Віталій МАНДЗИН: "Мій тренер надіслав мені привітання з фронту"

Всього лише 21 рік, а він вже зумів повернути українським уболівальникам біатлону відчуття значущості в цьому спорті, яке здавалося призабутим. Віталій Мандзин, який у серпні здобув титул дворазового чемпіона світу з літнього біатлону, фінішував четвертим в індивідуальній гонці, поступившись лише норвезьким спортсменам. Це стало справжнім проривом для молодого атлета, адже його попереднім найкращим результатом у особистих змаганнях було лише 31-ше місце. Вже наступного дня після цього успіху ми поспілкувалися з обдарованим біатлоністом і записали інтерв'ю, яке дозволить українцям ближче познайомитися з хлопцем, що став символом наших сподівань у біатлоні.

- Віталію, скажіть, як воно - просинатися, по суті, ніким, а засинати - людиною, якій не шкодує щедрих компліментів найкращий біатлоніст сучасності Йоганнес Бьо?

(Посміхається). Не можу сказати, що до цього моменту я був зовсім невідомим. Мій шлях у спорті виявився довгим і сповненим випробувань. На цьому шляху мені вже зустрічалося чимало як позитивного, так і негативного. Впевнений, що попереду ще буде і те, й інше. Проте, коли чуєш такі слова від найкращого біатлоніста світу, починаєш усвідомлювати, що рухаєшся у правильному напрямку. Я розумію, що роблю щось таке, що приносить результати. Тепер залишається лише дотримуватися обраного курсу і впевнено йти вперед.

- Тим паче, що Бьо-молодший далеко не завжди щедрий на такі компліменти. Пригадується мить, коли Дмитро Підручний став чемпіоном світу. Тоді Йоганнес у ставленні до Дмитра був не таким доброзичливим. І то м'яко кажучи.

Слова Йоганнеса про мене стали для мене справжнім сюрпризом. Я ніколи не сподівався почути таке. Для мене Бьо завжди був людиною, яка тримає дистанцію. І навіть не припускав, що він здатен робити такі компліменти, як зараз. Ця ситуація вкотре підтверджує, що за вражаючими досягненнями Йоганнеса та його успіхами ховається проста людина, яка вміє висловлювати щирі почуття. Ми, на жаль, майже не спілкувалися. Під час церемонії нагородження він лише привітав мене і сказав, що я молодець. На більше не вистачило часу. Сподіваюся, що в майбутньому у нас ще буде можливість поговорити більш детально.

- Цікаво, що перед стартом Кубка світу Андрій Дериземля в інтерв'ю Sport.ua говорив, що бачить у вас потенціал зірки світового рівня. Ви теж відчуваєте, що цей сезон має стати проривом?

Як сказати? На мою думку, кожному члену нашої команди потрібно усвідомити свої можливості. Чим швидше це відбудеться, тим більш конкурентоспроможними ми станемо на міжнародній арені. Нам слід психологічно адаптуватися до думки, що можемо досягати високих позицій. Ми вже належно підготувалися до сезону, але справжнє усвідомлення своїх можливостей приходить лише під час змагань. Я задоволений нашим стартом — як четвертим місцем в індивідуальному змаганні, так і виступами в естафетах. Проте, попереду ще багато роботи, і ми повинні прагнути до вдосконалення. Важливо наполегливо працювати, щоб наші перші результати не залишилися найкращими до кінця сезону.

Мені відомо, що ваш особистий тренер Назар Бурик нині перебуває на передовій, де протистоїть ворогу. Чи мав він можливість спостерігати за вашим виступом на Кубку світу?

- Так, він мене відразу привітав. Ми зв'язуємося майже щодня. Тренер цікавиться моїми справами, дає поради, хоча ці дзвінки важливі для мене ще й тому, що чую наставника і заспокоююся. Назара Володимировича мобілізували ще навесні. Він зараз на передовій. Уже тривалий час там. Чесно кажучи, коли дізнався, що тренер у війську, кілька днів не міг відійти від шоку. Для мене важлива думка Назара Володимировича. Він допомагає мені, хоча й знаходиться далеко і міг би взагалі не думати про біатлон. Ця людина вклала в мене багато сил, часу і знань. Вдячний йому, що допоміг мені стати тим, ким я зараз є.

Мій шлях до Назара Бурика почався з Володимира Муравського, під чийм керівництвом я зробив свої перші кроки в світі біатлону. Володимир Іванович відкрив для мене цей захоплюючий вид спорту та навчив основам. Саме завдяки йому моя кар'єра отримала потужний імпульс. Без його підтримки я навряд чи зміг би полюбити біатлон так, як це сталося.

- Біатлон - вид спорту, в якому велику роль відіграє психологія. Чи вдається вам залишатися зосередженим, маючи розуміння, що вдома війна?

Я намагаюся впоратися, хоча не завжди це вдається. Постійна напруга відчувається в повітрі. В останні дні ворог посилив атаки на мій рідний Тернопіль, і звуки вибухів стали буденністю. Щоранку прокидаюся з думками про близьких, про те, як вони провели ніч, чи все в порядку. Це, безумовно, важко. Але ще важче тим, хто живе в зонах активних бойових дій. Наприклад, рідне село Антона Дудченка на Сумщині щодня піддається обстрілам. Мені важко уявити, через що йому доводиться проходити.

Останнім часом на глобальному рівні можна помітити зростання втоми та байдужості щодо війни в Україні. Чи відчувається це також у біатлонній спільноті?

Ні, зовсім не так. Я та моя команда відчуваємо підтримку скрізь, де б не з'явилися. Нещодавно я здобув перемогу на передсезонній гонці в рамках відкритого чемпіонату Швеції. Після заходу зі мною взяли інтерв'ю, розпитуючи про те, як ми справляємося з думками про війну вдома та нашими переживаннями. Коли запис розмови завершився, журналістка продовжила запитувати мене про ситуацію в Україні вже без камер. Вона висловила своє занепокоєння щодо нашої країни і надала нам свою моральну підтримку.

Нещодавно у Контіолахті пройшов допінг-контроль. Допінг-офіцер одразу поцікавився про ситуацію в Україні і висловив нам свою підтримку. Можливо, для когось це здається звичайним жестом, але для нас, які опинилися далеко від рідної землі, така увага є надзвичайно важливою. Ми відчуваємо, що світ не забуває про нас і залишається на нашому боці. Крім того, нас надихає те, що біатлоністи світового рівня, навіть через три роки повномасштабної війни, продовжують демонструвати українську символіку на своїх гвинтівках.

Ви - вихованець тернопільської біатлонної школи, розташованої в регіоні, де, здавалося б, немає особливих умов для розвитку цього виду спорту. Проте саме тут регулярно з'являються біатлоністи світового рівня — Тарас Дольний, Олена Підгрушна, Дмитро Підручний, а також Олена Зубрилова, яка, хоча й прибула з Сум, також стала частиною цієї спільноти. Тепер, сподіваємося, до цього списку приєднається й Віталій Мандзин...

Не можу стверджувати, що ситуація зовсім безперспективна. Так, були труднощі, проте завдяки небайдужим людям, які підтримують тернопільський біатлон, останнім часом вдалося створити сприятливі умови на базі в селі Підгороднє неподалік Тернополя. Цей об'єкт, який раніше перебував у занепаді, тепер отримав нове життя. База була реконструйована, збудовано нове стрільбище, а також триває відновлення житлових приміщень. Особливо для дітей, які тільки починають займатися нашим спортом, тут є всі необхідні умови. В цілому, якщо не враховувати Буковель та Сянки, умови в Підгородньому можна вважати майже ідеальними. Як свідчення цього — зірки світового рівня, які розпочинали свій шлях саме тут. Щодо Підручного, ми постійно підтримуємо зв'язок. Ми — друзі. Дмитро ділиться зі мною своїм досвідом, і це дуже цінно, що в команді є така людина.

Перед початком сезону Дмитро проходив підготовку за власною програмою. Тим часом, ви разом із іншими хлопцями тренувалися під керівництвом нового головного тренера Надії Бєлової. Вона має значний досвід та досягала успіхів як в Польщі, так і в Україні. Проте для вас вона, очевидно, є новою особою. Чи вдається вам знайти спільну мову?

- Так, бо Надія Олександрівна - хороший фахівець. В міжсезоння ми провели гарну роботу. Вважаю, ми добре підготувалися - і фізично, і в аспекті стрілецької підготовки. Новий тренерський штаб звертав увагу на індивідуальні особливості кожного спортовця. Так, попервах справді було незвично, що нами керує жінка. Але Надія Олександрівна в цьому виді спорту багато років, беручись за роботу з чоловічою командою, вона, думаю, була впевнена, що впорається. Сподіваюся, з Надією Бєловою в нас будуть гарні результати протягом усього сезону.

Зазвичай українська команда починає сезон поступово. Як правило, перші кілька етапів у нашому виконанні не відзначаються особливими успіхами. Проте цього року в Контіолахті ми спостерігали позитивний виняток: шосте та сьоме місця в естафетах, а також три біатлоністи, які потрапили до топ-15 за результатами індивідуальної гонки...

- Справді, три перших старти показали, що в сезон ми ввійшли в дуже хорошому стані. Я особисто почуваюся впевнено і в функціональному, і в стрілецькому, і в психологічному аспектах. Поки дуже задоволений своїм станом. І сподіваюся, що надалі буде так само. Для мене це другий повноцінний сезон у Кубку світу, але навіть з молодіжного досвіду пригадую, що зазвичай ми виходили на оптимальний рівень готовності з третього-четвертого етапів. Так добре з перших стартів, як зараз, за моєї пам'яті ми ще не були готові ніколи. Нарешті ми почали показувати свій потенціал відразу, так, як це роблять усі топові команди.

Які основні цілі чоловічої збірної України на цей сезон? Чи визначені конкретні завдання, чи, можливо, цей сезон сприймається як ще один етап підготовки до Олімпійських ігор-2026?

- Буду говорити про себе. Хочу в кожній гонці, в якій беру участь, показувати максимальний результат. Перед собою ставлю завдання, щоб хороші результати стали постійними, а не чергувалися з провалами. Хочеться стабільності незалежно від того, чемпіонат світу це чи етап Кубка.

- Для вболівальників головне - місця на п'єдесталі. Попередній сезон був унікальний у тому контексті, що жодного раз у в топ-3 українців не було. Ні дівчат, ні хлопців. Зараз ви були найближче до трійки, але все ж стали четвертим.

Ми докладаємо значних зусиль, щоб досягти найвищих вершин. Сподіваюся, що той момент, коли наша праця почне приносити плоди, вже близько.

- Віталію, давайте трохи відійдемо від біатлонної тематики і поговоримо про ваші захоплення. Прочитав у вашому профайлі, що крім свого виду спорту ви любите хокей. Наскільки?

Мені дуже подобається сама гра, її динаміка та швидкість. Ще цікаво, що хокей — це традиційно чоловічий вид спорту. Глибше зануритися в хокей, зізнаюся, часу не вистачає. Наприклад, жодного матчу чемпіонату України я ніколи не дивився. Можливо, і переглянув би, але не було такої можливості. Час від часу слідкую за поєдинками Національної хокейної ліги і дуже радий, що минулого року, коли ми були на закордонних етапах Кубка світу, змогли відвідати один матч НХЛ вживу. У Калґарі місцеві "Флеймз" приймали "Колорадо Евеланш". Враження були просто фантастичними. Люди на трибунах знають, як створити атмосферу. Проте я очікував трохи інших емоцій від вболівальників. У Канаді підтримка команди відрізняється від європейської. Люди приходять не лише вболівати, а й просто відпочити. Раніше я мав можливість відвідати матчі футбольної збірної України у Львові, і атмосфера там була справді незабутньою. У нас різні традиції вболівання. В НХЛ вболівальники емоційно реагують лише на голи, а решту часу зберігають спокій. Але сам хокей залишає неймовірні враження. Також планували відвідати матч НБА, але в останній момент наші плани змінилися.

Які у вас є інші інтереси, окрім заняття спортом?

- Оскільки вільного часу мало, то найбільшим захопленням є музика. Коли є час, можу переглянути якийсь фільм. У музиці маю дуже широкий спектр смаків. Дуже подобається електронна музика, слухаю рок і поп. Взагалі не звертаю уваги на стиль. Якщо пісня подобається - завантажую у свій плейлист.

Чи дозволяють тренери займатися тренуваннями в навушниках?

- Часто тренуюся в навушниках. Особливо, коли заняття тривалі і без стрільби.

Який вид відпочинку ви обираєте?

- Коли випадає така змога, волію просто повалятися в ліжку і нічого не робити. Також подобається гуляти, розмовляючи з друзями чи рідними по телефону.

- Про що ви мрієте в спорті і поза ним?

У спорті я прагну досягти найвищих результатів, на які лише здатен. Не хочу акцентувати увагу на кількості чи якості медалей, але важливо, щоб після завершення моїх виступів не залишалося відчуття незавершеності. Мене цікавить можливість порівняти свої досягнення з найкращими спортсменами біатлону. Крім того, я бажаю жити так, щоб отримувати радість і ділитися нею з оточуючими. Моя мета — зробити цей світ більш добрим і прекрасним.