"Опасність для суспільства": чому у Радянському Союзі рок-музика зазнавала заборон.

У Радянському Союзі музика відігравала важливу роль у житті суспільства, проте її репертуар суворо контролювався державою. Влада визначала, які композиції та виконавці заслуговують на увагу, а які підлягають безумовній забороні.

За прослуховування "нелегальних" треків громадяни могли зіткнутися з серйозними наслідками, включаючи звільнення з роботи, виключення з навчальних закладів та навіть кримінальне переслідування.

OBOZ.UA провів дослідження історії музичних заборон в СРСР, щоб виявити, які музичні жанри були заборонені, а також які способи використовували радянські меломани для того, щоб насолоджуватися своєю улюбленою музикою.

Рок як ідеологічна загроза

Одним із найзапекліших ворогів радянської ідеології став рок. У 1960-1970-х роках західний рок офіційно вважався антирадянським явищем. Міліція не вагалася переривати концерти, вимикаючи світло, якщо зі сцени лунали західні хіти. Апогеєм офіційного неприйняття року стала заява секретаря ЦК КПРС Зімяніна у 1985 році, який назвав рок "музикою духовних виродків".

Дивно, але, за словами свідків, певні високопосадовці таємно насолоджувалися забороненими мелодіями та навіть збирали колекції вінілових платівок із західними рок-групами.

Мінливе ставлення до джазу

Доля джазової музики в СРСР була сповнена суперечностей. Протягом 1920-1930-х років цей жанр піддавався заборонам, а потім знову отримував дозвіл на виконання. Його часто називали "музикою експлуататорських класів" та "засобом маніпуляції для робітників". Джазовим виконавцям доводилося грати у маленьких напівпідвальних кафе, а їхні твори часто маскувалися під естрадні програми або використовувалися в кінофільмах.

У 1950-х роках ситуація дещо покращилася - з'явилися державні джазові оркестри, проте "вільний" джаз залишався під підозрою.

На відміну від джазу, релігійна та езотерична музика зазнали повної і безкомпромісної заборони. Будь-які твори з релігійним змістом вважалися пропагандою "мракобісся" і ідеологічно небезпечними. Касети з такими записами та лекціями передавалися у таємниці, а їхнє поширення загрожувало не лише суспільним осудом, але й цілком реальними наслідками, такими як звільнення з роботи чи інші серйозні проблеми.

Становлення та підземний рух радянського року

Радянська рок-музика, яка також мала назви "радянський рок-н-рол", "радянський біг-біт", почала своє існування в другій половині XX століття під впливом західної музики. До кінця 1980-х років вона фактично перебувала на нелегальному становищі, існувавши як радянська андеграундна музична культура.

Рок-гуртам дозволялося виступати лише в закритих аудиторіях - у наукових інститутах, місцевих будинках культури, ленінградському рок-клубі або на так званих "квартирниках" - у вузькому колі шанувальників і, звісно ж, без жодної трансляції на широку публіку. Переважна більшість пісень виконувалася російською мовою, хоча існували й неросійськомовні виконавці.

"Сяйво радянського року"

У початкові роки свого розвитку радянський рок значною мірою орієнтувався на західні зразки, що було зумовлено штучно створеним культурним вакуумом. Еволюція рок-культури в СРСР відбувалася з істотним запізненням у порівнянні з іншими країнами світу.

Однак всього через кілька років радянський рок став набувати своїх унікальних рис. Багато музичних критиків вважають, що "золотий період" радянської рок-музики припадає на 80-ті роки, зокрема на час "Перебудови", коли незалежні рок-групи отримали можливість легально записувати і випускати свої твори.

Кінець 1980-х та початок 1990-х років стали знаковими моментами для радянського рок-музики, оскільки смерть Віктора Цоя в 1990 році та розпад Радянського Союзу в 1991 році ознаменували завершення цієї епохи.

Головною особливістю перших років історії радянського року було його повне офіційне невизнання. Такі поняття, як "рок", "рок-клуб", "рок-гурт", офіційно не існували. Натомість використовувалися терміни "біг-біт", "біт" або ширше - "сучасна молодіжна музика", а самих музикантів називали "любителями".

Перший рок-клуб у Ленінграді офіційно називався "Міський експериментальний клуб любителів сучасної молодіжної музики". З часом рок-групи почали з'являтися у філармоніях, отримуючи статус "вокально-інструментальних ансамблів" (ВІА) - термін, винайдений Міністерством культури СРСР, щоб уникнути вживання "непристойних" слів на кшталт "рок", "біт" або "рок-гурт".

Незважаючи на те, що в СРСР офіційно не визнавали року, музиканти не зупинялися у своїх творчих пошуках. Вони продовжували писати та виконувати свої пісні, організовуючи підпільні концерти та фестивалі, і навіть мали своїх неформальних менеджерів та промоутерів. Квартирні концерти, які вважалися незаконною комерційною діяльністю, стали важливим простором для популяризації нових музичних течій.

Про радянський рок майже не писали в пресі, а концертні організації та Міністерство культури його практично ігнорували. Рок-гурти того часу не мали можливості потрапити на радіо чи телебачення, тому їхня музика здобувала популярність переважно завдяки "сарафанному радіо". Уряд намагався протистояти рокерам не стільки через провокаційні тексти (багато з яких були просто "іншими" – неконтрольованими), скільки через небажання музикантів асоціюватися з комсомольською, активно підтримуваною радянською молоддю.

У період "застою" радянські рок-музиканти активно переймали світові музичні тенденції. Навколо року розгорталася гостра ідеологічна боротьба, схожа на колишню боротьбу з джазом. Рок звинувачували в безідейності, бездуховності та шкідливому впливі на радянську молодь, вважаючи його нав'язаним ззовні.

Однак на початку 1980-х років радянська рок-музика почала активно розвиватися, оминаючи офіційні структури. У цей період виник феномен самостійних магнітофонних альбомів, який став важливою віхою. У 1980 році в Тбілісі відбувся перший офіційний рок-фестиваль "Весняні Ритми", а в 1981 році в Ленінграді відкрив свої двері Рок-клуб.

У період "перебудови" ставлення до року змінилося, рокерам дозволили офіційно виступати та з'являтися на телебаченні. У 1986 році в США вийшов перший реліз радянської рок-музики - подвійний альбом "Red Wave".

У фінальні роки існування Радянського Союзу відбувся перехід до ринкових принципів в музичній сфері та активна інтеграція в міжнародну музичну спільноту. Завдяки виникненню концертних кооперативів, музиканти змогли почати отримувати значно більші доходи від своїх виступів, замість скромних державних гонорарів.

Рокери покинули свої квартири та невеличкі клуби, аби виступати на великих стадіонах, отримавши шанс виконувати свої пісні без цензури та записувати альбоми як в Україні, так і за кордоном. Однак, після розпаду СРСР, рок-музика почала поступово втрачати популярність, поступившись місцем "радянській попмузиці", яка перейняла елементи західних стилів.