10371377_10154585326315150_4375971669938243101_n

Ми продовжуємо розмову про мистецтво, яке змінює життя публічних людей. Як завжди, учасників рівно п’ятеро, і вони називають п’ять самих вагомих впливів у сфері їхньої професійної діяльності.

У цьому випуску, присвяченому літературі, Володимир Єрмоленко, разом з іншими учасниками, розповідає про книги і письменників.

Також ми попросили його обрати ще один жанр мистецтва (будь-який, але тільки один!) і назвати другу важливу для нього п’ятірку. Так ми дізналися, що на Євгенія найбільше (крім літератури) вплинула музика.

Володимир Єрмоленко — публіцист, есеїст, філософ, доктор політичних студій (Школа високих студій суспільних наук:EHESS, Париж). Автор книг “Оповідач і філософ: Вальтер Беньямін та його час”, “Далекі близькі. Есеї з філософії та літератури».

1.Паскаль Брюкнер, Парадокс любові

7266025

Я люблю філософію, відкриту до життя, до інших сфер культури, до літератури. Я люблю есеїстику як жанр, бо він дозволяє тобі уникати важкості тоді, коли важкість непотрібна, коли потрібні тонкі думки та тонкі емоції. Коли тобі потрібен скальпель, а не молот.
Паскаль Брюкнер є одним із тих людей, які вивільняють філософію від іміджу «важкої науки», від іміджу носорога чи бронетранспортера. Він повертає французьку філософію, наприклад, до галантного, живого та еротичного стилю класичних французьких публіцистів і полемістів, від Монтеня до Дідро. Дуже часто філософія стає заручницею своєї історії, немов дворянська родина з довгою родословною; але тоді вона втрачає зв’язок з реальністю та плаває в океані власної традиції і власних текстів. Тоді вона оновлюється великим стрибком з океану в небо, як летюча риба, до повітря, сонця та ризику. Інакше вона вмирає в бібліотеках.
«Парадокс любові» вплинула як на той стиль філософії, якому я намагаюся слідувати (есеїстичний, більше близький до літератури та мистецтва, ніж до класичної науки), так і на тематику моїх нинішніх інтересів. Мене зараз дуже цікавить філософська історія кохання. Я пишу зараз про це.

2.  Андрій Бондар, Морквяний лід

150422134338_andrij_bondar_624x351_facebook.comandrij.bondar

Бондар, мені здається, є одним із найкращих есеїстів української літератури. «Морквяний лід» – збірка його есеїв у «Газеті по-українськи», і кожен із них – не більше сторінки. І це унікальний жанр, який мені дуже близький: ти маєш на одній сторінці створити образ, розповісти історію, дати читачеві емоцію чи думку, яку ти вважаєш важливою. Усім, кому я дарую цю книжку, я раджу читати її певними дозами, можливо, навіть, один есей за один раз. Бо кожна сторінка тут має окремий світ.
Читаючи Бондаря та інших есеїстів, я поступово став прагнути лаконічного писання – і поволі мої власні тексти стали складатися ніби з кількох коротких лаконічних кадрів, кожен із яких має початок і завершення, кожен із яких має свою стрілу, випущену в повітря. Я радий думати, що завдяки українським письменникам література впливає на філософію. Це для обох дуже важливо.

3.  Карло Ґінзбурґ, Сир і хробаки (Il formaggio e i vermi)

carloginsburg-636x310

Незвична річ для філософа, але найбільше на мене впливали книжки з історії та художньої літератури. «Сир і хробаки» Ґінзбурґа – класичний текст італійської «мікроісторії». Тут на підставі протоколів трибуналів інквізиції відтворюється світогляд простого італійського мірошника на ім’я Меноккіо, який жив у 16-му столітті в північно-східній Італії та мав дуже особливі погляди на створення світу та його розвиток. Він, наприклад, вважав, що спочатку всесвіт був схожий на сир, а потім у цьому сирі завелося життя, перші живі істоти — немов хробаки, — і першим хробаком був Бог. І на цій історії Ґінзбурґ показує, наскільки неочікуваним міг бути світогляд людини навіть у часи, коли він дуже серйозно кимось визначається та скеровується.
Мікроісторія мене захопила одразу, і в своїх текстах я часто до неї звертаюся. Мені здається, дуже важливо звертати увагу на деталі, знаходити тексти, які сьогодні забуті, бачити в історії маленьких проміжків часу чи простору дзеркала епохи чи мислення. Ти ніби полюєш за перлинами, ти ніби збираєш дощові краплі, одна за одною, щоб напитися – і ця робота завжди дуже цікава, бо ти бачиш те, чого ніхто до тебе не бачив.

.

4.Тоні Джадт / Тимоті Снайдер, Thinking the XXth century

45_hrycak

Тоні Джадт є людиною-пілігрімом. Думаю, це один із найглибших інтелектуалів другої половини ХХ століття. Його Postwar – це дуже важлива книга для всіх, хто цікавиться повоєнною історією Європи. Але «Думаючи про ХХ століття», Thinking the XXth century є книжкою особливою: це розмови Тоні з Тимоті Снайдером, які тривали під час тяжкої хвороби Джадта, фактично до його смерті.

Він хворів на дуже незвичну хворобу, ALS, і параліч піднімався усім його організмом, зачіпаючи один орган за іншим, приковуючи його до ліжка, до апарату штучного дихання. Тобто це не проста добра книжка про історію ХХ століття – вона ще дуже зворушлива. Пам’ять про те, яким було ХХ століття, і водночас розповідь про боротьбу проти власного болю і власної смерті. Тут багато речей живуть разом: історія, література, власний досвід Джадта, від його участі в молодіжних акціях до його захоплення сіонізмом і життя в ізраїльських кібуцах…

Для мене ця книжка, як і багато інших зі схожого жанру, де переплітаються індивідуальна біографія та біографія століття, дихання людини та дихання суспільства – як «Вчорашній світ» Стефана Цвейґа, «Родинна Європа» Чеслава Мілоша, «Загробні записки» Шатобріана, як, наприклад, автобіографія Артура Кестлера або такі художні речі як «Any Human Heart» Вільяма Бойда – всі ці речі мене захоплюють. Мені здається це унікальний дар: бачити мале і бачити велике одночасно, розуміти своє персональне життя і розуміти життя суспільства одночасно.

5.Вадим Менжулін, Біографічний підхід в історико-філософському пізнанні

318637_255586821144139_303610757_n

Тут усе дуже просто: Вадим мій друг і вчитель. Біографічний поворот в українській філософії, який він почав своєю книжкою, для мене багато чого визначає. Можливо, його особистість вплинула на мене навіть більше, ніж його книжки, бо я знаю його вже двадцять років.

Думаю, мої «Далекі близькі» без цього біографічного повороту були би неможливими. Менжулін показав, що думки, як і люди, мають біографії, що вони народжувалися в певних місцях, у певний час, з певними емоціями. Думки також вміють ходити, відчувати, підлаштовуватися під моду, бути продуктом любові чи ненависті.

Про п’ять найсильніших музикальних вражень Володимира Єрмоленко читайте тут

Добавить комментарий