Андрій Кокотюха: "Не хочу провокувати демонів..." - Інтерв'ю із відомим діячем.

Відомий письменник розповів, як пристосувався до вимкнень світла, коли захопився малюванням коміксів та чи спілкується нині зі своїм кумом Сергієм Жаданом.

У світі сучасної української літератури важко знайти суперника Андрію Кокотюсі в плані продуктивності. За тридцять років його творчої діяльності він випустив понад сто книг. Серед його творів — історичні романи (найпомітніший з яких — "Червоний"), детективи, казки та комікси. Незважаючи на досягнуте, автор продовжує активно працювати і сьогодні.

-- Андрію, наскільки нинішня ситуація із відімкненням світла впливає на вашу продуктивність і загалом на творчий процес?

Звичайно, це має значний вплив. Тому мені необхідно враховувати ці обставини та адаптуватися до реальності. Минулого року я знайшов фінансові ресурси та встановив автономне освітлення у своєму домі. Зараз все працює належним чином. Однак відключення електрики приносить інші труднощі. Проблеми виникають як із водопостачанням, так і з кухонними приладами. У нас електрична плита, а без струму приготувати їжу неможливо. Отже, так чи інакше, потрібно шукати способи адаптації.

У моїй особистій бібліотеці зберігається ваш дебютний детектив – "Шлюбні ігрища жаб". Також я маю ваш найновіший твір – "Убивця з того світу", який став уже 109-ю книгою! Коли ви тільки починали, чи могли уявити, що напишете таку величезну кількість творів?

-- Моя перша книжка, яку ви згадали, вийшла рівно тридцять років тому -- на початку лютого 1996 року. Тоді я думав про єдине: як вона продаватиметься. І не знав, чи вийде наступна. Проте хотів писати й робив це. До речі, до кінця дев'яностих (якщо бути точним -- до 1999-го) я писав книжки від руки -- у зошитах, а потім передруковував на машинці. І лише над "Нейтральною територією" працював уже на комп'ютері. Однак незабаром обікрали мою квартиру і його поцупили!

Не тільки комп'ютер зник разом із початком мого рукопису, але я ще й мав борг за нього. Тому вирішив триматися подалі від жанру горору. Хоча мені він подобається, і я часто інтегрую його елементи в більшість своїх творів. Наприклад, у "Темній воді", яка скоро буде перевидана, і "Аномальній зоні". Проте до справжнього горору, враховуючи ту неприємну ситуацію, я не готовий. Не хочу знову дратувати демонів і накликати на себе неприємності, особливо в часи війни.

Восени в Одесі проходили зйомки фільму "Фільм для непмана", створеного за вашим сценарієм. Чи відвідували ви знімальний майданчик?

Ні, хоча дуже цього хотів. Розумієте, я насправді маю багато роботи і не можу дозволити собі просто так взяти кілька днів відпочинку. Проте я відвідав Одеську кіностудію на початку літа. Тоді ми обговорювали можливість зйомок цього мінісеріалу в тих же декораціях, що й фільм "Довженко", оскільки дія також відбувається в 20-х роках минулого століття. Але незабаром під час нічної атаки російські дрони завдали їм значних пошкоджень. А коли настав фінальний знімальний день, в Одесі розпочалася повінь, і творча група не змогла покинути майданчик, оскільки вони опинилися оточені водою, немов на острові. (Усміхається).

У 2025 році на світ з'явився комікс "Позивний Голод". Здається, це ваш перший досвід у цьому жанрі?

-- Якщо брати друкований комікс, то так. Хоча я малював їх ще зі школи. Попри те, що з мене не просто поганий чи дуже поганий художник, а взагалі -- ніякий. (Сміється). Тим не менше, я розкреслював аркуш у клітинку й щось таке робив. Тоді я переконався: навіть якщо погано намальовано, але історія -- зрозуміла й динамічна, а персонаж привабливий, це може зацікавити інших. Власне однокласники зачитували мої комікси та передавали з рук у руки. А потім, коли вже мій син вчився у школі й випадково знайшов їх, йому вони теж сподобалися. Він настільки захопився, що й сам взявся малювати... Ну а історія з "Позивним Голод" заглохла з однієї простої причини -- художника мобілізували.

Як часто ви зараз підтримуєте зв'язок зі своїм кумом Сергієм Жаданом?

Насправді, він не єдиний кум у моєму житті. Якось я спробував підрахувати їх і втратив рахунок десь на двох десятках. Тож я підтримую зв’язок не лише із Сергієм, а й з багатьма іншими кумами. Це майже щоденна переписка у месенджерах, обмін жартами та мемами, які зрозумілі лише нам. (Усміхається). Звісно, кожен зайнятий своїми справами. Хтось працює в радіоіндустрії, хтось займається книгами та кінематографом, але всі так чи інакше намагаються бути корисними Силам оборони України. Крім того, вони прагнуть забезпечити цивільних людей в тилу перевіреною інформацією про події в країні та створити правильні культурні контексти. Більшість моїх кумів займається просвітницькою діяльністю, що сьогодні є вкрай важливим.

Не так давно ви святкували свій ювілей – 55 років. Які враження та переживання, Андрію?

Як на мене, я не відчуваю свого віку. Можливо, максимум на тридцять років. Проте зараз в мені з'явилося глибше почуття відповідальності. Адже значна частина життя вже позаду — така вже людська природа — і попереду об'єктивно залишається менше, ніж було. Тому потрібно встигнути якомога більше. І я прикладаю всі зусилля, щоб реалізувати це щодня.