По той бік «Енеїди»

Книжковий Арсенал відгримів, зі стрічки Facebook зникли подяки організаторам та дописи про придбані книги, видавництва поділилися своїми топами, потроху почали з’являтися рефлексії та прогнози на майбутнє.

Доводилося чути різні думки з приводу обраної цьогоріч кураторами фокус—теми. Комусь вона видалася направду важливою, свого роду ковтком свіжого повітря. Хтось очікувано зауважував її недоречність і несумісність з реаліями сьогодення країни. Людей бентежило слово «Сміх», і через це непоміченими залишалися поняття, що йшли за ним: «Страх» і «Сила» – вкрай актуальні для нас зараз.

«Енеїда» – твір, ревізію якого запропонували куратори книжкового фестивалю, – так само часто залишалася недочитаною та недозрозумілою через Сміх, який перебирає на себе увагу і відволікає від серйозних речей.

Безперечно, поема Котляревського має досить почесне як для комічного твору місце в історії української літератури. І за 175 років, як належно класиці, встигла обрости стереотипами та кліше. Проте, як і на все велике, на неї важко дивитися впритул. Важко, але треба.

Мультимедійне шоу «Безкінечна подорож, або Енеїда» у перший же день фестивалю показало текст Котляревського навиворіт, оприявнило донні течії, відкрило його нутро – світле і темне з різних боків. Присутні побачили «Енеїду» не такою, якою вона є, а якою вона могла би бути.

Дійство можна умовно розділити на три акти з ключовою лінією в кожному, між якими інтерлюдією постає памфлет на «піратство» в особі Парпури та його страта, в якій відлунює Андруховичів «Альберт».

Перший акт – подорож. Фото на екрані демонструють поїздку до Полтави – місце народження твору і водночас серце української культури, глядачі налаштовуються на неквапний ритм мандрівки, у яку веде за собою лектор-Андрухович. Ця мандрівка – рух до витоків, до себе самих, вглиб тексту, зрештою.

З чого народилась «Енеїда» – з розваг дворян чи з народної традиції? Де шукати ту «отчизну», про яку пише Котляревський – у Полтаві, в імперській столиці чи в спаленій Трої?

Вочевидь, в «Енеїді» йдеться не про поїздку з пункту А в пункт Б. Це історія про вічні мандри у світовому морі й всередині кожного з нас.

Пекло – наступний акт, який чітко показує, що однойменна частина тексту Котляревського є для нашої культури аналогом пекла Данте. Аудіо та візуальний ряди створюють направду інфернальну атмосферу, драйву додають міцні настоянки, якими офіціантки пригощають глядачів, ще трохи й дійство у стінах арсеналу перетвориться на справжній рейв. З такого ракурсу «Енеїда» ажніяк не виглядає гумористичним текстом. У ній непідробний жах, і шкварчання мікрофона нагадує про пекельний вогонь.

Остання частина – трохи затягнута, але емоційно напружена ода Дідоні, – жінці, з якою доля заграла злий жарт. Тут вона не просто коханка Енея та другорядний персонаж. З її точки зору перепрочитується вся поема, посилений трагізм цієї жіночої історії зводить нанівець таку звичну мартоплясну героїку. Крізь передсмертний плач Дідони чується голос Вергілія, що нагадує нам про величне коріння твору Котляревського.

Шоу «Безкінечна подорож, або Енеїда» цікава не лише незвичним форматом, який поєднує лекцію, концерт і бенкет. Вільно граючись з текстами і образами, перескладаючи їх наново,

Творці дійства показали глядачам орігамі, в якому лицеві та виворітні сторони аркуша стоять поряд і разом творять одну фігуру.

«Безкінечна подорож, або Енеїда» — мультимедійний колаж за мотивами Івана Котляревського та Юрія Андруховича з елементами лекції, концерту та банкету. Режисура Олі Михайлюк (агенція «АртПоле»). Прем’єра відбулася під час Міжнародного фестивалю Книжковий Арсенал-2017 у рамках фокус-теми «Сміх. Страх. Сила». Юрій Андрухович читає лекцію, уривки з «Енеїди» та власні вірші. Марк Токар і Віктор Новожилов супроводжують у «безкінечну подорож» імпровізаційною музикою, мінімалізмом, гострою бітовою електронікою з використанням записаних акустичних інструментів та бароко. VJ-група CUBE забезпечує візуалізацію — з фото сучасної Полтави, ілюстраціями до «Енеїди», створеними у 60-х роках Анатолієм Базилевичем, та зображеннями Дідони й Енея у середньовічному й ренесансному живописі. Робота над проектом триває, у планах режисерки — опрацювання нових тем та проявів «Енеїди» в сучасній українській дійсності.

Автор: Світлана Богданець, спеціально для Art Misto

Фото: Олексій Карпович