Ви були на передовій, коли в Україні панували сумніви. І ви не зламалися, - Зеленський привітав захисників зі святом Збройних Сил України. ВIДЕО

Президент України Володимир Зеленський привітав українських військовослужбовців із Днем Збройних Сил України, який святкують в нашій країні 6 грудня.

Про це повідомляє Цензор.НЕТ із посиланням на пресцентр Офісу Президента.

"Шосте грудня - великий день, день тих, хто, тримаючи зброю, доводить українську силу, - День Збройних Сил України. І це про тих, хто дійсно об'єднує наш народ у боротьбі, вдячності, пам'яті і, звісно, об'єднує у великій повазі.

"Наша повага проявляється не лише в підтримці, молитвах, донатах та словах, які всі, без сумніву, сьогодні адресують своїм близьким захисникам, що є у кожного з нас", - підкреслив президент.

Наступним ми представляємо слова президента в оригінальному викладі від Цензор.НЕТ:

Ця повага є чимось значно більшим. Вона стала окремим явищем, справжнім феноменом нової України. Ця повага перетворилася на мистецтво. І вона оточує нас – в наших містах, на вулицях і біля наших домівок. Це безліч зображень, які з'явилися по всій Україні. Сотні творів, що втілюють мільйони вдячностей тобі, українському захиснику! І як важливо звертати увагу на ці мурали.

Як важливо, поспішаючи у своїх справах, знайти час для короткої зупинки. Не просто пройти повз, а звернути увагу. Вникнути в ці образи, в ці погляди. Пам'ятати про те, що вони зробили під час війни за незалежність України. Цінувати їхню відвагу. А для цього потрібно знати. Знати історії кожного з них.

Того, хто став на захист рідного Києва, а пізніше вирушив у допомогу заблокованому Маріуполю. Або ж того, хто виріс на Донбасі й захищав столицю. Світового призера з джіу-джитсу, який обрав шлях захисника України. Оперного співака з міжнародним визнанням, що перетворився на українського воїна. І ювеліра, відомого своїми золотими руками, які тепер знищують ворога. Їхні життєві шляхи різні, але цінності однакові. Різні імена, але однакова шана для всіх. Вони виростали в різних містах, родинах, домівках, але кожен з них був вихований як справжній герой.

Скільки ж у цьому символі гордості та смутку: вони вирушили на захист рідної землі, і тепер їхні образи прикрашають стіни цих домів. На навчальних закладах, де отримували різні оцінки, але з відзнакою зрозуміли, що таке честь, сміливість, людяність і любов — любов до своєї Батьківщини, України.

Данило Погорілов був абсолютно свідомим свого астигматизму в обох очах, однак це не заважало йому чітко розпізнавати ворога та зло. Його побратими захоплювалися його відвагою, коли він, ризикуючи власним життям, вивів групу з оточення.

Олег Фадєєнко, відомий своїм зростом понад два метри, був відзначений серед товаришів як Малиш. Він брав участь у визволенні Куп'янська та Херсона, а згодом отримав звання Героя України за свої заслуги перед державою.

І Дем, що поліг у бою на наступний день після свого дня народження. І Тарас Березюк, який віддав життя за свободу в День Незалежності України.

Я абсолютно впевнений: одного дня в спокійному Києві, Харкові, Дніпрі чи Львові — в будь-якому куточку України — маленька дитина запитає у батьків: "А хто це?" І вони зможуть дати відповідь, адже знають, як розповісти, і ця традиція житиме далі, переходячи з покоління в покоління. Ми назавжди збережемо цю пам'ять і шану до наших військових. До їхніх принципів, якостей, сили духу та впертості. До всіх найкращих рис, які втілені в кожному такому портреті. Кожен колір, відтінок і штрих передає цю історію, ці вчинки та кроки. Це відчувається. Це потрібно відчути.

Відчуйте, як у 2014 році Віталій Трухан покидав навчальний заклад та вирушав до зони АТО. Як Олексій Остапенко, постійно перебуваючи на передовій, говорив своїй дружині: "Якщо не ми, то хто?" Як Олексій Мовчан врятував 11 людей і маленького кота з-під завалів. А Тарас Чайка зумів зберегти свій екіпаж, і тепер на його честь названа аудиторія в національному університеті.

"Тримайтеся міцно. Ви — наша єдина надія!" Цими словами я звертався до наших героїв в перший день війни. І ви дійсно трималися. Трималися в той час, коли в Україну майже ніхто не вірив, коли нам говорили: у вас є лише тиждень, у вас немає шансів, ви не зможете нічого вдіяти, окрім як скласти зброю. Проте ви вистояли. І саме завдяки вам Україна продовжує боротися. Бо вірить у себе. Бо поважає себе. І захищає свої цінності.

Поряд із тими, хто зустрів вторгнення в рядах Збройних Сил України, опинилися згодом сотні тисяч інших. Українські чоловіки та жінки. Неймовірні, безстрашні, справжні.

Перша військова, яка очолила підрозділ артилерії. Снайперка, що знищила десятки окупантів. Кулеметниця, яка пішла на фронт у 19. Пташка. Тайра. Ксена. Руда. І десятки, десятки тисяч хоробрих дівчат і жінок у ЗСУ. Всі, хто мав свої власні справи, але обрав одну - захищати рідну землю.

І кожен, хто був тим, ким мріяв, але став тим, ким мусив. Воїном. Той, хто навчався в академії культури й захистив рідний Харків. Хто мріяв бути істориком, добре знав картографію, завдяки чому вивів і врятував багатьох своїх побратимів. Хто грав на акордеоні, займався народними танцями, а став бойовим медиком і рятував життя. Хто знищив сім ворожих літаків і є наймолодшим Героєм України.

Все це - про наше життя, що поділилося на до й після 24 лютого. Хтось був підприємцем, учителькою, фермером, дизайнеркою одягу. Хтось виховував п'ятьох дітей. Мріяв про навколосвітню подорож. Мав успішний стартап. Ось що робить Росія. Б'є не лише по містах - вони руйнують мрії. Росія атакує не лише будинки - атакує долі й майбутнє. І не лишає вибору. І цей вибір на користь України було зроблено.

Чорний міг би працювати на залізниці, але мав залізну рішучість і боровся за свою країну на Харківщині та Донеччині. Йому назавжди 24 роки. Крилов з'явився на світ у Львові й став на захист під Бахмутом. Йому назавжди 21 рік. Бокс народився в Києві і захищав нас поблизу Запоріжжя. Йому назавжди 23 роки.

Всі вони залишилися з нами — вони завжди поруч. У наших серцях, у поезії, у щирих словах подяки. Дякую всім українським військовим, всім героям, які стали на захист України і створили невидиму стіну. Це не просто армія — це більше, ніж сім'я. Це втілення нас усіх — кожного українця. За те, за що ми боремося, заради чого. Коли немає чужих міст і сіл, кожне з них — наше, рідне. Кожен куточок України охороняють захисники, що походять з усіх її регіонів. Скільки імен, скільки героїзму, скільки правди в рядках тих, хто був поетом до війни, і залишився ним навіть у боях, і написав:

Зупинись і дослухайся, мандрівнику.

Ця мова - це зброя. Для тих, хто ступає з мечем у руках.

Вертайся у своє болотисте нікуди,

Тебе ніхто не запрошував сюди, як пиріжком.

Ці слова, які стримують ворога з усіх боків, щоденно втілюються в життя нашими воїнами. Вони пишуть історії на полі бою, сповнені сили та відваги. Скільки таких героїв? Скільки гідних? Не сотні і не тисячі — їх безліч. Стільки, що немає на світі жодної стіни і жодної фарби, які могли б відобразити все, що зробили і продовжують робити українські військові. Вони борються за своїх рідних: дітей, батьків, коханих та за кожну маленьку дівчинку, яка щоночі ховається в укритті. Вони відстоюють Україну, яка дорослішає, навчилась не боятися, і не має права на поразку. Країна, яка не забуде і не пробачить. Країна, що зміцнюється в боротьбі і одного дня знову розквітне. Заради цього вона об’єдналася, і ця єдність залишиться в історії. У Львові вшановують Маріуполь і "Шлях додому". Дніпро нагадує всім, до якого роду ми належимо. Кожен регіон України знає про це, і кожен куточок світу визнає. У Європі та США, на вулицях Берліна, Парижа, Чехії, Польщі, Британії та країн Балтії. У всіх місцях, де говорять різними мовами, але свобода звучить однаково. Де усвідомлюють, що синій і жовтий — це символи мужності. Де визнають: у цій війні за незалежність Україна виборола своє право на життя і заслуговує на справедливий мир.

Шановні громадяни! Улюблені військовослужбовці ЗСУ!

Саме цій боротьбі за справедливий світ для всіх нас присвячені як ці роки, так і ці дні.

Я дякую військовим, які на полі бою роблять усе, аби Україна мала впевненість за столом переговорів. Мала гідність. Мала сильні аргументи. Україна все це має. Бо має вас.

Піхота, артилерія, розвідка, десант. Вдячні всім. Спецпризначенці, ракетні війська, танкісти, Сили безпілотних систем, ССО, штурмовики. Цінуємо всіх.

Інженери, зв'язківці, кібербезпека, медичні війська, кожен бойовий медик, кожен, хто рятує, логістика, Повітряні й Морські сили, всі, хто закриває наше небо, всі, хто дипстрайками повертає зло додому, в Росію. Всі наші роди військ. Пишаємось усіма.

Для всіх тих, хто щодня, в кожному куточку, стоїть на захисті України. Чия сміливість вражає, а безпека відчувається. Хто на передовій віддає всі сили. Хто змінив своє життя, щоб забезпечити стабільність і безпеку в Україні.

Всі ми — справжні воїни. Кожен і кожна з нас — герої. Прийміть мої найщиріші вітання з Днем Збройних Сил України!

Вічна шана вам! Вічна пам'ять тим, хто пожертвував своїм життям заради України!