Сторіччя на хвилі: як Українське радіо стало символом свого часу. Юрій Табаченко в подкасті "Медіуми"

У випуску -- про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна.

Як Українське радіо залишилося на зв'язку тоді, коли зник мобільний зв'язок, інтернет і світло? Чому слухачі сприймають ведучих як друзів, а дехто навіть роками пише гнівні повідомлення -- і все одно слухає? І які ще історії приховують архіви найстарішого мовника України?

Ведучі подкасту "Медіуми" Наталя Соколенко та Вадим Міський обговорили ці питання з Юрієм Табаченком, виконавчим продюсером Українського радіо. Вони також торкнулися теми, чому штучний інтелект не замінить справжній голос, а також підкреслили важливість відповідальності як ключової цінності в сучасних медіа.

Підписатися на подкаст "Медіуми" можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 "Багато людей виявили інтерес до інформації про те, що в Україні існують медіа з такою багатою історією."

03:52 "Ми від самого початку планували так, щоб залучити різні групи людей та запропонувати їм різноманітні заходи.";

05:16 "Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді";

07:51 "Історія радіо відображає нашу спільну спадщину."

09:40 "Телевізор поступово зникає з багатьох квартир, тоді як радіо продовжує існувати";

10:50 "Українське радіо на протязі всього часу транслювало свої програми українською мовою."

14:35 "У місті, яке оточили російські війська, одна жінка прийняла рішення, що її місія полягає в боротьбі з дезінформацією, оскільки почула про це на Українському радіо."

17:04 "У сфері радіомовлення не відбувається зникнення чи заміна на інші форми медіа.";

17:48 "Чимало слухачів вважають ведучих своїми приятелями."

19:55 "Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації";

22:39 "Ми впроваджуємо технології штучного інтелекту, проте з великою обережністю.".

Багато людей виявили інтерес до інформації про те, що в Україні існують медіа з настільки багатою історією.

Вадим Міський: Ми з Юрієм були членами оргкомітету з відзначення столітнього ювілею Українського радіо. Власне, про підсумки цієї кампанії хотілося б поговорити, тому що ми у "Детекторі медіа" провели опитування і поставили там запитання людям: чи чули вони щось про століття Українського радіо і чи якось вони долучалися. Хочу сказати, що феноменально високий відсоток людей відповідав, що вони чули або долучалися до певних заходів, проявів стосовно сторіччя Українського радіо. Хотілося би підбити якісь такі проміжні підсумки, тому що рік століття -- він усе ще триває. І заходи ще не завершені, щось буде і попереду в нас. Як тобі, Юрію, ця кампанія з відзначення століття Українського радіо? Чи вдалося донести якісь нові меседжі для українського суспільства, які це були меседжі, і що саме суспільство, який фідбек дає?

Юрій Табаченко: Дуже радий, що статистика свідчить про такі результати, бо ми їх відчували, не знаючи ще показників. Ми відчували, що люди дізналися більше про Українське радіо -- причому як наші постійні слухачі й слухачки, які хотіли, їм було цікаво дізнатися якісь маловідомі факти про нашу історію, заглибитись у якісь подробиці діяльності нашого колективу -- і нинішнього, і попередніх складів. І що найважливіше для нас -- ті люди, які чули про Українське радіо, що воно існує, але не слухають нас постійно або не слухали до того часу, як дізналися. Нам здається, що вдалося донести багатьом українцям і українкам цю інформацію.

Мені здається, що багато хто буде зацікавлений дізнатися про українські медіа, які мають таку багатогранну історію, що може викликати заздрість у багатьох міжнародних редакцій. Крім того, цікаво дізнатися про різні факти та деталі. Люди люблять занурюватися в історії, які, здавалося б, були поруч, але залишалися невідомими. Ми підняли всі ці шари нашої історії, дослідили їх і вибрали найцікавіші моменти — і тепер це стало доступним для широкої аудиторії.

"Ми від самого початку планували так, щоб залучити різні групи людей та запропонувати їм різноманітні заходи."

Юрій Табаченко: Ми підійшли до цього з усією серйозністю. Активну підготовку розпочали приблизно за рік до події, але ідеї щодо святкування сторіччя обдумували ще до цього.

Вадим Міський: Всі сто років.

Юрій Табаченко: Так, Вадиме, ти пам'ятаєш, як проходили наші засідання? Ми щотижня збиралися з оргкомітетом, а інші колеги приєднувалися за потреби. Ті, хто не був у складі комітету, але бажав долучитися, також могли внести свій вклад. Ми ретельно планували, щоб залучити різні верстви населення, створити різноманітні активності та охопити різні аудиторії. Наша мета полягала не лише в створенні контенту чи святкуванні безпосередньо в день сторіччя. Завдання було чітким: протягом року, як до, так і, наскільки можливо, після ювілею, організувати різноманітні заходи. Це включало все: від концертів Симфонічного оркестру Українського радіо до активностей, які підхопили інші організації на державному рівні по всій країні.

"Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді"

Наталя Соколенко: Наприклад, представники Верховної Ради.

Юрій Табаченко: Так. Хтось, можливо, не знає, не чув про це -- був флешмоб у Верховній Раді. Причому єдиний у своєму роді. Бо була ще спроба через певний час ще раз провести -- і він не вдався вже з іншого приводу. Тому це фактично було вперше в історії, коли у Верховній Раді пройшов флешмоб. Народні депутати вийшли до трибуни, до президії у худі з логотипами сторіччя Українського радіо.

Вадим Міський: І нічого не вимагали, вони просто вітали Українське радіо.

Юрій Табаченко: Цілком різні фракції – і це, безумовно, радує. Вони разом із нашими слухачами ділилися емоціями та захопленням, адже ми маємо медіа з такою багатою історією.

Вадим Міський: Я б хотів ознайомитися з коментарем під дописом Ярослава Юрчишина, який також був гостем одного з наших епізодів.

Наталя Соколенко: І учасника флешмобу.

Досліджуйте також: "Якщо ми не розробимо спосіб, щоб зробити Єдиний марафон більш гармонійним, він може втратити актуальність вже за рік", -- зазначив Ярослав Юрчишин.

Вадим Міський вирішив поділитися світлиною у худі Українського радіо та додав до неї наступний коментар:

"Українському радіо -- 100 років. Це варте окремого флешмобу у Верховній Раді. Разом із колегами підтримали Українське радіо та привітали зі 100-річчям. Просто вдумайтеся, що наше національне радіо пережило Другу світову війну, совєцький союз і отримало друге дихання зараз, під час війни. Під час блекаутів портативні приймачі надзвичайно рятують, раджу мати вдома. Українське радіо слухали 100 років тому, слухають зараз і будуть слухати ще 100 років, а то й більше. Наше медіа пережило совєцький союз -- і росію теж переживе".

Юрій Табаченко: Спробуйте знайти таке медіа, яке зможе об'єднати всіх депутатів!

Я продовжу. Національний банк України випустив ювілейну монету до сторіччя Українського радіо. Укрпошта також представила ювілейну марку, присвячену цій події. Випущено цілий комплект, що включає марку, конверт та набір, який можна придбати і зараз. Ця марка активно використовується населенням та надсилається разом з листами по всьому світу. Це не просто сувенір, а цілком звичайний платіжний засіб у поштовій системі.

"Історія радіо відображає нашу спільну історію."

Наталя Соколенко: Ці всі активності -- це надзвичайно чудово і яскраво. Мені теж усе це сподобалося. Але, чесно кажучи, мене найбільше з усіх заходів, які готувалися командою Українського радіо до сторіччя, вразив проєкт "Життя в ефірі". Від першого епізоду до останнього -- я просто щоразу в шоку від того, що я чую і від того, чому я цього не знала.

Юрій Табаченко: "Життя в ефірі" — це був проєкт, що став справжнім символом для команди Українського радіо. Ми вклали в нього не лише час і зусилля, а й частинку своєї душі. Нам дуже хотілося зробити його унікальним і незабутнім, щоб він запам'ятався слухачам, надаючи їм нову інформацію і залишаючи слід в історії. Однією з наших головних задач було залучити якомога ширшу аудиторію. Ми прагнули, щоб програма була цікавою не тільки нашим шанувальникам, а й тим, хто не дуже захоплюється історією медіа чи радіостанцій, щоб кожен міг знайти щось нове для себе.

Тоді ми прийшли до висновку, що варто висвітлити не лише історію радіо, а й траєкторію розвитку нашого суспільства за останні сто років. Це охоплює як історію нашої країни, так і еволюцію нашої держави протягом цього часу. Виявилося, що це зовсім не складно, адже історія радіо відображає загальну картину нашої минулої епохи, і ці два аспекти тісно взаємопов'язані.

На сьогоднішній день телевізор поступово відходить в минуле в багатьох оселях, в той час як радіо продовжує залишатися актуальним.

Юрій Табаченко: Наші слухачі, як і попередні покоління, отримували інформацію про важливі події переважно з ефірів Українського радіо. Це було особливо помітно 20-30 років тому, коли спочатку телевізорів не існувало, а згодом, коли вони стали звичним атрибутом кожного дому. Сьогодні ж ми спостерігаємо, як телевізори починають зникати з деяких осель, тоді як радіо залишається незмінним супутником.

Саме тому радіо стало важливим елементом сприйняття історії для багатьох поколінь. Коли ти чуєш якусь новину, що згодом потрапляє до підручників, ти усвідомлюєш, що вперше дізнався про це з ефіру Українського радіо. І твої батьки також отримували інформацію з цього ж джерела, як і їхні батьки та діди. Тому зв'язати історію України з історією Українського радіо було досить природно. Нам було дуже цікаво займатися цим дослідженням, оскільки ми відкривали багато нового і незвіданого.

"Українське радіо завжди мовило українською"

Наталія Соколенко: Я була вражена тим, що Українське радіо продовжувало свою діяльність без зупинок, навіть у часи Другої світової війни. Вражає, як професійно діяли журналісти Українського радіо під час Чорнобильської катастрофи. А вже те, що сталося під час масштабного вторгнення, ми всі добре пам’ятаємо. На мою думку, ми справилися на відмінно. Особливо вразило те, що Українське радіо завжди транслювало українською мовою. Питання: як це стало можливим?

Юрій Табаченко: Я й досі залишаюся в подиві. На це питання важко дати чітку відповідь. Якось це вдавалося. І найголовніше — вдалося зберегти не лише мову. Безумовно, могла виникнути теоретична ситуація, коли з’явилося б якесь розпорядження — заборона на українську мову в радянський період. В такому випадку, напевно, нам довелося б перейти на російську.

Але за жодних обставин не зникали постійні спроби, намагання донести українськість. Попри те, що все це було українською, дух цього ефіру -- він завжди був український. Це не завжди було очевидно. Нам, із нашого XXI століття, важко уявити, як жили люди в Радянському Союзі, особливо в 30-ті, наприклад. Які це були обмеження, які це були страшні часи, як легко можна було потрапити у застінки НКВС, КДБ -- і просто зникнути.

Вадим Міський: Це і сталося з усією командою керівництва Українського радіо в 30-ті роки. Один керівник урятувався втечею.

Юрій Табаченко: Один із них не зміг уникнути долі. Його розстріляли разом із кількома іншими працівниками. Про це є спеціальний епізод у програмі "Життя в ефірі". Краще його послухати, ніж я намагатимусь переказати, оскільки там розповідається історія, яка потребує послідовного сприйняття. Нам важко уявити, як тоді відбувалося життя, що можна було говорити, а що – ні. Яким чином можна було донести українську ідентичність та інформацію. Якщо спробувати уявити себе в тій епосі, за тих обставин у тому інформаційному просторі, стає зрозумілим, наскільки важливими були їхні зусилля. Репортажі, які вони створювали, та спосіб їх подачі були вражаючими. Це можна було реалізувати через різноманітні, неочевидні методи. Не завжди потрібно було висловлюватися прямо. Варто зазначити, що у програмах Українського радіо в 30-40-х роках культурологічний аспект займав значну частину, і таких програм було більше, ніж суспільно-політичних.

І українська пісня, щось із фольклору, щось там, там, там -- шматочок, і воно складало цю мозаїку. І воно відкладалося у поколінні. Зрештою, те, що наші покоління змогли це пронести, те, що ми з вами сьогодні, маючи вже за незалежної України можливість усе це дістати з нашої народної пам'яті й примножувати, -- ми змогли це зробити швидко. Ось це -- результат таких-от дій. У тому числі -- десь результат роботи Українського радіо. І це зрозуміти, це відчути -- от воно було багато чого варте.

У місті, яке потрапило під контроль російських військ, одна жінка прийняла рішення, що її місія полягає в боротьбі з дезінформацією, оскільки дізналася про це через передачу на Українському радіо.

Вадим Міський: Хочу ще раз підкреслити важливість одного проєкту, який мене вразив, — це програма "Лист на радіо". Саме там я почув історію слухача, який стежив за моєю роботою в перші дні повномасштабного вторгнення, коли ми запустили ініціативу "Русскій фейк" на Українському радіо. Ми усвідомлювали, що на нас обрушується величезна хвиля дезінформації, медіапокриття подій було дуже нерівномірним, а люди активно зверталися до анонімних телеграм-каналів, які тлумачили інформацію у відповідності до бажань Кремля.

Це вимагало термінової та злагодженої реакції. Саме в той момент був запущений цей проєкт. У Чернігові, який тоді перебував в облозі, був слухач, який уважно стежив за моїм виступом в ефірі. Я завжди завершував свої програми словами: "Тепер ви несете відповідальність за ці знання. Якщо ви вже розрізняєте фейки та правду, вам слід поділитися цим із вашими близькими". Уяви собі, Наталко: ця людина пішла і почала ділитися цими знаннями.

Я поділилася цими думками в рамках проєкту "Лист на радіо", який спеціалізується на історіях впливу. Це розповіді про події, що змінюють життя людей. Наприклад, запуск регулярного автобусного сполучення до віддаленої громади на Харківщині або створення заповідника в одній з областей для охорони рідкісних птахів.

Ну і до отакої історії, коли людина під час повномасштабної війни, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання -- боротися з фейками, тому що почула про це по Українському радіо.

Юрій Табаченко: Проектом керувала та продюсувала його Юлія Шелудько. Коли з'явилася ідея зібрати по 25 історій з різних областей України та Автономної Республіки Крим, пов'язаних із радіо, ми дуже обережно підходили до оцінки ризиків. Ми сиділи і розмірковували: чи зможемо ми дійсно знайти ці історії? Звісно, вони існують, але потрібно знайти людей, які їх розповідатимуть, слухачів та слухачок, з'ясувати, як до них дістатися і запитати про їхні переживання. Багато з них ми навіть не знаємо, як радіопрограми вплинули на їхнє життя. Як це все з'ясувати? Ми мали свої сумніви. Але вирішили: "Ні, ми з цим впораємося, будемо ретельно шукати". І в результаті з деяких областей ми зібрали по три-чотири історії. Деякі інші залишилися поза цим проектом. Виявилося, що вплив справді існує.

"У сфері радіомовлення не відбувається зникнення чи заміна на інші форми медіа."

Наталя Соколенко: Яким чином радіо, як медіа, зберігає свою актуальність у сучасному світі, де домінують соціальні мережі та різноманітні онлайн-платформи?

Юрій Табаченко: Не просто виживає, а розвивається. І відповідь на це питання -- у двох площинах чи в двох масштабах. Є масштаб світовий -- як це відбувається у світі, і є масштаб український, тому що у нас свої реалії через війну. Ми бачимо, що й у світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа. Так, інтернет, усе пов'язане з диджиталом, безумовно, набирає обертів. Але це лише доповнює, це не замінює радіо.

Чимало слухачів вважають ведучих своїми приятелями.

Юрій Табаченко: Виявляється, що людина хоче слухати не тільки якийсь плейлист, який їй подобається, чи плейлист, який складають алгоритми YouTube. А людині хочеться почути іншу людину, хочеться почути якусь емоцію, хочеться почути голос свого улюбленого ведучого чи ведучої.

Хочеться почути ці слова з уст саме цієї особи, відчути той особливий стиль подачі — немов би пережити цей момент разом із близьким товаришем. Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів, як людей, які завжди поруч...

Наталя Соколенко: У твоєму автомобілі, вірно?

Юрій Табаченко: У твоєму житті завжди є щось, що залишається, і це нікуди не зникає. Я вже не згадую про технологічні аспекти. Коли ти за кермом, твої руки зайняті, зір фіксований на дорозі, а слух — єдиний спосіб сприйняття інформації. Не завжди є можливість шукати на телефоні, яку музику включити чи який трек змінити. Знаю, що багато людей слухають аудіокниги чи подкасти — це новий тренд, що активно розвивається. Проте багато хто прагне бути на зв'язку, отримувати останні новини та трансляції — і радіо надає таку можливість. В Україні існує особлива ситуація, яка поєднується з глобальними тенденціями: для багатьох це єдиний спосіб дістати правдиву та надійну інформацію. Наприклад, для мешканців тимчасово окупованих територій або для тих, хто опинився без зв'язку під час блекауту. Це не просто наші спостереження — ми отримували відгуки на Facebook та листи, де люди відкрито ділилися, що це справді працює.

"Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації"

Юрій Табаченко: Існував період перед 2022 роком, перед початком масштабного вторгнення, коли всі відчували ілюзію безпеки. Навіть на рівні держави з'явилося думка: "Навіщо нам ті технології, які вже давно відомі, існують понад століття? Ось нові рішення". Про надзвичайні ситуації планували інформувати через SMS-повідомлення. А якщо хтось не прочитає SMS, то ми напишемо в телеграм-канал – і люди отримають інформацію. Але все це зруйнувалося за одну мить, 24 лютого 2022 року. Багато людей раптово залишилися без інтернету, світла і мобільного зв'язку. Проте радіо виявилося доступним. І тоді всі зрозуміли, чому радіо завжди було надійним засобом масової інформації для оперативного повідомлення про надзвичайні ситуації. І воно спрацювало – у багатьох випадках.

Ми спостерігаємо за реакціями наших слухачів і аналізуємо дані, які свідчать про зміни в їхній увазі. Це нагадує певну синусоїду: іноді інтерес до розмовних радіостанцій і новин зростає, іноді ж зменшується. Як правило, у стресових ситуаціях слухачі прагнуть більше новин, а після насичення інформацією може виникнути бажання відпочити і переключитися на щось інше. Це призводить до тимчасового падіння інтересу, хоча незначного. Згодом все знову стабілізується. Але що може викликати це падіння? Це може свідчити про те, що слухачі обирають музику — наприклад, "Радіо Промінь", культурні програми або "Радіоточку". А можливо, вони вирішили послухати подкаст "Медіуми".

Наталя Соколенко: Так, різні причини можуть бути. А от саме за цією природою, про яку ти сказав -- що ведучий або ведуча сприймається як родич, із яким можна звірятися подумки, можна сперечатися... У нас там студійний вайбер є -- ми ж читаємо, що нам пишуть слухачі наші. І вороги, до речі, теж.

Юрій Табаченко: Це умовні противники. Ми завжди відповідаємо їм: "Так, ви стверджуєте, що ненавидите радіо і не можете його слухати..."

Вадим Міський: І вони не зупиняються, продовжують далі.

Юрій Табаченко: Проте ви займаєтеся цим вже багато років і все ще завдаєте собі "недоліку" — слухаючи радіо.

"Ми впроваджуємо технології штучного інтелекту, проте з великою обережністю."

Наталя Соколенко: Чи є стратегія, погляд у майбутнє, який зараз є? З огляду і на війну, яку ми переживаємо, і на розвиток технологій -- стрімкий розвиток технологій, той же штучний інтелект. Немає остраху, що штучний інтелект усі медіа замінить собою?

Юрій Табаченко: Я не впевнений у цьому. Тема штучного інтелекту дійсно заслуговує на увагу. Я спостерігаю певні небезпеки, пов'язані з його використанням. Безсумнівно, ці технології приносять багато зручностей, і ми також активно їх використовуємо, але робимо це з великою обережністю. До речі, нещодавно на Суспільному був створений спеціальний документ, що містить правила для роботи зі штучним інтелектом.

Коли ми на Українському радіо інтегруємо штучний інтелект у свою роботу, ми ніколи не транслюємо результати його діяльності без попередньої обробки. Штучний інтелект може швидко зібрати інформацію, що є дуже корисним. Однак кожен отриманий матеріал обов'язково аналізується та перевіряється редактором. Найбільш поширене використання технології - це розшифровка аудіо в текстовий формат, що суттєво полегшує нашу роботу. Завдяки цій технології кількість публікацій на нашому сайті значно зросла, адже автоматизована розшифровка економить час. Проте, важливо зазначити, що ми ніколи не публікуємо неперевірений контент. Кожен матеріал обов’язково проходить через руки живого редактора, який також створює заголовки та вводить лід. Штучний інтелект виконує роль помічника, який позбавляє нас від необхідності слухати записи в навушниках і виконувати роль стенографіста.

До речі, коли переглядаєш транскрипцію звуку, стає очевидним, що програма не завжди точно вловлює слова, і ми самі не завжди говоримо чітко. Іноді вона може замінити одне слово на інше. Часто буває так, що ця помилка проходить повз увагу, адже вона настільки природно вписана в текст, що кілька людей можуть її прочитати й не зауважити.

І тим паче цим не будуть перейматися журналісти з невеличких видань або з жанру жовтих інтернет-сторінок, якихось окремих телеграм-каналів. І споживаючи інформацію з неперевірених джерел, слухач, читач, глядач може навіть не знати, що він сприймає дезінформацію.

Більш того, особа, яка використовує штучний інтелект, може не усвідомлювати, що стала джерелом дезінформації. У зв'язку з цим, у нашому сучасному суспільстві особливо важливо отримувати інформацію не лише з надійних джерел, а й з тих, де новітні технології застосовуються відповідально та згідно з встановленими стандартами.

Вадим Міський: Мене вражає, як протягом століття існування радіо, зокрема Українського радіо, воно змогло адаптуватися до нових технологій, продовжуючи при цьому налагоджувати зв'язок зі своїми слухачами. Це дійсно захоплює! Минулого року ми стали свідками масштабного святкування сторіччя Українського радіо, і, як зазначив Юра, ми бачимо, що в нове століття Українське радіо входить з багатим досвідом адаптації та відповідальності. Цю відповідальність ми хочемо передати вам, нашим слухачам. Сподіваємось, що жодні нові технологічні досягнення не стануть конкурентами, а, навпаки, стануть партнерами, які допоможуть вам розширити ваш вплив.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту "Медіуми" говорили з Тетяною Трощинською та Данилом Мокриком про те, чи варто публікувати смерть у медіа, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Оксаною Полулях про штучний інтелект, що створює нову реальність, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж "24 каналу" і штучний інтелект, Дмитром Литвином про "Укрінформ", "УП", телемарафон та "офреки" для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.