Психоаналіз, війна, фейсконтроль: що покажуть українські режисери на KISFF

Цього тижня розпочнеться Київський міжнародний фестиваль короткого метру, або KISFF. Окрім конкурсної програми, покажуть фестивальні хіти, авангард та відеоарт, найкраще за пять років, кіношколи, сексуальні короткометражки, анімацію та ще багато чого. Одним з найбільш очікуваним показом є Sound&Vision: українські гурти прямо на сцені будуть озвучувати фільми.

Хочеться, аби за цим розмаїттям фільмів не загубилась національна программа. Тому редакція Art Misto зробила для вас гід по національному конкурсу, аби розповісти про що знімають українські режисери. Дев’ять нових імен, дев’ять авторів. Всім почуттям та підходам є місце в програмі: особистим, космополітичним чи патріотичним.

Київ Москва

Анна Любинецька

Україна / 2016, 24 хв

Від самої назви вже очікуєш побачити зіткнення двох світів а ще, чомусь, любові. У Ренати брат на війні. Одразу цього можна не зрозуміти, хоча в реаліях України здогадатись не важко. Мітинги і протести вона сприймає вороже, відмежовується від світу навушниками, не бере від брата слухавку.

Саша, який приїжджає у Київ з Москви на зйомки добре усе розуміє. Не розуміє тільки чому вона не бере слухавку від брата. І я не розумію теж. Саша не просто з іншого світу — де немає війни — , а ще й з країни-агресора. Він їде в таксі і слухає скільки російської техніки увійшло на територію, скільки загинуло військових цього дня. Як йому себе почувати? Говорити щось у своє виправдання чи мовчати? Але це вічна проблема. Ось тільки чи завжди житель країни-агресора ворог?

Екзіст

Анастасія Супрун

Україна / 2016, 23 хв

Кров з носа зранку, батько алкоголік, трамвай, метро, відчищання плям, миття туалету, метро, трамвай, батько. Не дуже радісний «екзіст» у головної героїні однойменної короткометражки.

Батько, який, здається, є винуватцем усіх проблем, дуже дратує. Дратує своїм суржиком, дратує його наївний тон голосу, злить своїм вмінням сказати «сука» і «доця» одній і тій же людині. Хочеться відвернутись, вийти і забути цей фільм. Чи то вже набридли фільми про біль наших буднів, чи то впізнаєш у цьому батьку персонажа з твого життя, а може через стандартну ситуацію, коли людина з якою ти з’єднаний кровними вузами тримає тебе у рабстві. У рабстві так і лишитись «кров з носа зранку, батько алкоголік, трамвай, метро, відчищання плям, туалету, метро, трамвай, батько».

 

Фейсконтроль

Ольга Стуга

Україна / 2016, 12 хв

Як визначила сама режисерка,  в цьому фільмі два молодих хлопці усвідомлюють  «існування нерівних і, можливо, несправедливих класових стосунків, які визначають місце людини в нашому суспільстві». Фільм настільки життєвий, що коли двох друзів не пускають до клубу, відчуваєш як їм незручно. Фільм про тих хлопців, які чекають п’ятниці поки стажуються в офісі, думаючи про краще життя. Які розповідають один-одному що б вони зробили з тією брюнеткою, але проходять повз, а у розмові з дівчатами запитують про кар’єру закордоном. А після «шаленої гулянки вночі» ще встигають на трамвай, щоб перед сном зробити екскурсію на порно сайт.

Та, хіба життя не пускає їх до своїх радощів через соціальний стан?

Зірка Давид

Євгеній Кошин

Україна / 2016, 16 хв

«Тора — это истина!» — каже з екрану сувора директорка єврейського релігійного інтернату переляканій дівчинці. Це смішить, бо Дінка читала під партою «Гаррі Поттера». Але ж «все вигадки, окрім Тори» нагадує директорка і вимагає запам’ятати це на все життя. Після цього сміятись вже не хочеться, бо ти ніби сам став Діною, якій заборонені зайві рухи і почуття.

Але у 12 років закохатись у кіногероя чи музиканта легко як ніколи.  Одного разу Дінка, подивившись нудний другосортний фільм, закохується в голлівудського актора Девіда Тревіса — мускулистого вусатого красеня. Вона вирішує вийти за нього заміж за всіма талмудичними традиціями й пише листи в Голлівуд.

Здається, ми забуваємо які діти насправді чисті і що «погане» з’являється від бажання скоріше подорослішати аби звільнитись від суворого контролю

Принаймні ти тут

Крістен Свонбек

США, Україна / 2016, 12 хв

Від війни в своїй рідній країні ти не заховаєшся навіть за океаном. Тільки це не страх, «а що буде далі», це страх, що буде з твоїми рідними. Це відчуття, коли всі там, а ти живеш десь тут. Так, ніби ти маєш страждати з усіма.

Не по хорошому наївний сюжет, як випадково зустрічаються два українці серед Брукліну і вже стають ледь не найріднішими людьми. Вона наздоганяє його серед вулиці, бо почула що він говорить українською про війну. Хотілось поговорити про війну, але й забути про це теж. Не відчувати себе в чужій країні, не думати що всім довкола байдуже. Але іноді просто хочеться з кимось об’єднатись. Без зайвих слів, аби не відчувати себе таким самотнім.

Висока гора

Володимир Бакум

Україна / 2016, 15 хв

Весняний ранок. Село. Чоловік приблизно шістдесяти років, який не здається самотнім у своїх буденних справах. Посадити дерево, подоглядати за тваринами. Повна гармонія з природою. Але й тут не оминути тему війни. Чоловік — вірменський мігрант, живе на околиці села Нова Синява. Вони з сім’єю переїхали до України, тікаючи від війни в Нагірному Карабасі. Але син пішов на війну — тепер вже в Україні.

Що робить цей фільм таким прекрасним і зворушливим? Те, що за весь фільм не лунає жодного слова, окрім якихось тривожних звісток з сюжету новин.

Фільм закінчується так само, як і почався, що робить його закінченим і безкінечним водночас.  Вже не так важливо, що буде далі. Батько посадив дерево.

24

Станіслав Битюцький

Україна / 2016, 38 хв

Атмосфера інтимності. Балкон, який зберігає багато таємниць. Коли хочеться спати але хочеться так багато сказати до ранку. «Что значить потерять свой дом? — Отпустить то, о чем долго заботился».

Іноді помітна зернистість і нечітке зображення, що дає відчуття ночі. Режисер навмисно не використовує додаткового освітлення. Чи то заради правдоподібності, чи то для символічності. Головні герої теж поки що не бачать перед собою світла, тобто чіткого майбутнього.

Вони внутрішньо переміщені особи зі Східної України. Обом по 24, як і їхній країні. Вони залишили дім і тепер живуть у чужих квартирах. Вночі вони спостерігають життя інших, а вдень повертаються до своїх власних. Все, що в них є, — це їхні спогади та мрії.

До фігури батька

Ліза Бабенко

Україна / 2016, 14 хв

«До фігури батька» це коротка експериментальна драма про хворобливу пристрасть молодої дівчини до її коханця, який старший за неї вдвічі. Після короткого роману Ігор покидає Лізу. Біль, страх та відчуження від самої себе приводять героїню до психотерапевта.

Фільм створений на зіткненні тексту та зображення, що породжує два шари сенсу. Глядач повинен самостійно вибудувати елементи фільму.

«Я працювала з документально записаним текстом під час сеансів психоаналізу і з метафізичними візуальними образами, які виникали під час розповіді. Героїня втікає від болючих образів через пейзажі у фільмі — болотистий ліс, майже темний через гілки дерев», — коментує режисерка. Вона також вірить, що звукові ефекти допоможуть передати почуття героїні. Роботами які надихнули на цей фільм-психоаналіз стали експериментальні роботи Шанталь Акерман, Олександра Сокурова, та нещодавній фільм Корнеліуса Порумбою «Друга гра».

Плач вовче

Маркош Крижак

Україна / 2016, 4 хв

Інколи навіть випадкової зустрічі достатньо, щоб торкнутися найглибших струн душі. Навіть швидкого погляду досить, щоб зрозуміти, що світ навколо тебе ніколи не буде таким же. Й речі, які видавалися лише дурнуватою грою, просто йдучи пліч-о-пліч, негайно вростали й залишали глибокі шрами, відійшовши. Цей мультфільм про самотність, про людей, про вовків.