«С СЕГОДНЯ в кино не нужны ни психологические, ни детективные драмы,
С СЕГОДНЯ не нужны театральные постановки снятые на киноленту,
С СЕГОДНЯ не инсценируется ни Достоевский, ни Нат Пинкертон.
Все включается в новое понимание кино-хроники…»

Дзига Вертов, брат і соратник М. Кауфмана

Коли ще не було війни, коли давно померлі люди вередували і гралися в класики, коли Подолом можна було пересуватися тільки на човні, а поряд пливли закохані гуси, — Михаїлу Кауфману доводилося ночувати в полі, щоб зняти двосекундний епізод розпускання бутонів. Було так легко і, водночас, так важко стати першопрохідцем: зняти спілкування людей, кохання равликів, війну мурах, смерть сніговика, материнство ворони, — і так, щоб більшість героїв фільму навіть не підозрювали, що їх знімають.

28 травня в кінотеатрі «Ліра» відбувся показ німого документального фільму Михаїла Кауфмана «Навесні» (1929 рік) у живому музичному супроводі Max Dee (ударні) і Єлизавети Жарікової (синтезатор), які написали музику спеціально для фільму. Ідея показати саме «Навесні» належить кінознавцеві Володимиру Войтенку, а ідея унікального музичного супроводу – працівникам і волонтерам «Ліри».

  •     _
    високочутлива кіноплівка
  •     _
    легкі кінокамери
  •     _
    легкі освітлювані прибори
  •     _
    команда надшвидких операторів
  •     _
    швидкі засоби пересування

У таких фільмах немає місця:

  •     _
    акторам
  •     _
    реквізиту
  •     _
    павільйону
  •     _
    декораціям

Тільки хроніка, тільки хардкор, тільки, за Вертовим, «вываливаются внутренности, кишки переживаний из живота кинематографии, вспоротого рифом революции».

Але є невелике але: «Навесні» було знято вже після сварки Кауфмана з братом – знаменитим режисером Дзигою Вертовим. Кауфман звинуватив брата в тому, що він знімає без чіткої системи, і що в типових для «кіноків» стрічках більше хаосу і епатажу, ніж правдивого хронікального кінематографу. Кауфман тоді казав:

“В тот год мы с Вертовым окончательно разошлись во взглядах и стали работать самостоятельно. Я был вооружён кинокамерой и владел массой приёмов отражения жизни. На тему весны я напал, в общем-то, случайно”.

Бачите, іноді так буває, що в результаті сварки двох братів з’являється справжня струнка і чесна кінопоема. Якби це кіно було віршем, його б написав Алан Гінзберг. Почитайте його «Крик» і зрозумієте: обидва твори є гімнами життю в усіх його проявах.

Власне, побачити наприкінці весни, як жили наші предки 86 весен тому, — це враження, яке не так і скоро відпустить. «Навесні» — один із небагатьох тодішніх радянських фільмів, де немає прямої агітації, зате глядачеві надається безмежне право на які завгодно висновки. Хтось може бачити в ньому голу документалістику: як одягалися як працювали на заводі, як проводили вільний час дорослі і дітлахи, як їли вороненята, як їхав потяг, як грали у футбол… Хтось побачить у фільмі дещо зловісно-пророче: як ще не було Другої світової війни, а люди, які ще не встигли оговтатися від Першої, не здогадувалися, що рівно за 10 років усе знову зміниться на гірше. А хтось бачить красу і любов, поезію в кадрі: адже все, що ми робимо з добрих міркувань – це варіації на тему краси, любові і поезії.

Французький критик Жорж Садуль визнав фільм найкращою картиною 1929 року. Але, незважаючи на це, його «загубили» майже на ціле століття: він справді офіційно вважався втраченим. І тільки 2005 року копію фільму було знайдено в одному з архівів Амстердама. Але це вже інша історія.

Тепер надаємо слово тим, без кого показ 28 травня був би неможливим: режисеру, музикантам і, звісно ж, глядачам різних епох.

Михаїл Кауфман. З останнього інтерв’ю

«Фильм состоял из пяти глав. Первая — “На переломе” — рассказывала о весне в природе, естественном переходе от зимы к весне. Всеми имеющимися средствами выражения я старался передать буйный перелом в природе, весну, воспетую многими поколениями поэтов в лирическом плане. Мне не хотелось идеализировать ее, ведь весной происходят и разрушительные процессы. Но человек оказывается сильнее стихи, он может предупреждать ее капризы и исправлять разрушения. Поэтому весна для человека — всегда радость. Он хозяин природы. Эта мысль как бы пронизывала первую главу фильма.

Вторая глава называлась “Весен-ние заботы”. Она повествовала о “биологии” весны, о буйном цветении, о любви.

Четвертая и пятая части раскрывали перелом в быту “сквозь призму народных праздников”.

Заканчивался фильм главой “Весна идет” — символическим кадром с флажком в руке».

Ольга Гузій, співачка, поетеса, волонтер кінотеатру «Ліра», автор ідеї музичного супроводу:

Ідею озвучити наживо українське німе кіно в «Лірі» першим висловив ведучий рубрики «Музей кіно» в кінотеатрі українського фільму «Ліра» Володимир Войтенко. Як волонтерка, яка організовує глядачів, я одразу зрозуміла, що таке не лише привабить більше людей, а й подарує їм чимало естетичного задоволення. Тоді я придумала додати фільму «Навесні» трохи клавішних й ударних інструментів. Поетеса та композитор Єлизавета Жарікова, на щастя, погодилася зіграти всі понад 50 хвилин фільму разом із барабанщиком Максом Deе. Ми багато сперечалися, де, що і як мало звучати. Я чимало понервувала, але… Як наслідок, музиканти придивилися до поетики М.Кауфмана й створили щось неймовірно нове й динамічне, що вдалося почути й побачити тим, хто був у «Лірі» 28 травня. Особливо мене вразило те, що Ліза та Макс відтворили наживо те, що було в моєму задумі: швидкі драм-енд-бейсові ритми з легкими синтетичними клавішами, що час від часу змінювали звукові ефекти. Мрію залучати до проектів озвучки наживо більше музикантів із різних міст України, багато-багато репетирувати, шукати потрібні мелодії і дарувати більше позитивних емоцій глядачам. Далі будуть традиційні українські духові інструменти, різні види співу (мій також), класичні та електронні гітари, й, звісно ж, ударні, а також поетичні вечори у поєднанні з німим кіно. Але про все це дізнаєтеся більше з нових анонсів десь із середини літа. Кіномистецтво лікує і надихає. Прходьте в «Ліру»!

Єлизавета Жарікова, поет і музикант, автор музичного супроводу «Навесні»

Жива озвучка німих фільмів, звісно, ідея не нова, але я звикла, певною мірою, до «історичних реконструкцій», і було трохи дивно працювати з фільмом 30-х років у значно»осучасненому» ракурсі. Такі проекти — це дуже круто. Дякую тим, хто це придумав. Фільм — справді геніальний, іноді навіть важко було думати, що там грати і як перемикати ті кляті тембри, бо від кадрів на великому екрані — мурашки по шкірі. Єдине «але»: на жаль, не було часу як слід це все відрепетирувати.

Max Dee, барабанщик, Львів, автор музичного супроводу «Навесні»

У німому кіно людей цікавить не лише фільм, а й якесь додаткове дійство, що його супроводжує. Особливо, якщо це дійство — музичне. «Навесні» М.Кауфмана — не лише взірець для сучасних кінематографістів, а й широке поле для музикантів. Я використав цей шанс і зробив акцент в озвучці на стилях drum-and-bass і джаз, щоб увиразнити вічнй рух і динаміку епохи, у якій знятий фільм, а також підкреслити поетику М.Кауфмана. І виявилося, що людям таке подобається! Вони чекають нового підходу до осмислення кінокласики, і що ще дуже здивувало — приходять дивитися і слухати. Було тяжко готуватися, але все є реально, якщо захотіти. Тому, думаю, що будемо пробувати ще.

Володимир Войтенко, кінознавець

Кіномузей у «Лірі» — це не «дивитися притрушене пилом кіно», а спроба актуалізувати той чи той фільм, вписаний своїм особливим рядком до історії українського кінематографа. В кожнім разі, минуле відлунює в теперішньому, лишень це треба вміти роздивитися. Стосовно ж фільмів німого кіноперіоду, то суто естетичною – і вже перевіреною останніми двома десятиліттями – актуалізацією є новітній ориґінальний музичний супровід, а ще й бажано в безпосередньому живому виконанні. Кожен раз – це нове звучання фільму, у прямому й непрямому, мистецьки поліфонічному, сенсі. Перший такий ентузіастичний досвід у «Кіномузеї» «Ліри» — озвучення фільму Михаїла Кауфмана «Навесні» — я би назвав абсолютно вдалим. Ця мистецька акція знайшла вдячного глядача. Переконаний, що така практика не згасне…

Тетяна Кисельчук, глядач

Когда я шла на показ Кауфмана под музыкальное сопровождение – я не ожидала ничего особенного. Что я, немое кино под тапера не смотрела? А попала в засаду. Последний раз эмоциональный разряд подобного толка я испытывала пять лет назад во время постановки «Человек-подушка» в театре ДАХ. Уселась в первом ряду, это не только изолировало меня от колосящейся ржи голов, второстепенного шума и другого зрительского пиздежа. Это скрыло меня от чужих взоров, что по ходу картины оказалось крайне верным решением. Потому что, неловко признаться, я плакала. А рыдающая баба много радости не доставляет. «Весной» — это не фильм, это стихи в прозе. Глубокий символизм, внимательная камера, нетривиальная любовь улиток – все детали этой киноленты особенные. «Весной» – авангардная история о том, насколько человеческая жизнь сопряжена с природой. После просмотра у меня только один вопрос: сколько таланта должно быть в человеке, чтобы так снимать в 1929 году. Отдельного внимания заслуживают музыканты, которые создали композиции специально для зрителей «Лиры». Мне понравилось решение использовать ударные, они апгрейдили динамику киноленты. Синтезатор вне конкуренции, он, безусловно, нужен и важен, чтобы прочувствовать кауфмановскую лирику. Особенно для рыдающих баб в первом ряду. В то же время, музыкальное сопровождение сопровождалось топорными остановками, выглядело это как «недорепетировали». Возможно это авторский ход, а я не разбираюсь. Это тот момент, когда нужно сказать «спасибо» всем, кто причастен к показу данной картины.

Лариса Зубенко, начальник відділу кінопрокату КП Київкінофільм, одна з засновниць кінотеатру «Ліра»

Як на мене показ із озвучкою наживо відбувся вдало, й дуже сподіваюся, що подібні проекти й надалі успішно розвиватимуться у кінотеатрі «Ліра». Озвучка фільму «Навесні» була дещо експериментальною, бо коли ми йшли на показ, ніхто не знав, чого очікувати. Але, думаю, що цей експеримент цілком вдався. Надалі ми плануватимемо живе музичне оформлення німого кіно за місяць-два наперед, й спробуємо розповсюджувати квитки, як на виставу або концерт. І, що важливо, квитки продаватимуться не лише в касі кінотеатру «Ліра», а й у ще кількох кінотеатрах Києва, й у театральних касах також. Надіюся, що так ми зацікавимо більше людей дивитися українське кіно.

І наостанок поділимося словами із книги Миколи Ушакова «Три кінооператори», які є не меншою поезією, ніж сам фільм:

«Улитка у Кауфмана прекрасна, как Грета Гарбо, а сражение муравьев за кокон воспринимается как трагедия». Нету у Кауфмана этого титанического желания объять весь мир, выразить невыразимое. Он творец малых форм. Даже церковь, которую он снимает, оборачивается не зданием — макетом. И вся наличная действительность легко помещается в карман. Грачиху и ту приручил, чтоб не боялась камеры. Не беда, что беспартийная!

Добавить комментарий