Вони віддали свої життя за Україну. Молодший сержант Валентин Ємбрик.

Валентин Ємбрик, родом з Бурштина, з раннього віку виявляв пристрасть до музики. Він освоїв гру на кількох музичних інструментах, але справжнім джерелом його натхнення стала скрипка. Після цього він вступив до університету в Києві, де брав участь у концертах, створював власні мелодії та планував кар'єру музиканта. Проте війна змінила всі його плани: ще до завершення магістратури Валентин вирішив приєднатися до Збройних Сил України, ставши оператором дронів.

У весняний період 2025 року він загинув разом із товаришами внаслідок ворожого бомбардування. На момент трагічної події йому виповнилося лише 24 роки, повідомляє Репортер.

З дитинства з віолончеллю.

Валентин Ємбрик з'явився на світ 31 серпня 2000 року в Ужгороді. У віці восьми років його родина переїхала до Бурштина, де проживали батьки його матері, Галини Ємбрик. Саме в цьому місті хлопець розпочав своє знайомство з музикою.

Галина Ємбрик згадує, що саме її мама стала ініціатором занять Валіка скрипкою. "Мій дідусь, батько мами, чудово грав на цьому інструменті. У нашій родині навіть створили цілий ансамбль, де були цимбали, скрипка та акордеон. У шостому класі вчитель запросив Валентина приєднатися до місцевого ансамблю 'Кредо'. Там він зустрів старших хлопців, які вже навчалися в училищі, а наш шестикласник став частиною цієї команди. Вони брали участь у численних концертних виступах."

Після завершення дев'ятого класу Валентин вирішив продовжити навчання в Бурштинському енергетичному фаховому коледжі ІФНТУНГ, де обрав економічну спеціальність. По закінченні коледжу він все ж таки зробив вибір на користь музики.

Протягом майже року він регулярно їздив до Києва. Ночував у поїзді, вдень навчався, а ввечері повертався назад. Мама Валентина розповідає: "Моя подруга, яка викладає у столиці, навчала його. Він старанно готувався до вступу в Київську академію мистецтв імені Чемберджі. Серед музичних творів, які він підготував, був Бах. І, зрештою, йому вдалося вступити на державне, незважаючи на те, що було лише чотири місця. Він, хлопець з Бурштина, зайняв одне з них."

Під час навчання Валентин з одногрупниками створили свій оркестр, грали концерти у Києві, Львові. Рідні завжди його підтримували, їздили на всі виступи.

Ознайомтеся з історією: Брати на передовій. "Едельвейс" Роман Берчак з Надвірнянщини бореться пліч-о-пліч з братом та дядьками (ВІДЕО)

Під час концертів у Львові ми вирушали двома бусами. Як тільки відбувався концерт у Києві, я завжди була там. Він виступав у квартетах та ансамблях, - розповідає Галина Ємбрик. - Крім того, разом із друзями вони активно працювали над створенням власного творчого простору, де популяризували українську культуру та виконували твори українських композиторів.

Валентин успішно завершив навчання в академії, отримавши диплом з відзнакою, і мав намір продовжити освіту. Він вступив до магістратури Київського інституту музики імені Глієра, також на безкоштовне навчання. Після закінчення навчання його метою було продовження академічної кар'єри в Європі. Паралельно він навчав дітей грати на гітарі та укулеле. Проте всі його плани порушила повномасштабна війна.

"Смичок у бойових умовах"

Коли українці прокинулися від перших вибухів війни, Валентин вирушив додому, в Бурштин, добирався довго. По приїзду майже одразу пішов з друзями дитинства у тероборону. Зі старшим братом Олександром ходив на полігон у Франківську, готувався йти захищати Україну.

Він з перших днів казав: "Я також йду". Ми відмовляли, пробували переконати. Я казала, що він молодий, повинен далі будувати Україну, з правильним світоглядом. Валік казав - спочатку треба виграти війну, - розповідає Галина Ємбрик. - Наступні 10 місяців були дуже болючі для сім'ї. Валентин серйозно готувався, займався спортом, багато читав мотиваційної літератури. Постійно шукав, куди записатися, щоб піти на фронт. Він твердо знав, чого хоче, я б його не відмовила. Але мені дуже боляче, адже це вперше мене не послухала моя дитина. Хоч ми їх так і виховували - самостійними, здатними самим приймати рішення.

Наприкінці грудня 2022 року Валентин повідомив рідним, що на початку січня підпише контракт. Пішов у 102 бригаду ТрО, в аеророзвідку. Місяць пробув на навчаннях в Іспанії, а потім відправився в Гуляйполе, до товаришів.

Невдовзі Валентин разом із товаришами заснували свою власну "Махно Group". Вони придумали оригінальний логотип та розробили прапор.

Вони, напевно, побачили реалії військового радянського управління і хотіли відокремитись. Тому створили свою групу дронарів, - каже пані Галина. - Хлопці були розумні, сміливі, загалом всі були на рівні. Багато сміху, гумору, позитиву. Водночас всі дуже відповідальні.

Під час кількох відпусток із фронту Валентин знову зустрічався з рідними. У ці миті мама, брат і бабуся забували про всі свої турботи та насолоджувалися спільним часом.

Ознайомтесь з розповіддю: "Хоча б на колінах, проте дійти до миті його повернення" - це оповідь про родину, полон та вірність.

Ми відвідали Бакоту, побували на морі, піднялися в гори та каталися на лижах. Час провели дуже насичено, - ділиться Галина Ємбрик. - Востаннє Валік приїжджав до нас у грудні минулого року на два тижні. Після цього ми лише спілкувалися через листування та телефонні розмови. Практично щотижня ми надсилали йому і його товаришам різні смаколики: закрутки, пляцки. Також організовували збори на донати для автомобілів.

Позивний Валентина був "Смичок". Проте, на жаль, можливості зіграти для товаришів по службі на скрипці у нього не випало.

"Де б ми всі були?"

"Махно Group" виконувала бойові завдання з підвалу суду в Гуляйполі. Місце дислокації не змінювали - кращих варіантів у місті не було. А 26 лютого 2025 року росіяни прицільно скинули на будівлю бомбу.

Хлопці мали велике перекриття, яке витримувало "п'ятсотку". А ті дізналися і знайшли більшу бомбу, - каже пані Галина. - Тоді на місці був командир розвідки і четверо наших хлопців - лейтенант, молодші сержанти. Це була їхня "спецоперація" (росіян - авт.), вони потім показали по своєму телебаченню, що знищили керівний штаб дронарів. Їх дуже боялися, казали, якщо працюють "махновці", то вони навіть нікуди не виходять.

Протягом майже двох тижнів родина Валентина Ємбрика та його друзів перебувала в жахливому очікуванні, поки тривали розкопки в зоні удару. Вони надіялися, що хлопці можуть бути живими десь під уламками. Рятувальна операція затягувалася через безперервні обстріли з боку загарбників. Але в квітні Галині Ємбрик повідомили, що смерть її сина вже підтверджена.

Валентину поховали в Бурштині. Прощання відбулося в культурному центрі "Прометей", де звучали його музичні твори. Присутні читали його поезії, ділилися спогадами про життя Валентина. Виявилося, що він творив не лише музику, а й писав вірші та пісні. Його мама має намір видати ці твори в книзі.

Читайте: Вони загинули за Україну. Сержант Роман Мохняк

31 серпня 2025 року, у день, коли Валентин святкував би своє 25-річчя, Галина Ємбрик організувала вечір пам'яті. Вона записала інтерв'ю з його викладачами та запросила музикантів, які виконали композиції Валентина. Зал на 800 місць виявився переповненим.

Досі важко усвідомити, що це сталося. Ці діти тепер із Богом, їх врятували від цього лиха, але, на жаль, занадто рано, - ділиться своїми думками пані Галина. - Де б ми опинилися без них? Наша країна прекрасна, адже в нас є така молодь. Вони не несуть у собі дух рабства, вони - наше завтра.

У пам'ять про свого сина, Галина Ємбрик прагне заснувати в Івано-Франківську творчий простір, де звучатиме його музика та шануватимуть усіх представників "махновського" руху. Вона також активно підтримує "Махно Group", організовуючи збори та продаючи сувеніри, такі як прапорці, шопери та чашки з логотипом дронарів на фестивалях. Галина сподівається продовжувати справу з популяризації творчої спадщини Валентина.