моменти смутку знаходить втіху у музиці дарк-року.

Незабаром Валерій Харчишин разом зі своїми музикантами відзначатиме важливу дату. Чи знаєте ви, скільки років виповниться гурту "Друга ріка"? Вони святкуватимуть тридцятиріччя! З цієї нагоди хлопці планують провести серію концертів, зокрема в столичному Палаці спорту, а також підготували чимало сюрпризів для своїх шанувальників. Наразі ж музиканти повернулися з прифронтового Харкова, куди навідуються не всі зірки.

"Ми виступали в підземному просторі місцевого оперного театру," - розповідає Валерій Харчишин. "Оскільки кількість глядачів була обмежена, ми провели два концерти, щоб встигнути всіх задовольнити. Але нам це не вперше, адже колись 'Друга ріка' давала по чотири шоу на день." (Сміється). "До речі, напередодні нам довелося оселитися в підземному готелі. Що ж, місто адаптується до нових умов."

-- А загалом, яке враження справив на вас Харків-2025?

Ми дійсно отримали велике задоволення від цієї подорожі. Інші міста Центральної України, які я можу згадати (не бажаю нікого образити), виглядають більш сумними та депресивними, хоча наслідки російської агресії там не так очевидні. У той же час, у північній столиці люди усміхаються та насолоджуються життям, незважаючи на війну! Також звернув увагу на те, що вулиці Харкова вражають своєю бездоганною чистотою. Якщо ти не знаєш, де саме траплялися вибухи, можна подумати, що опинився в спокійному місті.

-- У Києві тепер теж доволі неспокійно. Ви живете в багатоповерхівці чи у приватному будинку?

У мене немає власного житла. Одне з них було знищено на самому початку повномасштабної війни, а з іншого я нещодавно змушений був виїхати, але не хочу вдаватися в подробиці. Тож наразі я винаймаю квартиру за межами міста і знову мрію про своє власне місце. (Усміхається). Звичайно, тут також небезпечно, як і в інших районах Київщини. У відкритій місцевості звукова хвиля поширюється швидше, тому, якщо десь у 30-40 кілометрах від тебе відбудеться "приліт", ти неодмінно це відчуєш. Навіть двері на балкон можуть відкритися, якщо їх нещільно закрити. Принаймні, у мене це нещодавно трапилося.

Якою мірою ви змогли психологічно пристосуватися до поточних обставин?

Я намагаюся жити максимально насиченим життям, наскільки це можливо в наших умовах. Ті, хто не зміг адаптуватися до нових реалій, вже покинули країну. Інші ж знаходять способи пристосуватися. Це стосується не лише зміни світогляду, але й повсякденних аспектів, наприклад, покупки різних пристроїв. (Усміхається). Ситуація в Україні стала схожою на ту, що в Ізраїлі, де люди живуть у постійній загрозі, але не тікають, а продовжують своє життя. І нам також потрібно цьому навчитися. Інших шляхів просто не існує.

Ваш син, який служить у Збройних Силах України, іноді приїжджає у відпустку, чи це трапляється нечасто?

Він перейшов до іншої частини і тепер служить не на півночі, а у військовому навчальному закладі. Отримав звання молодшого лейтенанта. Коли він проходив офіцерські курси в Києві, ми мали можливість зустрітися. Нещодавно Дмитро разом зі своєю дівчиною відвідав Житомир, де відбувся великий концерт "Другої ріки". Але, зізнаюся, я не втручаюся в його життя. На початку повномасштабної війни він уклав контракт із Збройними силами України. Це його власний вибір, на який я не впливав. Я навіть не знав, в якій частині він служить, не був знайомий з його командиром і, тим більше, жодного разу не спілкувався з ним.

-- Скажіть, як ви підзаряджаєте свої "внутрішні батарейки": що чи кого слухаєте або ж дивитеся?

-- Дивлюся на ютубі чи інших платформах Портникова. (Сміється). Віталій говорить правду, й для мене це найкраще. Знаєте, багато хто любить брехню. Вона красива, солодка й заспокоює. Натомість я хочу знати, що відбувається насправді, де ми та куди рухаємося. А головне -- чи є в нас шанси вижити у цій екзистенційній боротьбі. Тобто я волію міцно стояти ногами на землі, а не літати десь у хмарах. Це моя життєва позиція. І взагалі -- я у всьому люблю чесність: як у політиці, так і в музиці. Тому попса -- не моє. Коли мені зле, я слухаю даркрок. (Усміхається).

Ось як можна унікально перефразувати ваше речення: "А як би ви завершили цю фразу: ніхто не здогадується, що я сьогодні...?"

...влаштував собі вихідний день. Напевно, сьогодні нікуди не вийду і займусь впорядкуванням своїх речей вдома. Маю на увазі не безлад, а розпакування ящиків, коробок і скринь. Переїзд стався нещодавно, тому руки ще не дійшли до цього. Можливо, сьогодні я "надихнуся" на роботу, а можливо, і ні. Знаєте, я вже не пам’ятаю, коли востаннє – скільки років тому – просто нічого не робив. Іноді так хочеться просто повалятись без діла. (Сміється).

-- На початку 2026- го "Друга ріка" святкуватиме ювілей. У вас є відчуття цих 30 років?

-- Ні. Я радше маю відчуття досвіду, накопиченого за ті роки. Це не щось там із книжок, а практичні знання. Ти нарешті засвоїв ремесло, тому, до чого б не брався, все вдається. Звідси -- спокій та впевненість. Загалом тридцятиліття для мене -- це такий собі екватор. І років двадцять, думаю, ми ще точно стрибатимемо на сцені. (Сміється). Крім того, я тепер втілив сольний проєкт -- із симфонічним оркестром, котрий давно виношував. Для мене це цікавий експеримент.