Тяжко перебувати на самоті. 12.5 роздумів після перегляду "Життя Чака"

Нещодавно Квентін Тарантіно висловився про серіал "Привиди будинку на пагорбі", назвавши його своїм улюбленим. Режисер цього проекту — Майк Фленаґан, який також стоїть за "Життям Чака". З моменту такого визнання, стрічка з статусу "недостатньо відома" перетворилася на "щось, що має потенціал". Варто зазначити, що фільм оснований на творі знаменитого Стівена Кінга. Це вже підвищує його шанси на успіх, і тепер можна говорити про "можливе гарне кіно". Ще одна важлива деталь: головну роль виконує Том Гіддлстон, відомий за роллю Локі у "Месниках". Я швидко дізнався цю інформацію, і з наближенням прем'єри зрозумів, що пропустити цю стрічку буде справжнім злочином. Я навіть переглянув трейлер, вважаючи, що готовий до перегляду. Влаштувавшись зручно в кріслі, я... виявив, що абсолютно не готовий. Взагалі. Не впевнений, чи міг би бути готовим. "Життя Чака" вразило мене несподівано.

Деталі можна описати як важливі аспекти або елементи, що складають загальну картину.

У цьому матеріалі я хочу поділитися своїми враженнями від нелегкого знайомства з цією стрічкою. Мій аналіз міститиме спойлери, тому не забудьте ознайомитися з розділом "Чи варто дивитися?" наприкінці тексту, якщо хочете уникнути сюрпризів.

1. Трейлер не готує тебе до перегляду. Бувають такі, які відверто дурять та обманюють тебе, але це не той випадок. Варто розуміти, що "Життя Чака" - маленька історія. Тут мало подій та дій, тож якщо б у трейлері показали повноцінно якісь сцени, це б зробило перегляд відчутно гіршим: відчувалося б, що тобі вже розповіли забагато. Тому трейлер засвічує акторів та дає уявлення про жанр. Бо Кінг - це часто про жахи, а дана стрічка зовсім не про це. Тож треба було наголосити на даному аспекті ще у трейлері, щоб ніхто не обманувся. Наголосили. Якщо мислити таким чином, то промо впоралося зі своїми головними завданнями. Але все одно відбувся конфуз, бо я йшов на затишну історію - а отримав важке для сприйняття кіно. Бо трейлер не підготував до цього. Мабуть, краще так, аніж сюжетні спойлери, але все одно неприємно, коли налаштовуєшся на щось одне - а отримуєш дещо інше.

2. Світ без інтернету виглядає зовсім як справжній. Коли вчитель спілкується із батьками дітей, то ті розповідають про свою стурбованість ситуацією з відсутністю доступу до мережі - і це виглядає природньо. Я плюс-мінус так собі й уявляю світ, у якому зник інтернет: всі у розпачі, в когось через це руйнується життя, хтось навіть відволіктися від буденних проблем не може. Ну і так, дуже вірю у "як ви можете говорити про успіхи моєї дитини, коли нема інтернету?". Коли є глобальна проблема на фоні, менші відчувається незначними та не вартими уваги. Я дивився на цих бідних людей та справді співчував їм. Дуже якісно написано.

3. Закадровий голос - ризик, але тут цей прийом працює. Давно не бачив стрічок, де ми маємо невидимого оповідача. Чому його не залучають? Бо часто це б'є по атмосфері. Важче повністю зануритися в історію, під час якої до тебе звертається закадровий голос, бо у житті такого немає - тому ти одразу розумієш, що перед тобою щось несправжнє та вигадане. Ну, так могло бути. Але є нюанс: це фільм-метафора (хоча б через Марс, який безслідно зникає за секунду). Тобто він і не претендує на те, щоб бути справжнім. Від глядача не потребують вірити, що головний герой та цей світ справді існують. Нехай не вірить. Нехай знає, що тут все не по-справжньому. І це не зіпсує перегляд, бо тут головне не віра в історію - а слідування за думкою автора, за ідеєю стрічки, яка викристалізовується поступово. І саме з цим закадровий голос допомагає, бо веде тебе сюжетом, дає змогу тобі краще розібратися у ситуації та подіях на екрані. Прийом доречний та працює.

4. Стрічка сповнена ніякових та милих бесід. Тому вона виглядає справжньою та щирою. У нас ніби тут кінець світу, апокаліпсис, тож пафос мав би місце - але він поступається чомусь більш приземленому. І це йде на користь історії. Наприклад, коли вчитель починає розповідати своїй розгубленій колишній дружині про те, наскільки мало часу існує насправді людство... Ну, це круто. Креативний спосіб заспокоїти людину - але доволі незграбний та ніяковий. Від цього стає дещо незручно дивитися, однак за цим хочеться спостерігати. Бо виглядає мило. Відчувається, що бесіди тут писала людина, яка має великий життєвий досвід, брала участь у таких діалогах та бачила їх чимало - без практичної цінності, але таких необхідних обом учасникам бесіди у моменті.

5. Це чудове кіно, яке ідеально підходить для перегляду в парі. Я дивився його сам і відчував себе незручно та ізольовано. У світі апокаліпсису, де все руйнується і немає шансів на порятунок, єдине, що має справжню цінність - це люди. Спілкування з сусідом, працівником похоронного бюро, дівчинкою, яка вийшла кататися на роликах уночі, стає важливим. І, звичайно, розмова з колишньою дружиною, до якої ще залишилися почуття, ймовірно, взаємні. Головний герой першого акту відчуває самотність через усвідомлення, що все наближається до кінця, але його рятує любов - не від смерті, а від самотності в останні хвилини існування всесвіту. Саме в цьому й полягає цінність людей, які оточують нас. Однак я сидів сам, і в якийсь момент зрозумів, що переживати все це наодинці - для мене, як і для вчителя в фільмі, справжнє випробування.

Можливо, перегляд цього фільму стане більш комфортним у компанії підтримуючих людей. Є моменти, які дійсно важкі для сприйняття, і наближення до апокаліпсису – один з найзначніших. Крім того, ви побачите втрати, помилки, невдачі. Навіть у другій половині, де танцює Гіддлстон, відчувається потужна позитивна енергія, яку хочеться розділити з кимось. Якщо ж ви дивитеся наодинці, це може викликати почуття самотності під час апокаліпсису. Ви прийдете на вражаючий музичний номер самі, зайдете в кімнату з привидами на самоті. Це дійсно непросто. Іноді я не міг стримати сліз. Трохи заздрю всім, хто зміг насолодитися цим у компанії близьких та люблячих. Можливо, ваш перегляд був менш важким, ніж мій.

6. Реклама Чака всюди - це весело. Щонайменше у першому акті, поки ми не розуміємо, що вона означає. Моя перша думка, коли побачив її у небі: яка ж вона, мабуть, дорога! Рекламувати себе - взагалі не дешеве задоволення, а робити це і по телевізору, і на вивісках, і у небі, ще й під час апокаліпсису - імовірно, опція лише для найзаможніших. Хотів би мати такі ж фінансові можливості. Жарти жартами, але лише завдяки цій дивній рекламі перший акт фільму не є нестерпним. Такого роду гумор дещо розряджає похмуру обстановку. Бо якби всесвіт вмирав без цієї деталі, ще й без відомої людям причини та у страшних муках, на це було б дуже важко дивитися глядачу - і кінцева ідея не спрацювала б достатньо добре. А так всесвіт вмирає під акомпанемент реклами "Дякую, Чак!" - це якщо не весело, то хоча б не так моторошно. Якщо не вдумуватися.

7. Одна з найвражаючих танцювальних сцен у кіно, яка не зовсім про танці. Звісно, до майстерності виконання головного героя у фільмі "Ще по одній" (2020) ще далеко (вибачте), але ця сцена теж отримує безумовну оцінку 10 з 10. І причина цьому безліч: і рухи Гіддлстона, і участь випадкової перехожої, і музика, яка, по-перше, приємна на слух, а по-друге, ідеально гармонує з рухами. Не можна не згадати й реакцію натовпу, а також майстерність у грі зі світлом і ракурсами. Особливу атмосферу додає закадровий голос, який знайомить нас із персонажами ще до початку сцени. У деяких фільмах це можна було б назвати "лінивою оповіддю" (показуй, а не розказуй, так?), але тут це робить акцент на сам танець. Наша мета — створити атмосферу буденності, а потім вразити яскравим моментом посеред неї. Якщо цей момент справді залишає враження, то деталі повсякденності не потребують особливої уваги. Адже важливе те, що приносить справжнє задоволення. У цьому випадку — це танець.

8. Такі історію мотивують авторів-початківців писати історії. Чи це книги, чи сценарії - неважливо. Але писати хочеться. "Життя Чака" має чітку структуру, а кожен з трьох актів - свою власну, не схожу на інші історію, які об'єднані спільною ідеєю. Мабуть, тут є все, що тільки можна хотіти від гарної розповіді. Чітка структура? Є. Креативне донесення ідеї? Також є. Моменти емоційних "хуків"? На місці. Геть різні теми у кожній з частин? Тут. Це дуже сильне першоджерело, тому на питання "а чи варто було екранізувати?" єдина можлива відповідь - "так". Бо тут важко зробити погано. А з гарною командою є високі шанси створити шедевр. "Життя Чака" настільки добре розповідає історію, що тобі, якщо ти колись мав бажання або маєш зараз робити те саме, хочеться розповісти якусь свою. Настільки ж якісну, креативну, глибоку. Стрічка може надихати молодих авторів.

9. Інтрига щодо вмісту кімнати з приводами - "перегріта". Одразу зазначу: взагалі є вкрай цінним, що насправді маленька історія про життя добивається того, щоб наприкінці ти сидів та одночасно боявся й хотів відкриття кімнату на горищі. За це можна та треба хвалити. Хвалю. Але є нюанс: нас не нагороджують тут якимось фантастичним сюжетним ходом. Коли кімнату відкрито, ми отримуємо у ній не щось загадкове та моторошне - а "всього лише" Чака в останні хвилини його життя. Це все ще гарне рішення для сюжету - але не вражає. Ми вже до цього знали, що у кімнаті точно є привиди, тож могли очікувати побачити там щось більш вшокуюче. Є відчуття, що стрічка дещо "перегріває" з інтригою тут. Через що навіть присутнє невелике розчарування, коли кімнату нарешті відкрито. Реакція "і це все?" має місце.

9.5. "Життя Чака" не завершується одразу після початку титрів. Наступні пункти - про моє розуміння ідеї стрічки. Якщо ви тільки-но подивилися та щось для себе не зрозуміли, моя порада зупинитися, спробувати дати відповіді собі на ключові питання щодо сенсу "Життя Чака" - і вже потім знайомитися з думкою людини в інтернеті. Бо усвідомлення та обговорення ідеї фільму тут - це частина досвіду знайомства з ним. Стрічка хоче, щоб ти розібрався та зрозумів її сам, тож якось навіть нечесно не зробити це - і одразу піти за відповідями. Коли "Життя Чака" закінчує розповідати свою історію, то починається новий етап вашої взаємодії з цим кіно. Більше тобі не підказують головний герой та закадровий голос. Тепер сам розбирайся. Можна було б проігнорувати такий хід та одразу дізнатися всю правду у мережі - але у нас замало таких стрічок останнім часом, тож ніби неправильно нехтувати такою можливістю зайнятися саморефлексією.

10. Смерть Чака = смерть всесвіту. Бо всесвіт у його голові. І так, у якомусь сенсі це навіть не метафора. Бо після смерті людини для неї все зникає. Зникають люди, зникають зірки та планети - взагалі все, що існувало колись. У дитинстві вчителька Чака казала йому, що у його голові - множини та весь всесвіт. Так воно і є, бо сприйняття людиною всього навколо - це наслідок роботи його мозку. Як тільки той вмирає, зникає і сприйняття - і зникає його всесвіт. Авжеж, усе в голові не лише Чака - у кожного з нас. У кожного з нас свій всесвіт десь там, між вухами. Але історія стрічки - саме про всесвіт Чака. Тому його власна смерть - кінець для всього.

11. Подяки Чаку в рекламі виявляються його особистими визнаннями. Коли я вперше почав переглядати, мені здавалося, що 39 років — це час його трудової діяльності. Тобто, йому висловлюють вдячність за його зусилля. Але згодом стає зрозуміло, що Чаку насправді 39 років, і йому дякують за все його життя. За кожен рік, місяць і день. Ці слова звучать від нього самого, адже він прожив надзвичайне життя. Він був справжнім чудом. Коли в останньому акті Чак заявляє, що "я чудовий і заслуговую на це", він насправді підкреслює основну ідею фільму. Трохи соромно, що я не усвідомив це відразу. У кімнаті з привидами Чак дає собі обіцянку жити щасливим життям. Очевидно, він це зробив — тому в нав'язливій рекламі він дякує собі перед смертю за те, що досяг цього. Дякує собі за те, що був справжнім чудом.

12. Ця стрічка розповідає про самоприйняття. Здається, все так просто. Я спочатку сприймав її як щось про апокаліпсис і привидів, але врешті-решт зрозумів, що ключовим є вміння цінувати себе. Ідея здається легкою, але її оригінальна подача робить враження. Чесно кажучи, не можу стверджувати, що фільм наповнений життєствердними моментами, але тут безумовно присутнє культивування любові до себе. Крім того, кіно надихає жити так, щоб у кінці бути вдячним самому собі. Щоб, у моєму власному всесвіті, колись з’явилася реклама з подякою від мене до мене. Багато реклами. Щоб я не шкодував про те, як провів свій час тут. І коли все дійде до завершення, щоб залишився бодай один позитивний момент, такий, що неможливо забути — банер "Дякую, Чак!". І навіть якщо це буде лише для мене і комусь іншим набридне, то нехай: адже це мій всесвіт. Я чудовий, тож заслуговую на таку самопошану і визнання, навіть на краю апокаліпсису.

Чи варто дивитися?

Тільки якщо декілька планет-умов стануть у ряд. По-перше, потрібна любов до історій "на подумати". Якщо не хочете зайвий раз напрягатися у спробах зрозуміти, що мав на увазі автор, то, мабуть, не варто. По-друге, вам треба бути готовими до емоційно важкого досвіду. Тут є моменти великої радості та великого смутку, особисто я "не вивіз", мені було місцями некомфортно це дивитись, я навіть встиг трохи поплакати. По-третє, було б добре, якби ви мали когось у якості емоційної підтримки для перегляду. Бо з кимось це буде простіше пережити. Як на мене, це гарне кіно для перегляду із другою половинкою, хоча тут взагалі не про кохання. Якщо написане до цього вас не відлякнуло від перегляду - дивіться. Бо це чудова історія з прекрасною мораллю та героями, які запам'ятовуються. І ваші взаємини зі стрічкою, я майже гарантує, не закінчаться після виходу з зали, бо вона залишає простір для саморефлексії. Багато простору.

"Життя Чака" - це не зовсім універсальна розповідь. Легко поставити їй низьку оцінку, якщо не вдалося її зрозуміти. У такому разі частини сюжету можуть здаватися погано з'єднаними, а основна ідея - незрозумілою. У цьому творі присутня життєва філософія Кінга, яку він не нав'язує, а швидше пропонує до обговорення. Тож, якщо ваші погляди кардинально відрізняються, ви можете сприйняти події на екрані ворожнечею. Проте, якщо ви відкриті до нових ідей і готові спробувати прийняти цю філософію, ваш перегляд стане особливим досвідом. "Життя Чака" належить до тих фільмів, яких наразі небагато. І завдяки своїм оригінальним рішенням в оповіданні, а також необхідності самому збирати інформацію до купи (не хвилюйтеся, ви отримаєте суттєву підтримку), цей фільм ставить більше запитань, ніж дає відповідей. І це не через недостатню якість сценарію – це свідомий вибір. Воно спонукає глядача шукати відповіді самостійно.

Якщо ти занурився в історію, то не можеш відірвати очей від екрану. Тобі цікаво розібратися не тільки у тому, що станеться, але й у тому, як це станеться, яка причина цього. Тож сюжет тримається не лише на інтризі. Мабуть, на ній у меншій мірі. "Життя Чака" - це атмосфера, емоції та роздуми про життя. Такого знімають мало. А якщо все ж зняли, та ще й зробили це добре - треба дивитися, отримувати задоволення та ставити високий бал.