"Я прийшов до одного висновку." Ігор Кондратюк поділився своїми думками щодо несподіваного завершення конфлікту на мільйони з Козловським, кума-телезірки в Росії та листів, які отримав від Марченка.

Ігор Кондратюк – це один із найвідоміших продюсерів у сфері шоу-бізнесу, а також телеведучий, який має безпосереднє відношення до українського телебачення вже близько 40 років. На сьогоднішній день він зазначає, що обирає пропозиції для інтерв'ю з великою обережністю.

У бесіді з OBOZ.UA він поділився своїми емоціями після завершення тривалого конфлікту з артистом Віталієм Козловським. Крім того, розповів про теперішні стосунки з іншими колишніми підопічними, зокрема з Наталією Валевською, чиї пісні також були під його управлінням. Він також згадав про свого кума, знаменитого російського телеведучого Андрія Козлова, з яким припинив спілкування з початку війни. На завершення, він поділився деякими аспектами свого сімейного життя.

- Ігорю, наша розмова відкладалася через вашу поїздку до США на випускний доньки (Поліна отримала ступінь бакалавра зі спеціальності Aerospace Engineering в Arizona State University. - Ред.), що стала дипломованою фахівчинею з космічної інженерії. У тому, що вона обрала саме цей напрям, чия заслуга?

Як відомо, у мене троє дітей, і лише моя донька обрала цей шлях. Протягом трьох років я навчався астрономії в університеті Шевченка, потім змінив спеціальність на загальну фізику та завершив навчання на кафедрі оптики твердого тіла. Ще у школі мій вчитель фізики дозволив мені брати шкільний телескоп додому, що стало початком мого захоплення астрономією. На одну з річниць "Караоке на Майдані" команда програми подарувала мені телескоп, і з тих пір ми з донькою часто спостерігали за зорями. Ми багато спілкувалися про космос і переглядали документальні фільми, зокрема чудовий серіал каналу Discovery "Крізь кротову нору з Морганом Фріменом". Що саме спонукало Поліну обрати цю професію, не можу сказати, краще запитати в неї. Вона навчається на "відмінно", а її сильна сторона - це любов до знань. Як у школі, так і в університеті вона завжди прагне досягти найвищих результатів.

Поділіться інформацією про ваших синів. Які у них тепер справи?

Мій старший син, Сергій, зараз проходить службу в 46-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Він вирішив стати добровольцем у вересні 2023 року. Молодший син поки що не має військового досвіду, адже займається роботою. Це все, що можу розповісти про них.

У попередньому інтерв'ю, яке ви дали нашому виданню, ви згадували, що маєте можливість бачитися з дочкою лише двічі на рік. Ви відвідуєте її влітку, зазвичай напередодні її дня народження, а вона, у свою чергу, приїжджає додому на новорічні свята.

Зазвичай ми організовуємо нашу подорож у серпні, напередодні початку нового навчального року. Проте цього року ми відзначили важливу подію — закінчення четвертого курсу навчання нашої доньки в коледжі, і ми не могли оминути можливість поділитися з нею цією радістю. Цього разу ми вже встигли відвідати її, тому тепер чекаємо на зустріч у новорічні свята.

- Які у вас враження від Америки? Що говорять там про Україну?

- Мені здалося, що ставлення ніяк не змінилося. Коли кажеш, звідки ти, піднімають великий палець: Україна - хоробра країна. Жодного негативу за ці роки не відчув, за час повномасштабного вторгнення - точно. У 2022 році, коли ми перетинали кордон, у міграційній службі нам з дружиною офіцер з контролю сказав: ми за вас. На мій погляд, більшість американців позитивно до нас ставляться. Наша донька навчається у Фініксі - столиці штату Арізона. На останніх президентських виборах тут перемогли республіканці, однак, наголошу ще раз - ми чули лише схвальні відгуки на свою адресу.

З кожним роком у Сполучених Штатах російську мову можна почути все рідше. Можливо, це лише наше враження, проте, ймовірно, воно не безпідставне. Складається відчуття, що Америка поступово позбавляється росіян. Однак передбачити, як довго триватиме така ситуація, важко.

- Коли спостерігали днями за публічною суперечкою між засновником SpaceX Ілоном Маском та президентом США Дональдом Трампом, що відчували?

- Я жахнувся, коли Маск почав погрожувати вивести з експлуатації космічний корабель Dragon, який зараз є найбільшою гарантією виживання Міжнародної космічної станції. Це щось дуже дивне, але, з іншого боку, друге правління Трампа - це щось незбагненне, якась дичина. Його висловлювання, поведінка - все це дедалі більше скидається на політичний маразм. Мимоволі напрошується думка, що він, вибачте, скочується в деменцію. І це абсолютно негідно такої великої країни, як Сполучені Штати Америки.

На жаль, для нас це може обернутися сумними наслідками, особливо в контексті військової підтримки, яка й так перебуває під загрозою. Я не стверджую, що українське керівництво - це бездоганні особи, і що наша міжнародна політика безпомилкова. Проте з уст Трампа ми чуємо просто неймовірні висловлювання: то про Гренландію, де США, за його словами, мають намір "забрати" цю територію. То про те, що Путін - "добрий хлопець", з яким, на його думку, можна вести конструктивні переговори, адже "він прагне миру". Це такі абсурдні речі, що їх важко навіть коментувати.

Хоча це нас безпосередньо не торкнулося, під час поїздки до США я почув інформацію про те, що людей, які вперше в'їжджають до Сполучених Штатів, закликають перевірити свої соціальні мережі на наявність критичних коментарів щодо Трампа. Не можу навести конкретні приклади, коли комусь за це відмовляли у в'їзді або повертали назад, але такі чутки дійсно існують. Навіть якщо це всього лише плітки, сам факт їх наявності викликає занепокоєння. Це може свідчити про зростаючу чутливість американської влади до публічної критики, особливо на фоні політичних змін. Уявлення про те, що людину можуть перевіряти на лояльність ще до перетину кордону, більше нагадує практики авторитарних режимів, ніж традиції країни, яка століттями вважалася символом свободи слова.

Сподіваюся, що жорстка імміграційна політика адміністрації Дональда Трампа не вплине на українців.

В США в даний час живуть деякі ваші колишні колеги, зокрема Юрій Нікітін, з яким ви раніше працювали над продюсуванням гурту "Авіатор", а також Влад Яма, з яким вас пов’язує участь у проєкті "Україна має талант". Чи мали ви можливість зустрітися або поспілкуватися з ними?

Ні, я не зустрічався і не спілкувався з ними — у мене не було такого наміру. Протягом останніх двох років я відвідував Америку в рамках благодійних акцій "Караоке на Майдані", зокрема побував у Маямі, але жодного разу не зустрів жодного з наших медійних діячів.

Ваш проєкт "Караоке на Майдані" користується величезною популярністю і вже два десятиліття радує глядачів. Ви колись згадували, що існує ймовірність його повернення. Чи є сьогодні якісь перспективи для цього?

Телевізійного шоу "Караоке на Майдані" під час війни не буде. Проте заплановано кілька благодійних версій. Цього року, як і минулого, відбудеться фестиваль "Покоління", в рамках якого в трьох містах - Львові, Дніпрі та Києві - пройде благодійне "Караоке на Майдані". Як фестиваль, так і моє "Караоке..." будуть спрямовані на збір коштів для 3-ї штурмової бригади.

Не можна порівнювати це з регулярними телепередачами – "Караоке на Майдані" було шоу, присвячене талановитим особистостям і безтурботному духу вулиць. Проте в умовах війни такий настрій стає неможливим, незалежно від місця – чи то в моїй рідній Херсонщині, що зазнає постійних обстрілів, чи в більш спокійному Закарпатті. Тому я не маю наміру відновлювати це шоу і сподіваюся, що ніхто інший також не візьметься за це. Більше того, я принципово відмовляюся участі у будь-яких розважальних програмах. На даний момент я просто не можу сприймати розважальне телебачення. Можливо, це можна вважати проявом старості чи чимось іншим – мені це не важливо. У часи війни такі речі мене не цікавлять.

Я впевнений, що ви слідкуєте за більшістю груп, що торкаються питань Херсонщини. Поділіться, будь ласка, якою є ваша інформація про те, як в даний момент живуть люди в умовах окупації?

У нещодавній розмові в соціальних мережах хтось висловив думку, що окупація — це свідомий вибір. Мовляв, усі, хто хотів, могли залишити свої домівки. Але я з цим не згоден. Це особливо стосується літніх людей, для яких залишити все, що вони будували протягом життя, є надзвичайно важким рішенням. Це не вибір — це справжня трагедія. Як же живеться там зараз? Люди щодня стикаються з психологічним насиллям. Навіть якщо немає фізичного тиску, щоденна реальність включає в себе споглядання триколорів, військових окупантів та чужої поліції, яка непрошена перебуває на їхніх землях. Для мене така ситуація була б абсолютно неприйнятною. Я б без вагань евакуювався, адже не можу уявити життя під контролем ворога. Я достатньо свідомий українець, щоб усвідомлювати, що протягом століть Україна страждала від жорстокої антиукраїнської політики Російської імперії.

Що стосується родичів на окупованій території, я з ними не підтримую контакти. Моя мама спілкується лише з найближчими, які там залишилися. Вони живуть по-різному: хтось втратив роботу, хтось продовжує працювати. Серед них немає тих, кого можна було б назвати колаборантами - переважно всі працюють на якихось другорядних роботах. Якщо людина, наприклад, була електриком і продовжує працювати за фахом, не вважаю це зрадою.

Чи залишалися ви на зв'язку з кумом, російським телеведучим Андрієм Козловим, з яким ви брали участь у телевізійному клубі знавців "Що? Де? Коли?" у останні роки? Готуючи матеріал для інтерв'ю, я була здивована дізнатися, що він з Луганська.

- Ні, жодних контактів з ним не було. Так, він справді родом із Луганська, але виріс у Маріуполі, де потім викладав на кафедрі хімії Приазовського університету. І мене щиро здивувало, що бомбардування рідного міста залишилися для нього непоміченими. Взагалі багато з тих росіян, кого я вважав друзями, просто пристосувалися до нової реальності - і їм це вигідно. Мовчання дозволяє і далі робити якісь телевізійні програми, отримувати бюджети під них, зберігати комфортне життя. Я не настільки наївний, щоб вірити, ніби нічого не розуміють. Вони чудово усвідомлюють, що є такими самими співучасниками злочинів, як і російські військові, які принесли терор у Бучу, Маріуполь чи в інші міста і села України.

Проте, що мені залишилось робити? Дзвонити їм і повторювати: "Ай-яй-яй"? Це просто абсурд. Судити їх буде Бог. Я зробив для себе чіткий висновок: вони - свідомі рашисти. Особливо це стосується мого колишнього друга і кума Андрія Козлова. Для мене поняття "хороший росіянин" більше не існує. Лише військові з Легіону "Свободная Россия", що воюють на стороні України проти загарбників, можуть претендувати на це звання. Можливо, також ті, хто підтримує ЗСУ фінансово. Інші ж - ні. Я не можу назвати їх хорошими.

Коли ми обговорювали можливість нашої бесіди, ви ненароком зазначили, що принципово уникаєте давати інтерв'ю певним телеканалам, оскільки протестуєте проти формату та змісту їхніх телемарафонів. Що робить цю позицію для вас такою важливою?

Я не переглядаю телемарафон з трьох головних причин. По-перше, я рішуче не можу погодитися з тим, що влада фактично знищила опозиційні телеканали. Це було свідоме рішення, яке викликало обурення у багатьох свідомих громадян країни. Зокрема, мова йде про "5 канал", "Прямий" і "Еспресо". Це дійсно ганебний вчинок. По-друге, як свідчать незалежні моніторингові організації, на канали телемарафону майже не запрошують представників опозиції. Це ті, хто раніше очолював державу і, на мою думку, робив це набагато ефективніше, ніж теперішні керівники. Вони представляють інтереси 25% виборців, і, виходить, нинішня влада ігнорує їхню думку.

Відсутність відкритого обговорення є усвідомленим вибором влади. Ті, хто має вплив на прийняття рішень сьогодні, просто не схильні до діалогу з опонентами. Це можна назвати своєрідною мініверсією авторитаризму: маленькі, нерозумні "наполеончики" у дії. Крім того, мене дратує сам підхід до фінансування марафону. Держава витрачає значні кошти на контент, що створюється приватними медіа. Якщо приватні канали бажають висвітлювати новини під час повномасштабної війни, нехай роблять це, але за власний рахунок. На жаль, наразі цього не спостерігається.

Я вважаю, що телемарафон є інформаційно обмеженим. Це створює певні проблеми, адже в нашій країні є чимало людей із критичним мисленням та вищою освітою. Вони усвідомлюють, що ситуація в управлінні державою є складною, а керівництво не завжди діє професійно. Якщо при цьому з інформаційного поля усувається будь-яка альтернатива, це виглядає як неповага до глядачів. Тому я відмовляюся давати інтерв'ю каналам, які беруть участь у телемарафоні (хоча іноді роблю виняток для суспільного мовлення - телеканалу "Суспільне"). Раніше, у перші місяці повномасштабного вторгнення, я погоджувався на інтерв'ю, але згодом зрозумів, що маю право на власну думку, і не бачу сенсу її приховувати.

Ігорю, не можу втриматися від запитання про Віталія Козловського, враховуючи останні новини. Чи стало для вас несподіванкою те, що він раптом вирішив погасити всі свої борги перед вами?

Так, для мене це стало певною несподіванкою. Але, дякувати Богу, Козловський, зрештою, взявся за розум. Він вирішив розрахуватися, і за це йому велика подяка. Також варто було б вибачитися за те, що взагалі спричинив цю безглузду ситуацію. Тема закрита, я не маю бажання більше її обговорювати, а також говорити про думки інших щодо того, що сталося.

Чи ви маєте на увазі зауваження продюсера Михайла Ясинського, що ваш публічний спір зіграв на руку Козловському та відкрив нові можливості для його кар'єри?

- І його також. Для мене події, пов'язані з Козловським, закінчилися ще у 2012 році, коли він ухвалив рішення піти.

А що, якби він висловив бажання відновити ваші стосунки? Чи були б ви готові дати йому шанс?

Існує мудрість: "Не варто присвячувати своє життя людям, які не цінують ваші зусилля". Я цілком згоден з цим висловлюванням.

Чи мали ви нагоду ознайомитися з українськими перекладами його пісень?

- Ні, не зустрічав і не чув.

Як ви вважаєте, яке буде його художнє майбутнє?

Таким, яким він його виготовить. Єдине, що можу зазначити, це те, що ми виконали відмінну роботу. Я маю на увазі класичні хіти Козловського. Але знову ж таки, повторю: обговорювати його теперішню діяльність для мене не є цікавим.

Після того як судові розгляди з Віталієм Козловським дійшли кінця, ми мали можливість провести приватну бесіду. Під час нашої розмови ви висловили сподівання, що він публічно вибачиться за свої звинувачення у тому, що ви нібито "приховуєте" своїх синів від мобілізації.

Коли він висловив припущення, що я "сховав" своїх синів, Сергій був вкрай обурений. Він зауважив: "Яка нісенітниця виходить з його вуст?". Тому я наполіг на тому, щоб Козловський вибачився, принаймні за образу мого старшого сина. Є просте правило: не говори те, чого не знаєш.

Чи мали ви можливість ознайомитися з перекладом пісень Наталії Валевської, яку також продюсували раніше? Схоже, що музичні твори, які вона виконує, також були вашими?

- Деякі - так. Але ситуація з Валевською була іншою - я передав їм права на багато пісень. До речі, обіцяв Наталці, що коли приїду з Америки, ми з нею зустрінемося і нарешті узгодимо деякі речі. Свого часу її тодішній чоловік Володя Пригладь, який був її продюсером, фактично забрав усі права. Потім вони розійшлися. Зараз Володя служить у ЗСУ.

Справді? Я цього не знала.

Так, він на службі, і, якщо я не помиляюсь, з самого початку повномасштабного вторгнення. Після розставання він передав Наталці своє творче надбання, але зараз нам потрібно узгодити деякі договірні моменти стосовно певних пісень. Щодо їх перекладу, поки що я нічого про це не чув.

Які у вас зараз стосунки з Валевською?

Після нашого творчого розриву, на щастя, ми не стикалися з конфліктами чи сварками. З Козловським я також не мав жодних суперечок — просто він вирішив йти шляхом, який підказувала йому зіркова хвороба. Це виявилося невірним вибором. Це єдиний випадок серед усіх артистів, з якими я співпрацював — виняток, а не загальне правило. Час від часу спілкуюсь із хлопцями з "Авіатора", особливо з Пашею Табаковим. Він продовжує активно творити, пише нові пісні. Був період, коли трохи хворів, але загалом залишився активним — разом із дружиною керує творчим центром, якщо не помиляюся, це вокальна студія Павла Табакова. Вони ставлять мюзикли, здається, вже відбулися дві прем'єри. Його дочка також брала участь у польському "Голосі".

- Чи дивилися цьогоріч Євробачення і як оцінюєте виступ музикантів гурту Ziferblat. яких, як відомо, роками раніше критикували під час "Х-фактора".

Це було перше Євробачення, яке я не зміг подивитися з моменту, коли Україна почала брати в ньому участь. Пропустив його, оскільки на той час перебував у США, де різниця в часі становила 10 годин. Вітаю Ziferblat з неймовірним результатом у фіналі! Як я їх сприйняв, коли побачив вперше? По-перше, вони виглядали молодими. А по-друге, з моєї точки зору, тоді вони діяли досить дивно (гурт брав участь у музичному талант-шоу у 2019 році, де виконали свою пісню "Уночі", після чого один з членів журі, Ігор Кондратюк, охарактеризував виступ одним словом - "чортішо" - ред.). У порівнянні з іншими учасниками того вечора, вони мені не сподобалися. І я не відмовляюсь від своєї думки, оскільки як член журі мав право висловлювати свої враження. Ось так я їх і описав.

- Не секрет, що після початку повномасштабного вторгнення в українському шоу-бізнесі багато чого змінилося. Деякі зірки, які ще донедавна були на піку популярності, нині згадуються рідше, натомість з'явилися нові імена, які стрімко набрали популярності. Хто з нинішніх зірок вам особисто імпонує?

Шоу-бізнес в Україні нарешті став повністю українським, і це безумовно викликає радість. На жаль, цей процес відбувся пізніше, ніж міг би, і під впливом зовнішніх факторів, а не природним шляхом. Проте, це сталося, і зараз український музичний простір вражає різноманіттям. Якщо говорити про окремих артистів, мені дуже подобаються композиції Shumei та Cheev. Співачка Коlа також викликає інтерес. Гурт "Без обмежень" - хоч і не новий, але все ж залишається актуальним у нашій музиці. "Антитіла" завжди викликають у мене позитивні емоції. Артем Пивоваров – справжній талант. Дуже вражає співпраця Пономарьова з Михайлом Хомою: за останні роки вони провели безліч благодійних концертів, збираючи кошти для ЗСУ. І не можу не згадати про Ірину Федишин, яка стала рекордсменкою у постачанні автівок для ЗСУ, організувавши сотні благодійних виступів по всьому світу за три роки війни. З українським шоу-бізнесом все гаразд, звісно, з урахуванням війни. Якщо хтось вважає, що його розвиток йде неправильним шляхом, це не відповідає дійсності.

Чому останнім часом ми не так часто чуємо про Наталю Могилевську, з якою ви також багато співпрацювали?

Схоже, що Наталя зараз більше зосереджена на своєму особистому житті, приділяючи багато часу своїм чудовим донечкам.

Чи мали ви поза межами роботи зв'язок зі Славою Узелковим, який нещодавно покинув цей світ, і з яким також співпрацювали в журі проєкту "Україна має талант"?

Ні, ми лише кілька разів зустрічалися пізніше - я згадував про одну з цих зустрічей у Facebook. Тоді він почав співпрацювати з ОПЖЗ і оголосив про свій намір балотуватися на посаду мера Вінниці, а я висловив думку, що це не найкращий шлях. Він відповів: "Дякую за твою думку. Ніхто ще не висловлював мені такого прямо". Я жартома зауважив: "Ну ти ж боксер". Тоді я жорстко розкритикував його позицію. А тепер його вже немає серед нас, тому немає сенсу обговорювати, що він зробив правильно, а що - ні.

Чи мали ви можливість поговорити з Оксаною Марченко під час масштабного конфлікту?

- А що вона може мені повідомити? Ні, я не отримував від неї жодних листів. І навіть не можу уявити, про що ми могли б спілкуватися – про вишиванки на фоні московського собору чи "духовні скрєпи"? Марченко та її партнер – зрадники. Це їхній ганебний вибір. Я не підтримую контактів із зрадниками.

Не пропустіть інтерв'ю з видатним художником Іваном Марчуком на OBOZ.UA, де він ділиться своїми думками про еміграцію до Відня, повсякденність в умовах чорного календаря та шахрайські схеми, пов'язані з його творчістю.