Як Інна Приходько "знищила" Оксану Марченко, отримуючи послання від Тимошенко, а олігархи не змогли її розділити.

Інна Приходько є однією з найпомітніших пародисток в Україні. Її перевтілення в Юлію Тимошенко стало справжнім символом, а за час своєї кар'єри вона втілила в життя безліч знайомих образів. Як одна з провідних акторок у проекті "Велика різниця по-українськи", вона згодом зробила значний крок у світ кінематографу. Глядачі з легкістю впізнають її за роллю Ольки в "Скаженому весіллі" та "Скажених сусідах", а також за участю в "Великих Вуйках" та інших телевізійних програмах. Невдовзі на екранах з'явиться нова частина "Скаженого весілля", де її персонаж несподівано розкриється з зовсім іншого боку.

У розмові з OBOZ.UA Інна Приходько поділилася, чому її реальне життя кардинально відрізняється від образу Ольки, який вона втілює на екрані. Вона також розповіла про несподівану зустріч з Юлією Тимошенко та пояснила, чому деякі люди вважали її справжньою політикинею. Акторка згадала Гаріка Бірчу, який став на захист України, і емоційно зупинилася на пам'яті Паші Лі, який загинув в Ірпені у березні 2022 року. Крім того, Інна відверто обговорила своє особисте життя та актора, з яким, за словами глядачів, її вже "пов'язали" у шлюбі.

Інно, ваша одна з найвідоміших персонажок на екрані - Олька з "Скаженого весілля". Незабаром на глядачів чекає четверта частина цієї саги - "Скажене Різдво". Якою ми побачимо вашу героїню в цій новій історії?

У цій частині Олька має надзвичайно захопливу та емоційну сюжетну лінію, яка пов'язана з її батьком, роль якого виконує Олександр Кобзар. Раніше ми вже помічали, що в Ольці є щось людяне, але вона не часто це демонструвала (сміється). Зазвичай її образ був сповнений запалу та емоційної експресії, адже вона завжди потрапляла в різноманітні пригоди. Проте цього разу ми бачимо її у зовсім іншому світлі. Не хочу розкривати деталі, але глядачі матимуть можливість спостерігати за її здатністю переживати, сумніватися та переосмислювати свої стосунки з рідними.

- А що особисто у вас є спільного з цією героїнею?

Ми насправді дуже різні. Наприклад, мені іноді не вистачає її здатності пробиватися. Часто думаю: якби вона була трохи сміливішою - в позитивному сенсі, звісно, - можливо, досягла б набагато більше. Я ж, у свою чергу, досить скромна особа. Коли Олька заходить до кімнати, вона наче заповнює весь простір своїм присутністю. Але, звичайно, в нас є й спільні риси. Коли в мене хороший настрій і достатньо енергії, я також можу бути дуже активною і бути душею компанії. І, безумовно, у мене є запальний характер. Проте мій повсякденний стиль значно стриманіший, тому люди іноді не впізнають мене. Інколи проходять повз, а потім раптом: "Господи, це ж ви - Олька! А така скромна, без макіяжу і в звичайному вигляді". Я лише сміюся і відповідаю: "Так, саме так буває".

- А якби радили цей фільм рідним чи друзям, чому сказали б: "Обов'язково сходіть"?

Мабуть, це пов'язано з суттю самого свята — родинного зібрання, коли всі збираються разом за одним столом. У наші дні ця тема набуває особливого значення, адже далеко не всім вдається бути поруч з близькими. Під час війни я особливо усвідомила важливість цього зв'язку. Моя рідна земля — Черкащина, всього в двох годинах їзди від Києва, і я намагаюся відвідувати її якомога частіше. У мене ще є бабуся, якій у лютому виповниться 92 роки. Вона сповнена енергії та життєвого оптимізму! Іноді мені здається, що у молодих людей цього ентузіазму набагато менше.

Звичайно, це легка комедія, яка дарує можливість людям на деякий час забути про повсякденні клопоти і насолодитися відпочинком. Я помічаю це навіть під час своїх вистав: глядачі підходять і кажуть: "Ми йдемо додому з таким піднесеним настроєм!" І вже настільки полюбили наших персонажів, що сприймають їх майже як старих друзів. Наша велика і кумедна родина — Крижанівські та Середюки — стала їм близькою. Інколи на вулиці мене запитують: "А як там ваш Ашотик?" Люди навіть вважають, що я з Арамом Арзуманяном справді товаришую поза сценою.

Які ще захоплюючі моменти чекають на нас з вашою участю? Які проєкти наразі в розробці або незабаром з'являться на сцені?

У новому фільмі Володимира Лерта "Брудний ангел", який незабаром вийде на екрани, є цікавий момент. Коли Володя зателефонував з пропозицією зіграти роль тренерки з танців на пілоні, я відразу відповіла: "Володю, тренерка - це цікаво, але танці на пілоні - це не для мене". Але він запевнив: "Не переживай, тобі не потрібно буде танцювати. Я написав цю сцену спеціально з тебе на думці". Після того, як він надіслав мені сценарій, я була вражена історією - вона відверта і повчальна. Я подумала: "Це чудово! У нас ще не було нічого подібного". Ми з Володею давно знайомі і вже співпрацювали раніше. Його досвід роботи в Голлівуді відчувається у всьому.

Лише місяць тому на екрани вийшов "Готель 'Соколине сяйво'", де я граю одну з ключових ролей. Це легка романтична комедія, що розгортається на фоні Карпат і весільних традицій. Тема весіль, здається, просто переслідує мене: спочатку була "Скажене весілля", а тепер знову весільні пригоди (сміється). Цей фільм залишається серед лідерів за кількістю переглядів. Щодо нових проектів – сподіваюся, наступного року їх буде більше. Наразі ж я готую ще один важливий проєкт – мій перший сольний концерт, який буде пародійним і з елементами стендапу. Я давно займаюся пародією, але зараз, нарешті, готова до власної постановки. Прем'єра запланована на найближчі дні, і я хочу спочатку показати її своїм землякам у рідному місті, а потім виступити в Києві. До Нового року планую також провести концерти в кількох інших містах.

- Цікаво, як ви ставитеся до того, що вас називають королевою пародій?

По-різному. Ось, наприклад, цей концерт ми готували разом із моїм братом Олексієм, який є сценаристом. Нещодавно він презентував свій новий фільм "Родичі". Крім того, він був співавтором усіх чотирьох частин "Скаженого весілля". Багато людей навіть не здогадуються, що ми – брат і сестра. А що стосується Віктора Приходька, відомого продюсера та творця "Шоу довгоносиків", то тут ситуація зовсім інша: чомусь всі вважали, що він мій батько. Олексій жартував, що варто було б написати на афіші "королева пародій". Я ж подумала: "Це вже занадто пафосно, адже я – скромна людина" (сміється). Але для київського виступу ще подумаємо. Ми з Олексієм давно співпрацюємо. Я також займаюся написанням, і свого часу ми разом працювали над "Великою різницею". Нам дуже комфортно бути в дуеті, адже у нас схожий гумор, такий, знаєте, народний. Коли я дивилася "Родичів", постійно думала: "О, так це ж наша бабуся так говорить, а це – наш сусід". А Олексій мені відповідав: "Ну, звичайно, з кого ж ти думала, що я це писав?"

Цікаво, який персонаж з ваших пародій є вашим улюбленим?

Безумовно, Юлія Тимошенко — це та особа, з якої все почалося. Жартую: "Юліє Володимирівно, бажаю вам ще довго залишатися на плаву, адже мені ще багато чого потрібно придбати" (сміється). Також я обожнюю пародіювати Поплавського. Я добре знайома з Михайлом Михайловичем, адже закінчила університет культури. Щодо Тимошенко, то у нас була лише одна зустріч, причому я навіть не знала, що вона буде на цьому заході. Мене не попередили — можливо, спеціально, щоб я не нервувала зайвий раз. Коли я з колегою Гаріком Бірчею вийшла вести програму, раптом помічаю, що вона сидить прямо в центрі. У мене, знаєте, мало не забрали дар мови (сміється). Після виступу ми познайомилися. Це було у 2021 році. Вона сказала: "Боже, Інночко, я про вас чула! Ви так нагадуєте мою доньку" (говорить голосом Тимошенко. - Ред.).

- Коли Юлія Тимошенко була при владі, вас, мабуть, часто запрошували на заходи в її образі?

- Були і приватні заходи, і концерти. Я брала участь у її передвиборчій кампанії, і люди часом сприймали мене за справжню Юлію Володимирівну. У деяких селах приносили листи з проханнями підключити газ (сміється). Всяке бувало. Якось мене запросили на корпоратив у ролі Юлії Володимирівни - привітати іменинника з днем народження. За задумом я мала з'явитися максимально ефектно: прилетіти на гвинтокрилі. Але того дня пішов дощ, і через погоду ми не могли вилетіти. Дві години просиділи в автомобілі, чекали, коли нарешті трохи розпогодиться. Зрештою вирішили: летимо. Там була ціла постановка: охорона, ефектна поява. Заходимо до банкетної зали, я готуюся вітати іменинника. А він - у відключці! Якось підняв голову, я його вітаю. "О, Юля!" - і знову головою на стіл.

Чи важко створити пародії на Скабєєву та Собчак?

Якщо відверто, найскладніше для мене спілкуватися російською мовою. Я настільки відвикла від неї, що часом доводиться згадувати, як правильно вимовляти певні слова. Для пародії важливо, щоб мова звучала органічно. І, звичайно, було дещо неприємно їх пародіювати, адже ми добре знаємо, хто вони і чим займаються. Проте з іншого боку, це був проєкт, в якому ми їх досить жорстко висміювали, тож заради цього можна було потерпіти. Загалом, такі персонажі не є для мене надто складними, оскільки в них є яскраві риси - у мовленні, жестах, міміці. Наприклад, у Собчак - її щелепа, яка трохи виступає вперед. Це одразу змінює пластичність та манеру її мови. У Скабєєвої, навпаки, дуже характерна вимова. Ви ж помічали, як вона свідомо підкреслює звук "р", буквально акцентуючи на словах? Це робиться для того, щоб максимально привернути увагу аудиторії.

Ви згадали Гаріка Бірчу. Коли ви дізналися, що він служить у Збройних Силах України, це стало для вас несподіванкою? Хореографиня Олена Шоптенко поділилася в нашому інтерв'ю, що її не здивувало, коли вона дізналася про участь Дмитра Дікусара у війні, оскільки він має надзвичайно сильне почуття справедливості.

Дійсно, я не була здивована. Він завжди боровся за справедливість. Ми зустрічалися приблизно рік тому, і я одразу помітила, як сильно він змінився. Став більш задумливим, часто здавалося, що перебуває у власних роздумах. До речі, я навіть не знала, що він одружився та став батьком. Хтось розповів мені про це, і я подумала: "Гарік, який усе життя залишався холостяком?" Він одружився вже в досить поважному віці — йому було близько 50 років. У них народилася донька, яка була ще зовсім маленькою, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Гарік часто говорить про неї, і вона неймовірно на нього схожа. Наскільки мені відомо, на початку війни він відправив дружину з донькою до її батьків, а сам залишився в Києві. Спочатку він служив у теробороні, а потім вирішив піти на фронт.

- Ще один ваш партнер, з яким до повномасштабного вторгнення у вас був спільний телепроєкт, - Паша Лі. Ви разом працювали ведучими шоу "День вдома" на телеканалі "Дом". Яким ви його пам'ятаєте?

Дуже позитивна особистість. Він був справжнім сонячним промінчиком. Коли Паша приходив або приїжджав до студії, з ним завжди приносився якийсь неймовірний заряд енергії. Він постійно надихав усіх нас. Особливо запам'яталася одна деталь: йому було 33 роки, коли він трагічно пішов з життя. Він часто підкреслював цю цифру, згадуючи, що це вік Ісуса. Чомусь ця тема постійно спливала у наших розмовах.

На початку повномасштабного вторгнення Паша залишився в Ірпені. Ми всі писали йому в робочому чаті: "Пашо, виїжджай". А він: "Ні-ні, я тут залишуся. Буду волонтерити, допомагати". Ми теж долучалися - допомагали зі зборами, шукали гуманітарну допомогу. А потім я дуже добре пам'ятаю той день, коли наша гримерка написала мені, що до неї дійшла страшна новина: Паша загинув. Це був перший раз від початку війни, коли плакала так, як, здається, ніколи в житті. Ти раптом усвідомлюєш: війна торкнулася тебе особисто.

- Якби вас попросили скласти список акторів, із якими ви із радістю опинилися б в одному кадрі знову й знову, кого б ви назвали?

- З актрис, звичайно, не можу не назвати Лесю Самаєву, з якою дружимо. Хоча абсолютно різні. Але, мабуть, у цьому і є весь кайф - доповнюємо одна одну. Я добре знаю її доньку Машу, її чоловік Андрій Самінін - прекрасний. І взагалі вважаю, що Андрія дуже мало знімають. Для мене він неймовірно крутий актор - і в драмі, і в комедії. Але на нього повісили ярлик: "драматичний актор". Але повірте, Андрій буває дуже різним. Олеся Жураківська, Віра Кобзар, Альона Узлюк - теж моя велика любов. Валя Вовченко. Оля Сумська - це взагалі глиба. З Ірою Новак ми зараз разом працюємо у виставі.

- Ольга Сумська в інтерв'ю нашому виданню звернулася до продюсерів із проханням придивитися до неї уважніше. Сказала, що може більше, ніж їй сьогодні пропонують.

- І мені дуже шкода, що так. Чомусь у нас кіно ми постійно бачимо одні й ті самі обличчя. Моя бабуся, яка дуже любить телевізор, іноді каже: "Не можу зрозуміти: це той самий серіал чи вже другий?" (сміється). І справді, буває відчуття, що тих самих акторів просто переносять з одного проєкту в інший. Я ще не можу не згадати Ніну Набоку. Це ж акторка від Бога! Якщо говорити про чоловіків, моя велика любов - Назар Задніпровський. Ми знайомі вже років 15 - ще з часів "Великої різниці". Мені довелося попрацювати і з його чудовим татом Лесем Задніпровським. Саша Кобзар - неймовірно глибокий актор. І його теж, на мою думку, мало на екрані. Звичайно, Стас Боклан. Саша Мельник - обожнюю, грає у виставі "Я бачу, вас цікавить пітьма". Віталік Іванченко, Арам Арзуманян - мій кіночоловік, ну як його не назвати?

Вова Гладкий висловлює велику радість з приводу того, що його стали частіше запрошувати на зйомки. Саша Сугак, актор з Театру на Подолі, справжній талант. Олександр Ярема - це ще одна яскрава особистість, і мене завжди дивує, як він може бути таким позитивним! Я жартую з ним: "Не може бути, щоб у нашій професії хтось був настільки добрим!" (сміється). Володимир Горянський - ще один артист, якого, на мою думку, не вистачає на екрані. Ми разом працювали у "Великих Вуйках", і я була вражена його комедійним талантом. Зараз знімається стільки комедій, чому ж його не залучають? Ситуація подібна і з Ольгою Сумською. Здається, що за нею все ще тягнеться образ Роксолани. Але вона надзвичайно яскрава актриса, яка не боїться сміху - навпаки, вона його обожнює. Коли ми почали спільно працювати в виставах, вона постійно пропонує: "Іннусик, давай тут трохи повеселимося, щось вигадати".

Мені цікаво дізнатися вашу думку про Олега Винника та Потапа. Ви мали можливість працювати з ними під час зйомок "Скаженого весілля". Чи було для вас неочікуваним їхнє рішення покинути Україну після початку повномасштабної війни?

Щодо Олега Винника, чесно кажучи, мені це видається дивним. Можливо, навіть нерозумно з його боку. Він, напевно, усвідомлював, що ніхто не змушував би його йти воювати. Давайте будемо відвертими: хто з наших знаменитостей у шоу-бізнесі пішов служити примусово? Люди йшли за покликом серця. Якщо б Олег залишився тут, підтримував, організовував збори та проводив концерти на користь ЗСУ - боже, він би не лише відновив свою популярність, а й став би справжнім лідером! Так, він виїхав, але ж міг би хоч щось сказати. Натомість він просто зник на кілька років, а потім почав з’являтися і говорити речі, які лише викликають більше запитань. Я глибоко розчарована цією людиною, особливо враховуючи, що ми з одного краю - з Жашківського району, я навчалася в Каневі. Коли ми працювали разом, я зустріла його на знімальному майданчику зі словами: "Привіт, земляче!" А тепер його спроби повернутися... Він мусить розуміти, що тут його вже ніхто не чекає з відкритими обіймами.

Щодо Потапа, то я, чесно кажучи, не здивована. Ми зустрічалися не лише на зйомках, але й у різноманітних шоу. Він завжди такий: і туди, і сюди. Олексій завжди був таким. Це його дивна історія з іспанською ТРО, а потім пісня про волонтерів, що зовсім не зрозуміла... Виглядає так, ніби він намагається зробити все можливе, щоб його не забули. Але всі ці його зусилля виглядають настільки безглуздо, що, можливо, краще б він залишився в тіні. Щодо Насті та кістки - тут також схожа ситуація. У мене складається враження, що в нього є якісь психологічні проблеми. І пригадую, як усе починалося: заклики говорити тільки українською, патріотичні пісні... А потім така різка зміна. І постає питання: чому саме так?

Ви також мали нагоду зустріти Оксану Марченко до того, як вона набула відомості завдяки своїй проросійській позиції. Якою вона залишилася у вашій пам'яті?

Ми вперше зустрілися у 2009 році, коли я брала участь у шоу "Україна має талант". Це був його перший сезон. Я разом з другом з університету вирішила відвідати кастинг. Усі судді сказали мені "так", а Марченко навіть виконала для мене оди: "Ти неймовірна!" і подібні компліменти. Якщо знайти старий запис, можна побачити все це на екрані. Вона подарувала мені календар із власними фотографіями, підписала його й сказала: "Я впевнена, у тебе попереду велике майбутнє. Ти просто чудова!" А потім під час шоу була досить тривала пауза, і вони нічого не коментували.

Паралельно я почала працювати над проєктом — серіалом "Недоторкані", який, на жаль, так і не дійшов до глядачів. Це був неймовірно цікавий проєкт — гумористично-політичний ситком, в якому ми виступали в ролі двійників відомих політиків. На початку продюсери вважали, що це буде легке та веселеньке шоу. Проте, коли вони зрозуміли, наскільки ми схожі на реальних персонажів, ситуація дещо змінилася — проект став схожим на бомбу уповільненої дії (адже зйомки відбувалися напередодні президентських виборів 2010 року, і ми пародіювали таких політиків, як Віктор Янукович, Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко. — Ред.). Чомусь продюсери злякалися випустити його в ефір. Я була частиною цього проєкту, і коли мені почали дзвонити з "Україна має талант", пропонуючи продовжити зйомки, продюсери серіалу заборонили мені це.

Потім мені розповідав вже покійний режисер Максим Паперник, який працював над нашим серіалом як сценарист: "Ой, Іннусик, ти тут наробила справжнього шуму!". Ми знімали для ТРК "Україна", і ви ж пам'ятаєте, хто був її власником. Як мені розповідав Максим, Оксана Марченко попросила свого чоловіка Медведчука зателефонувати Ахметову, щоб мене відпустили на зйомки "Україна має талант". Він подзвонив, але нічого не вийшло - ось так, не поділилися мною (сміється).

У ті часи Марченко виглядала для мене досить симпатичною особистістю. Я залишилася з позитивними враженнями про неї. Але згодом почали з'являтися різні історії — її поїздки до Росії, підтримка московської церкви. А згодом і втеча до Москви. Тоді я навіть зробила пародію на неї, не стримуючи емоцій. І той календар, що вона мені подарувала, я просто викинула. Вирвала на шматки ту Марченко (сміється).

- Інно, як вам вдалося купити в Києві квартиру у 26 років? Ви довго збирали, економили чи просто настав період, коли добре заробляли?

- Збирала, якщо чесно, економила на чому могла, багато в чому собі відмовляла. Дуже хотілося мати власний куточок, бо вже знала, що таке, коли житло не твоє - нажилася на орендованих квартирах. Ще в університетські роки ми з мамою знімали кімнату в Києві в одного пенсіонера. А потім у нього з тюрми повернувся син... Там взагалі була історія - сценарій для фільму. Щоправда, свою квартиру я вже продала. До певного моменту здавала її, але це старий житловий фонд, де постійно щось потрібно ремонтувати. Окрім того, я людина совісна, тому здавала її за символічну суму. Мене постійно запитували: "Чому так дешево здаєш, якщо квартира поруч із метро?" Останньою жила балерина, ще студентка. І я думала: ну як можу брати з неї великі гроші? Я ж сама пам'ятаю себе студенткою, як тягнули все батьки.

Квартира була маленькою, однокімнатною. Проте, з огляду на сучасні обставини, вона мала чимало переваг: газове опалення, зручний поверх, і близькість до метро. Таке житло в нинішніх умовах стало справжньою знахідкою. Проте я зрозуміла, що настав час відпустити це місце – продати його і шукати нові можливості. Однак остаточно не вирішила, де жити далі. Як і багато інших киян, не знаю, який шлях обрати. Коли ти орендуєш квартиру, все здається простішим: зібрав речі – і поїхав туди, де безпечніше. А власне житло – це зовсім інша справа. Тому я можу зрозуміти тих, хто роками не може покинути окуповані території, особливо людей похилого віку. Для них це не просто стіни, а ціле життя, в яке вкладено стільки спогадів і надій. Важко навіть уявити, як це болісно.

Мій партнер і я вже стикалися з ситуацією, коли влітку після одного з обстрілів наше авто зазнало серйозних пошкоджень. Воно було сильно понівечене, але, на щастя, нам вдалося його відремонтувати. Це обійшлося в досить кругленьку суму, але ми змогли врятувати машину. Знаю людей, у яких автомобілі просто згоріли. Той обстріл стався зовсім близько від нашого житла... Тих, хто зараз купує нові квартири або будує будинки, я вважаю справжніми героями. Але, незважаючи на все, я не бажаю залишати Україну. Я вірю в Збройні сили України.

В даний момент ви мешкаєте в квартирі свого обранця Антона, розташованій на 18-му поверсі. Напевно, під час відключень електрики це справжнє випробування?

- Боже, та нам уже ніякий спортзал не потрібен (сміється). Минулої зими так набігалися, що часом вже і не було сил - по кілька годин могла сидіти біля консьєржки, чекати, поки запрацює ліфт. Але зараз ми вже, як кажуть, трохи багатші (сміється). У нас з'явився інвертор, який може забезпечити роботу одного ліфта. Хоча 18-й поверх - це ще не найвищий. У нашому будинку їх аж 28. До цього ніколи не жила так високо, тому спочатку вийдеш на балкон - аж дух перехоплює. Я не люблю висоту, але до всього звикаєш.

Ви говорили про інвертор. А як ви в цілому готуєтеся до зимового сезону? Наприклад, я придбала багато грілок, а також закатала, напевно, близько ста банок консервації.

Щодо консервування, я повністю покладаюся на маму й бабусю — тут у мене немає причин для хвилювань. Оскільки вся наша діяльність залежить від електрики, ми маємо невелику газову плитку. Добре, що ви на це вказали: потрібно ще придбати балони. У нас є зарядні пристрої. Мій партнер пропонує купити спальники — на випадок непередбачуваних ситуацій. Наші сусіди об'єдналися, і ми закупили великі генератори, щоб у разі тривалих відключень могли забезпечити роботу водопостачання та опалення.

Ви разом з вашим обожнюваним шоуменом Антоном Куцелепою вже протягом п'яти років. В медіа з'являлася інформація про те, що він планував зробити вам пропозицію, але, схоже, щось завадило цьому статися.

- Мені здається, він спеціально це сказав. Дуркує, щоб я не чіплялася до нього з цією пропозицією (сміється). У листопаді 2025 року в нас був великий концерт у Палаці "Україна" із колективом "30+" (гумористична команда з Житомира, багаторазові учасники та фіналісти "Ліги сміху". - Ред.). Наш колега Ігор заздалегідь попередив, що хоче зробити своїй дівчині пропозицію під час концерту. Я прийшла й розповіла про це Антону. А він: "Ну все, взяв і перебив мені! І що тепер - дві пропозиції робити? Це вже не те. Скажуть: "О, не можна було щось своє придумати?"" А я: "Це ти зараз спеціально так говориш, щоб перестала чекати від тебе пропозиції?" Але я все одно чекаю (сміється).

Чи є для вас значущим оформлення офіційного шлюбу?

Мабуть, я більше турбуюся про батьків. Мій брат - справжній холостяк, і я вже починаю сумніватися, чи колись у нього з'явиться особисте життя (сміється). Як я завжди кажу, не кожна жінка зможе впоратися з його характером. Він творчий, але абсолютно соціально відсторонений. Йому б ідеально підійшло життя в глибинці, у маленькій хатині, де він міг би писати свої сценарії та книги. Якщо говорити серйозно, то для мене пропозиція - це, перш за все, вчинок. Жінки цінують, коли чоловік проявляє увагу до них. Це не завжди має бути щось грандіозне: букет квітів, улюблені цукерки або інша маленька приємність може мати велике значення. Здається, це дрібниця, але за цим стоїть справжня увага. Тому для мене пропозиція - це акт і свідчення серйозності намірів чоловіка щодо мене.

Я не прагну до розкішного весілля, особливо враховуючи обставини, які склалися. Мені більше до вподоби затишне святкування – ось так я це уявляю. Однак не можу стверджувати, що шлюб є для мене обов'язковим етапом життя. Я не з тих, хто з дитинства уявляє себе в розкішній сукні з печаткою у паспорті. Мій партнер і я вступили в ці стосунки в зрілому віці, і в кожного з нас є свій унікальний досвід за плечима.

Антон мав попередній шлюб, тоді як ви отримували пропозиції в інших стосунках.

Антон був у шлюбі, але, здається, його це трохи розчарувало. Я також перебувала у тривалих стосунках, і мені робили пропозицію. Цікаво, що на початку нашого знайомства Антон часто запитував: "Ну що, ти вийдеш за мене?" А я лише відповідала: "Побачимо". Можливо, це його трохи заплутало. Не можна сказати, що я його налякала — Антон не з тих, кого легко лякнути. Але, можливо, ця фраза "Побачимо" залишилася у нього в голові, і він подумав: "Ага, значить, вона не така вже й зацікавлена".

- Коли хочеться втекти від роботи, сцени - куди йдете? Знаю, що у вас є несподіване для жінки хобі - риболовля. Як вона з'явилася у вашому житті?

По-перше, я виросла неподалік річки, і моя бабуся живе всього за три хвилини від води. По-друге, мій хрещений, який був моїм рідним дядьком, на жаль, пішов з життя в молодому віці, але залишив після себе безліч снастей, вудок та іншого рибальського приладдя. Ще з віку восьми років, коли влітку не було чим зайнятися, я могла взяти вудку і вирушити на річку. Тоді ловити рибу з берега було досить легко, і я часто виводила маленьких карасиків. Я пам’ятаю, як у дитинстві я встановила свій рекорд: одного разу, коли ще жив дідусь, я провела цілий день на риболовлі і наловила повний садок карасів. Дідусь потім зробив з них рибну тушонку. Бабуся тоді бурчала: "Хто ж це все буде чистити?" А дідусь відповідав: "Я все зроблю, адже внучка так старалася". Я досі пам'ятаю, як він приносив мені їжу, нарізаючи сало і помідори, щоб я не залишилася голодною під час риболовлі (усміхається).

Мій батько теж завзятий рибалка. Він уже на пенсії, має своє улюблене місце. Коли ми приїжджаємо, ходимо разом. Він навіть купив мені особисте крісло для рибалки. Я вам скажу: ту рибу майже не їм. Або комусь віддаю, або можу посмажити для коханого - він любить. Мені подобається сам процес. Природа, вода, тиша... Там стільки всього навколо: зелень, лебеді плавають. І в якийсь момент просто відключаюся від усього.

Ой, якби ж мій тато говорив менше! (сміється) У мене навіть в програмі концерту є момент, що першим, кого я почала пародіювати, став саме він. Він настільки яскравий персонаж: експресивний і артистичний. Жартую, що він нездійснений артист на сцені, але реалізований у повсякденному житті. Батько завжди говорить монологами. Вести з ним діалог майже неможливо, адже він постійно перебиває. Тож коли ми удвох на рибалці, він сидить поруч і безперервно щось розповідає. А я лише нагадую: "Тату, тихіше! Риба любить тишу!".

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з Ахтемом Сеітаблаєвим, в якому він розповідає про маловідому Аду Роговцеву та свою кохану Олену, яку вперше представив публіці: "Я називаю Аду Миколаївну мамою".