Завтра у Львові відбудеться прощання з 12 Героями, які загинули в полоні ворога.

Громада Львову прощається з дванадцятьма українськими захисниками, які загинули у ворожому полоні. Усі загиблі воїни воювали у складі 24-ї окремої механізованої бригади.

Прощання відбудеться в п'ятницю, 25 липня, згідно з інформацією, наданою Львівською міською радою. Жителі міста матимуть можливість вшанувати пам'ять загиблих у Гарнізонному храмі святого апостолів Петра і Павла, а також на площі "Ринок" о 15:00 та 15:40 відповідно.

По завершенні церемонії тіла Героїв буде доставлено до їхніх рідних громад для поховання. Трьох мешканців Львова поховають у місті пізніше, в суботу.

Усі юнаки служили в 24-й окремій механізованій бригаді, названій на честь короля Данила, що входить до складу Сухопутних військ Збройних Сил України. Всі вони втратили життя в січні 2024 року.

Владислав Бобровський - 1979 року народження. До війни працював на посаді керівника на приватному підприємстві "Галкотлосервіс Львів" та водієм трамвая - і останню роботу щиро любив. Захоплювався літературою, з любов'ю збирав книжки, цікавився автомобілями, із задоволенням готував смачні страви.

Але найбільше цінував родину - увесь вільний час присвячував близьким.

Ще у 2021 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив суверенітет України на Луганському напрямку. Нагороджений медаллю "Учасник бойових дій".

У Владислава Бобровського є мама, сестра з сім'єю, дружина та дві донечки.

Назарій Ковалик, який з'явився на світ у 1996 році, виконував обов'язки поліцейського у взводі реагування №2 роти Управління поліції охорони Житомирської області.

Чоловік воював у АТО з 2015 по 2017 рік (мав нагороди), а із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист Батьківщини. Боронив країну на Луганському напрямку у лавах зазначеної 24-ї ОМБ.

У Назарія Ковалика залишилися дружина, донька, син, батьки та брат.

Деуран Тайлаков, який народився в 1987 році в Турткуля, Туркменістан, у дитячому віці разом із родиною переїхав до Львова. У повсякденному житті він здобув професію майстра з укладання бруківки.

Чоловік мав інтерес до теології, піклувався про свою сім'ю і завжди був готовий прийти на допомогу іншим.

Воював з 2015 року у складі Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знов став на захист Батьківщини.

У Героя є донька, брат, сестри, колишня дружина та її рідня.

Ярослав Соболєв 1974 року народження мав професію столяра, але згодом опанував військову спеціальність. Більшу частину свого життя прожив у Яворові, де працював за фахом. Захоплювався риболовлею, ремонтом автомобілів, мріяв розпочати власну справу.

Ярослав активно долучався до Помаранчевої революції та Революції Гідності. Після 2014 року він взяв участь в антитерористичній операції та служив у прикордонних військах, де отримав спеціалізацію снайпера. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських агресорів, він одним з перших вирішив стати на захист своєї країни.

У Ярослава Соболєва є дружина, син, донька, мати, вітчим, тесть, дві сестри, куми та товариші.

Сергій Левків 1992 року народження був за фахом інженером з транспорту. Захоплювався риболовлею та із задоволенням грав у футбол. Був спокійним, щирим і надійним - завжди залишав по собі гарне враження.

З моменту розгортання масштабного вторгнення російських загарбників, я усвідомлено вирішив стати на захист своєї країни.

У Сергія є мама, тато, бабуся, сестра та тітка.

Богдан Дудяк, народжений у 1997 році, працював водієм навантажувача в компанії "Контінентал фармерз груп". Протягом свого, на жаль, недовгого життя він мав пристрасть до ремонту автомобілів. Богдан вирізнявся працьовитістю, уважністю та спокоєм у своїй роботі. Його любов до техніки завжди підштовхувала його доводити будь-яке завдання до завершення.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист своєї Батьківщини.

У Богдана є мати, батько та двоє братів зі своїми сім'ями.

Іван Федека, народжений у 1988 році, тривалий час після проходження військової служби працював за межами країни. Він мав захоплення футболом та настільними іграми. Його характер відзначався доброзичливістю, стриманістю, а також готовністю завжди прийти на допомогу іншим.

З початком широкомасштабного вторгнення агресорів він повернувся з-за меж країни та вирішив стати на захист рідної землі.

У Івана залишилися батько та молодший брат.

Ярослав Криваньо, який народився в 1971 році, більшу частину свого життя присвятив роботі далекобійником у логістичних компаніях по всій Європі. Він був пристрасним спортсменом, дотримувався здорового способу життя та любив активно проводити свій вільний час. Володіючи дружелюбним і щирим характером, Ярослав завжди був готовий прийти на допомогу іншим і піклувався про свою родину.

Ярослав був глибоко віруючим, але коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських військ, він одразу ж повернувся з-за кордону і добровільно став на захист своєї країни.

У Ярослава Криваня залишилися дружина, три доньки, син, батько, брат та сестра.

Іван Охапський, який народився у 1967 році, до початку війни працював на державному підприємстві "ДМЗ Карпати". У 2015 році він вирушив на фронт, щоб захищати Донбас. З початком повномасштабного вторгнення російських військ він знову став на захист своєї країни.

За словами його товаришів, він був особистістю з непохитним духом, завжди готовим прийти на допомогу іншим, навіть у найскладніші часи. Його запам'ятали як щирого, сміливого та доброзичливого чоловіка.

У Івана Охапського є донька, сестра, дружина, племінниці з родинами, колишня дружина, а також інші близькі родичі та друзі.

Олег Кузьма, народжений у 1988 році, з раннього віку захоплювався двома незвичними для багатьох хобі – боксом і живописом. Під час своєї професійної діяльності працював будівельником, виконуючи складні роботи на висоті, що вимагали не тільки витривалості, але й справжньої мужності. Він завжди був працьовитим, щирим і доброзичливим.

Найбільшою цінністю в його житті була сім'я. Завжди допомагав друзям і близьким, ніколи не залишався байдужим до потреб інших. Спокій знаходив у музиці та малюванні.

З 2015 року він активно залучався до АТО, а з початком повномасштабного вторгнення агресора знову став на захист своєї країни.

У Олега Кузьми є донька, сестра з сім'єю, брат і племінники.

Назар Петриків 1992 року народження працював інженером-метрологом у Стрийському підрозділі Західного теруправління обслуговування мережі АО "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз".

Назар виявив себе як справжній патріот, який не міг залишитися байдужим, коли Росія почала своє масштабне вторгнення. Він без коливань звернувся до територіального центру комплектування, став добровольцем і взяв на себе місію захисту рідної землі.

Обожнював Бога, свою країну, життя, музику, спорт і Карпати. Мріяв про майбутнє, проте війна внесла свої корективи.

У Назара Петриківа є батько, мати, брат, бабуся, син на ім'я Артем та його колишня дружина.

Микола Трухан 1971 року народження працював директором Народного дому у селищі Дубляни-2 Самбірського району. Був працьовитим, доброзичливим, завжди підтримував родину, друзів і знайомих. Досягав професійного зростання, захоплювався організацією культурно-виховних і просвітницьких заходів.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів був мобілізований та проходив службу у військовій частині, дислокованій у місті Яворів. Згодом боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї ОМБ.

У Миколи Трухана є мати та сестра.

Згідно з інформацією OBOZ.UA, на Донецькому фронті під час виконання свого обов'язку загинув військовослужбовець з Борисполя Київської області, Євген Баглай. Серце відважного захисника України зупинилося 19 липня.