«П’ять про п’ять» — наш новий проект, в якому п’ять публічних людей розповідають про п’ять об’єктів культури, що змінили їх життя. В цьому випуску, Тарас Лютий разом з іншими філософами розповідає про п’ять філософів, а також про п’ять об’єктів музики, які справили найбільший вплив на нього.
Тарас Лютий — доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного Університету «Києво-Могилянська академія». Письменник, поет, музикант. Автор наукових робіт «Нігілізм: анатомія Ніщо», «Розумність нерозумного», «Культура масова і популярна» (у співавторстві). Видав збірку прози «Вулики сновидінь» та поетичну збірку «Елегії».

lut

1. Геракліт

З Гераклітом я детальніше ознайомився під час навчання в університеті, а його вплив на мене годі переоцінити. Здавалося б, це філософ якому завдячуєш релятивності думки, хоча насправді він вчить дисципліні мислення: крім становлення важливим є вчення про логос. Відкидаючи деякі форми егалітаризму, він розвіював зваби зробити філософію масовим феноменом. Геракліт показав, що шлях до філософії – це здатність самостійно мислити. Адже багатознайство ще не навчає розуму. Одне тільки накопичення інформації робить з нас заручника ідеології.
Мені подобаються деякі характеристики цієї особистості. Не дарма греки називали його темним філософом. Сократ колись сказав, що для того, щоб розібратися в його міркуванні треба бути делоським пірнальником, тобто слід знатися на цих глибинах.
Попри те, що в Геракліта багато незрозумілого, він, по-перше, актуалізує простір для подиву й зачарування, а, по-друге, залишає місце для того, де ти самостійно мусиш рухатися в цих глибинах, якщо не боїшся. Сократ попереджав, що випірнути буде не так просто.

гераклит

platon1

2. Платон

Цього філософа я би не назвав улюбленим, але він багато в чому визначний для мене.
Є теза, що вся філософія після Платона — не більше, ніж коментування.
Справа в тому, що Платон сформував своєрідні «правила гри». Він запропонував величезний метафізичний каркас, що вплинув не тільки на філософію, але і на теологічні системи, зокрема на християнство.
А ось, наприклад, інший визначний філософ, вже XX-го століття — Карл Поппер звинувачує Платона в тому, що той у «Державі» заклав основи багатьох тоталітарних систем.
Попри те, що в XIX-му, та XX-му столітті відбулася величезна критика метафізики як такої, Платон і далі залишається визначальним філософом і від цього нікуди не дінешся. Багато в чому, якщо хочеш щось бодай прокоментувати, треба вести початок від Платона.
Це визначний рубіж для будь-якого філософа.

3. Фрідріх Ніцше

Завдяки цій персоналії я напевно і зацікавився філософією. Свою першу освіту я здобував в Київському Політехнічному Університеті. Там був курс філософії на якому ми, зокрема, вивчали Фрідріха Ніцше.
Саме тоді я по-перше відчув велику близькість. Це несподівана особистість. Будучи класичним філологом і вивчаючи давньогрецьку традицію, він шукав відповіді на питання своєї сучасності.
Попри те, що він не створив великої системи як Платон, Ніцше продемонстрував, що є чимало чинників в філософії, якими часто нехтували, проте вони відігравали важливу роль. Наприклад, філософія не може ігнорувати питання культури. Відомо, що Ніцше з дитинства любив музику. Він стверджував, що глуха до музики людина мало не вилучає себе від світу.
Філософія переймається переважно вербальною сферою, але думки несуть потужний потенціал і в невербальній царині.
Наприклад, Ваґнер, який був не байдужий до філософування, намагався висловлювати свої ідеї за допомогою музичних творів.
Ніцше не був системним філософом, оскільки вважав, що не можна думку «заокруглювати», говорити щось остаточно. Це було багато чому зумовлено особливостями його здоров’я. Ця людина потерпала від хвороб і чимало днів на рік проводила в ліжку з тяжкими симптомами.
Зв’язок його філософії з музикою і поезією й зробили Ніцше однією із найважливіших персоналій для мене.

3692

Картинки-2

4. Мартін Гайдеґер

Це філософ неоднозначний, особливо якщо подивись на його спадщину, яка тільки зараз оприявнюється. Наприклад, його персональні нотатки, так звані «Чорні зошити», де він не надто схвально відгукується про євреїв.
Попри це, він залишається однією із найвпливовіших особистостей XX століття.
Гайдеґер уважав, що в ХХ столітті людина почала забувати про таке важливе поняття як Буття. Це слово ми зазвичай використовуємо як ширму, а в найбільш відповідальний момент не можемо бодай щось про нього сказати. Як, до речі, й про те, що таке Ніщо. З’ясовується, що ці моменти взаємопов’язані. І Буття, і Ніщо — це ті сфери, нехтуючи якими, ми починаємо орієнтуватися на суто прагматичний, утилітарний, технічній вимір нашої цивілізації.
Гайдеґер говорить, що тільки слова філософів і поетів торують шляхи нашого повернення із забуття. Можливо завдання мислення якраз у тому й полягає, щоби шукати такі шляхи, за допомогою яких ми нестандартно вживаємо нашу мову, наново налаштовуємо її.

5. Людвіґ Вітґенштайн

Цей філософ походив із родини мільйонера, але отримавши спадщину, роздав її письменникам і поетам, а сам поїхав у швейцарське селище працювати звичайним учителем. Від написав книгу, яка сформувала цілий напрямок в західній філософії під назвою «логічний позитивізм», але після цього випустив підручник німецької мови для учнів сільських шкіл.
Він брав участь у Першій Світовій війні на стороні австрійської армії, був у наших теренах десь в районі Галичини — і ось йому на очі потрапляє один з творів Льва Толстого. І він захотів вивчити російську мову, а ще пізніше, переїхати в Радянський Союз. Він туди навіть потрапив, але потім повернувся назад. У «Логіко-філософському трактаті» він запропонував ідею, яку потім почали розвивати неопозитивісти, що філософія «хвора», тобто переобтяжена термінами, яким неможливо знайти відповідників.
Пізній Вітґенштайн відходить від цих позицій, позаяк розуміє, що не вийде користуватись такою собі «дистильованою» мовою, адже тоді була б в неможлива поезія, письменництво і навіть звичайне спілкування. Його увагу привертають мовні ігри, власне, осередок досліджень, де мову треба не виправляти, чи робити їй якийсь додаткові «щеплення», а вивчати способи її вжитку. Це в XX-му столітті зумовило появу так званого лінгвістичного повороту в філософії, який, думаю, актуальний і зараз.

-K4hYVLtgEk

Добавить комментарий