"Від 'орків' до 'рашизму': еволюція військової лексики та її причини"

Оксана Матковська у подкасті "Медіуми" -- про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми.

Війна трансформувала не тільки наше повсякденне існування, але й глибоко вплинула на українську мову. З'явилися нові терміни, змінилися значення, виникли нові дискусії та зросла відповідальність за кожен висловлений чи написаний рядок. Хто ж сьогодні визначає мовні стандарти: лінгвісти, засоби масової інформації чи платформи соціальних мереж? Чи може мова стати ще одним фронтом у цій війні?

У подкасті "Медіуми" Оксана Матковська, докторка філологічних наук, ділиться своїми думками щодо зростаючого використання фемінітивів та різними проявами цих змін у політичному дискурсі, журналістиці та художній літературі. Чи дійсно фемінітиви стали символом нашого часу, і які перспективи їх чекають в майбутньому? Окрім цього, вона обговорює написання назв Російської Федерації, її інститутів та діячів з малої літери, розглядаючи походження цієї практики. Як соціальні мережі трансформують медіапейзаж, і чому журналісти повинні формувати мовні стандарти, замість того, щоб сліпо слідувати популярним тенденціям у Facebook? Розмова також торкається ролі журналіста як творця мовної моди, впливу блогерів з великою аудиторією та можливостей освіти змінити мовну культуру в епоху цифрових комунікацій.

Підписатися на подкаст "Медіуми" можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 "Спостерігається зростаюча тенденція використання фемінітивів у мові.";

"На жаль, соціальні мережі визначають тренди для медіа."

06:02 "Ми не ведемо боротьбу з вигаданими істотами — наш супротивник має реальне ім'я, і це Росія."

12:10 "Коли суржик застосовують, щоб посміятися, це завдає мені болю."

15:27 "У медійному середовищі існує безліч англізмів."

20:53 "Влада Росії навмисно знижувала статус української мови."

22:40 "Необхідно залучати звичайного слухача, відповідати на його інтелектуальні запити.";

23:49 "Раніше основним творцем мовних трендів був літератор. Нині цю роль виконує журналіст."

"Спостерігається зростаюча тенденція використання фемінітивів у мові."

Наталка Соколенко: Оксано, давай поговоримо про фемінітиви. Я помітила, що під час масштабного вторгнення, ймовірно через те, що роль жінок стала надзвичайно помітною, кількість фемінітивів значно зросла.

Оксана Матковська: Я згодна з тим, що в наш час спостерігається зростання використання фемінітивів у українській мові. Проте думки експертів у цій сфері суттєво розрізняються. Дехто переконаний, що варто продовжувати розширювати використання фемінітивів. Я, як дослідниця, яка переважно займається політичною лексикою, можу зазначити, що зміни тут не такі виражені, як, наприклад, у публіцистиці або художній літературі, де фемінітиви з'являються дедалі частіше. Якщо ж говорити про майбутнє, то можу з упевненістю стверджувати, що тенденція до зростання кількості фемінітивів в українській мові продовжиться.

"Мене турбує, що соціальні мережі визначають напрямки для медіа."

Вадим Міський: Ще один тренд мовних змін -- це те, як ми пишемо слова, пов'язані з означенням Російської Федерації і російських діячів, військово-політичного керівництва. Ідеться про те, що в нас із перших днів повномасштабної війни всі масово почали писати слова "росія", "російська федерація" з малої літери, "путін", "москва" тощо. Я пам'ятаю дискусію, яка розгорнулася у медійних колах і не тільки в медійних: різні державні інституції давали свої рекомендації. Бо це одразу стало мовою медіа -- багато медіа почали на своїх шпальтах писати прізвища й власні назви з малої літери.

Як зараз виглядає ситуація -- можемо ми писати з малої літери щось чи не можемо? Куди дійшла ця дискусія, яка розгорталася у нас на очах?

Оксана Матковська зазначає: "Я б почала з витоків — з того, звідки все це виникає. Кожне слово чи правописна норма, про яку ми зараз дискутуємо, вперше з’являється в соціальних мережах. Можемо торкнутися теми мови війни: вона, зрештою, проходить первинну апробацію саме на платформах, таких як Threads, Instagram, Facebook тощо."

Мені особливо прикро, що нині саме люди формують тренди для медіа та політиків. Хотілося б, щоб ситуація була зовсім іншою: щоб медіа задавали тон у споживанні інформації в соціальних мережах. Наразі ж виходить так, що все, що публікується в соціальних мережах — включаючи ненормативну лексику, різноманітні метафори, жаргон і навіть написання назв, таких як "рф", "путін", "кремль", "моковія" з маленької літери — підхоплюється медіа. В результаті вони формалізують цю практику, і вона потрапляє у словник політиків, з'являючись в офіційних джерелах.

На мій погляд, важливо, щоб процес формування мовних норм не починався з соціальних мереж або окремих авторів, а навпаки — спочатку ініціювався медіа, які встановлюють певні стандарти, а також від президента і освічених верств населення. Здається, що наразі немає значних суперечок на цю тему. Різні інституції висловлювали свої думки: Міністерство культури надало дозвіл, Національна комісія зі стандартів державної мови також підтримала цю ідею, а Оксен Лісовий висловив протилежну думку. Інститут української мови зазначив, що вживання таких назв можливе, але лише в контексті, де це буде доцільно та доречно, зокрема як елемент авторського стилю в художніх і публіцистичних текстах. Проте я переконаний, що ми є освіченою нацією. Давайте писати власні назви з великої літери, адже це допомагає передати емоційний зміст слів. Водночас важливо дотримуватися мовних норм і бути свідомими.

"Ми не протистоїмо вигаданому створінню, а ведемо боротьбу з реальним ворогом, якого звуть Росія."

Наталка Соколенко: Оксано, хотіла б дізнатися про виникнення нових термінів на початку широкомасштабної агресії. Я пам'ятаю, що перша дискусія, в якій я брала участь, відбулася ще навесні 2022 року. Тоді філологи активно обговорювали, чи доцільно називати росіян "орками", "рашистами" та взагалі використовувати слово "рашизм". Яка ваша думка з цього питання? Якими термінами варто їх називати?

Оксана Матковська: Безсумнівно, це емоційна реакція на номінації наших супротивників. Ми позначаємо їх термінами, що походять з фашистської ідеології, такими як "рашисти". Також вживаємо слова "орки", "біомаса" та вульгарні евфемізми на кшталт "русня" і "путінці". Однак, сьогодні ми зосередимося на цих "рашистах" і "орках", оскільки це явище можна назвати дегуманізацією супротивника. Це не є унікальним для нашої ситуації і не виникло лише під час нинішньої війни. Дегуманізація – це досить поширений мовний прийом, який, зокрема, вивчала Дебора Джонс на прикладі євреїв, яких також називали "блохами" і "вошами". Тобто, знецінення певної групи людей є основою дегуманізації. Проте деякі міжнародні медіа та мовознавці рекомендують все ж використовувати терміни, які конкретніше відображають, з ким ми ведемо боротьбу. Ми не маємо справу з якоюсь вигаданою істотою — ми боремося з реальним ворогом, яким є Росія. Російський агресор, російська армія, російські окупанти. Важливо чітко зазначати, з ким ми насправді боремося. Адже якщо ми обмежимося термінами на кшталт "орки", це може створити враження, що ми протистоїмо якійсь міфічній істоті, що не має реального існування на цій землі.

Наталка Соколенко: Особливо цікаво, що наші нащадки через століття, читаючи ці історії про орків і боротьбу з ними, можуть задуматися, хто ж були ці орки насправді.

Оксана Матковська: Іноземці, які знайомі з цим мистецьким твором про орків, можуть по-різному інтерпретувати та аналізувати навіть наші новини — це вже окрема тема для обговорення. Ми не можемо брати на себе відповідальність за це.

Щодо терміна "рашисти": спочатку він використовувався як неформальна одиниця, проте ми бачимо, що поняття "рашизм" набуло свого функціонального значення — сформувалися похідні терміни. Серед них "рашизм", що позначає російську ідеологію, а також "рашисти", які виконують цю ідею. З'явився також похідний прикметник з суфіксом: "рашистський".

Цікаво, що існує унікальна методика, яка дозволяє виявити функціональний потенціал терміна в контексті номінації. Це означає, що ми можемо спостерігати, як слово закріплюється або, навпаки, втрачає своє місце в мові. Якщо виникають похідні форми, це свідчить про те, що слово отримало стійкість у мові та стало основою для нових слів. А якщо ж термін з'являється лише на короткий час і не генерує жодних похідних, це вказує на його нестійкість. Говорячи про "рашистів", мені відомо, що народні депутати вже підтвердили, що цей термін може стати офіційним, адже він відображає російську агресивну ідеологію та основи їх політики і поведінки. Що також примітно: термін "рашизм" перекладений на тридцять мов у Вікіпедії. Це свідчить про те, що він дійсно викликає інтерес і поступово набуває популярності.

Вадим Міський: Дійсно, у серпні вже набув чинності закон, підписаний президентом про те, що "рашизм" є російською ідеологією. Тому питання, укріпиться воно в мові чи ні, вживати його чи не вживати, вже має відповідь. Воно укріпилося навіть на рівні законодавчих актів, воно вживається. Але цікаво, що деякі дослідники простежили вживання цього терміну ще на початку 1990-х років. Тобто не такий він і новий.

Щодо терміна "орки", можу зазначити, що існує цікава рекомендація, яка стосується не лише цього слова, а й інших термінів та виразів, що вживаються для позначення росіян і які поки що не мають офіційного визнання в українському законодавстві. Комісія журналістської етики закликає уникати дегуманізуючих висловлювань. Натомість, варто називати військових злочинців саме так – військовими злочинцями. Це точніше відображає суть їхніх дій та вказує на необхідність відповідальності за вчинені злочини.

Коли суржик застосовують для глузувань, це завдає мені болю.

Наталка Соколенко: Ще одні зміни, які сталися після початку широкомасштабного вторгнення, полягають у зменшенні використання російської мови, яка до війни була досить популярною. Носії російської мови намагаються переходити на українську, принаймні в публічному просторі. Ідеться не лише про політиків, а й про повсякденні місця, як-от під’їзди чи супермаркети. Внаслідок цього, на мою думку, збільшилася кількість суржику. Люди, які раніше не спілкувалися українською, раптом почали це робити, і я їх усіляко підтримую. Також виникають нові русизми, на мій погляд, у медіа та серед політиків. Чи помітили ви цю тенденцію? Як ви вважаєте, яким буде подальший розвиток цієї ситуації?

Оксана Матковська зазначає, що перехід з російської на українську може супроводжуватися певними змінами в словах, оскільки людина ще адаптується до нової мови, як артикуляційно, так і фонетично. Зокрема, мовознавці, такі як Павло Юхимович Гриценко, вважають, що суржик є "мовним каліцтвом", тоді як Лариса Терентіївна Масенко називає його "мовною хворобою". Важливо зосередитися на глибокому вивченні мови, досліджувати її особливості, читати книги та використовувати літературну, стандартизовану українську мову.

Щодо суржику та його присутності на телебаченні, мене глибоко турбує, коли цей мовний варіант стає основою для комедійних жанрів. Здається, що багато хто вважає таку форму смішною, і гумор, який подається через суржик, сприймається легше порівняно зі стандартною українською. Коли я спостерігаю, як суржик використовується для створення жартів та насмішок, це викликає у мене сумніви і розчарування. Я щиро сподіваюся, що ця практика зміниться, і ми зможемо відмовитися від стереотипів, які виникли більше ста років тому. Адже вживати українську мову, навіть у спотвореній формі, лише для розваг – це виглядає неприязно і неосвічено. Мрію про те, що ця ситуація поступово покращиться.

Наталка Соколенко висловлює свою думку щодо гумористичних шоу, які, на її думку, є досить примітивними. Вона вважає, що їх важко назвати справжнім гумором. На її думку, проблема полягає в тому, що редактори та продюсери не усвідомлюють глибину та складність історії розвитку української мови, а також боротьби за її існування. Вони не розуміють, скільки жертв було принесено багатьма поколіннями українців заради збереження цієї мови. Якби їм було відомо, скільки це коштувало, можливо, підхід до створення таких шоу був би зовсім іншим.

"У медійному середовищі спостерігається значна присутність англізмів."

Наталка Соколенко: Які ще тренди, які ми не обговорили з Вадимом, ви помітили у своїх дослідженнях? Як війна вплинула на нашу мову?

Оксана Матковська зазначає, що ми спостерігаємо значний сплеск неологізмів — нових слів, що виникають у відповідь на актуальні події. Колишній уповноважений із захисту державної мови, Тарас Кремінь, акцентує увагу на їхній важливості, називаючи такі терміни "воєнними неологізмами". Він підкреслює, що ці нові слова відображають силу народу, іноді через призму гумору, іноді іронії, що свідчить про активність мовомислення. Спостерігається велика кількість нових термінів, серед яких можна виділити оказіоналізми — авторські нововведення, а також неосемантизми — це коли вже відоме слово отримує нове значення, як-от "бавовна", "град", "мопед" чи "нуль". Важливою зміною є також те, що військова термінологія все більше проникає в медійну мову. Раніше вважалося, що військова лексика з'являється лише у спеціалізованих текстах, пов'язаних із військовою тематикою. Наразі ж ми можемо спостерігати, як вона стала звичною частиною як повсякденного мовлення, так і офіційних медійних ресурсів. Це свідчить про те, що в умовах війни військова лексика активно інтегрується в медійну комунікацію.

Я також звернула увагу на так звані процеси глобалізації, які передбачають інтеграцію різних країн, зокрема України з іншими державами. Це також стосується зростання використання англіцизмів. Їх можна знайти як у медіа, так і в повсякденному спілкуванні. На мою думку, їхню кількість варто зменшити. Якщо існує національний еквівалент, який цілком відповідає потребі, то доцільніше використовувати українську лексику замість англіцизмів. Ми можемо вживати різні слова для розширення синонімічного ряду, але завжди слід надавати перевагу рідній мові.

Якщо серед нас є журналісти та медійники, я щиро рекомендую ознайомитися з книгою Ірини Фаріон "Англізми і протианглізми". У цій праці досліджується історія української мови та надаються численні приклади, які можуть бути корисними, якщо у вас виникають питання щодо правильного вживання слів в українському контексті. Наприклад, ми часто чуємо термін "фідбек", але є ж більш влучний вираз "зворотний зв'язок". Мене особливо вразило слово "реченець" як альтернатива "дедлайну", що означає кінцеву точку завершення. "Кейс" також можна замінити на "випадок". І таких прикладів безліч. Тому важливо давати перевагу та використовувати автентичну українську лексику.

Наталка Соколенко: Сучасне медіаполе насичене англійськими словами. Це також впливає на мене, і я намагаюся коригувати свої висловлювання, але іноді буває так, що англіцизм вже "випав" з уст. Тоді доводиться або виправлятися, або ж використовувати інше слово через кому. Які можуть бути рекомендації, окрім читання книг?

Вадим Міський: Наталко, у мене є ще одна ідея, окрім книги. Я згадую, як Ірина Фаріон активно вела свій YouTube-канал, і у неї була неперевершена рубрика під назвою "Протианглізм".

"Уряд Росії навмисно сприяв зниженню статусу української мови."

Наталка Соколенко: Я разом із Сергієм Стукановим веду радіопрограму "Батьки-засновники" на Українському радіо. У нашій програмі ми аналізуємо роботи українських інтелектуалів, які протягом тисячоліть пропагували ідею автономії, незалежності та окремішності України. Ми помічаємо, що їхні тексти містять набагато більший словниковий запас, ніж те, що ми використовуємо сьогодні. Що ж сталося? Чому протягом останнього століття наші мовні ресурси істотно зменшилися? І які кроки слід вжити для виправлення цієї ситуації?

Оксана Матковська: Я вважаю, що важливу роль відіграє історичний контекст. Заборона української мови залишила свій слід. Всі ми пам'ятаємо період Розстріляного відродження, коли українських поетів та діячів культури знищували. Російська влада свідомо зменшувала можливості розвитку української мови. Наприклад, українські правописи, які відображали нашу унікальну культурну традицію, зазнали змін і були заборонені. Систематично прагнули до максимального уподібнення української мови до російської, щоб створити враження спільності. Ця єдність була нав'язана штучно, тоді як насправді наша мова є значно багатшою та різноманітнішою. Необхідно читати велику кількість якісної літератури, адже сьогодні існує безліч різноманітних творів.

"Необхідно залучати звичайного слухача, відповідати на його інтелектуальні запити."

Наталка Соколенко: Чи виникала у вас можливість надавати мовні рекомендації представникам політичної сфери?

Оксана Матковська: Поки що не доводилося, але я такого не виключаю.

Наталка Соколенко: І що би ви порадили?

Оксана Матковська: Ви знаєте, якраз сьогодні також йшла мова про спрощення подачі інформації. І нещодавно на одному із заходів я спілкувалася з викладачем історії і виступала з одним політиком, який займається питаннями європейської інтеграції. І вони мені розповідали також про тенденцію, що ми подаємо матеріал більш спрощено, простими, доступними словами для того, щоб бути зрозумілими будь-якому слухачеві, будь-якого там рівня підготовки. І тоді я запитала: "А на якого слухача ви орієнтуєтеся? Хто ваш слухач? Хто ваша цільова аудиторія?" І вони задумалися. Моя думка, що варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби. І підвищувати рівень цього слухача, а не уподібнюватися і знижуватися, спрощувати свою лексику, свій професійний рівень.

Раніше роль законодавця мовних тенденцій виконували письменники, а сьогодні цю функцію перебрали на себе журналісти.

Наталка Соколенко: Я б цю пораду також скерувала до себе та до всіх представників медіа. Хочу навести слова Віктора Ющенка, нашого третього президента. Він зазначив: "Журналіст повинен бути напівкроку попереду нації". Мені здається, що це стосується і мови. Якщо говорити про повний крок — це вже суттєвий розрив. А от напівкроку попереду нації цілком можливо досягти.

Оксана Матковська: Я ще хотіла би доповнити цю фразу. Є цікаве дослідження Світлани Яківни Єрмоленко, де вона якраз досліджує мову -- раніше вона писала "мова ЗМІ", зараз ми використовуємо "мова медіа". Про те, що раніше законодавцем мовної моди був письменник. І справді ми орієнтувалися на книги. І ця лексика для нас була зразковою. Сьогодні законодавець мовної моди -- журналіст. Тому задаваймо якісні, класні тренди.

Наталка Соколенко: Це суттєва обов'язковість.

Вадим Міський: Я не можу з цим погодитися. На мою думку, раніше журналіст виконував роль законодавця мови, а сьогодні цю функцію перебрали на себе блогери. Як нам реагувати на цю ситуацію?

Наталка Соколенко наголошує: блогери - це представники медіа, і вони повинні усвідомлювати свою відповідальність.

Вадим Міський: Легко висловити думку, що вони повинні зрозуміти, але як змусити їх це зрозуміти? Чи є у нас можливість достукатися до таких великих груп людей, які тепер мають у своїх руках фактично журналістські інструменти?

Наталка Соколенко: І мільйонні аудиторії.

Вадим Міський зазначає: мікрофони, камери, ручки, друкарські машинки — все це здатне досягати справжніх мільйонів читачів. І знову ми повертаємося до важливості освіти та ролі вчителя, який з раннього віку формує основи знань. В цьому контексті медіа вже не займають провідну позицію; можливо, вони навіть випереджають націю на півкроку, але цього, на жаль, може бути недостатньо.

Оксана Матковська: Питання, я думаю, риторичне. Насправді навіть мовних блогерів дуже багато. У мене серце крається. І я відчуваю іноді іспанський сором від того, що вони транслюють, але, на жаль, з цим нічого не поробиш. Справді, зараз кожен сам собі медіа: взяв телефон, і ти вже якусь певну думку транслюєш і можеш набирати мільйонні перегляди.

Проте, я помітила одну важливу деталь: справді цікаві особистості, на кшталт Ірини Дмитрівни Фаріон, яка, на жаль, залишила нас, та Оксани Забужко, здобувають величезну популярність, адже їхні роботи набирають мільйони переглядів. Це свідчить про те, що люди з високим рівнем освіти та культурною мовою, з неперевершеним стилем, завжди привертають увагу та мають своїх відданих слухачів.

Вадим Міський: Тобто в цьому середовищі соціальних медіа, нам потрібно збільшувати частку тих блогерів, які поважають мову і показують ті правильні приклади, які потім "заражають" все більшу і більшу кількість аудиторії.

Оксана Матковська: Без сумніву.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту "Медіуми" говорили з Анною Бабінець про розслідування "Державні діти", Наталією Попудрібко про культурну дипломатію в радіоефірі, Стасом Козлюком про те, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії, Оленою Левандовською про український проєкт "ШВАБРА", що змінює культуру блогінгу зсередини, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли, Мартою Наумовою про те, як працювати з медіаграмотністю на рівні державної політики, Сергієм Міхальковим про телеграм-канали, які під час "шахедних" атак маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки, Юрієм Табаченком про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна. Тетяною Трощинською та Данилом Мокриком про те, чи варто публікувати смерть у медіа, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж "24 каналу", Дмитром Литвином про "Укрінформ", "УП", телемарафон та "офреки" для журналістів, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про тренди у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.