Цей філософ походив із родини мільйонера, але отримавши спадщину, роздав її письменникам і поетам, а сам поїхав у швейцарське селище працювати звичайним учителем. Від написав книгу, яка сформувала цілий напрямок в західній філософії під назвою «логічний позитивізм», але після цього випустив підручник німецької мови для учнів сільських шкіл.
Він брав участь у Першій Світовій війні на стороні австрійської армії, був у наших теренах десь в районі Галичини — і ось йому на очі потрапляє один з творів Льва Толстого. І він захотів вивчити російську мову, а ще пізніше, переїхати в Радянський Союз. Він туди навіть потрапив, але потім повернувся назад. У «Логіко-філософському трактаті» він запропонував ідею, яку потім почали розвивати неопозитивісти, що філософія «хвора», тобто переобтяжена термінами, яким неможливо знайти відповідників.
Пізній Вітґенштайн відходить від цих позицій, позаяк розуміє, що не вийде користуватись такою собі «дистильованою» мовою, адже тоді була б в неможлива поезія, письменництво і навіть звичайне спілкування. Його увагу привертають мовні ігри, власне, осередок досліджень, де мову треба не виправляти, чи робити їй якийсь додаткові «щеплення», а вивчати способи її вжитку. Це в XX-му столітті зумовило появу так званого лінгвістичного повороту в філософії, який, думаю, актуальний і зараз.