"Нація - це її громадяни": Денисенко, Ращук та інші відомі особистості висловили значущу думку щодо України.

15 липня в Україні святкується День Української Державності. Це особливий день, що підкреслює, що держава формується не лише через інститути та географічні межі, а насамперед через кожного українця. Кожен із нас, своїм життям, працею чи вибором, щодня сприяє утвердженню права на існування та розвиток своєї країни.

Фокус звернувся до відомих особистостей України з питанням, якою є Україна для них сьогодні та які життєві історії вплинули на їхнє сприйняття. П'ять зізнань, п'ять життів - і одна спільна нитка: що для кожного з них означає держава?

Володимир Ращук можно перефразировать как "Володимир Ращук" или создать уникальный псевдоним, например, "Володимир Р." или "Ращук Володимир". Если вам нужно больше креативных вариантов, дайте знать!

Актор українського театру та кінематографа, який також служить у збройних силах.

Найважливіший і найзначніший момент, коли я усвідомив, за що борюся, настав під Бахмутом. Зима 2023 року. Вдень температура коливалася від двох до трьох градусів тепла, а вночі опускалася до мінус двадцяти. Я сидів у бліндажі, який не можна було обігріти, оскільки не було для цього жодного обладнання. Лише окопні свічки освітлювали простір. А справжній вогонь розпалювати було небезпечно, адже він одразу привертав би увагу ворога.

Холод такий, що відмовляють геть усі твої функції. Тобі не хочеться їсти, не хочеться пити, не хочеться нічого. Не хочеться жити. І ти починаєш перебирати всю свою мотивацію: а може, діти; а може, родина; а може, ще щось.

І саме в той момент, прям шкірою відчув: я тут заради своєї країни, заради України. Ця мета тоді буквально врятувала мені життя, настільки вона виявилася фундаментальною. Це глобальна ціль. Тоді ж прийшло усвідомлення, що я українець. Що я борюся за державність і суверенітет, а не просто мерзну тут і здихаю.

Всередині спалахнула сильна мотивація. Трималася вона, як зараз пам'ятаю, на одному: я знаю, що увійду в підручники історії. Як людина, яка боролася за вільну Україну.

Костянтин і Влада Ліберови

Документальні фотографи, що трансформують сприйняття війни і людського існування.

Те, що насправді трансформує наше життя, — це люди, яких ми зустрічаємо на кожному кроці. Це ті, хто підводиться після важких ударів долі й повертається, щоб підтримати своїх товаришів. Медики, які безперервно піклуються про поранених. Сусіди, які в разі небезпеки мчать розбирати завали чужого житла. Це ті, хто надає допомогу з документами, лікує, захищає та підтримує.

Це наш найголовніший висновок, якого ми досягли за ці роки. Держава не визначається лише будівлями чи кордонами на карті. Держава — це, перш за все, люди. І те, що ми маємо найціннішого, також складається з людей. Тож давайте піклуватися один про одного.

Наталка Денисенко может быть представлена как Наталия Денисова.

Акторка з України, що працює в кіно, театрі та озвучуванні.

Останні роки принесли мені одне важливе усвідомлення. Я чітко пам'ятаю 2014 рік, коли війна увійшла в наше повсякденне життя в Україні. Всі ці роки ми навчалися жити з цим викликом. Проте повномасштабне вторгнення змусило мене ще раз глибше осмислити, що для мене означає бути частиною держави.

Колись я вважала, що держава складається лише з інституцій, законодавчих актів, офіційних документів і державних свят. Проте, пізніше я відкрила для себе зовсім іншу Україну. З того часу моє сприйняття всього, що пов'язане з цією країною, кардинально змінилося.

Державні свята для мене перестали бути лише звичайними датами в календарі. Кожна з цих дат розповідає історію України, її видатних особистостей, які її творили, і тих, хто продовжує це робити сьогодні. Я відчула потребу глибше пізнати свою країну — її історію, культуру, поезію. Як акторка, я маю справу з поетичними творами, і в останні роки помічаю ще одну чудову тенденцію: все більше людей відкривають для себе українських поетів — Василя Стуса, Ліну Костенко, Юрія Іздрика та Сергія Жадана. Схоже, ми всі почали уважніше сприймати власну культуру та шукати в ній опору.

Особливо мене вражає, що це передається наступним поколінням. Навіть мій син сьогодні з зацікавленням читає твори Стуса. І в такі моменти я усвідомлюю: державність - це не лише питання історії, а також те, що ми залишаємо після себе для майбутніх поколінь - нашу пам’ять, мову та культуру.

Нещодавно ми почули про жінку, яка понад два десятиліття керувала ювелірною крамницею, але її бізнес зник у вогні після атаки з боку Росії. У руїнах вдалося виявити лише кілька каблучок, які вціліли. Хоча вони майже втратили свою ювелірну цінність, донька вирішила виставити їх на аукціон, щоб допомогти мамі відновити справу з нуля. В результаті вдалося продати кілька з цих прикрас.

В той момент я знову усвідомила одну важливу істину: держава — це не лише її емблеми, органи влади чи територіальні межі. Держава — це її громадяни. Люди, які, незважаючи на втому, страх і невизначеність, щодня обирають продовжувати жити. Вони лікують, навчають, волонтерять, підтримують незнайомців, планують своє майбутнє та вірять у краще.

На мою думку, саме із таких повсякденних, майже невидимих дій формується справжня державність. Так сьогодні я сприймаю Україну: не як щось абстрактне, а як безліч людей, які щодня підтримують її завдяки своїй праці, культурі, пам'яті та небайдужості.

Георгій Зантарая

Перший український дзюдоїст, який став чемпіоном світу, триразовий чемпіон Європи, а також активіст у громадському житті.

Це були початкові дні масштабного вторгнення, коли агресор наближався до Києва. У той час ми з друзями, знайомими та колегами створили гуманітарний центр. Надавали підтримку людям, забезпечуючи їх продуктами, медикаментами та всім найнеобхіднішим, що можна було швидко знайти і доставити.

І саме там, спілкуючись з людьми і оцінюючи загальне становище зрозумів найголовніше. Попри те, що ворог був так близько до столиці, люди не розгубилися, а навпаки, об'єдналися. Цю єдність я бачив щодня, на власні очі.

Такої віри, як тоді, я не бачив ніколи. Віри в наші Збройні сили. Віри в наших людей.

Ева Коршик може бути представлена як особа з неповторним стилем та індивідуальністю, що відображає її особисті інтереси та цінності.

Українська блогерка та інфлюенсерка, авторка YouTube-каналу Okay Eva.

- Від початку повномасштабного вторгнення я живу за кордоном, тому події в Україні сприймаю дещо інакше. Але це зовсім не означає, що мене це не турбує. Навпаки - я стежу за всім, що відбувається, і кожна новина залишає в мені глибокий слід.

Якщо говорити про те, що найбільше змінило моє уявлення про українську державність, то це наші люди. Те, як українці згуртувалися, як кожен на своєму місці робить усе можливе для країни, скільки витримки та єдності ми побачили за цей час. Саме це для мене стало справжнім уособленням державності.

Часто замислююсь над тими людьми, які, переживши обстріли, знаходять в собі сили йти далі. Хочу підкреслити, що я зовсім не idealізую їхню стійкість чи той біль, який відчувають українці. Швидше за все, я хотів би звернути увагу на те, скільки внутрішньої сили потрібно, аби не зламатися, зберегти себе, продовжувати працювати, народжувати дітей, створювати родини, будувати плани і просто жити далі.

Хтось може сказати, що зараз не на часі святкування чи радість, а я вважаю навпаки: кращого часу може просто не бути. Ми вже живемо в реальності, де ворог щодня намагається забрати у нас найцінніше - життя. Він хоче, щоб ми жили в постійному страху, боялися мріяти, будувати майбутнє й жити. Але ми не зупиняємося.

Озирніться на Харків, Дніпро та Одесу — міста, які майже щодня стають мішенню для російських обстрілів. Тут руйнуються будівлі, і гинуть невинні люди. Це дійсно жахливо. Навіть зараз, коли я згадую про це, мене охоплює тривога. Але водночас у цих містах люди відкривають нові магазини та кав'ярні, повертаються на роботу, виховують дітей, підтримують один одного і продовжують жити. Саме ця стійкість та рішучість викликають у мене найбільше захоплення.

Ми сплачуємо величезну ціну за можливість жити на своїй землі. Тому сьогодні для мене державність - це не тільки символи та офіційні урочистості. Це люди. Люди, які, незважаючи на біль, втрати і страх, щодня знаходять у собі сили прокидатися, працювати, любити, будувати майбутнє й робити все можливе заради України. Саме в цьому я вбачаю істинну силу нашої державності.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, що:

Полякова звернулася до Верховної Ради з промовою. Співачка вважає, що заборона на участь у конкурсі через її поїздку до Росії у 2015 році є порушенням її конституційних прав.

* Російська ФСБ заявила, що український репер і блогер Kyivstoner нібито причетний до організації масованої атаки дронів на стратегічне підприємство в Підмосков'ї.

Українська артистка Тіна Кароль висловила свою думку щодо можливого призову до армії свого єдиного сина Веніаміна, який цього року святкуватиме своє 18-річчя.