Артем Біденко зазначив, що платформи повинні підтверджувати свою безпечність, а не уряди повинні доводити наявність шкоди.

Які аспекти цього середовища та його впливу на наше життя ми маємо враховувати?

Історія, пов'язана з віковими обмеженнями, є широко відомою і зрозумілою для багатьох. Вона має просту і ясну структуру. Саме тому критики часто згадують про неї, адже спростувати такі обмеження доволі легко, вказуючи на те, що їх обхід може бути надзвичайно простим. Наприклад, діти в Австралії та Франції користуються цим, коли їхні старші брати чи сестри реєструють їх.

Інформаційний простір, в якому перебувають свідомі батьки, насправді досить обмежений. Багато дорослих не замислюються над тим, як їхні діти почуваються в соціальних мережах, які ризики їх там підстерігають, а також чи стають вони від цього більш розумними чи менш активними. Для більшості батьків соціальні мережі є зручним способом зайняти своїх дітей, що дозволяє їм отримати годину-дві або навіть більше часу для себе, не відволікаючи уваги на дітей. Тому доповідь, представлена Європейською комісією, піднімає важливі питання, які можуть суттєво вплинути на майбутнє соціальних мереж. Не уряди повинні доводити, що щось є небезпечним, а платформи мають демонструвати свою безпеку. Це певний підхід без презумпції безпеки, але, оскільки мова йде про молодь і дітей, він є виправданим.

Це обмеження не вікове, воно присутнє там. Але все ж таки акцент не на вікових обмеженнях, а на обмеженнях технічних платформ, щоби вони перестали створювати прив'язку дофамінову до того, як люди себе почувають, відчувають, особливо молодь в мережі. Це відв'язати компаньйонів штучного інтелекту, щоб вони постійно супроводжували, давали якісь поради, підкидали щось. Прибрати простарадло цих відео, які змінюються і нав'язують певні стандарти нам всім. І це перехід до того, що пошук пропонує дитині те, що дитина сама просить, а не те, що нав'язують алгоритми чи якісь рекламні процедури. Якщо дитина навіть обговорює з друзями певні історії, жахастики, і всі платформи починають підсовувати ці відео з цими героями при тому, що вони не дають такого пошукового запиту. Вони все одно в них виходять. Пошук має видавати те, що дитина шукає.

В ЄС навіть критики платформ соціальних мереж визнають, що світ вже не буде іншим, що це наша реальність. І бути луддитами - тими, хто протистоїть цивілізації, техніці - теж не дуже розумно. Тому це не жорстокі заборони і повернення в 90-ті, це, скоріше, пошук алгоритмів, які зможуть пом'якшити перехід молоді до стану дорослого і відтягнути ті всі небезпечні речі, з якими діти не мають стикатися в житті в 10 років, наприклад. Не мають вони мати легкий доступ до порно в 10. Хоча сьогодні це абсолютно просто, якщо ви не ставите обмеження у дитини на телефоні чи планшеті. А багато батьків це не роблять. Відповідно цей доступ є і діти дуже рано стикаються з цим. Тут мова про специфіку людського сприйняття, як працює мозок, в якому віці він що розуміє, як працюють нейрони. І насправді просто вкидати нас в цей технологічний світ дорослих. Ми вміємо в кліповій свідомості не втрачати себе, але дітям це важко. Тому для них мають бути окремі алгоритми, платформи мають співпрацювати. І це основний посил Європейської комісії.

З'являється поступово молодь, яка не хоче бути в цифровому світі. Тому абсолютизувати цю небезпеку не треба. Треба досліджувати, бачити небезпеки для молоді на певному етапі 10-12 років, але точно не забороняти все на світі, тому що воно все одно буде легко обходитись. Має бути співпраця з платформами, тому що вони теж зацікавлені в нормальній, не ворожій - це ж їхня аудиторія - роботі. Вони прагнуть, щоб це була все ж таки дружня атмосфера.

Ігрове дитинство має бути. Ми маємо повертати його нашим дітям. Багато шкіл сьогодні переходять, забороняючи телефони, діти мають вільно гратися і не сидіти в екранах. Треба не тільки зі школами працювати, а й з батьками, розказуючи їм, як мають працювати обмеження, як ставити батьківські контролі на гаджети. Тому тут треба менше тривожності, більше просвіти. Найкраще, що працює - коли батьки грають зі своїми дітьми, спілкуються, відволікаючи їх від екранів. Це означає, що батьки мають не сидіти в телефонах, планшетах, екранах телевізорів, а спілкуватися з дітьми.

Насправді все йде від дорослих. Якщо дорослі навчаться регулювати себе, своє життя і свої сімейні стосунки з дітьми, то і дітям буде простіше. Спілкування з батьками надзвичайно важливе.

Кожен четвертий 15-річний підліток не досягає базового рівня читацької грамотності. Чи варто стверджувати, що формат коротких відео негативно впливає на розвиток читацьких навичок?

Отже, сьогодні спостерігаємо новий тренд у світі короткого відео — субтитри. Всі відео тепер супроводжуються написами, адже споживання контенту на мобільних пристроях змінюється: часто перегляд відбувається без звуку. Особливо підлітки воліють вимикати звук, щоб не відволікатися. Тому всі короткі ролики йдуть із субтитрами. Читання цих субтитрів також стає новим способом сприйняття тексту. Хоча це часто короткі фрази або емоційні вигуки, іноді з помилками, проте це все ще форма читання. Якщо ми прагнемо популяризувати читання, важливо не суперечити цифровим платформам, а адаптувати їх до нових реалій. Однією з платформ, що активно сприяє популяризації читання в Україні, є BookTok. Вона створює онлайн-клуби для читачів, що, враховуючи сучасні умови, є цілком природним. Читання — це хобі, і знайти людей з подібними інтересами, щоб обговорити улюблених персонажів, є важливим аспектом комунікації. Ці платформи коротких відео роблять більше для популяризації читання, ніж державні ініціативи. В Україні існує безліч таких клубів, тисячі користувачів активно читають, обговорюють та зустрічаються, що справді сприяє розвитку читання. Тож нам слід переосмислити своє ставлення до цифрових платформ. Вони — це інструменти, подібні до ножа на кухні, які можна використовувати для досягнення своїх цілей. Якщо читання є хобі, що об'єднує людей, його потрібно популяризувати. Це так само важливо, як і сучасні захоплення, наприклад, стрілецькі гуртки чи курси надання першої допомоги. Люди шукають можливості навчитися новому, об'єднуються навколо спільних інтересів. Читання також може бути такою ж соціальною активністю. Ми звикли вважати, що читання — це особиста справа, що воно призначене для інтровертів, які відокремлюються у своїх кімнатах. Але насправді сучасне покоління сприймає читання інакше. Для них це можливість вийти зі своїх кімнат, відволіктися від комп'ютерних ігор і спілкуватися з однодумцями, обговорюючи сюжети книг. Таким чином, чим більше ми будемо заохочувати людей до спілкування навколо читання, тим легше буде розвивати це захоплення.

А є якісь країни, де читають і держава цим опікується?

Більшість європейських країн, скандинавські країни мають дуже багато програм підтримки читання, читацьких клубів, читання в школі. Вони ввели обов'язкову годину читання в перших класах. Коли дітям дається книжка, у них є година і вони читають. Потім обговорення. У Британії надзвичайна популяризація читання. В Європі читання прививається в освіті, в школі. Я беру наші уроки української літератури і іспити, де треба запам'ятати, в якому році він написав цю книжку, що Іван Багряний мав на увазі, що означає метафора головного героя. Якісь не цікаві речі, які дітям абсолютно не потрібні. І британська система, де вони читають книжку і обговорюють емоції: що їх надихає, що їх засмутило. Це те прочитання, яке насправді є прочитанням, а не запам'ятовуванням книжки. І це проходить повністю через всю систему освіти. У нас цього немає. Ми хочемо привити любов до читання, але ми в школі не прививаємо любов до читання. У нас цього немає зараз. І це проблема.

Чи може наше сприйняття світу, яке формується через алгоритми та соціальні мережі, спростити складні питання і вплинути на демократичні процеси?

Президент США Дональд Трамп викликає в мене великі сумніви щодо його читацьких звичок. Проте він став символом для багатьох американців, демонструючи, як можна досягти успіху. Він є втіленням ідей, які розвивалися в літературі про успіх, починаючи з Дейла Карнегі на початку 20 століття: усміхайся, звертайся до людей по імені, торкайся їхнього плеча — і ти досягнеш успіху. Це все, що потрібно, щоб стати успішним. Водночас існує й інший світ, представлений Теодором Драйзером, який показує внутрішні переживання людей, їхні сумніви, пошуки себе та зусилля пробитися далі. Це два протилежні світи в рамках одного американського суспільства. Наприклад, в університетах є студенти, які протистоять Трампу, але водночас існує величезна кількість тих, хто захоплюється ним. Яким чином це суспільство буде розвиватися далі, хто його буде вести і яке місце має читання в еволюції цього суспільства, поки що невідомо. Є такі постаті, як Білл Гейтс і Ілон Маск, які регулярно діляться списками з десяти книг, що вплинули на їхнє життя. Які твори вони радять прочитати? Це, безумовно, формує думки їхніх шанувальників. Проте немає ґрунтовних досліджень у сфері нейромаркетингу, які б аналізували, як література впливає на наш мозок та які наслідки це має у тривалій перспективі. Тому нам залишається лише прийняти, що технології прогресують, світ змінюється, короткі відео стають популярними, і ми повинні навчитися використовувати ці нові інструменти, щоб людство залишалося інтелектуальним і не втрачало накопичені знання. Врешті-решт, Драйзер міг би мати більший вплив, ніж Карнегі.

Довгі відео на YouTube користуються зростаючою популярністю. Вони стають все більш затребуваними серед користувачів. Іноді люди переглядають короткі рілси чи сторіс, що дає їм можливість відпочити і розслабити розум. Проте, коли підлітки прагнуть зосередитися і провести час з користю, вони звертаються до довгих відео. Це дає їм змогу отримувати нові знання та факти, про які вони потім можуть дискутувати, аналогічно тому, як ми відвідуємо кіно, читаємо книги або ходимо в театр.

Чи готові ми вести дискусії про проблеми, не побоюючись, що це може загрожувати демократії чи обмежувати свободу висловлювань?

Обговорення, що триває в Україні стосовно обмеження доступу дітей та молоді до соціальних мереж, є досить поверхневим. Воно зосереджене на простих рішеннях типу "давайте заборонимо" або "давайте обмежимо". Основна мотивація полягає в бажанні наслідувати європейські моделі, щоб задовольнити вимоги ЄС. Проте, ця дискусія не враховує глибші процеси, які відбуваються в Європі, а також те, які обговорення ведуться щодо цієї теми там.

По-перше, варто зазначити, що в українському суспільстві, яке характеризується традиційними та консервативними цінностями, значно легше ввести обмеження. Легше заборонити щось, ніж знайти шляхи для конструктивної співпраці. Я все ж таки сподіваюся, що ця дискусія підніметься на новий рівень розуміння, де ми зможемо працювати з платформами спільно, знаходячи взаємовигідні рішення. Обмеження, безумовно, повинні бути, але важливо, щоб вони були взаємними. Це означає, що ми повинні не лише встановлювати заборони, але й роз’яснювати, як можна ефективно працювати в цих умовах. Вимагати від платформ відповідальності у використанні їхніх механізмів. Лише за таких умов ми зможемо досягти реальних результатів. Адже просто запроваджувати заборони - це одна справа, а от чи призведе це до справжніх змін - питання, на яке варто задуматися.

А який сенс платформам іти назустріч?

Сьогодні особливо актуальною є тема соціальної відповідальності бізнесу. Компанії активно просувають цей аспект, створюючи соціальну рекламу та формуючи відповідну ідеологію, яка часто відображає погляди їхніх керівників. Власники вважають, що мають зробити світ кращим місцем. Водночас платформи стикаються з проблемою дофамінової залежності, яка виникає у користувачів, зокрема у підлітків. З метою змінити цю ситуацію, багато платформ запроваджують різноманітні інструменти та механізми, щоб уникати сприяння цій залежності. Незважаючи на це, багато з цих заходів залишаються непоміченими, оскільки про них не говорять. Платформи відчувають потребу у співпраці з урядами, адже їхній основний інтерес полягає у заробітку на рекламі, що вимагає розширення аудиторії. Тут важливо налагодження діалогу між усіма сторонами.

Наскільки сприйнятливі діти-підлітки до фейків?

Рівно так само, як і дорослі. Але сьогоднішні підлітки саме через те, що вони мають справу з дуже великою кількістю інформації, з дитинства вчаться брати інформацію з різних джерел, більше схильні перевіряти. Вони не обирають товар просто тому, що побачили рекламу. Вони обирають товар, зайдуть, подивляться одного інфлюенсера, який розборку зробить цього товару, відгуки почитають, іншого, ще якусь розборку. Вони значно більше перевіряють, ніж ми звикли. Насправді у них ця верифікація інформації працює. Ця історія є, вона, може, не домінує, але присутня в поведінці молодих людей.

Щодо обмеження, наприклад, Telegram?

Тут важливе політичне лідерство. Telegram заборонити можна, це реалістично. І, мабуть, це варто було б зробити. Але говорити про це, поки немає політичного лідерства, поки держава в особі уряду чи парламенту - парламент ідеально, якщо це зробить - не скаже: "Так, ми це підтримуємо, ми це робимо, це потрібно ось для цього" - немає абсолютно сенсу. В 2015 році було політичне лідерство заборонити "Однокласників", "ВКонтакте". Ухвалили рішення. Кричав багато хто: "Це не спрацює, це погано, це проти демократії". Але це зробили і цього нема. Все. Який сенс обговорювати, чи заборонити Telegram, чи не заборонити, якщо немає цього в порядку денному. І ми його не створимо, тому що має бути очевидна загроза. Її немає сьогодні, тому що Telegram грає і позитивну роль. Наприклад, ми там всі дивимось тривоги, кудись що летить. І це аргумент для противників заборони. І він досить важливий, серйозний. Треба створити альтернативний інструмент, щоб люди себе почували спокійно. Це ж така сама дофамінова історія ці канали з прильотами чи куди що направляється. Це для самозаспокоєння, а не для того, щоб точно володіти інформацією.

Від початку Великої війни та повномасштабного вторгнення відбулися суттєві зміни на глобальному рівні. Зрозуміло, що в умовах, коли національна безпека є пріоритетом, практично всі країни усвідомлюють можливість введення заборон. Ми можемо або витратити багато часу на дослідження і втратити важливий момент, або ж покластися на політичну волю та підтримку суспільства, яке вважає, що заборони необхідні, і діяти відповідно. Це частина політики. У 2015 році ми зіткнулися з потужним опором, відчували сильний тиск з боку міжнародних організацій та їхніх заяв, які виступали проти наших дій. Проте, завдяки політичній волі, ми змогли впровадити зміни, і вже через півтора року ця тема стала малозначущою для багатьох.