Це завжди наслідок масштабної системної праці: Уляна Ройс поділилася, що насправді приховує світ K-pop.

Після візиту до Південної Кореї українська співачка з Маріуполя Уляна Ройс отримала новий погляд на шоу-бізнес і відверто поділилася своїми думками про те, що приховує індустрія K-pop. У бесіді з OBOZ.UA виконавиця розкрила, як функціонує система айдолів, чому за яскравими образами ховаються сувора дисципліна та величезний тиск, а також розповіла про відмінності між корейською та українською моделями шоу-бізнесу, а також про можливості для аналогічного прориву в Україні.

- Як ти взагалі зацікавилась K-pop і корейською культурою? Що стало "точкою входу"?

Коли ти усвідомила, що це не лише звуки, а справжній світ музичної індустрії?

У мене є подруга на ім'я Анастасія Полякова, з якою ми дружимо вже більше семи років. Багато з вас, напевно, зустрічали її на моїх виступах. Вона не лише розробляє більшість моїх танцювальних номерів, але й фактично познайомила мене з корейською культурою та K-pop.

Відтоді ми разом дивилися, слухали, спостерігали за різними гуртами. І в якийсь момент я зрозуміла, що мені цікаво не лише слухати пісні чи дивитися кліпи, а й заглиблюватися далі.

Мене почало цікавити, як усе це працює: які лейбли і як просувають артистів, як формуються гурти, хто такі трейні, чому вони можуть роками готуватися до дебюту, і яку роль у цьому всьому відіграє держава. І от саме в цей момент для мене це перестало бути просто музикою - я побачила, що це ціла індустрія, дуже продумана, структурована і, чесно кажучи, неймовірно захоплива.

- Як виглядає процес створення K-pop артиста зсередини?

Що являє собою система тренінгів і якою є її реальна суворість?

Чому K-pop більше відображає систему, ніж просто талант?

На справді, існує два ключових способи потрапити в K-pop індустрію. Перший полягає в тому, щоб самостійно зв’язатися з компанією, що займається розкриттям і підтримкою талантів, пройти через прослуховування і, якщо пощастить, стати стажером.

Другий варіант - коли менеджери звертають на тебе увагу самостійно. Якщо ти відповідаєш певним критеріям, зокрема "корейським стандартам краси", то можеш отримати запрошення на кастинг без необхідності подавати заявку заздалегідь.

Є кілька напрямів, у яких можна розвиватися як трейні: вокал, танці, акторська майстерність, продакшн, модельний напрям. Залежно від цього ти роками вкладаєш час у розвиток своїх навичок -- займаєшся вокалом, хореографією, працюєш над сценічною подачею. І тільки згодом, якщо компанія вважає, що ти готовий, тобі можуть дати шанс дебютувати - як сольному артисту або у складі гурту.

Що стосується системи трейні, ми можемо оцінювати її лише на основі відкритих джерел. Проте навіть ця інформація свідчить про те, наскільки це складний процес. Робочий день може починатися з 6-8 ранку і тривати до пізньої ночі. Вільного часу практично немає, постійний контроль, високі вимоги до зовнішнього вигляду, дисципліни та витривалості. Тож, на мою думку, це справжнє випробування, яке є складним не лише фізично, але й психічно.

І саме тому K-pop - це більше про систему, ніж просто про талант. Це дуже продумана "машина", де кожен етап вибудуваний: від навчання до образу, від музики до поведінки артиста.

Талант, безперечно, має велике значення. Проте, у цій сфері його наявність не є запорукою успіху. Ключовими факторами тут є дисципліна, витривалість, уміння працювати в колективі та відповідність високим критеріям. Саме тому в K-pop майже ніколи не виникають "випадкові" артисти без підтримки продюсерів – це завжди результат ретельної, систематичної роботи.

Яким чином Корея змогла трансформувати свою місцеву культуру в світовий феномен?

Яке значення в цьому процесі мали соціальні мережі та фанатські спільноти?

- Чому, на твою думку, K-pop так сильно "зайшов" молоді в різних країнах?

- Мені здається, перший великий крок до глобальної сцени стався у 2012 році з виходом пісні PSY - Gangnam Style. Це був справжній феномен, адже пісня про дуже локальне явище - стиль життя району Каннам, який можна порівняти з Беверлі-Гіллз, - раптом стала зрозумілою і близькою людям по всьому світу.

Наступна хвиля, яка серйозно сколихнула індустрію, відбулася приблизно у 2016 році -- зокрема з релізом BANG BANG BANG гурту Big Bang. А далі вже прийшло третє покоління артистів - Blackpink і BTS, які не просто закріпили цей успіх, а зробили K-pop глобальним явищем.

Соціальні мережі та фан-спільноти відіграють надзвичайно важливу роль у світі K-pop. Фан-база фактично є основою цього жанру. Музичні лейбли інвестують значні ресурси в підтримку цікавості слухачів до своїх артистів: камбеки, нові релізи, EP-альбоми, мерч, фотокниги, колекційні картки та світлодіодні палички стали невід’ємною частиною культури K-pop.

Наприклад, на концертах BTS фанати можуть під'єднувати свої lightstick через QR-код до єдиної системи, і тоді весь зал буквально "живе" світлом під кожну пісню. Це створює дуже сильне відчуття спільності й причетності й підносить фан рух буквально на новий рівень.

Що стосується популярності K-pop серед молоді в різних країнах, я вважаю, що це пов'язано з кількома аспектами. По-перше, ця музика відзначається великою енергією і поєднує різноманітні жанри — від попу до хіп-хопу і електронної музики. Вона має сучасне звучання, яке легко сприймається представниками різних культур.

По-друге, це сенси. Попри яскраву форму, багато пісень говорять про дуже близькі речі: самопошук, внутрішню боротьбу, тиск суспільства, мрії.

Звичайно, візуальна складова має величезне значення. Кліпи в K-pop – це справжній витвір мистецтва. Вони ретельно розроблені, сповнені деталей та енергії. Іноді це нагадує ідеально змонтований, естетично привабливий TikTok, але тривалістю у три хвилини – ти не можеш відвернутися, адже боїшся пропустити щось важливе.

Які враження справили на тебе найсильніше під час подорожі до Південної Кореї?

- Чи відчувається там культ айдолів у повсякденному житті?

Найбільше мене вразила... нестача сміттєвих контейнерів. Це може звучати дивно, але це дійсність. Вони присутні, але в меншій кількості, ніж ми зазвичай звикли бачити. Водночас, правильне сортування відходів вкрай важливе — потрібно знати, куди і що викидати. Найцікавіше, що, незважаючи на це, вулиці залишаються дуже чистими. Це свідчить про те, що питання не лише в кількості смітників, а в культурі населення та відповідальності кожного з нас.

Також не менше здивування викликало те, що національні пам'ятки можна відвідувати безкоштовно навіть туристам -- за умови, що ви вдягнете національний одяг. Його, до речі, можна орендувати неподалік приблизно за 20 $, а далі -- гуляти серед старовинних будівель, відчуваючи автентичну атмосферу.

Щодо культу айдолів у повсякденному житті, я переконана, що він дійсно має місце. Я сама це відчула на власному досвіді. Прогулюючись містом, ти постійно натрапляєш на обличчя інфлюєнсерів та знаменитостей на білбордах, у рекламі, в магазинах і навіть у дрібних деталях повсякденності. Особливо вражає те, що це, переважно, корейські артисти. Відчувається, як держава активно підтримує і просуває своїх. Іноземні інфлюєнсери в міському просторі зустрічаються рідко, і, чесно кажучи, це дійсно надихає. Це свідчить про повагу до власної культури та прагнення розвивати національну індустрію.

Саме з цієї причини цей "культ" не сприймається як нав'язаний — він органічно інтегрований у наше повсякдення, де митці займають важливе місце.

- Яку "темну сторону" K-pop ти побачила або дослідила?

Не можу стверджувати, що маю практичний досвід у цій галузі, адже все, що я знаю, в основному ґрунтується на публічно доступній інформації та власних спостереженнях. Проте навіть цього досить, аби усвідомити, що в цій системі існують складні аспекти.

Однією з характерних рис є надзвичайно виражена увага до зовнішнього вигляду. У Південній Кореї існують специфічні еталони краси, які визначаються як культурними нормами, так і індустрією. Цей акцент помітний не тільки в медіа, а й у повсякденному житті — в навчальних закладах, серед друзів та у соціальних колах.

З доступних джерел стало відомо, що подібний тиск може мати серйозні наслідки, включаючи булінг серед молоді, а в деяких випадках й трагічні події. Досить поширеним є також уявлення, що пластична хірургія є звичайною практикою, і часом навіть розглядається як подарунок на день народження, що знаменує досягнення повноліття.

Якщо говорити про айдолів, то там цей тиск ще сильніший. Постійна увага, оцінка зовнішності, коментарі в соцмережах і очікування від лейблів створюють дуже високий рівень навантаження. Є багато історій про жорсткі дієти, контроль ваги і виснажливий графік. Мені здається, важливо розуміти, що за яскравою картинкою стоїть велика ціна. І саме тому, коли ми захоплюємося цією індустрією, варто бачити її цілісно - і з її красою, і з її складністю.

Культура поклонников

Чому шанувальники K-pop виявляють таку високу відданість і організованість?

- Як саме фан-бази впливають на успіх артистів?

Які особливості цієї культури відрізняють її від української?

На мою думку, секрет полягає в залученості. У K-pop індустрії все організовано так, що ти прагнеш стати частиною цього всесвіту — не лише слухачем, а й активним учасником.

Просування забезпечує тобі постійний контакт з артистом: це прямі трансляції на спеціалізованих платформах, чати, де ти, підписавшись, отримуєш можливість спілкуватися з улюбленим кумиром. Це різноманітні заходи, конкурси та нагороди за прослуховування альбомів. Ти завжди відчуваєш близькість та зв'язок.

Слід зазначити, що фан-бази мають свою унікальну ідентичність: вони створюють назви, розповідають історії та пояснюють свої традиції. Наприклад, у BTS, Blackpink та багатьох інших артистів існують офіційні членства, які фактично є частиною фан-клубу і надають додаткові можливості та переваги. Це ще більше посилює відчуття єдності та приналежності серед фанатів.

Саме тому фан-бази мають величезний вплив на успіх артиста. Насправді все дуже просто: жодного артиста не існує без слухачів. Якщо немає людей, які тебе слухають, підтримують, поширюють твою музику - тебе просто не почують.

Що стосується відмінностей між Україною та іншими країнами, я вважаю, що тут багато залежить від менталітету. Проте, я помічаю, що ми вже активно рухаємося в цьому напрямку. В Україні існують потужні фан-спільноти, наприклад, навколо MELOVIN, Тіни Кароль, Наді Дорофєєвої та Артема Пивоварова. Серед нових ініціатив варто відзначити створення офіційних фан-клубів і системи членства. Наприклад, я часто бачу шанувальників Наді Дорофєєвої з бейджами їхнього офіційного фан-клубу на різних заходах — це дійсно вражає. Також важливим є те, що в Україні вже існують нагороди для фан-клубів, що є чудовим кроком для розвитку цієї культури.

Єдине, що я прагну - щоб це розвивалося ще активніше. Іноді складається враження, що бути фанатом - це якось незручно: стояти під сценою з плакатом або відкрито підтримувати свого улюбленця. Але насправді це абсолютно не так.

Як виконавець, можу з упевненістю стверджувати: наша любов до фанів безмежна, і ми дуже цінуємо їхню підтримку. Вважаю, що про це слід говорити частіше, аби підняти цю культуру в Україні на нову висоту.

Яка ключова відмінність між корейською та українською індустрією розваг?

Що саме є найбільшим дефіцитом для нас: ресурси, організаційна структура чи спосіб мислення?

- Які елементи корейської моделі реально можна адаптувати в Україні?

- Мені здається, головна різниця між корейським і українським шоу-бізнесом -- у наявності системи.

В Україні є можливість для самостійного початку та розвитку, що, безумовно, надає певну свободу. Проте, з іншого боку, у нас практично відсутні лейбли, які б займалися створенням артистів — навчанням, формуванням та інвестуванням у них на ранніх етапах кар'єри.

Однак з початком широкомасштабної агресії Україна стала більш видимою та конкурентоспроможною на світовій арені. І, зізнатися, це здається певним парадоксом - адже в умовах війни наша культура та музика не лише не зупинилися, а, навпаки, почали розвиватися ще інтенсивніше.

Попри складні обставини, з'явилося чимало артистів, які виходять на міжнародну арену і просувають українську музику, мову і сенси далеко за межами країни. Світ почав більше слухати, цікавитися і відкривати для себе Україну саме через творчість. Щотижня виходить велика кількість релізів, і це лише підтверджує, наскільки жива й динамічна сьогодні українська сцена.

У Кореї ж лейбл - це ключовий елемент старту кар'єри. Там існує чітка система підготовки: від навчання до повноцінного дебюту. І ця структура дуже відчувається.

Коли мова йде про те, чого нам бракує — чи то ресурсів, систем, чи способу мислення — я не впевнена, що є сенс робити прямі порівняння. Наша культура і контекст суттєво відрізняються. Але ми можемо вчитися на чужому досвіді, вивчати приклади та адаптувати успішні рішення до нашої реальності.

Мене справді вражає їхня програма музичних заходів під час виходу нових треків. Коли артист презентує свою пісню, йому надається можливість з’явитися на різноманітних шоу, і це не завжди пов'язано з його популярністю. Кожен має шанс заявити про себе, продемонструвати свій талант і поборотися за звання найкращого релізу у визначений час.

Це не лише про конкуренцію, а й про розвиток індустрії загалом - бо з'являється більше можливостей для артистів і більше контенту для слухачів.

Як співачка та представниця молодої генерації української музики, я щиро прагну, щоб у нас з'являлися подібні програми.

Чи може з'явитися "український K-pop" або подібний культурний прорив?

Які переваги вже має українська сцена?

- Що має змінитися, щоб українські артисти стали глобальними?

Я вважаю, що такий самий прорив, як у K-pop, цілком реальний. Чому б й ні? У нас є чудова музика, безліч талановитих виконавців, які вигадують щось оригінальне й захоплююче.

На мою думку, нашою основною перевагою є щирість та глибокі сенси. Сьогодні українська музика наповнена життям та емоціями. Вона відображає правду, накопичений досвід і має значну глибину – це відчувається на кожному кроці. Важливо також, що ми поступово формуємо власну ідентичність. Ми не прагнемо наслідувати інших, а шукаємо свій унікальний голос через мову, культуру та досвід. Саме це робить українську музичну сцену обнадійливою.

На мою думку, найвища якість музики полягає в тому, що вона створена з душею та приносить задоволення самому виконавцеві. Наступним важливим етапом є пошук свого слухача. Адже не існує універсальної музики для всіх, є лише та, яка знаходить свій відгук у серцях певних людей.

Якщо говорити про глобальність, то, можливо, K-pop частково вийшов у світові чарти завдяки використанню англійської мови. Але я не впевнена, що це потрібно нам сьогодні. Мені здається, важливіше зберігати свою ідентичність, свій звук, свою мову.Бо саме це робить тебе унікальним. І саме так, на мою думку, українські артисти можуть стати глобальними - не копіюючи когось, а залишаючись собою і говорячи про важливе.

- Чи змінило твоє ставлення до K-pop після глибшого занурення?

Чи вважаєш ти цю індустрію більш цікавою, чи, навпаки, оцінюєш її з критичної точки зору?

Не можу стверджувати, що все кардинально змінилося, але безумовно стало більш глибоким. Я почав виявляти ще більшу повагу до тих, хто стає айдолами. Коли усвідомлюєш, скільки роботи за цим стоїть – роки підготовки, дисципліни та постійного стресу – ти починаєш сприймати це зовсім по-іншому. Мабуть, навіть з більшою захопленістю. Цікавість уже не лише до зовнішнього вигляду, а до самого процесу та шляху, який вони проходять.

У мене склалося враження, що я вже зазнала певної професійної деформації. Тепер мені важко просто спостерігати і насолоджуватися без аналізу. Нещодавно я відвідала концерт Blackpink, і замість того, щоб просто отримувати задоволення від виступу, я постійно думала: "Як би я це реалізувала?", "Чому використано саме цей екран?", "А тут можна було б зробити інакше".