Як трансформувалися чоловіки, де шукати вихід з ідеального світу, та де мешкають самотні душі - 5 книг про еволюцію і спотворення | Новини Еспресо

Павло Салига. Козацькі громади: їх еволюція та трансформація. - Київ: Наш Формат, 2026.

У цій книзі українська антропологія, незважаючи на спадщину класика Федора Вовка з його інструментами, перетворюється на захопливу оповідь у дусі "якбитології" з неочікуваною науково-популярною силою. "Я досліджував структури родоплемінних традицій різних народів, - ділиться своїм підходом автор, - і накладав їх на українську історію, фольклор та етнографію. Це дозволило пояснити багато явищ, що раніше вивчалися окремо. Наприклад, чому українці святкують Купала; чому на Різдво ведуть козу; чому в скелеті отамана Івана Сірка не вистачає пальцевих фаланг; чому обраним гетьманам насипали землю на голову; як українцям у Гуляйполі вдалося створити першу в історії анархічну державу і багато іншого". Таким чином, у своєму дослідженні "Плем'я козаків" Павло Салига, український науковець, викладач, UX-архітектор та головний редактор електронного видання "Дуршлаг", застосовує інструменти порівняльної соціокультурної антропології для вивчення витоків українського козацтва. Він прослідковує зв'язок від "племінної демократії" слов'ян та інституту віче в Київській Русі до унікальної організації Запорізької Січі, сучасних добровольчих батальйонів ЗСУ та навіть футбольних фанатських рухів. Використовуючи підходи Клода Леві-Стросса, Джозефа Кемпбелла, Еміля Дюркгейма та інших відомих дослідників, автор пропонує ключ до розгадки архаїчної логіки, що лежить в основі українських культурних феноменів та міфів. "Коли я розпочав своє дослідження, - згадує він, - мені спало на думку, що на відомій картині "Козак Мамай" можливо зображено язичницьке святилище. Навіть Богдан Хмельницький змінював дерева і іноді відпочивав під липою, тоді як козак Мамай завжди відпочивав під дубом. Найцікавіший елемент картини - це зображення коня. Він представлений на картині двічі: як тварина і як фігурка чи малюнок коника, що висить на дереві. Якщо сумка, капелюх і розкладене зброя на картині можна пояснити побутом козака, який відпочиває, то ікона коня на дереві, безумовно, має інше призначення. В деяких версіях вона представлена як велика картина коня в сучасній рамці. Можливо, традиція вимагала, щоб на дереві висіло зображення коника, але в якому вигляді - це вже вирішував художник. Сакральне значення цього елемента картини можна зрозуміти з того, що іноді художники замінювали його на християнську ікону".

Поки попередній автор розповідає про козацьку міфологію, у наступній книжці пишуться інші апокрифи, які "деформують" реальність. І хоч автор книги "Олександр Довженко. Від пекла до раю" Сергій Тримбач вважає, що в реальності його герой, маючи енергетику національного пророка, міг підписати угоду із самим дияволом, вождем пекельної більшовицької зграї - аби стати врівень, аби порятувати: себе, свій рід і нарід, втім, реальність зазвичай перекреслює будь-яку "енергетику", залишаючи згадку про самі лише "угоди". Так, герой книжки міг, подолавши ілюзію щодо дієвості компромісів зі Злом, повстати, кинувши виклик сатанинським силам, але спочатку він - за покликом доби і за службовим обов'язком - кидав виклик іншим силам. Наприклад, в історії Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Адже відомо, що ця твердиня духу витримала навалу кочових орд, литовських і польських завойовників, пережила Першу світову і Громадянську війну, і занепала лише перед демоном більшовизму. "Я думаю, що Михайлівський собор попроситься "піти", він оджив свій вік", - зауважував О.Довженко в 1932-му році, адже реквізованих церковних цінностей вистачило на дворічний прокорм трьох неврожайних губерній, 1500 агрономічних шкіл, 1000 тракторів і посівного зерна на десять років для всієї Росії. Тим часом, в Україні, як знати, був влаштований Голодомор. Хай там як, але в інтерпретації сучасних дослідників життя і творчість одного із майстрів українського та світового кіно, режисера, сценариста, письменника, художника Олександра Довженка, який починав карикатуристом в газеті "Вісті", має характер чергового апокрифу, згідно з яким чимало сторінок його життя нагадують Дантові картини Пекла. І безперечно, як нагадує анотація до книжки, "він зумів здолати і пекельні випробування, і сфери, де душі очищаються (Чистилище), аби стати на порозі омріяного Раю, гармонія якого уявлялась, як і багатьом його ровесникам, в образі комуністичної утопії".

За сюжетом цього захопливого і тривожного бестселеру, сповненого суворого реалізму, у нью-йоркській газеті з'являється рубрика "Самотні серця", куди кожен може написати про власні негаразди й отримати відповідь на сторінках видання. У часи Великої депресії листи зневірених ньюйоркців надходять дедалі частіше, й відповідати на них доручають журналістові, що підписується ім'ям "Міс Лонлігартс". Але чи до снаги йому витримати тягар тих, хто звертається до нього? Чи в змозі він додати чужі біди до своїх власних? Адже іноді люди пишуть про страшні й болючі речі. "Грейсі 13 і ми мешкаємо в Брукліні. Грейсі глухоніма і товстіша за мене ї не дуже розумна через те що глухоніма. Вона грається на даху нашого будинку і не ходить до школи а тільки двічі на тиждень у вівторок і четвер до школи для глухонімих. Мати відсилає її гратися на даху бо ми не хочемо щоб її переїхала машина бо вона ж не надто розумна. Минулого тижня один дядько заліз на дах і зробив з нею дещо паскудне. Вона мені про це розповіла і я не знаю що робити я боюся розказувати матері адже вона здатна побити Грейсі до півсмерті. Я боюся що Грейсі народить дитину і вчора ввечері довго слухав її живіт, думав що почую дитину але ні. Якщо я скажу матері вона віддубасить Грейсі бо крім мене її ніхто не любить і коли вона нещодавно порвала сукню, вони її на два дні замкнули в гардеробі а якщо хлопці на районі почують про це вони будуть жахливо обзиватися як було з сестрою Піві Конора коли її застукали. Тож будь ласка що робили б ви якби таке саме сталося у вашій родині". Що може вдіяти наш герой? "Він покинув читати. Єдина відповідь - "Господи Ісусе!", але не можна вплутувати сюди Христа". Таким чином, кожен лист стає випробуванням, і чи здатен герой роману витримати тягар чужого болю, не зламавшись сам?

У цій книжці так само багато чого деформується, трансформуючи наше уявлення про мистецтво загалом. "ЙОНАС: Не сприйми як образу, ти безсумнівно режисер, але на моє переконання, я маю це сказати, ти один із найкращих романістів сучасності. - розпочинає розмову головний герой. - У кінематографі є наративний аспект, який пов'язує його з мистецтвом роману... МАРКОПУЛЮС: Ми таки оповідаємо історії. Я так собі й кажу: всі решта видів мистецтва - мертві. Але, бачиш, навіть живопис не помер насправді -- тепер ми пишемо картини камерою. Живопис трансформувався в кіно". Загалом "Розмови з кінорежисерами" Йонаса Мекаса - камертона мистецької сцени Нью-Йорка та зачинателя американського авангардного кінематографа, який у 1949 році потрапив з Литви до Брукліну, де знімав фільми - це повне зібрання інтерв'ю з друзями та знайомими автора зі сфери кіно. Протягом 1958-1977 років він вів щотижневу колонку "Кіножурнал" у газеті "Village Voice", що складалася з численних інтерв'ю з кінематографістами з усього світу. Автор вів також і відеозаписи розмов, обираючи згодом один стоп-кадр чи фото зі своїми співрозмовниками для ілюстрації інтерв'ю. Збірку текстів доповнюють листування й уривки зі сценаріїв до згаданих в інтерв'ю фільмах, а завершує книжку перелік осіб, які з'являються на сторінках видання. У книжці - розмови Йонаса Мекаса зі Сторм де Гірш, Луї Бріґанте, Енді Ворголом, Ніко Папатакісом, Альбертом і Девідом Мейслесами, Петером Кубелкою, Аньєс Вардою, Геррі Смітом, Джоном Кассаветісом, Стеном Брекеджем тощо.

Незалежно від того, подобається нам це чи ні, ми існуємо в світі, де матеріальні цінності відіграють важливу роль, і гроші здатні створити умови для комфортного існування, - зазначає автор цієї праці. - Всім відомо, що ні любов, ні щастя не можуть бути куплені за гроші. Проте нестача фінансів, безсумнівно, може призвести до бідності та розчарувань. Тому цілком логічно, що люди з розвиненими математичними навичками час від часу міркують над тим, як реалізувати свої знання для збільшення власного капіталу. Книга "Математика на мільйон доларів" Хью Баркера пропонує дотепне та цінне керівництво щодо звичайних і незвичних математичних стратегій, які можуть призвести до збагачення. Вона змінює наше уявлення про "нудну науку" та переосмислює її в контексті фінансового успіху. Використовуючи поради автора, читачі зможуть дізнатися про методи примноження своїх щоденних фінансів, а також уникнути поширених помилок. Вони відкриють для себе навички, як чесні, так і сумнівні, які надають конкурентну перевагу в інвестиціях і азартних іграх. Крім того, книга допоможе зрозуміти, чому ми часто неправильно інтерпретуємо ймовірність та статистику, що може мати серйозні фінансові наслідки. Читачі також знайдуть відповіді на безліч захоплюючих питань: Як перетворити тисячу доларів на мільйон? Який найефективніший спосіб обійти шанси на виграш у лотереї? Коли доцільно брати кредит? Як група гравців зробила ставку на перемогу в гольфі і виграла півмільйона фунтів? Яким чином математика може сприяти створенню успішного технологічного стартапу? А що ви скажете на пропозицію мільйона доларів за доведення гіпотези Гольдбаха?