Батько завжди говорив, що в нашій родині є чимало видатних особистостей. "Ти повинен стати, сину, тим Гавришкевичем, який черпає натхнення з їхнього досвіду," - додавав він.

У просторі ФілАрт Львівської національної філармонії ім. Мирослава Скорика відкрили виставку народного художника України Ігоря Гавришкевича

Того вечора у філармонії лунала не лише музика. Здавалося, що звуки виходили за межі концертної зали й знаходили відображення на полотнах — у відтінках, формах, напівтонах, в образах гірських силуетів і таємничих фігур. У просторі ФілАрт Львівської національної філармонії відкрилася виставка народного художника України Ігоря Гавришкевича під назвою "Магія часу". Ця подія була приурочена до 32-го фестивалю сучасної музики "Контрасти", темою якого в цьому році стало "ЧасоТворення СпівТворчості".

Ця гармонія живопису та музики виглядає надзвичайно органічною. Для Ігоря Гавришкевича час у творчості не є лише простим виміром. Це – спогади, емоції, мандрівки, зустрічі та краєвиди, до яких ми повертатимемося у своїх думках навіть через роки. Виставка "Магія часу" розкриває, як сприйняття змінюється, коли воно проходить через призму людської пам'яті.

Художник не намагається фотографічно відтворити пейзаж. Його цікавить інше -- що залишається від нього у свідомості людини після сильного враження. Тому реальні краєвиди на полотнах поступово перетворюються на асоціації, символи, емоції.

Серед образів, які знайшли своє відображення у представлених роботах, -- Карпати, скелі, пов'язані з історією опришків та легендарним Олексою Довбушем, Канівські урвища, де свого часу працював Тарас Шевченко, нічне небо, сакральні місця. І це вже не просто географічні точки на карті. У картинах вони стають територією пам'яті.

Особлива історія -- у самій назві виставки. Частина творів, представлених глядачам, була написана багато років тому. Деякі полотна художник довго вважав незавершеними. Повертався до них, щось змінював, доповнював, переосмислював. І лише через роки відчував: тепер робота сказала все, що мала сказати. У цьому, мабуть, і полягає одна з найбільших загадок творчості -- час іноді не забирає, а додає. Він дозволяє художникові по-новому подивитися на власне минуле, побачити в ньому те, чого не помічав раніше, і завершити розмову, яка колись залишилася недомовленою.

Для Ігоря Гавришкевича живопис і музика завжди були близькими. Мабуть, через це і відкрили виставку у просторі ФілАрт Львівської філармонії. Різні періоди його життя мали своє музичне звучання. За словами кураторки виставки Зоріани Мірус, коли пан Ігор займався політичною діяльністю -- слухав рок, а коли працював над пейзажами -- тяжів до класики.

Можливо, саме тому біля його картин хочеться не поспішати. Дивитися довше. Відчути тишу між кольорами. Вловити той настрій, який неможливо пояснити одним словом.

Під час відкриття експозиції обговорювали теми мистецтва, часу, пам'яті та здатності творчості налагоджувати зв'язок через покоління. Кожен відвідувач, здавалося, знаходив у представлених картинах щось, що відгукується саме в ньому. Адже для кожної людини час має свій унікальний відтінок.

Ігор Гавришкевич пропонує не просто подивитися на його картини -- він запрошує пройти крізь них власними спогадами. Побачити знайомий краєвид, почути подумки музику, згадати місце, куди давно не повертався, або людину, яка залишилася у минулому.

— Кожен художник має свої здобутки та виклики, які потрібно подолати, — зазначив Ігор Гавришкевич під час відкриття виставки. — Коли ставиш перед собою певну мету, одразу розумієш, що досягти її буде нелегко, особливо якщо вона має значну цінність. Це стосується багатьох моїх робіт. Багато з них спочатку виглядали зовсім інакше. І справа тут не в якихось моїх капризах, а в тому, що, починаючи творити, я завжди ставив високу планку для виразу своїх почуттів. Якщо я відчував безсилля на початку процесу, то повертався до роботи через пів року або навіть рік. Є роботи, до яких я повертався і через десять років! Що стало визначальним у моїй творчості? Безсумнівно, емоційні переживання. Коли я в Казахстані зайшов у землянку, де побував Шевченко, а потім вийшов під нічне небо, я вирішив: повинен створити щось на цю тему. Так само з ідеєю про Олексу Довбуша. Моя картина з зображенням Карпат також народилася під враженням від тих скель, на які я піднімався, і де мені відкрилася величезна краса. Усі елементи, що зображені на моїх картинах, значною мірою пов'язані з подіями, які досі впливають на мене. Пан Гавришкевич також пригадав, що в місці його народження була велика стара комора, збудована з дуба. Всі гості, які її бачили, дивувалися: хто ж створив таке диво і коли. Батько Ігоря відповідав, що його дідусь також не знав, звідки вона взялася. "Але, — казав мій батько, — не в кожному селі навіть церква з дуба," — відзначив митець. Та комора з дуба зберігала багато секретів, що стосувалися життя всієї родини Гавришкевичів.

-- Можна сказати, що це просто комора, -- сказав Ігор Гавришкевич. -- Насправді, це пам'ять мого роду. Запитав у батька, який у нас рід -- Гавришкевичів. Звідки взявся? Батько розповідав, що у нашому роді багато відомих людей -- священників, архітектор. "І ти маєш, сину, бути тим Гавришкевичем, який бере приклад з них", -- казав тато.

"Магія часу" перегукується з "Контрастами": тут, як і в музиці, зустрічаються минуле й сучасне, тиша і звучання, реальність та уява, побачене і пережите.