Разом з Софією Грабовецькою, гідом у капелюшку та засновницею проекту екскурсій Walk&Talk, продовжуємо проект «Люди і будинки», в якому розповідаємо про будівлі, в яких жили визначні особистості.

Євген Миколайович походив зі знатного роду князів Трубецьких, тому міг забезпечити собі хороший рівень життя. Так, у власності викладача по кафедрі енциклопедичного права і історії філософського права були будинки на вул. Левашовській (Шовковичній), 4; Фундуклеївській (Б. Хмельницького), 44; і вул. Рейтарській, 27-29, які всі збереглися до сьогодні.

Майбутній професор народився у 1863 р. в с. Охтирка (Московська обл.) у родині музикознавця. Початкову освіту здобував у приватній гімназії Ф. І. Креймана і Калузькій гімназії. У 1881–1885 рр. навчався на юридичному факультеті Московського університету. Працював у Ярославському юридичному ліцеї. У 1892 р. отримав ступінь магістра. Після захисту докторської дисертації був професором Київського, а від 1906 р. – Московського університетів.

Є.М.Трубецькой
Є.М.Трубецькой

Як лектор, «он привлекал не только содержанием своих лекций, а и своей манерой читать, и своей личностью. Он не похож был на других профессоров, ходил не в синем форменном сюртуке с позолоченными пуговицами, а в черном сюртуке и по виду своему был не замухрышкой-чиновником, а светским человеком с изящными свободными манерами. Читал он не по запискам, говорил красиво, даже чересчур красиво. Его считали хорошим оратором, и он явно любил слушать самого себя. Но говорил он протяжно, однотонно и речь его скоро утомляла. Избытком темперамента кн. Евгений Трубецкой не обладал, но благородства и учтивости в нем была бездна».

Князь Є. Трубецькой був відомим громадським і політичним діячем – членом Державної Ради (1907–1908), одним із засновників «Союза мирного обновления» і головним редактором «Московского еженедельника». Жовтневу революцію він не сприйняв. У роки Громадянської війни був одним із лідерів білого руху. Помер під час евакуації Добровольчої армії у 1920 р.

На початку 1890-х рр. викладач з родиною поселився на вул. Левашовській (Шовковичній), 4, викупивши садибу у штабс-ротмістра А. Григор’єва. Нерухомість була оформлена на його дружину – княжну Віру Олександрівну Трубецькую (Щербатову). Земельна ділянка займала 678,5 кв. саж. Тут за проектом П. Тустановського був зведений двоповерховий кам’яний на напівпідвалі особняк.

вул. Левашовська (Шовковична), 4
вул. Левашовська (Шовковична), 4

Восени 1893 р. Віра подала до міської управи прохання на дозвіл зробити кам’яну півтораповерхову прибудову до будинку. Проектував і здійснював нагляд за будівництвом академік архітектури В. Ніколаєв. Уже 1894 р. велика сім’я Трубецьких змогла розміститися в особняку. Син власників, Сергій Трубецькой, згадував на еміграції київський будинок: «Здесь мы жили зимами (за исключением зим, проведенных за границей) с 1894 по 1906 год, когда наша семья переехала в Москву».

Садиба мала чітке планування, на обійсті стояв кам’яний сарай з чотирма льодовнями та відділеннями для дров, дерев’яний курник. Гарно впорядкований садок прикрашали клумби та алеї.

003
вул. Левашовська (Шовковична), 4

У прибудові розмістилася пральня, дві кухні, кімната для прислуги, що сполучалася з особняком. У садок виходила дерев’яна веранда. Особняк мав 30 кімнат, розкішно оздоблених ліпниною. Опалювався 29 голландськими кахляними грубами. Перший поверх мав 14 кімнат, 3 передпокої, дві ванни, два клозети й дві кімнати для прислуги; на другому поверсі було 16 кімнат, 3 передпокої та дві кімнати для прислуги.

Як вже зазначалося, крім цього будинку, Є. Трубецькой мав у власності ще декілька садиб у центрі міста, які раціонально використовував, отримуючи чималі прибутки. Так, у 1895 р. Є. Трубецькой купив у дворянина Г. Неймана велику садибу на вул. Рейтарській, 29, де стояли кам’яні будинки, використовувані як прибуткові.

За описом нерухомого майна 1891 р. у кам’яному трьохповерховому будинку з жовтої цегли по вул. Мало-Володимирській (О. Гончара) на першому поверсі було 5 кімнат з «лавкою» і кухнею, передня велика квартира мала 3 входи: парадний з вулиці через магазин і 2 чорних з двору. Кімнати і кухня без шпалер. В лавці і кухні кам’яна підлога, у кімнатах – дощана. На цьому ж поверсі було 3 погреби, 3 дровника, 2 коморки. Від парадного входу з першого поверху на наступні вели кам’яні з залізними перилами і мозаїковими майданчиками сходи. На другому поверсі – 12 кімнат, 2 прихожих, 3 кухні, 2 коридори, 2 кімнати з ванною і 2 туалети. На верхньому поверсі знаходилося 15 кімнат, 3 прихожих, 2 коридори, 2 ванни, 3 кухні, 2 туалети. Стіни усіх кімнат будинку були покриті руськими шпалерами (крім одної на третьому поверсі, яка щойно була прибудована). У 8 кімнатах лежав дубовий паркет, в інших – зі соснових дощок, пофарбований жовтою фарбою. Стелі цих же кімнат прикрашала ліпнина, в решті вони були відштукатурені. На весь будинок 4 квартири. Споруду опалювало 34 печі, з них 8 з білих глянцевидних кахлів з теракотовими прикрасами і ліпниною. У домі було 85 вікон зі склом з петербурзької фабрики Бульона і 86 дверей.

По вул. Рейтарській стояв двоповерховий дім з кам’яними службами. На першому поверсі: «лавка», підлога якої була викладена мозаїкою, 2 кімнати й кухня. Поруч з «лавкою» знаходився парадний вхід на верхній поверх з кам’яними сходами, перила були залізні, а майданчики – з мозаїки. На верхньому поверсі 5 кімнат, 2 прихожі, ванна і клозет. Усі кімнати оббиті руськими шпалерами, обігрівалися 11 грубами (1 з білих кахлів з теракотовою ліпниною, 10 звичайних, оббитих шпалерами), ще були 2 кухонні. В одній з кімнат стеля прикрашена ліпниною, решта гладко відштукатурена. Усього в домі вікон 15, дверей 19.

вул. Рейтарська, 27
вул. Рейтарська, 27

У кам’яних службах поруч поміщалися 6 дровників, 2 каретних сараї і під ними 2 льодовні. Вглибині подвір’я стояв дерев’яний туалет. У садибу було проведено водопровід. Усе майно оцінили у 35 000 руб.

Пізніше (до 1899 р.) професор купив у Г. Неймана і сусідню садибу № 27, до складу якої входило два будинки (зберігся лише флігельний).

Ймовірно, завдяки новому власнику вуличні будинки підвищено до чотирьох поверхів і переоформлено їхні фасади, утворено спільне подвір’я садиби, на місці туалету споруджено флігель № 29-б. У 1914–1916 рр. садиба була у власності Й. та Б. Розенталів. Після націоналізації житлового фонду в 1922 будівлі передано під комунальні квартири. Флігельний будинок № 27 з кін. 1960-х рр. використовується установами. Капітальні ремонти проведено у кін. 1960-х – на поч. 1970-х рр. та в 1999–2000. Будинок № 29 був капітально відремонтований у 1972 р. Тепер ці будинки офісно-житлові.

У 1899 р. викладач придбав ще одну садибу по вул. Фундуклеївській (Б. Хмельницького), 44 у київського купця М. Шампаньєра. Тут, крім фасадного будинку арх. А. Краусса, було ще два житлових флігелі. Садибні будівлі використовувалися як прибуткові будинки з комфортабельними квартири, магазинами. Частину споруд займала приватна жіноча гімназія з пансіоном і мебльовані кімнати. Приватну жіночу гімназію відкрили доньки нотаріуса А. Крюгера. Слід зауважити, що всі операції з нерухомістю князь проводив саме з цим нотаріусом. Тепер тут знаходиться пошта і господарський суд м. Києва.

вул. Фундуклеївська (Б. Хмельницького), 44
вул. Фундуклеївська (Б. Хмельницького), 44

Отже, у 1906 р. родина Трубецьких переїжджає до Москви. Особняк на Липках вирішили здавати, влаштувавши по дві квартири на поверсі, квартири були і в підвальному поверсі, і в прибудові, всього – 12. На 1913 р. прибуток по садибі складав понад 9 тисяч рублів на рік.

У 1913 р. княжна Віра Олександрівна Трубецькая заставила садибу у міському кредитному товаристві, оцінену по 200 рублів за 1 кв. сажень, таким чином, всю земельну ділянку оцінили в 135600 руб. – найвища ціна на Липках на той час.

Того ж року садибу Трубецьких на Липках придбав дійсний статський радник Григорій Миколайович Глібов, з переводом на нього відкритого кредиту. Далі власники змінювалися, проте ненадовго.

Сергій Євгенович Трубецькой писав на еміграції: «…Я слышал, что дом этот сильно пострадал от обстрела во время гражданской войны и что в нашем саду похоронено много убитых; что стало с домом сейчас – не знаю».

У 1940 р. в будинку розмістилося Українське товариство глухонімих (УТОГ). Тоді ж був затверджений проект перепланування будинку й надбудова третього поверху.

Надбудований третім поверхом, будинок простояв до 1980-х років. Потім його реконструювали. Тут містився Народний контроль України, а коли цю установу скасували, будинок дістався Постійним комісіям Верховної ради України.

Добавить комментарий