"Вас потрібно об'єднати і знищити вогнем". Анатолій Матвійчук висловився про цинізм Потапа, своє життя в США та зірку, яка повинна була представляти Україну на Євробаченні-2025.

Народний артист України, поет і композитор Анатолій Матвійчук, чий хіт "НЛО" у буремних 90-х знав чи не кожен українець, вже рік живе у США, де активно займається творчістю і популяризує нашу культуру. При цьому планує повернутися в Україну, щоб зрозуміти - чи "потрібні сьогодні країні поети, коли понад усе їй потрібні бійці".

У бесіді з OBOZ.UA Анатолій Матвійчук поділився своїми думками про цинізм і обман колег у шоу-бізнесі щодо підтримки ЗСУ, назвавши свого фаворита на Національному відборі, який, на його думку, має представляти Україну на Євробаченні 2025, замість Ziferblat. Він також закликав українських артистів не адаптувати російськомовний репертуар. Крім того, Матвійчук розкрив приблизний розмір своєї пенсії і поділився своїми думками про те, скільки необхідно заробляти для комфортного життя в США.

Анатолію Миколайовичу, як проходить ваше життя в Сполучених Штатах?

- Я мешкаю і працюю у Сакраменто - столиці штату Каліфорнія. Тут надзвичайно конкурентне середовище для українців. Маю кілька творчих проєктів у колаборації з місцевими українськими музикантами і журналістами. Тут також живе і творить свою чудову програму "Час української пісні" Наталя Багмут. Ми написали з нею цілу низку пісень, які стали програмними і заголовними до пісенних міжконтинентальних фестивалів.

Я також налагоджую співпрацю з багатьма колегами в Україні. Пишу та записую музику. Разом із режисеркою Надією Агеєвою-Швед ми працюємо над новими творчими проєктами, які охоплюють як поезію, так і драматургію.

Нещодавно в Сакраменто, у українській церкві "Джерело Життя", я провів свій великий поетичний вечір. Я активно співпрацюю з місцевою дитячою академією, де навчається багато українських дітей, і займаюся пошуком та розвитком талантів. Життя в США вимагає стабільної роботи, адже значна частина доходу йде на оплату оренди житла.

Я чула, що в США, як тільки ти переступаєш поріг свого дому, починаєш витрачати гроші. Це так?

Ключове слово вашої фрази - "як тільки покидаєш власний дім". Але вам доведеться викласти щонайменше 2-3 тисячі доларів на місяць за житло (усміхається). Багато молодих людей, які прибули сюди, орендують будинки або квартири з однією спальнею та вітальнею і мешкають там по чотири чи шість осіб. Витрати на продукти, одяг та інші речі - це дрібниці в порівнянні з витратами на житло, медичну страховку, професійний патент та автострахування.

Випадкові концерти чи виступи на фестивалях не вирішують проблем - вони не можуть покрити рівень щомісячних витрат. Тож історії про те, що артисти у США можуть заробити концертами великі гроші і допомагати Україні, - міф. Але, як казав один персонаж мого "Полустанку любові" - "не в грошах щастя".

Так, гроші – це фундамент нашого життя. Але мені здається, що це просто соромно, коли літня жінка змушена жертвувати на дрони зі своїх невеликих пенсійних виплат. У мене є поезія на цю тематику. А що ж держава, чи олігархи, які не сплачують орендну плату? Вони не несуть витрат за свої палаци, не платять за землю. Ось хто справді має жертвувати та підтримувати! Чому ж щодня в кожній телевізійній програмі закликають до донатів? Чому це лягає на плечі звичайних людей? Хіба ми не знаємо, яка допомога постійно оголошується на міжнародному рівні? То куди ж йдуть ці фінанси?

До речі, щодо пенсійного забезпечення. Ваші колеги, такі як Павло Зібров, Алла Кудлай та інші митці, висловлюють незадоволення розмірами своїх пенсій. А як з цим питанням у вас? Чи задоволені ви своїм рівнем пенсійних виплат?

Моя пенсія дещо нижча, ніж у Павла Зіброва (коли ми записували інтерв'ю, він отримував 7500 гривень, а в квітні 2025 року її підвищили до 8400 гривень - Ред.). Звісно, в сучасних умовах це не така вже й велика сума. Але я вважаю себе аскетом, оскільки моє дитинство було сповнене труднощів і нестатків.

Наскільки мені відомо, ви активно підтримуєте Україну з території США. Водночас, чимало українських митців покинули країну і лише імітують свою участь у житті Батьківщини...

- Сьогодні надзвичайно важливо підтримувати Україну. Я брав участь у різних акціях і зараз активно підтримую ті, що мають на меті збір коштів на лікування поранених, протезування, на медичні засоби.

Також важливими є ініціативи, які інформують американців про ситуацію в Україні та закликають сенаторів і конгресменів США вжити заходів. Я регулярно беру участь у таких заходах у Вашингтоні, Чикаго, Сан-Франциско та Сакраменто. У цьому контексті, на мою думку, важливо не дозволити західному світу зануритися в комфорт і забути про реалії. Слід, щоб світ усвідомлював, що Україна зараз знаходиться в центрі величезних страждань, зіштовхуючись із жорстоким і цинічним супротивником, який говорить одне, а вчиняє зовсім інакше. Цей ворог приховує свої справжні наміри – стати імперією та знищити всіх, хто йому заважає. Він ніколи не зупиниться.

Та ми маємо бути на світлій стороні, нести Любов і Віру - це справжня місія артиста. Але коли хтось із колег розповідає, що відправляє в Україну сотні автомобілів чи сотні тисяч доларів, мені в це важко віриться. Як їм це вдається? Я знаю, що таке організувати концерт за кордоном. Це значно важче, ніж в Україні. Тут більшість українців переважно зайняті або елементарним виживанням, або побудовою власного бізнесу - і це забирає багато сил, часу і уваги.

Реальність західного світу істотно впливає на людей: добрі стають ще кращими, а ті, хто мав негативні риси, часто заглиблюються у свої вади. Тут не потрібно грати ролі – ти постаєш таким, яким є насправді. Я спостерігаю це щодня, і, якщо б зібрав усі свої спостереження, міг би написати цілу книгу про українців за кордоном, але це тема для окремої розмови. В загальному, можу відзначити, що навіть ті, хто досяг економічної незалежності, відчувають брак важливих елементів у житті – рідної культури та постійного зв'язку з нею. У кожному з нас живе ностальгія за батьківщиною. Більшість українців мріє повернутися додому...

У Сполучених Штатах існують потужні осередки підтримки України. Наприклад, на півдні країни життя українських іммігрантів часто обертається навколо релігійних установ і церков. Американці виявляють високу релігійність: в кожному місті можна знайти десятки, а то й сотні церков різних конфесій – реформістських, православних, католицьких. Щонеділі для багатьох є звичним відвідування церкви, яка слугує не лише духовним центром, але й культурним осередком або місцем психологічної підтримки. Усі важливі комунікації здійснюються через цю інституцію, що є справжнім феноменом місцевої реальності.

В Україні церкви вже давно не виконують тієї місії, яку мали б. Це також є проблемою — існує певний агресивний, примітивний атеїзм. Артисти повинні бути носіями духовності, а не бездушними циніками.

- Один із таких артистів, що виїхали з України в розпал повномасштабної війни, - продюсер Потап. Ви слухали його інтерв'ю російському журналістові Павлові Дудю?

Я намагався, але, на жаль, не зміг. Просто не можу повірити в його слова, адже творчість Потапа розкриває його справжню суть значно краще. В Україні немає цинічнішого артиста, ніж він. Цинізм став його творчим кредо. Ви, напевно, чули його "шедеври" на кшталт "Малібу" чи "Волонтерка"? Тут все зрозуміло без зайвих слів.

У нас із ним був колись мікроінцидент. Я зачепив якось його в мережі віршем про те, що я в житті щось проґавив, бо вчасно не зняв штани десь на сцені. Прізвища його я, звичайно, не називав. Але він швидко відповів мені зневажливим "віршиком". Та суть не в цьому, а в іншому - людина довгий час "знімала пінку" з люмпенів і маргіналів, які не мають жодних принципів, у яких в житті лише два критерії: "прикольно" і "відстій". Добре, що українці потроху зростають у своєму розумінні культури...

Українська культура досягла неймовірного розквіту, якого не знала раніше. Ви з цим згодні?

- На певному етапі незалежності ми віддали абсолютно без бою наш інформаційний простір, який лежить в основі успішності будь-якої країни. Сьогодні кожен із наших олігархів володіє двома-трьома потужними каналами, і коли вони зустрічаються, я думаю, то обговорюють проблеми: як зберегти статки, свій вплив, як отримати статус-кво в країні, щоб нічого в них не змінилось.

У нашій країні бракує культурно-освітнього телебачення, яке б навчало людей корисним навичкам і правильним вчинкам, а також знайомило з різноманіттям світу. Натомість, ми спостерігаємо тренди, що пропагують розв'язаність, агресивність і грубість. Моральні цінності, здається, зовсім зникли. Якщо раніше акцент робився на грошах, владі та зірках, то сьогодні головною темою стала війна і ворожнеча. Це призвело до знецінення нашої культурної спадщини, адже наша країна має величезний потенціал, створивши понад пів мільйона народних пісень та виховавши чудових митців!

Зате ми навчились зображати класичних митців у стилі сучасних хіпстерів і вважаємо це значним досягненням. Нібито, ми популяризуємо їхні імена серед молодого покоління. Але насправді, ми не робимо нічого подібного, адже підносити їх до рівня сьогоднішніх рок-зірок, які швидко зникають з поля зору, означає викидати на "смітник сучасності" всі наші видатні постаті заради короткочасного інтересу.

Коли я працював в Київському університеті культури та мистецтв під керівництвом Михайла Поплавського, я запитував студентів: "Яких народних артистів ви знаєте?" П’ять років тому більшість з них не впізнавала ні Яремчука, ні Зінкевича, ні Гнатюка, ні Мозгового. Це дійсно вразило мене! Я не міг уявити, про що спілкуватися з цими молодими людьми.

Наша нація, здається, рухається по уявних коліях: ми забираємо рейки ззаду, щоб прокласти їх попереду. Внаслідок цього виникає порожнеча. Це справжня трагедія для суспільства. Я в цьому сенсі є великим песимістом...

- Андрій Капраль в інтерв'ю OBOZ.UA розповідав, що йому пропонували гроші за підтримку різних політичних діячів. Чи надходили такі пропозиції вам?

- Це звичайна практика взаємодії політиків і артистів. Змінюються лише форми цієї взаємодії. Але незмінно використовуються "агенти впливу". Ми зробили артиста популярним - тепер артист має віддячити нам (політикам, олігархам). Артисти з високим рівнем популярності диктують великі ціни, не розуміючи, що це форма особливої матеріальної залежності.

Я не маю наміру звинувачувати когось з української естради, адже сам не без гріха. Проте можу з упевненістю сказати, що ніколи не вчиняв нічого, за що мені було б соромно сьогодні. Я не продавав свої переконання і не приймав гроші від усіх сторін одночасно, а потім на екрані не заявляв, що все це має бути "стріляне і пи...не". Навіть у злочинному світі існують свої "поняття". Має бути певний внутрішній моральний кодекс.

Для мене було справжнім сюрпризом дізнатися, що ви написали більше ніж 500 пісень для різних артистів. З ким із них ви зараз підтримуєте зв’язок?

Я створив значно більше пісень, ніж ті, що вже стали частиною історії. Серед них можна виділити "Мелодія для двох сердець", "Друзі мої", а також "Кленова балада", яку багато хто вважає пророчою, і "Сивий музикант". Навіть "НЛО", що стало об'єктом жартів на мій рахунок. Але спробуйте написати пісню, яка без жодних ротацій залишилася у серцях людей протягом більше тридцяти років! Ще хочу згадати чудову композицію "Красива жінка незаміжня". Я маю дуже теплі стосунки з її виконавицею, Аллою Кудлай, і написав для неї чимало пісень, так само як і для Віталія Білоножка.

Мені закидають, що в минулому я співпрацював з російськими виконавцями, такими як Лариса Доліна, Ірина Понаровська та Валерій Леонтьєв. Але це ж відбулося ще за часів Радянського Союзу! А дехто й досі має ту ж орієнтацію і лише чекає на сигнал...

- Як ви ставитесь до того, що багато артистів перекладають свої пісні з російської на українську?

У культурному плані це зовсім не сприяє збагаченню української культури. Це лише просте відтворення – дух "русского міра" переноситься на українські терени. Нам не потрібно імплементувати те, що створене штучно і є прихованим елементом пропаганди, а також продовженням інформаційної війни!

Якби я мав можливість, я б створив платформу, що відкрила б двері для багатьох артистів, які втілюють український дух. Але що ж таке цей дух? Це складний концепт, який втілює систему цінностей та ієрархію особистостей. Він проявляється у ставленні до наших традицій і культурної спадщини. Існують речі, які є святими для українців. Наприклад, неможливо просто так взяти класичні твори Шевченка чи Лисенка і адаптувати їх до сучасності, прикриваючи це благими намірами наблизити класику до молоді. Спочатку потрібно глибше зрозуміти цю класику, відчути її серцем. Не слід перекладати те, що є справжніми артефактами для всього народу. Інакше це нагадує обрізання гілки, на якій ти сидиш...

Я стараюся уникати засудження інших. Проте є теми, які варті обговорення, особливо коли йдеться про ціле покоління митців. Вони часто не усвідомлюють, що виконують роль "агентів впливу". Вкрай важливо, щоб вони залишалися справжніми особистостями і не потрапляли під вплив маніпуляторів.

Те, що вони так легко "перевзулися", багато про що говорить. Завтра їм скажуть співати китайською - вони залюбки це зроблять, бо вчора співали російською. Так працює механізм системи: щоб не втрачати цих артистів, треба було просто адаптувати їх до нових умов. Тут, як кажуть, нічого особистого - просто бізнес.

Одного разу режисер з української індустрії розваг, що вважає себе постмодерністом, висловив свою думку: "Ви пишаєтеся культурними надбаннями, шануєте традиції та звертаєтеся до класичних зразків. Але все це класичне мистецтво слід зібрати разом і знищити, адже нашому поколінню воно не актуальне". Ось такий був його погляд на справи...

- Одна з ваших улюблених тем - це Євробачення. Минулий Нацвідбір ви назвали культурною деградацією. Що думаєте про цьогорічного кандидата від України - Ziferblat?

- Євробачення - це так званий європейський культурний проєкт, що містить у собі чимало всіляких геополітичних і гендерних питань, якими маніпулює цей конкурс. Якщо відповім чесно на запитання, то знову проти себе багатьох людей налаштую (сміється). Втім, я уже й так багато наговорив... Хайп, який був здійнятий довкола гурту, не вартий цих хлопців. Як не варта того хайпу була, наприклад, Klavdia Petrivna, котра також є чиїмось комерційним проєктом. Завжди на музиці хтось в Україні заробляє.

Чи не сподобалася тобі також Fiїnka?

- Fiїnka сподобалась, вона самобутня і національна! Гадаю, етнічні українці всі були за неї, але вона, на жаль, не пройшла. На мою думку, ця виконавиця була найкращою кандидаткою Нацвідбору. Вона трохи гротескна, але насправді це те, чим нині є наша культура.

Яким чином ви, будучи колишнім викладачем, могли б висловити свою думку щодо скандалів в університетах, в яких ваших колег звинуватили в сексуальних домаганнях та харасменті?

Це чомусь постійно трапляється. Коли розгортаються такі події, починають маніпулювати певними фактами, адже триває боротьба за вплив за допомогою медійних засобів. Якщо комусь не подобається Поплавський на посаді ректора, це означає, що хтось інший прагне зайняти його місце. Незалежно від того, якою особистістю він є, програми на кшталт "Українська пісня року", "День матері", "Шевченківські дні" та "Крок до зірок" були дійсно вражаючими! Але після приходу Давіда Аласанії на Перший національний канал, всі ці проєкти були закриті вже наступного дня, і він заявив, що пишається своїм рішенням.

Ось ваш текст з новими словами: "У вас є такі рядки: "Попереду ще багато справ, і мій слід ще не стертий. Я сам собі і вітрило, і вітер. Я отримав більше, ніж втратив". Пане Анатолію, чи відчуваєте ви себе реалізованим в Україні? Чи маєте намір повернутися на рідну землю?"

- Можна сказати, що ментально я нікуди й не виїжджав, бо щодня "зав'язаний" на Україні. Але у США я здобуваю безцінний досвід, який сподіваюсь використати вдома. Так, я хочу відчути, наскільки ще можу бути корисним Україні. Процитую сам себе ж: "Чи потрібні сьогодні країні поети? Коли понад усе їй потрібні бійці"...

Усі проєкти, які ми робили останнім часом з колегами, відбувалися практично в інформаційному вакуумі. Хоча заслуговували більшого - я це кажу без зайвої скромності. В Україні ми зробили кілька поетично-музичних вистав, у яких був задіяний, зокрема, народний артист України, Герой України Анатолій Паламаренко. Як на мене, абсолютний взірець майстра слова! Як він читав мою поезію - це просто насолода була! Але нічого так і не потрапило в поле зору телеканалів, хоча були в нас чудові відеоверсії.

Проте митці вже не мають впливу на ситуацію. Влада в руках інших осіб. Сучасність така, що люди втратили смак до серйозних тем. Наша країна нині - розірвана, виснажена й принижена. Але це також слід витримати і повернутися до своїх коренів.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з музичним продюсером Миколою Кучерявим - про Євробачення-2022, поїздки на фронт і гостре запитання Леоніду Кравчуку: "Люди вмирали за свою землю, а ми не можемо сказати про "Азовсталь"?"

На OBOZ.UA опубліковано інтерв'ю з популярною авторкою Богданою Матіяш, в якому вона обговорює теми комплексу меншовартості, значення літератури під час війни та непомітні виклики, з якими стикаються російськомовні. Вона зазначає: "У XX столітті українець - це мертвий українець".