Чому культурні аспекти повинні бути невід'ємною частиною національної безпеки України?

2025 рік стане періодом, присвяченим охороні та стійкості. Має бути забезпечено, щоб жодна атака на культурну спадщину не залишалася без відповідальності.

Російська імперія завжди привласнювала нашу історію та прагнула знищити нашу культуру, відтак й ідентичність. На третій рік повномасштабного вторгнення Росії в Україні чітко викристалізувалося розуміння того, що культура є ключовим елементом нашої національної безпеки.

Культурний аспект виявився настільки ж важливим, як і військовий чи економічний, адже саме культура є основою національної ідентичності, самосвідомості та стійкості нації. Ставало очевидним, що агресія з боку Росії націлена не лише на захоплення територій, але й на знищення української культурної спадщини, мови та ідентичності. Це підкреслює важливість культурного виміру в контексті цієї війни.

Війна поставила перед Україною непрості випробування, водночас відкриваючи можливості для нової самоідентифікації. Наші художники активно працюють над фіксацією військових злочинів, відображаючи біль та надії нації, надихаючи та єднуючи нас. Їхні твори вже стали невід’ємною частиною нашої спільної пам’яті та міжнародних дискусій. Вони передають світу нашу історію, боротьбу за свободу та непохитну віру у перемогу.

Культура є значно більше, ніж просто мистецьке вираження. Це комунікаційна система, через яку ми ділимося нашими наративами. Вона визначає, як ми сприймаємо себе та нашу взаємодію зі світом навколо. Як вказував американський дослідник Кліффорд Геєрц, культура - це "мережа значень", яку ми створюємо спільно. Ця мережа сьогодні слугує нам основою для єдності та здатності протистояти викликам. Вона є тим зв'язком, який об'єднує наше минуле, сьогодення та майбутнє.

Росія прагне знищити нашу ідентичність, але кожна мелодія, кожен витвір мистецтва, кожна книга свідчать про те, що ми існуємо. Музеї, театри та культурні фестивалі – це не просто відлуння минулого. Вони формують наше майбутнє. Культура є тим, що підтримує нас, надихає і об'єднує. Вона слугує джерелом, з якого ми черпаємо сили для боротьби та надію на краще завтра.

Конфлікт завдав серйозної шкоди численним пам'яткам, проте ми зобов'язані докласти всіх зусиль для їх відновлення та збереження. Цифрове відображення культурної спадщини та забезпечення належних умов для охорони історичних об'єктів – це не лише актуальне завдання. Це наш внесок у краще майбутнє.

Наші митці вже давно говорять від нас на міжнародних майданчиках. І ця культурна дипломатія набирає обертів. У часи, коли слова можуть не переконати, мистецтво здатне достукатися до серця кожної людини. Через музику, кіно чи візуальне мистецтво ми можемо донести до світу те, що важко висловити вербально.

Культура існує в кожному з нас. Вона відображається в нашій мові, в наших звичаях та в способах підтримки один одного. Читаючи українські книжки, слухаючи музику або відвідуючи виставки, ми стаємо активними учасниками цієї боротьби. Ми охороняємо те, що намагаються знищити.

Кожен із нас є хранителем культури, і наша спільна відповідальність - зробити її ще сильнішою.

Рік 2025 буде присвячено збереженню та стійкості.

Наша мета полягає не лише в захисті наявних надбань, але й у створенні нових можливостей. Ми прагнемо забезпечити доступність культури для всіх українців, незалежно від їхнього місця проживання. Бажаємо, щоб українська музика лунала в кожному домі, кожна дитина знала про наше минуле, а наша унікальність обговорювалася в усіх куточках світу.

Усі ці фактори стимулюють до того, щоб у 2025 році на законодавчому рівні закріпити норму, - "Культура - невід'ємна частина нашої національної безпеки".

Російська Федерація проводить політику безповоротної "інтеграції нових територій" до свого складу, що супроводжується частковим знищенням українців як нації та їхньою асиміляцією. Країна-агресор активно знищує та розграбовує культурну спадщину України, переслідуючи свої геополітичні цілі.

В межах цієї політики Російська Федерація організовує та проводить несанкціоновані археологічні дослідження, що призводять до руйнування культурних шарів, а також вилучає культурні цінності та переміщує їх за межі тимчасово окупованих територій України.

Подумаймо на мить: справа йде не про тисячі або навіть десятки тисяч, а про приблизно два мільйони музейних артефактів, що залишилися на територіях, які тимчасово знаходяться під окупацією.

Ці заходи спрямовані на захоплення українських культурних надбань та створення специфічного соціокультурного середовища, яке ігнорує українську історичну присутність у тимчасово окупованих регіонах. Вони акцентують увагу на "винятковій російськості" цих територій, що підсилює прагнення РФ насильно асимілювати місцевих жителів.

Така політика матиме наслідком ускладнення майбутнього процесу реінтеграції та відновлення єдності країни.

У таких обставинах документування та проведення кримінальних розслідувань злочинів в Україні нині набуває великого значення для ефективного збереження культурної спадщини, а також для забезпечення відповідальності, відшкодування збитків і підтримки стабільності в суспільстві.

Крім того, ці процеси вимагають залученості великої кількості áкторів - правоохоронних органів, силових структур, експертів, представників академічної спільноти, правозахисників тощо - ресурсів та часу, що в умовах збройного конфлікту не є повноцінно можливим на сьогодні для України. Відповідно, особливої актуальності набуває питання застосування санкційного інструменту.

Введення санкцій є активізацією превентивного механізму, спрямованого на уникнення можливих порушень у майбутньому.

Введення санкцій проти осіб, що представляють культурний сектор держави-агресора, може стати важливим міжнародним прецедентом у справі захисту культурної спадщини. Це також допоможе посилити ефективність глобального контролю за переміщенням культурних цінностей.

Для російських науковців, дослідників та археологів індивідуальні санкції призведуть до суттєвих професійних наслідків. Це означатиме заборону на участь у міжнародних наукових форумах та симпозіумах, зупинку наукової співпраці з глобальними установами, а також ускладнення публікації їхніх досліджень у міжнародних наукових журналах.

Окрім цього, особи, які порушують правила, можуть зіткнутися з обмеженнями на отримання міжнародних грантів та фінансування, а також з забороною на в'їзд до держав, які підтримують санкції проти України.

Отже, науковці та дослідники з Росії не зможуть виступити в ролі дієвого інструмента м'якої сили, яку активно реалізує РФ як в Україні, так і в інших країнах, намагаючись переконати у доцільності територіальних поступок через обґрунтування зв'язків окупованих регіонів з Росією.

Санкційна політика стане не лише інструментом покарання, а й механізмом формування нової міжнародної практики захисту культурних цінностей. Вона створить реальні важелі впливу на порушників та упередить подальше розкрадання культурної спадщини України, встановлюючи чіткі межі відповідальності та наслідки за їх порушення.

Критично важливо забезпечити, щоб жоден злочин, спрямований проти культурної спадщини, не залишався без покарання. Це передбачає ретельну документацію правопорушень, введення санкцій щодо винних, а також систематичне відстеження викрадених артефактів на міжнародному рівні і проведення кримінальних розслідувань у різних юрисдикціях.