Як художник з Буркіна-Фасо сприяє розвитку стійкості та соціальної активності через фотографічне мистецтво.

Одна з світлин Фаскі, представлених на виставці в рамках фестивалю Récréâtrales, показує молодицю, яка займається ткацтвом традиційної набедренної пов'язки з Буркіна-Фасо. Це зображення зроблено Джоелом Хеві і використане з його дозволу.

В усій Африці культурні події виступають важливими майданчиками для активістів, які хочуть підняти питання соціальних проблем і захисту прав людини.

Зербо Сіака, більш відомий під псевдонімом Fasky, є фотохудожником з Буркіна-Фасо, який інтегрує художнє самовираження з активістськими ініціативами. Він також виконує функції директора асоціації Photo'age, де прагне передати свій досвід у сфері фотографії новим поколінням. Його виставка на 13-му культурному фестивалі "Les Récréâtrales" – панафриканському майданчику для літератури, креативності, досліджень і сучасних театральних тенденцій – демонструє позитивний вплив мистецтва на суспільство.

Багаторічний учасник цього важливого зібрання, Фаскі поділився своїми поглядами з Global Voices під час Les Récréâtrales, пояснивши, як він використовує свої роботи як інструмент для виховання стійкості та пробудження соціальної активності.

Джоел Хеві (ДХ): Поділіться, будь ласка, що стало джерелом Вашого натхнення для заняття фотографією та яку роль Ви виконуєте в асоціації Photo'Age?

Fasky (F): Je suis Zerbo Siaka alias Fasky, photographe originaire de Bobo-Dioulasso, au Burkina Faso. Mon parcours en photographie a débuté par hasard. Au départ, je rêvais d'être rappeur, mais j'ai découvert la photographie en accompagnant des amis français impliqués dans une association au Burkina Faso. Ils m'ont offert un appareil photo, et c'est à ce moment-là que la photographie est devenue pour moi une passion. Aujourd'hui, au sein de l'association Photot'age, je transmets cet art aux jeunes, y compris les enfants déplacés internes, pour qu'ils puissent s'exprimer par l'image et montrer leur réalité.

Фаскі (Ф): Мене звуть Зербо Сіака, також відомий як Фаскі, я фотограф з Бобо-Діуласо в Буркіна-Фасо. Мій шлях у фотографію розпочався випадково. Спочатку я хотів стати репером, але мій шлях змінився, коли я відкрив для себе фотографію, супроводжуючи друзів-французів, які були членами асоціації в Буркіна-Фасо. Вони подарували мені фотоапарат, і саме тоді фотографія стала моєю пристрастю. Сьогодні через Photo'Age я ділюся цим мистецтвом з молодим поколінням, у тому числі з дітьми-переселенцями, допомагаючи їм самовиражатися та поділитися зі світом реаліями свого життя.

ДХ: На виставці Les Récréâtrales ви презентували колекцію жіночих портретів. Який основний посил ви прагнете передати через ці роботи, які відзначають жінок?

F : Cela fait maintenant quatre ans que je participe aux Récréâtrales. Au fil de cette expérience, j'ai eu l'opportunité de nouer des relations profondes avec les femmes que je photographie, la plupart étant des déplacées internes en raison des violences multiples causées par les attaques terroristes. Le titre de mon exposition, "Nous Vaincrons", incarne leur résilience face à l'adversité. Ces femmes, malgré les épreuves, conservent leur espoir et se battent pour défendre leur dignité. À travers leurs portraits, je souhaite inviter les visiteurs à percevoir à la fois leur force et leur fragilité. Mon ambition est qu’au-delà de leurs visages, on puisse ressentir une humanité émouvante et inspirante.

Ф: Протягом останніх чотирьох років я активно залучений до проекту Les Récréâtrales. Під час цього часу мені вдалося встановити глибокі зв'язки з жінками, яких я фотографую, більшість з яких є внутрішньо переміщеними особами через насильство, що виникає внаслідок терористичних актів. Назва моєї експозиції "Ми подолаємо все" символізує їхню незламність у часи кризи. Це жінки, які, незважаючи на всі труднощі, зберігають надію і продовжують боротися за свою гідність. Через їхні портрети я прагну заохотити глядачів оцінити їхню силу і вразливість. Моя мета - щоб їхні обличчя стали символом зворушливої та надихаючої людяності.

ДХ: Чи плануєте Ви розпочати обговорення теми гендерної рівності? Які можливі наслідки Вашої діяльності, окрім естетичних аспектів?

F: Absolument, la photographie est pour moi un acte politique et social. Ces portraits sont une prise de parole pour l'égalité des genres, pour rendre hommage à ces femmes fortes et à leurs combats. Mon espoir est de créer une prise de conscience, de montrer leur force et de rappeler l'urgence de l'égalité. Si mes images peuvent ouvrir un débat, susciter l'envie de défendre les droits de ces femmes, alors elles auront rempli leur mission.

Ф: Безсумнівно, для мене фотографія є важливим політичним і соціальним інструментом. Ці портрети покликані підтримувати гендерну рівність і є знаком пошани до цих сильних жінок та їхньої боротьби. Я прагну підвищити обізнаність суспільства про цю проблему, продемонструвати неймовірну силу жінок і підкреслити важливість досягнення гендерної справедливості. Якщо мої знімки зможуть спровокувати обговорення та надихнути інших на захист прав цих жінок, лише тоді я вважатиму свої цілі досягнутими.

ДХ: Яке місце займає асоціація Photo'Age у західноафриканській спільноті фотографів, і які нещодавні проекти вам особливо близькі?

F: Photot'Age constitue pour moi un lieu de partage et d'expression. En collaboration avec des jeunes et des enfants déplacés, notamment dans le cadre du projet Terre Ceinte, qui est une initiative culturelle et artistique visant à lutter contre l'extrémisme violent, nous leur enseignons la photographie comme un moyen de narrer leurs histoires. Cela leur permet également de forger une nouvelle perception d'eux-mêmes et de revendiquer leurs réalités ainsi que leurs droits. Nous appelons cela le photographivisme, une fusion entre photographie et activisme, qui représente un engagement à utiliser l'image comme un outil de transformation sociale.

Ф: Для мене Photo'Age слугує платформою для самовираження та обміну думками. Завдяки таким ініціативам, як проект Terre Ceinte [Fortified Earth][культурно-мистецький проект, спрямований на боротьбу з насильницьким екстремізмом], ми навчаємо молодих людей і дітей-переселенців мистецтву фотографії, для того щоб вони могли відображати свої історії у світлинах. Такий підхід дозволяє їм переосмислити те, як вони бачать себе, ділитися з глядачами своїми реалії та відстоювати свої права. Це те, що ми називаємо "фотографивізмом" [фотографія + активізм] - прагнення використовувати світлини як каталізатор соціальних змін.

ДХ: Незабаром ви візьмете участь у Місяці фотографії в Греноблі. Які Ваші очікування від цієї події?

F: Participer au Mois de la Photo à Grenoble représente pour moi une occasion précieuse de partager une vision authentique et souvent méconnue de l'Afrique. Mon projet Reconfinement, qui illustre la manière dont le confinement, imposé par la pandémie, n'a jamais vraiment existé en Afrique, est une réflexion sur la résilience et la vie quotidienne. Ce projet cherche à créer une véritable connexion humaine, en invitant le public à comprendre que, pour beaucoup en Afrique, la survie quotidienne rend les confinements physiques et mentaux presque impossibles à imaginer.

Je prévois que le public français, souvent exposé à des visions plus clichées ou occidentales de l'Afrique, prenne le temps de réfléchir à cette réalité authentique. À travers la diffusion de ces images illustrant la résilience et la vie quotidienne, j'espère que les spectateurs seront invités à découvrir une perspective différente sur le continent africain, éloignée des stéréotypes, mais profondément ancrée dans les vérités humaines et sociales.

Cette exposition collective à La Rampe, aux côtés d'artistes comme Jean-Claude Partouche, Sophie Romettino et bien d'autres, me semble être un cadre idéal pour amorcer ce dialogue. L'un des aspects les plus intéressants de cet événement est justement l'échange, mais aussi sur les histoires humaines qui se cachent derrière chaque image. Je crois que cette expérience sera enrichissante, tant pour les spectateurs que pour nous, les artistes.

Ф: Участь у Місяці фотографії в Греноблі (Франція) для мене є неперевершеною нагодою висвітлити автентичний і часто недооцінений погляд на Африку. Мій проєкт "Переосмислення" [Re-Lockdown] досліджує, як африканці ніколи насправді не відчували ізоляції, накладеної пандемією. Ця робота пропонує роздуми про стійкість і повсякденність. Основна мета проєкту полягає в тому, щоб створити справжній людський зв'язок, спонукаючи людей усвідомити, що для багатьох в Африці реалії щоденного виживання роблять фізичну та психологічну ізоляцію практично неможливою.

Я сподіваюся, що французька аудиторія, яка часто стикається з узагальненими або вестернізованими уявленнями про Африку, уважно сприйме цю нефільтровану реальність. Презентуючи зображення стійкості та повсякденного життя, я прагну відкрити глядачам новий погляд на Африку — такий, що відійшов від стереотипів і глибоко занурений у людські та соціальні аспекти.

Ця колективна виставка в La Rampe, поряд з такими художниками, як Жан-Клод Партуш, Софі Рометтіно та багатьма іншими, здається ідеальним місцем для започаткування такого діалогу. Одним із найцікавіших аспектів цієї події є обмін думками, якому вона сприяє, а також людськими історіями, прихованими за кожною фотографією. Я вірю, що цей досвід збагатить як глядачів, так і нас, художників.

ДХ: Ваш фотографічний стиль відображає глибокий зв'язок з об'єктами зйомки. Як Вам вдається встановити цю довіру, особливо в зазвичай складних ситуаціях?

F : La confiance est essentielle dans mon travail. Les femmes que je photographie me connaissent, nous avons tissé des liens au fil du temps. Le projet Terre Ceinte m'a permis de comprendre leurs vies et de gagner leur confiance. Avant de capturer leur image, j'écoute, je respecte leur histoire. C'est ce lien qui transparaît dans leurs regards sur mes photos - une sincérité que seules la patience et l'écoute peuvent créer.

Ф: Довіра є основою моєї роботи. Жінки, яких я фотографую, знають мене; протягом тривалого часу ми укріплювали та налагоджували наші стосунки. Проект Terre Ceinte дозволив мені зрозуміти їхнє життя і завоювати їхню довіру. Перш ніж фотографувати, я уважно та з повагою слухаю їхні історії. Цей зв'язок відображається у виразах їхніх облич на моїх фотографіях - щирість, яку тільки терпіння та уважне слухання можуть втілити в життя.

ДХ: Яке послання ви прагнете передати через свої твори?

F : Le message que je souhaite transmettre est universel : notre humanité est ce qui nous unit. Les défis rencontrés à Ouagadougou ne sont pas fondamentalement différents de ceux vécus à Grenoble. À travers mes expositions, j'aspire à établir un lien entre les cultures, à souligner que, malgré nos divergences, nous partageons des espoirs et des luttes similaires. Mon souhait est que les visiteurs quittent l'exposition avec un regard renouvelé, une appréciation pour ces vies qui, bien que géographiquement éloignées, résonnent profondément avec notre humanité commune.

Ф: Меседж достатньо універсальний: нас об'єднує наша спільна людяність. Труднощі, з якими стикаються мешканці Уагадугу не так вже й відрізняються від тих, що існують у Греноблі. Своїми виставками я прагну побудувати міст між культурами, нагадуючи всім нам, що, незважаючи на наші відмінності, ми поділяємо спільні надії та спільні біди. Я сподіваюся, що відвідувачі підуть з виставки зі свіжим поглядом і новою повагою до життів, які, хоч і далекі, але водночас такі близькі їм у своїй спільній людяності.