7 найбільш складних книг у світі: романи, які не кожен здатний осилити

Найскладніші книги світу: ТОП-7 романів, які не кожен дочитує до кінця

Ми звикли до швидкого споживання контенту: короткі повідомлення та відеоролики в соціальних мережах стали частиною нашого щоденного життя. На цьому фоні об'ємні книги сприймаються як справжній виклик. Вони вимагають більше часу, концентрації та терпіння. Втім, саме такі твори літературознавці вважають найцікавішими, оскільки вони здатні трансформувати форму оповіді та демонструють, як можна взаємодіяти зі словом, часом і пам'яттю. Читачі, які долають ці виклики, часто відзначають, що їхнє сприйняття не лише книг, а й життя в цілому змінюється.

Проте такі великі книги часто відлякують своїм розміром і передбачуваною складністю. Їх, безумовно, можна прочитати, але вам знадобиться чимало зусиль та зосередження. Складний твір – це література, що трансформує наше сприйняття читання. Ці романи здатні притягувати до себе читачів на протязі багатьох років.

Які твори літератури вважаються найскладнішими, про що вони розповідають і чи варто їх читати? Видання UA.News підготувало список з семи найскладніших художніх книг у світі, які ставлять під питання навіть досвідчених читачів. Читайте далі, щоб дізнатися більше!

"Улісс"

Автор: Джеймс Джойс

Жанр: роман у стилі модернізму

Усе, що розгортається в цьому романі, що налічує понад 700 сторінок, відбувається в рамках однієї доби. 16 червня 1904 року в Дубліні рекламний агент Леопольд Блум проводить обід, відвідує похорон, замислюється про свою дружину та втрачену домівку. У той же день молодий викладач Стівен Дедалус шукає своє місце в житті. На перший погляд, нічого грандіозного не трапляється.

Книга вийшла в Парижі 1922 року після приблизно семи років роботи. Автор вважав Блума єдиним по-справжньому всебічним героєм світової літератури. А день 16 червня обрано не випадково. За відомою історією, саме тоді Джойс уперше пішов на побачення з майбутньою дружиною Норою.

Складність "Улісса" полягає в тому, що кожен його епізод написаний у різному стилі: десь відтворюється потік свідомості героя, десь використані газетні заголовки, а десь — діалоги у формі запитань і відповідей. Текст щедро насичений аллюзіями на Гомера, Шекспіра, католицькі обряди та ірландську історію, і без додаткових пояснень багато з цього матеріалу може залишитись незрозумілим. Завершується книга монологом, в якому практично відсутні розділові знаки.

"В пошуках втраченого часу"

Автор: Марсель Пруст

Жанр: епічний роман, психологічна література

Цей роман досліджує концепцію часу та особу, яка прагне його виміряти. У свої останні роки життя Марсель Пруст майже не виходив зі своєї квартири в Парижі, присвячуючи всі сили створенню твору, який згодом потрапив до Книги рекордів Гіннеса як найдовший роман у світі. Уявіть лише: сім томів, більше чотирьох тисяч сторінок та понад двісті персонажів. Перший том, виданий у 1913 році, Пруст випустив за власні кошти, оскільки видавці постійно відмовляли йому. Три останні частини автор не встиг завершити перед своєю смертю у 1922 році. Після його смерті брат письменника взявся за підготовку книг до публікації, а вся серія була опублікована повністю лише в 1927 році.

Головна концепція книги полягає в "мимовільній пам'яті", терміні, який був створений самим Прустом. Минуле не повертається за власним бажанням чи командою; для цього потрібен певний тригер (як-от звук, аромат або смак), що занурить у спогади. На початку цієї літературної епопеї таким тригером стає смак печива "Мадлен", змоченого в липовому чаї. Цей смаковий спогад запускає хвилю спогадів, що відкриває нам ціле дитинство героя в містечку Комбре. Один єдиний смак відновлює забутий світ паризьких салонів, кохання та ревнощів.

Складність цієї роботи полягає в її обсязі та темпі. Автор настільки ретельно передає емоції, що не кожен зможе витримати цей безперервний потік спогадів і описів. Події фактично майже не розвиваються, а наратив пливе за течією асоціацій. Деякі речення настільки розгорнуті, що займають цілі сторінки, причому одне з них на початку першого тому містить близько 600 слів. Проте цей цикл може легко "заземлити" і навіть заспокоїти уважного читача.

"Спектр тяжіння"

Автором данного произведения является Томас Пінчон.

Жанр: постмодернізм, іронічна сатира, енциклопедичний роман.

Лондон 1944 року. Німецькі ракети V-2 летять швидше за звук, тож спершу чути вибухи, а вже потім свист. Американський лейтенант Тайрон Словтроп помічає дивну річ: місця його любовних пригод, схоже, збігаються з місцями ракетних ударів. Далі починається паранойя на сотні сторінок: шпигуни, вчені, змови, пісні й навіть самосвідома електрична лампочка на ім'я Байрон.

Для літературознавства цей роман став приводом створити нову категорію. Едвард Мендельсон назвав його "енциклопедичною оповіддю" і поставив поруч із "Божественною комедією" Данте, "Дон Кіхотом" Сервантеса, "Фаустом" Гете й "Мобі Діком" Мелвілла. Ці книги, на його думку, намагаються вмістити знання цілої культури. Саме з цієї книги, що вийшла в березні 1973 року, почався один із найвідоміших скандалів в історії літературних премій: журі Пулітцерівської премії одноголосно рекомендувало її, але рада відхилила рішення, назвавши твір нечитабельним і непристойним. 1974 року премію за художню прозу не присудили нікому.

Але чому цей твір охарактеризували таким, який не достойний премії? Скоріше через сам масштаб твору та не стриманість автора у висловах. Роман налічує близько 760 сторінок і населений сотнями персонажів, а жанри в ньому змінюються на ходу: комедія, шпигунська історія, наука, історія, мюзикл. Головної сюжетної лінії ж майже немає.

"Нескінченний жарт"

Автор: Девід Фостер Воллес

Жанр: постмодернізм, трагікомедія

Воллес почав працювати над цим твором у період з 1986 по 1989 роки, а опублікував його в 1996, коли йому було 33 роки, погодившись скоротити рукопис на приблизно 250 сторінок. Книга містить 1079 сторінок, з яких близько 96 заповнені 388 примітками в кінці, деякі з яких мають власні виноски. Сюжет складається з декількох переплетених сюжетних ліній, а події подаються не в хронологічному порядку, тому відповіді на питання, поставлені на початку, з'являються лише через сотні сторінок. Незважаючи на свій обсяг, це надзвичайно дотепна та водночас глибоко сумна книга. Вона входить до списку найкращих англомовних романів з 1923 по 2005 роки, а її тираж перевищив мільйон примірників. Не потрібно намагатися зрозуміти все, що відбувається; краще просто насолоджуватися гумором.

Події книги розгортаються в Північній Америці майбутнього, де роки носять імена корпоративних спонсорів. Герої живуть у двох місцях: тенісній академії та реабілітаційному центрі для залежних. А навколо кружляє історія загадкового фільму, настільки затягувального, що глядач втрачає інтерес до всього іншого. Якщо узагальнити, це роман про залежність від розваг, наркотиків, спорту й уваги.

"Гра в класики"

Автор: Хуліо Кортасар (Julio Cortázar)

Жанр: анти-роман, експериментальна література

Це історія аргентинця Орасіо Олівейри. Він живе в Парижі, кохає загадкову Маґу, а потім повертається до Буенос-Айреса. У центрі сюжету -- пошуки себе, нескінченні розмови з друзями, музика, філософія й внутрішній хаос, де любов і самотність переплетені як одне ціле.

Книга починається з "Таблиці інструкцій" і пропонує два способи читання. Перший: від розділу 1 до 56, після чого можна спокійно зупинитися. Другий: "стрибати" по всіх 155 розділах, починаючи з 73-го, і цей маршрут закінчується нескінченним циклом між розділами 58 і 131. Останні 99 розділів автор назвав "необов'язковими", але саме в них заховані відповіді на питання з перших частин. Текст фрагментарний, пише його герой потоком думок, і правильного способу читання не існує.

Кортасар назвав книгу "контрроманом" і задумував, щоб цю книгу не просто читали, а щоб читач будував її разом з ним. Англійський переклад Грегорі Рабасси розділив першу Національну книжкову премію США в категорії перекладу. Це роман-гра, що вже дуже незвично і цікаво.

"Людина без властивостей"

Автор: Роберт Музіль (Роберт Музіль)

Жанр: філософський роман, модерністська література.

Відень, серпень 1913 року. Імперія готується до святкування семидесятиріччя правління Франца Йосифа, що спонукає створення "Паралельної акції" - комітету, який має розробити подію, гідну цієї визначної дати. Країну Музіль іронічно називає Каканією, граючи на словах "імператорська та королівська". Серед цього суспільства мандрує тридцятирічний математик Ульріх, "людина без рис", спостерігаючи, як світ, що впевнений у своїй стабільності, стрімко рухається до катастрофи.

Сюжет постійно перетікає в роздуми про психологію, філософію, політику й історію, які критики порівнюють із самостійними теоріями. Музіль, за його словами в інтерв'ю 1926 року, прагнув "інтелектуального опанування світу". Автор писав книгу близько 20 років, проте вона так і лишилася незавершеною. Автор помер 1942 року. Основний текст налічує близько 1130 сторінок, а в повному англійському виданні 1995 року з посмертними матеріалами навіть цілих 1774. Тільки уявіть собі цей масштаб!

"Гуркіт і гнів"

Автор: Вільям Фолкнер.

Жанр: модернізм, південний готичний стиль

Це розповідь про занепад аристократичної сім'ї Компсонів, що проживала в штаті Міссісіпі. У центрі сюжету постає Кедді — дівчина, яку її брати по-різному люблять і ненавидять. Книга розділена на чотири частини, кожна з яких викладена з перспективи різного оповідача: Бенджі, Квентіна, Джейсона, а в заключній частині слово бере сам автор. Перший розділ, написаний Бенджі, відбувається 7 квітня 1928 року, і він є 33-річним чоловіком з розумовими вадами. Його сприйняття часу не дозволяє йому проводити чітку межу між минулим і теперішнім, через що читачу доводиться безпосередньо стрибати між цими епохами. Автор намагався виділити ці переходи курсивом і навіть планував використовувати різнокольорові чорнила для різних часових пластів, але видавці відмовилися. Кедді сама не розповідає жодної частини, про неї говорять її брати, а читач самостійно складає хронологію подій з їхніх оповідей.

У 1929 році рецензенти розійшлися на два табори: одні вважали книгу унікальною й видатною, інші навмисно темною й подекуди заплутаною. Сам Фолкнер любив її найбільше, називав найблискучішою невдачею і казав, що Кедді була його серцевою улюбленицею. Можна підійти до книги й читати її як таке розслідування, бо кожен із братів бачить правду по-своєму, і справжню картину доводиться складати самому.