Верби, осетри та пелікани: Яким чином Хортиця відновлюється після атаки на Каховську ГЕС

Три з половиною роки після вибуху Каховської греблі на дні водосховища з'явилися дев'ятиметрові верби, а у сусідньому Дніпрі плавають рідкісні осетрові. Проте наслідки осушення водойми мають значно глибший вплив, ніж просто сенсаційні заголовки новин, і їх важливо аналізувати в контексті конкретної місцевості.

Національний заповідник "Хортиця", що знаходиться в Запоріжжі, розміщений у верхній частині Каховського водосховища. Цей об'єкт, що володіє неповторною історичною та природною цінністю, щоденно зіштовхується з наслідками війни. Відновлення екосистем після російського нападу 6 червня 2023 року є лише одним з багатьох викликів, з якими стикається заповідник.

Тиша та спокій.

У Запоріжжі зараз панує спокій, -- говорить з усмішкою офіціантка італійського ресторану Анастасія. -- Всього кілька днів тому ми переживали обстріли тричі на день: о 11-й, 16-й та 23-й годині. Ми навіть звикли ходити в укриття за певним графіком...

Далі дівчина зізнається, що в укриття не ходила, та й загалом вона, уродженка Енергодара, не надто переймається через обстріли. Такий настрій -- "переймаємося, але не надто" -- схоже, мають багато запоріжців. Увечері вихідного дня в барах повна посадка, але тут же місцеві охоче розповідають, у які райони вже долітають FPV-дрони. До нашого готелю прибудований ресторан з караоке: музика там не замовкає, навіть коли вікна номера вібрують у такт віддаленим ударам КАБу.

На Хортицю їдемо наступного дня. В центрі спокійно: похмурого ранку Запоріжжя, місто великомасштабних архітектурних об'єктів, нагадує фортецю. Власне з початку повномасштабної воно може заслужено називатися фортецею, це давно не метафора.

Що ближче Хортиця, то гучніше лунають звуки війни. Коли робимо першу зупинку на острові, вони стають постійним фоном. Врешті вибухи -- глухі й розкотисті, з присвистом або луною -- супроводжуватимуть нас цілий день, записуватимуться на диктофон разом з криками мартинів і шумом вітру у вербах.

Протовче

— Наразі у мене є дві ключові задачі: робота, пов'язана з Каховським водосховищем, і документування наслідків війни, — ділиться Михайло Муленко, керівник сектора охорони природи Національного заповідника "Хортиця". — Ці питання часто переплітаються, адже територія, де розташовувалося водосховище, також піддається обстрілам. Зазвичай я першим прибуваю на місця атак, фіксую завдані збитки та передаю інформацію відповідним службам.

Михайло зустрічає нас у Протовчому, що знаходиться на півдні острова. Ця місцевість має велике історичне значення, адже тут колись існувало давньоруське поселення, згадане в літописах. Раніше це місце приваблювало туристів, але тепер сюди частіше навідуються журналісти, оскільки від Протовчого легко дістатися до нового лісу, який виник на місці колишнього водосховища.

До молодих дерев ідемо через плавні. Запорізький "Каховський ліс" оточений старішими деревами (ще три роки вони були "деревами на березі") й загалом чудово вписується у ландшафти заповідника. Це відрізняє його від інших частин колишнього водосховища, куди вже встигли потрапити науковці. Наприклад, ліс у Херсонській області поблизу Нововоронцовки простягається на багато кілометрів, заповнюючи доступний обшир, як таке собі зелене море. Ось тільки безпекова ситуація навіть на підконтрольній території Херсонщини вже не дає змоги досліджувати там екосистеми.

Ми підходимо до верб — крізь їхні зарості прокладена вузька стежка, що створює майже тунельний ефект. У цьому "тунелі" досить людно: тут зібралися науковці-фізіологи, які досліджують обсяги кисню, що виробляє новий ліс, а також ботаніки, зацікавлені швидкістю його зростання. Серед них працюють і знімальні команди, включаючи режисера та блогера Антона Птушкіна.

Проходжу далі: помітно, що дерева різної товщини, і деякі в кілька разів випереджають сусідів. Рулеткою вимірюю найтовстіші, в середньому вони мають 30 сантиметрів в обхваті. Згодом Михайло Муленко скаже в інтерв'ю, що рекордсменом з висоти наразі є 7,5-метрове дерево. А ще за пару днів експедиція Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного на чолі з доктором біологічних наук Іваном Мойсієнком зафіксує новий рекорд: вербу висотою 9 метрів.

Неясний правовий статус

Південно-східну частину Хортиці можна було б сплутати з пляжем. Звідси відкривається велична панорама Запоріжжя з історичними будівлями, промисловими об'єктами та мостами. Але цей відкритий суходіл з сіро-жовтим піском і залишками мушель іще чотири роки тому був схований під водою. Осушення відкрило людським очам не тільки мушлі: на новому узбережжі можна знайти артефакти на кшталт відполірованих часом пляшок або сходинок з баржі.

У цьому куточку острова можна зустріти густі молоді зарослі тонких верб, які близько прилягають до пагорбів, вкритих високими деревами. Тут також ростуть значно товщі окремі верби та тополі на пляжі. Відчуваючи відсутність конкуренції, вони сміливо піднімаються вгору і розширюються в сторони. Після осушення цієї місцевості утворилося кілька озер, поруч з якими можна побачити рибалок.

Михайло Муленко зазначає, що вся осушена площа Каховського водосховища має неясний правовий статус, тому заборонити риболовлю в цій місцевості неможливо. Акваторія не входила до складу заповідника. Вода відступила на понад 50 метрів, і новоутворений суходіл також не підпорядковується "Хортиці".

На даний момент існує мораторій на зміну цільового використання земель Каховського водосховища. Фактично, це території водного фонду, хоча води там немає, -- зазначає експерт. -- Через цю правову суперечність виникає безліч неприємних ситуацій. У межах природно-заповідного фонду заборонено рибалити та причалювати до берегів. Однак, коли ми проводимо природоохоронні рейди разом із Державною екологічною інспекцією та іншими організаціями, часто виявляємо, що рибалки знаходяться в річищі. Проте вони перебувають за межами нашої охоронної зони, і тому їх штрафують лише за порушення правил риболовлі.

Півтора мільярда втрат.

Ми фактично знаходимося на вершині колишнього водосховища. Сучасні береги, заплави та водойми раніше входили до його складу. Однак тепер, коли Каховське водосховище більше не існує, всі водні об’єкти, які не мають зв'язку з головним руслом Дніпра чи його протоками, висохли. Проте це озеро збереглося, адже воно завжди тут було, -- пояснює Муленко, поки я фіксую на фотокамеру навколишні краєвиди. -- Ось, зверніть увагу на той високий берег. Саме з цього урвища починався Великий Луг. До утворення Каховського водосховища острів Хортиця завершувався саме на цьому обриві. Далі простягалися Хортицькі плавні, які або відокремлювалися від острова Хортиця тимчасовими водоймами, що з’являлися під час повеней, або ж перетворювались на затоплену сушу навесні.

Зміну ландшафтів після теракту 6 червня 2023 року в заповіднику спостерігали в режимі реального часу. При цьому Михайло зауважує, що це було не перше втручання росіян в екосистеми Каховського водосховища.

-- Ще в грудні 2022 року ми побачили осушення: вони відкрили шандори і намагалися штучно знизити рівень водосховища, -- згадує Муленко. -- Тоді росіяни намагалися обійти берегом наші фортифікаційні споруди в районі Кам'янського і підійти ближче до Запоріжжя.

У результаті осушилося близько 10 % водного дзеркала. Науковець стверджує, що це небагато і дорівнює перепадам, які відбувалися внаслідок діяльності наших гідроспоруд.

Ближче до травня 2023 року ситуація змінилася: вони закрили шандори та штучно підняли рівень води в Каховському водосховищі. "Ми стали свідками значних затоплень, оскільки це сталося в час максимального весняного водопілля", - розповідає Михайло. "Якщо зазвичай у нас було приблизно 100 гектарів водяних площ, то під час цих дій та водопілля їх розмір зріс до 400 гектарів. На Хортиці цього весняного сезону затопило ліс, а риба, що нерестилася, навіть потрапила на приватні земельні ділянки садових товариств."

Після вибуху дамби 6 червня 2023 року працівники заповідника проводили цілодобове спостереження за водними просторами. У перші 24 години рівень води знижувався стабільно — на 10-12 сантиметрів щогодини. Пізніше темп зменшення сповільнився, однак протягом перших двох тижнів процес не зупинявся.

Дно водойми виявилося переповнене вологою і складалося переважно з піску, але не з звичайного жовтого піску, а з сильно замулених відкладень. На його поверхні залишалося безліч безхребетних істот і водоростей. "Ми спостерігали, як двостулкові молюски намагалися закопатися у цей вологий ґрунт," – ділиться враженнями Муленко. "Нам пощастило, що риба не залишилася. Рельєф дна не дозволив утворитися закритим водяним пасткам, і вся риба разом з водою перемістилася в річище. Ту рибу, яка відчувала стрес через недостаток кисню, швидко з’їли птахи та ссавці. На відміну від інших частин водосховища, у нас не спостерігалося масових випадків задухи."

У заповіднику та в місцевому екологічному департаменті негайно розпочали обмірковувати, яким чином зафіксувати збитки, завдані агресорами.

-- Ми вирішили керуватися постановою № 75 -- про шкоду, завдану об'єктам тваринного і рослинного світу внаслідок різноманітної господарської діяльності, -- говорить Михайло Муленко. -- Військової специфіки ця постанова не враховує, але використовувати її можна. Там чітко обраховані такси за різними групами втрачених організмів, для деяких -- конкретно за видами.

Працівники організації виконували свої обов'язки щоденно протягом кількох тижнів, вимірюючи площу мілководь, а також підраховуючи загибель флори і фауни, спричинену осушенням. За підсумками цієї діяльності був складений довідковий акт, що зафіксував збитки в розмірі півтора мільярда гривень.

Лісовий килим

Теракт у Каховці спричинив осушення близько 300 гектарів водної зони, що оточує Хортицю, а також призвів до зникнення озерної системи на півдні острова. Внаслідок цього, ця ділянка стала предметом активного дослідження з боку вчених.

Протягом перших півтора місяця на дні панував "місячний пейзаж": тріщини та просто волога земля, -- розповідає Михайло Муленко. -- Приблизно в середині липня ми вперше помітили паростки на поверхні. Визначити їх було непросто, адже на початку дводольні рослини схожі між собою. Я старанно фотографував їх та викладав на платформу громадянської науки iNaturalist, проте безрезультатно. Спочатку думав, що це якась абрикоса. Проте зрозуміло було одразу, що це дерева.

Незважаючи на це, Муленко визнає, що не сподівався натрапити на дно лісу. Вчені висловлювали різні припущення щодо майбутнього цієї нової обширної території: деякі вважали, що вона перетвориться на пустелю з рідкісною рослинністю, тоді як інші передбачали, що тут можуть поширитися інвазивні види рослин.

Згодом на острові Хортиця молоді рослини створили щільний покрив. У певних місцях фахівці зафіксували до 440 пагонів на кожен квадратний метр.

-- Почалися перші експедиції. Я багато спілкувався з науковцями, зокрема з академіком Яковом Петровичем Дідухом. І, власне, тоді озвучив думку, чому на дні росте тополя та верба. Бо їхнього насіння в червні було дуже багато в той рік -- по всьому місту літав пух, -- продовжує Михайло.

Цей прогноз справдився, хоча Муленко зазначає, що верб стало більше, ніж тополь.

Після осушення водосховища насіння верби та тополі потрапило в ідеальні умови – теплі та вологі. Це сприяло надзвичайно швидкому росту: до жовтня 2023 року деякі дерева досягли висоти півтора метра. У перших ботанічних описах цих територій, окрім тополь і верб, було зафіксовано близько 30 різних видів рослин, а сьогодні їх кількість перевищує 400.

Коли у 2024 році деревця сягнули висоти 4 метрів, на ці ділянки почали навідуватися великі тварини. Для козуль, оленів і кабанів молоді гілки -- ледь не улюблена їжа, а дуже густі хащі успішно захищають їх від хижаків, насамперед від зграй здичавілих собак.

Зараз, за словами Михайла Муленка, зарості проріджуються, і на це сильно впливають бойові дії.

— Він прибуває прямо сюди, — зізнається дослідник. — А до нас у Запоріжжя прилітає все: РСЗО, КАБи, "Калібри", "Кінжали". В останній час кількість шахедів вражає, а зовсім нещодавно до них приєдналися ще й ефпівішки...

Пташки та риби

Після осушення водосховища та руйнування Каховської ГЕС, іхтіофауна нашого регіону зазнала кардинальних змін. Нижній Дніпро суттєво трансформувався: тепер тут домінують більш цінні види риб, -- зазначає Муленко. -- Серед них є сазани, великі коропи, осетрові та оселедці. Раніше ж ми лише зрідка спостерігали поодинокі випадки вилову стерляді, що втекла з рибних господарств.

Причин такої зміни Михайло називає декілька. По-перше, Каховська дамба не мала рибоходу, тобто була штучною перепоною для прохідних риб. Вище за неї вони не могли потрапити фізично. По-друге, нижній Дніпро після руйнування Каховського водосховища дуже змінився. Каховське водосховище було стоячою водоймою: водообмін був дуже сповільнений і відбувався здебільшого через випаровування, а не через течію. Зараз течії надзвичайно посилилися -- це збільшує кисневе насичення води, покращує її якість для риби.

На цю територію можуть завітати більш цінні та вимогливі до умов середовища риби, а не лише карасі чи інвазивний сонячний окунь, який може жити в будь-якій водоймі, — підкреслює вчений.

Муленко також зазначає, що кількість птахів істотно зросла. На острові вдалося зафіксувати гніздування одразу двох пар орланів-білохвостів — таке явище на обмеженій площі є рідкісним. Особливою подією цього року стала поява рожевого пелікана на Хортиці.

-- Це була перша зустріч за історію спостережень. Особисто я побачив одну особину на воді й п'ять у повітрі, -- захоплено розповідає Михайло. -- Вперше я побачив пелікана в об'єктив. Спочатку навіть не зрозумів, що це. Бачу -- великий птах, думаю, треба фотографувати. В мене 600 міліметрів об'єктив, його там добре видно.

Науковець зустрів пелікан 30 червня на північній частині острова Хортиця, неподалік від залишкової водойми. Ця подія миттєво стала сенсацією в місцевих ЗМІ, адже поява такого екзотичного птаха в Запоріжжі вразила багатьох.

Я почав досліджувати це питання, прагнучи зрозуміти, чому пелікан опинився в цих краях. Виявилося, що після періоду гніздування ці птахи, як правило, мігрують у місця з більшою кількістю риби, що полегшує їхнє полювання, -- зазначає Муленко. -- Далі я зацікавився історичними аспектами цієї теми. У працях Адріана Кащенка про Великий Луг я натрапив на свідчення старожилів, які розповідали, що в середині 18 століття пелікана, відомого як "баба-птиця", вважали звичайним птахом для цього регіону. Відомо, що ці птахи мешкали тут ще за життя Кащенка, на початку 20 століття. Вони гніздилися безпосередньо біля ДніпроГЕСу — там письменник спостерігав найпівнічнішу колонію. Таким чином, можна стверджувати, що цей птах є аборигеном нашої території.

Попередити та надати натхнення.

З південно-східного узбережжя ми пішки вирушаємо назад у Протовче. Наш маршрут проходить мимо трьох цвинтарів, покинутого поля, приватної кінної ферми та житлових будинків. На острові проживає понад тисячі людей, хоча тут зовсім відсутня інфраструктура: громадський транспорт сюди не курсує, а єдиний магазин закрився ще минулої зими.

Плавна прогулянка до Протовчого триває близько тридцяти хвилин. З цього місця Муленко веде мене в напрямку старої дамби, збудованої в 40-х роках минулого століття для прокладання залізничної гілки. Ця залізниця, задумана владою СРСР для з'єднання Кривбасу і Донбасу, діяла приблизно два десятиліття. Сьогодні від колії не залишилося й сліду, а стара дамба з обох сторін обрамлена урвищами, які заполоняє молодий вербовий ліс.

Цю місцевість вибрала для свого артоб'єкта українська художниця Жанна Кадирова. Вона створила інсталяцію, розмістивши човен на палях серед дерев. Ця багатозначна робота отримала просту назву — "Ліс" (The Forest).

-- Я виступав її консультантом у цьому проєкті, -- розповідає Муленко. -- Згідно з концепцією Жанни, човен мав "занурюватися" в зелену рослинність. Невдовзі після встановлення об'єкта тут трапилася пожежа. Хоча дерева і не згоріли до кінця, вогонь все ж вніс свої корективи. Тепер човен видно в усьому його обсязі.

На дереві, що висить над урвищем, встановлена камера, що зорієнтована на артоб'єкт. Я озираюся навколо і помічаю внизу яру трійцю грибів. Михайло спускається вниз і витягує велетенську печерицю, чия шапка займає півтори долоні. Це нова знахідка: таких грибів тут ще не реєстрували. Тим не менш, науковці, які досліджують територію колишнього Каховського водосховища, регулярно роблять нові відкриття.

Режисер Мстислав Чернов, отримуючи "Оскар" за фільм "20 днів у Маріуполі", висловив: "Мені б хотілося, щоб цього фільму не існувало". Таку ж думку могли б висловити біологи та екологи: напевно, жоден з них не прагнув би досліджувати територію, яка стала жертвою російських військових злочинів. Проте трагедія трапилася, і українська природнича наука опинилася у гірко-парадоксальній ситуації. Сьогодні наші науковці мають можливість здійснювати унікальні спостереження та робити революційні відкриття. Крім того, вони можуть попереджати та надихати, адже їхні дослідження відображають жахливі наслідки війни і дивовижну силу природного відновлення.

Авторка висловлює вдячність Антону Птушкіну та Олексію Василюку за допомогу в підготовці репортажу.