Віра Церкви (19): музичне мистецтво і літургійні традиції - Vatican News

У дев'ятнадцятому випуску серії, яка розглядає спадщину Другого Ватиканського Собору, підкреслюється значення літургійного співу та зв'язок між вірою і музичним мистецтвом.

Літургія Церкви відкриває можливість для вираження наших релігійних переживань і відчуття єдності в Божій родині, щоб разом прославляти люблячого Бога, який веде нас до спасіння. Саме тому літургійне відновлення, на яке звертає увагу ІІ Ватиканський Собор, має на меті залучити кожного члена Церкви до пасхального таїнства спасіння, що знаходить своє відображення у літургійних обрядах. У цьому контексті важливу роль відіграють літургійні дії та слова. Слова, що звучать, відгукуються в серцях людей, коли вони втілюються через хоровий спів або в поєднанні з музичними інструментами. Тож давайте розглянемо детальніше кілька аспектів впливу музичного мистецтва на літургію.

"Музична традиція вселенської Церкви становить неоціненний скарб, який виділяється з-поміж інших виявів мистецтва насамперед тим, що сакральний спів, поєднаний зі словами, становить необхідну й невід'ємну частину урочистої літургії", - навчає Конституція про святу літургію Sacrosanctum Concilium. Це означає, що музика і пісня є більше, ніж окрасою богослужіння. Літургійний спів народу чи органна музика є важливим способом активної участі у богослужіннях, адже залучають в літургію універсальний спосіб вираження релігійних почуттів. Можемо спостерігати за людьми різного культурного та релігійного походження, які виражають себе завдяки музичному мистецтву. Велич музики полягає також в її красі, яка спонукає будувати навколо себе світ солідарності, миру та любові. "Співати властиво тим, хто любить" (Cantare amantis est), - писав святий Августин. З іншого боку, музична сфера - це величезний квітучий простір для синергії між богослужінням і культурою, яка може принести добрі плоди для Церкви.

Літургійний спів, на відміну від інших форм музики, має на меті підтримку віри. Конституція про святу літургію визначає дві основні функції сакральної музики: прославлення Бога та освячення вірян. Через богослужбовий спів вірні демонструють свою віру і любов до Церкви та її Господа. Тому важливо не лише точно виконувати літургійні настанови, але й глибоко їх відчувати, щоб вони справді знайшли відгук у душі. Святий Августин у своїх працях згадує про випадок, коли відповідь "Амінь" наприкінці євхаристійної молитви була настільки потужною, що, здавалося, навіть стіни собору здригалися від цього співу. У середині XX століття один священник латинського обряду ділився спогадами про те, як під час Божественної Літургії в парафії Української Греко-Католицької Церкви за океаном, спів "Символу віри" викликав у нього сльози, оскільки він відчув, як громада щиро переживає свої переконання. Це свідчить про те, що віра і любов Божого народу знаходять яскраве відображення у літургійному співі. Таким чином, літургія стає живим досвідом, адже всі історичні події та біблійні оповіді втілюються також у культурному контексті.

Літургійний спів, що зберігається в Церкві протягом багатьох століть, свідчить про те, що весь багатий спадок християнської культури виник з віри в результаті зустрічі людини з Христом. Це підкреслював Папа Бенедикт XVI під час однієї з загальних аудієнцій, присвячених святому Роману Солодкоспівцю. Він зазначив, що цей святий входить до числа видатних теологів, які вміли перетворити богослов'я на поезію. За словами Святішого Отця, святий Роман демонструє живий і оригінальний підхід до катехизації через свою багатогранну сакральну гімнографію, яка й досі відіграє важливу роль у літургійному житті деяких Східних Церков. Його творчість ілюструє єдність між Христом, що піднісся на небо, і апостолами, тобто Церквою. Безліч тропарів і кондаків святого Романа просякнуті темою христології, відображаючи віру вселенської Церкви та наближаючись до народної побожності. Однією з ключових тем його гімнографії є Пресвята Богородиця, яку він згадує майже в кожному з своїх творів, присвячуючи їй свої найгарніші кондаки. Крім того, його літургійні гімни торкаються моральних аспектів, закликаючи до покаяння та навернення. Таким чином, значний внесок святого Романа Солодкоспівця полягає в його вмінні поєднувати поезію з богослужінням. Але всі ці досягнення стали можливими завдяки його особистій зустрічі з Христом. Завдяки глибинному дотику людського серця до Істини, що є Любов'ю, розвивається багатий християнський культурний простір. І якщо віра залишається активною, ця культурна спадщина також набуває життєвої сили.

Зустріч людства з божественним джерелом породжує справжню красу. Це підтверджується багатьма музичними витворами, які стали частиною світової спадщини. Згадаємо двох, безумовно, найвідоміших композиторів: Вольфганга Амадея Моцарта та Йоганна Крістіана Баха. Перший з них залишив після себе вражаючу кількість релігійних композицій, включаючи дев’ятнадцять Мес, Реквієм (KV 626), чотири літанії, ораторію та кантати як італійською, так і німецькою мовами. Бах також має значну спадщину духовної музики. Хоча Моцарт, з певними труднощами, був пов'язаний із Католицькою Церквою, Йоганн Крістіан Бах працював з протестантськими громадами. Обидва композитори черпали натхнення з віри. Це підкреслював теолог Ганс Урс фон Бальтазар, який мав особливу любов до музики Моцарта. У свою чергу, протестантський богослов Карл Барт, який аналізував зв’язок між мелодією та життям у благодаті, уявляв собі рай як гармонійний простір, що втілюється в нотах Моцарта і Баха.

Обговорюючи двох згаданих композиторів, слід звернути увагу на їхній дар у передачі віри через музичні форми. Це стало можливим завдяки їхньому глибокому відчуттю сакрального, яке в релігійній площині можна охарактеризувати як божественне. Зустріч з божественним відбувається не лише в рамках релігії, але й у естетичному сприйнятті, яке пронизане таїнством, що викликає почуття близькості та захоплення. Таким чином, геній композиторів полягає в умінні передати свої переживання слухачам. Яскравим прикладом є Коронаційна меса Моцарта для солістів, хору, органу та оркестру в до мажорі (нім. Krönungsmesse Für Orgel, Chor, Solisten Und Orchester C-Dur), створена ним у віці 23 років. Дотримуючись структури Святої Меси, музика яскраво відображає таїнство Христа — його воплочення, смерть і воскресіння. Починається з Kyrie, що виконується лише хором, після чого слідує велична увертюра скрипок, а потім вступає сопрано, ніжно підкріплене струнними, і згодом звучить тенор у мінорній тональності з повторенням мелодії. Наступні частини пробуджують у слухача почуття вдячності, що поступово переходить в інтригу, яка трансформується в неспокій у процесі літургійного переживання смерті Христа. У кульмінаційний момент атмосфера змінюється на користь тиші, після чого світ наче наповнюється криком радості від звістки про воскресіння Христа, викликаючи в слухача відчуття миру та гармонії. Спадщина, яка включає безліч подібних творів, є чудовим відображенням життєдайного простору музичних тактів, що перетворюють християнську віру на мистецьку мову.

Аналізуючи численні вираження віри у літургійному співі чи у використанні музичних інструментів, можемо ствердити, що шлях для цього літургійного багатства проклав сам Бог завдяки Своєму Слову. Святе Письмо розповідає нам історію спасіння, якої ми є свідками та активними учасниками. Завдяки вірі у Боже слово ми стаємо співучасниками Божого таїнства, яке виражається у літургійному житті Церкви. Таким чином, пріоритетом та точкою відліку вираження віри є Боже слово, яке взаємодіє з людськими словами. Сакральна музика і хоровий спів спонукають вчитися проникати в таємницю мови, розуміти її структуру та спосіб вираження. Існує потреба в культурі слова, щоб навчитися входити у діалог з Божим словом, проживати Його, а також вміти донести Його до інших.

З іншого боку, саме Священне Писання дає нам орієнтири, як ми можемо прославляти Бога, входити з Ним у розмову та у який спосіб до Нього промовити. Саме тому, наприклад, псалми займають чільне місце у літургійній молитві, та є любленими у монашому середовищі. Багатство почуттів, насиченість закликів та щирість звернення, якими сильно позначені псалми, є тим способом діалогу з Богом, що не може залишати байдужим того, хто шукає єдності з Христом.

Отже, Святе Письмо виступає основним джерелом літургійного життя Церкви. Водночас, Священне Писання потребує тлумачення та спільноти, в якій воно оживає завдяки вірі. У процесі взаємодії Божого народу з Божим словом виникають чудові молитви та способи прославлення Бога, що знаходять своє відображення в літургійному співі. Поєднуючи Слово, християнську спільноту та мистецтво, ми можемо відчути красу літургії, у якій присутній Господь. Таким чином, Христос продовжує звертатися до своєї Церкви, ведучи її до глибшого розуміння об'явлених істин віри.

ІІ Ватиканський Собор, Конституція щодо святої літургії "Sacrosanctum Concilium" // Тексти Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети та декларації. Коментарі, Свічадо, 2014, 112.

BENEDETTO XVI, Meeting with the cultural world at the Collège Des Bernardins, available at: (accessed on May 13, 2025).