Чи ви вважаєте себе цілком адекватними? Таке просто не могло з’явитися на екранах телевізорів! Зірка мільйонів, Тетяна Цимбал, ділиться спогадами про епоху золотих часів телебачення, своє життя після популярності та шахрайства у Facebook.

Тетяна Цимбал - ікона українського телебачення, чий голос і обличчя відомі мільйонам глядачів. Протягом майже 50 років ця телезірка присвятила себе роботі на екрані, співпрацюючи з УТ, "Першим національним", а також телеканалами "Новий" і СТБ.

В розмові з OBOZ.UA популярна телевізійна особистість щиро поділилася спогадами про свої перші змагання на екрані, обговорила тему штучного інтелекту, що не володіє справжнім розумом, а також розповіла про свого рятівного кота Преображенського, якого вона знайшла в самому центрі Києва. Крім того, вона дала поради на власному прикладі, як адаптуватися в інформаційно насиченому світі та зберегти свою ідентичність – залишаючись привабливою, навіть коли навколишня реальність втрачає свою форму.

Тетяна Цимбал є фаховою філологинею. У 1969 році вона завершила навчання на факультеті романо-германської філології в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Під час навчання Тетяна розпочала свою кар'єру в молодіжній редакції Українського телебачення. Вона згадує, що в той період професія журналіста не була вирішальною для отримання роботи, проте, аби потрапити на цю посаду, потрібно було пройти суворий конкурс: "Я взяла участь у конкурсі, оголошеному публічно в 1968 році. Відбір кандидатів був дуже строгим; наприклад, від чоловіків вимагали не лише низький тембр голосу та привабливу зовнішність, а й зріст не менше 180 см".

"У той час телебачення стало справжнім відкриттям, - зазначає телеведуча. - Проте вже були професіонали, яких можна назвати піонерами. Це більше нагадувало мистецтво, а не журналістику, оскільки термін 'журналіст' ще не був на той момент популярним; використовувалося лише слово 'редактор'."

"Зараз усе змінилося, - зазначає Тетяна Василівна. - Наприклад, з'явився штучний інтелект, хоча я не зовсім погоджуюсь з цим терміном. Це не інтелект у людському розумінні. Інтелект - це властивість людини, а ШІ - це просто нова, вдосконалена технологія. На цю тему я хочу поділитися історією: нещодавно я дивилася програму, де обговорювали це питання відомий аніматор і знана дослідниця в галузі нейронауки. І ось він уявив ситуацію, де звертається до Бога з питанням: "Чи можеш написати формулу Всесвіту?" Бог починає творити. Аніматор, спостерігаючи за цим, раптом вигукує: "О, тут є помилка". І Бог відповідає: "Я в курсі". Науковиця зауважує: "Ось вона - божественна помилка, яка і є талант". Це те, що проявляється несподівано - не з логіки, а з прориву. Це щось абсолютно нове. Хто такі генії? Це ті, хто творить те, чого раніше не існувало. Наприклад, Жюль Верн у своїх фантастичних творах передбачив підводні човни. А потім наукові ідеї та технології наблизили ці фантазії до реальності. Перші телевізійники також прагнули дослідити невідоме."

Тетяна Цимбал відкрито ділиться своїми почуттями, коли чує, як її називають "обличчям" провідного телеканалу України, телезіркою свого часу: "Чому хтось вважає, що я найкраща? Мої колеги, впевнена, також мають про себе таку ж думку. Я з цим згодна. Зірки - це насправді лише небесні тіла. Моя подруга Вікторія Бондар, дружина відомого документаліста Сергія Буковського, нещодавно розповіла мені, що вони з чоловіком взяли на себе опіку над безпритульним песиком. Я запитала: "Яка у нього порода?" Вона сміючись відповіла: "Він вважає себе вівчаркою". У мене також є кіт, який з'явився на прибудинковій території".

Тетяна Василівна зазначає, що зберегла теплі стосунки з колегами, з якими разом будувала телебачення: "Не так давно ми втратили Анатолія Васяновича, видатного диктора, який віддав нашій справі багато років. Я була близька з ним і його родиною. Він був справжнім майстром слова. Толя прийшов до телебачення з Театру Франка і був професійним актором. Помер у Німеччині, а похований у Києві. Іван Вовк також розпочав свою кар'єру на телебаченні як актор. Цікаво, що ми з ним і Світланою Білоножко починали в один день. Хочу з теплом згадати Олександра Сафонова. Нещодавно ми планували відвідати його з телеведучим Миколою Канішевським, але, на жаль, я захворіла. До речі, хотіла б відзначити Миколу, який дбає про ветеранів телеекрана. Він знаходить і публікує маловідомі факти з життя наших майстрів. У нього справжній талант об'єднувати людей навколо добрих справ."

Усі ми знаємо, що сьогодні медіа часто сфокусовані на скандалах, тому багато відомих особистостей неохоче погоджуються на інтерв'ю, - зазначає Тетяна Цимбал. - І варто відзначити, що відгукнулася невістка легендарного Петра Весклярова (телеказкаря Діда Панаса. - Ред.). Її відомо, що вона зазвичай уникає спілкування з журналістами, але з Канішевським вирішила почати переписку. Чому Уляна так обережно ставиться до медіа? Можливо, через постійні чутки і плітки. Ви дійсно вважаєте, що таке могло би пройти в ефірі? Чи ви усвідомлюєте, яке це було телебачення? Такого просто не могло бути. І це сумно, що творчість людини, яка залишила слід в історії, часто зводять до однієї фрази.

"На жаль, фейки стали частиною нашого повсякденного життя," - скаржиться Тетяна Цимбал. - "Декілька років тому я зіткнулася з неприємною ситуацією: злочинці двічі створили профілі в Facebook від мого імені, просячи гроші та контакти відомих осіб. Телеведучий Олег Панюта зателефонував мені і обережно запитав: 'Чи ви на Facebook?' Я одразу відповіла: 'Не кажи мені про це!' Я вже знала, що сталося. Врешті-решт, ми подали скарги, і профілі були закриті."

- Пані Тетяно, давайте перемкнімося на приємне: ви згадали, що маєте кота "з прибудинкової території". Як до вас потрапив?

О, це справді захоплююча оповідь! Я живу на Малій Житомирській, і хоча це центр міста, у нашому дворі мешкають коти, яких ми підгодовуємо. Нещодавно одна з кішок народила малят. Одне з кошенят застрягло під автомобілем і не могло вибратися. Люди зібралися навколо, а воно нявкає, опинившись у пастці. Я знайшла телефон служби порятунку і зателефонувала. На допомогу прийшов молодий хлопець на ім'я Антон, з ліхтарем на лобі та спеціальним знаряддям для ловлі тварин. Він витягнув кошеня й запитав: "Візьмете його?". У той час у мене вже жили дві породисті кішки, але я не могла залишити його на вулиці і пустила до дому. Спочатку ми назвали його Швондер, бо він додав нам клопоту (сміється). Згодом ми почали просто називати його "Хлопчик". І от, цей малюк виріс у справжнього красеня! Який він вихований — ніколи не лізе на стіл, тільки сидить і уважно дивиться на мене, поки я ріжу йому печінку. А ще він має здатність лікувати — робить мені масажі. Тепер у нього нове ім’я — професор Преображенський. А син каже, що Пилип Пилипович йому дуже пасує.

Тетяна Цимбал – матір двох дітей і бабуся п'яти онуків, нещодавно стала прабабусею. Як вона сама жартує: "Тепер у нас з'явився маленький Цимбаля". Телеведуча двічі була заміжньою: "Мого другого чоловіка, нейрохірурга Володимира, не стало в 2021 році. Він працював у реанімації та був справжнім професіоналом. Ми познайомилися в лікарні Феофанії. А мій перший чоловік – доктор технічних наук, займався теорією інформаційного кодування. Цікаво, що обоє мали однакове ім'я – Володимир Петрович. Мій перший коханий, Володя Цимбал, був старшим на майже десять років. Саме від нього я дізналася про багато заборонених у Союзі речей, зокрема про творчість шістдесятників. На початку березня, у день народження Тараса Шевченка, молодь часто збиралася у парку Шевченка, незважаючи на небезпеку. Ми з чоловіком також відвідували ці зустрічі."

"Радянський період – це особливо складний етап в історії, - розмірковує телеведуча. - Сучасній молоді багато з того часу здається абсолютно абсурдним. Але ми так жили. Щоб придбати автомобіль, потрібно було не лише зібрати необхідні кошти, а й зібрати безліч документів, включаючи довідки з партійних організацій. Уявляєте? Меблі та техніку доводилося 'доставати', як тоді говорили. Черги, черги і ще раз черги. Моя донька з раннього віку почала займатися тенісом, я водила її на тренування. Пам’ятаю, одного разу приїхали, а там дві бабусі чекають своїх внучок. І одна з них каже іншій: 'А на Саксаганського рибу дають'. Розумієте? Держава не служила людям, вони були її в'язнями. І всі найгірші риси Радянського Союзу перейшли до Росії."

"З часом мій перший чоловік виїхав до Канади, - ділиться спогадами Тетяна Василівна. - На той момент ми вже були розлучені. Пізніше туди переїхала наша донька Ольга. Нещодавно в Канаді з'явився на світ наш правнук від Володі. Я неймовірно щаслива, лише шкода, що чоловік не дожив до цього моменту. Малюка я ще не бачила, але родичі постійно надсилають цікаві новини. Сьогодні я відкрила телефон і побачила дуже кумедне відео: мій онук спить, а поруч лежить малюк. Його ручки стиснуті в кулачки, а ніжки - п'яточка до п'яточки. Це так мило!"

У моєї доньки Олі є три дипломи вищої освіти. Вона працює реабілітологом, викладає фізичну культуру і є психологом, спеціальність отримала в університеті Шевченка, - ділиться Тетяна Василівна про свою доньку, яка живе в Канаді. - Проте її справжня пристрасть - теніс, яким вона займається професійно з дитинства. Жартує, що всі її червоні дипломи "підтримують" її на кортах. Оля продовжує змагатися у своїй віковій категорії на міжнародних турнірах, представляючи збірну Канади. Я їй кажу: "Олю, скільки можна? Просто бігай і розмахуй ракеткою для розминки." Вона сміється у відповідь: "Мамо, так нецікаво!"

На початку військової агресії родичі переконали Тетяну Цимбал тимчасово виїхати до Канади, оскільки були стурбовані її безпекою. Вона відправилася в березні, але вже восени повернулася додому. "Звичайно, Оля дуже переживає, – зізнається Тетяна. – А я в захваті від нашого оптимізму і від того, як ми вміємо підтримувати один одного. Після одного з найстрашніших обстрілів я переслала доньці свою переписку з друзями, написавши: "Щоб ти зрозуміла, як ми зараз живемо". Вночі було жахливо гучно. На наступний день я запитала друзів, як у них справи. "Недосип, але вже готуємося до концерту маестро Юрія Рибчинського", – енергійно відповіла одна з подруг. Інша жартома сказала: "Не зімкнула очей, але веду групу пенсіонерів в оперний театр на "Наталку-Полтавку". А третя повідомила, що вже на роботі, де монтує чергову програму на телеканалі".

Син Петро живе в Соломʼянському районі Києва, - розповідає Тетяна Василівна. - Запитую: "Шумно у вас?" Він відповідає: "Мам, я вже на роботі з десятої". Він викладає у приватній музичній академії. Іноді жартує: "Не хвилюйся, у нас без дощів".

- Відомо, що свого часу ваш Петро був гітаристом гурту Green Grey. Ви тоді слухали їхню музику?

Я захоплювалася музикою, відвідувала концерти. Петро товаришує з Дмитром Муравицьким (Муриком – ред.) ще з юних років, адже вони навчалися в одній школі. Часто проводили час у нас вдома, слухаючи музику гурту Queen. Мій син не раз зізнавався, що музика для нього – це справжня релігія. Його нічого більше не цікавило, лише це. Нині він викладає і робить це досить успішно: один з його учнів уже здобув перемогу на міжнародному конкурсі в Англії.

- Пані Тетяно, не можу не запитати: як вам вдається виглядати на мільйон (у вересні телеведучій виповниться 79 років. - Ред.)?

Знаєте, те, якою ми виглядаємо в молодості, безсумнівно, є заслугою природи. Але те, як ми проживемо своє життя, має велике значення. Я часто чую від фотографів та операторів, що серед поважних людей можна зустріти надзвичайно гарних. Їхні обличчя можуть бути зморшкуватими, а руки – не зовсім такими, як хотілося б, але в них є справжня краса. І поруч з ними часто можна побачити молодих людей, які, незважаючи на свої доглянуті риси обличчя, здаються абсолютно безликими. Це схоже на різницю між охайно прибраним готельним номером і житлом людини, де відчувається її індивідуальність, смак і характер. У той же час, в модному безладді можуть бути дорогі аксесуари, але це не наповнює приміщення душею. Тому, на мою думку, найважливіше – це добрі думки та позитивна енергія. Я вірю в красу, яка походить зсередини. І, звісно, я вдячна батькам за їхні гени.

Крім того, у нас є така професія. Нас виховали з розумінням, що потрібно завжди бути в бездоганній формі — як на зйомках, так і в повсякденному житті. Ніби за нами завжди стежить камера. Тому я ніколи не дозволяла собі з'явитися в панчохах зі стрілкою або з неохайною зачіскою. Адже "люди впізнають — і це може бути принизливо". Це усвідомлення настільки загартувало мене протягом життя, що я вже не можу уявити себе інакше. Мені дуже приємно, коли мене зупиняють на вулиці і кажуть компліменти. І я завжди намагаюся відповісти чимось добрим — адже такий обмін позитивом сьогодні є надзвичайно важливим.

Чи вистачає пенсії популярної телеведучої для комфортного життя?

Коли я аналізую своє життя, завжди приходжу до висновку, що фінансово в нашій родині справи йшли досить добре. Я звикла надавати допомогу, а не отримувати її. Звісно, мої діти намагаються підтримати мене: дарують подарунки, роблять інші приємності. Але я не прагну цим зловживати, адже зараз усім важко. Не так давно переглядала інтерв'ю з конструкторкою, яка має 40 років стажу, але отримує лише 5700 гривень щомісячно. Коли її запитали про дітей, вона відповіла: "Вони фінансують навчання моєї внучки, а мені вистачає тільки на базові потреби." Що стосується мене, то я можу дозволити собі навіть чорний шоколад, без якого не уявляю свого життя (усміхається). Моя пенсія непогана, але я не хочу озвучувати її величину, адже вважаю, що навіть на ці гроші важко вижити.

"Я усвідомила, що раніше витрачала багато грошей марно," - ділиться своїми думками Тетяна Василівна. "Ми жили на широкій нозі, і я мушу зізнатися, що це так. Але тепер я навчилася більш розумно управляти своїми фінансами. Також зрозуміла, що іноді нас вибиває з колії не сама неприємність, а наше ставлення до неї. Все, що відбувається навколо, є віддзеркаленням того, як ми переживаємо ці події всередині. Я живу в прекрасному місці, маю чудову квартиру з речами, які для мене важливі. Деякі з них повертаються до мене несподівано. Наприклад, у 80-ті роки знаменитий художник Віктор Зарецький, чоловік Алли Горської, написав мій портрет. Він також багато працював з акторкою Раїсою Недашківською - вони були друзями. Згодом мій портрет було продано в Лондоні. У мене залишилися лише презентаційні листівки з його зображенням. Нещодавно, коли до мене завітали друзі, вони побачили ці листівки і запропонували перенести картину на полотно - виявляється, це можливо. І тепер копія портрета знаходиться в мене. Я розповіла цю історію своїй знайомій, яка спеціалізується на мистецтві. Знаєте, що вона сказала? Що це не просто історія про художній твір, а справжня доля."

Пані Тетяно, мені цікаво дізнатися, в якому віці ви офіційно стали пенсіонеркою?

Схоже, я трохи переборщила (сміється). Але потім я все ж таки активно працювала. Якось, будучи в пенсійному фонді, я дізналася, що в мене є 16 непомічених років стажу, і не можу згадати, з якої причини туди звернулася. Може це й звучить незвично, але я насправді не користуюсь пільгами, які надає моя пенсійна книжка, такими як знижки на транспорт та інші переваги. Мої подруги завжди в русі, і я знаю, що є дні, коли пенсіонери можуть безкоштовно відвідувати музеї, а також існують спеціальні програми в театрах Києва. Це дійсно чудово – таке й має бути громадянське суспільство. Існує висловлювання про те, що зрілість держави вимірюється ставленням до дітей і людей похилого віку, і в цьому є велика істина.

Не пропустіть інтерв'ю на OBOZ.UA з видатним художником Іваном Марчуком, в якому він розповідає про свій переїзд до Відня, життя за чорним календарем та випадки шахрайства з його картинами.