Дитячі роки в родині

Кожній дитині необхідна родина – це не просто фраза, а життєво важлива умова для щасливого розвитку малюка або підлітка, для відчуття безпеки та навчання любові. Жоден притулок не зможе замінити дитині батьків. Тому все більше українців сьогодні відкривають свої серця та домівки, обираючи сімейні форми виховання. Право на виховання в родині є основоположним для кожної дитини.

Які форми сімейного виховання існують в Україні, чим вони відрізняються та з чого почати, якщо ви задумуєтеся про те, щоб прийняти дитину у свою сім'ю - розповідаємо на прикладах родин, які вже пройшли цей шлях.

Станьте батьками для чотирьох усиновлених дітей.

Однією із сімейних форм виховання є прийомна сім'я. Подружжя Вікторії та Ігоря Дрималовських ухвалило рішення стати прийомними батьками у 2014 році, хоча вперше задумалося про це значно раніше. На той момент вони вже виховували біологічного сина, однак відчували, що готові прийняти у свою родину ще одну дитину.

"Ми проходили цей шлях досить тривалий час. Перші задуми виникли ще у 2004 році. А вже у 2014 році ми прийняли остаточне рішення, і приблизно через дев'ять місяців до нашої родини приєдналася перша прийомна дитина," - згадує Вікторія Дрималовська.

Першою, хто приєднався до родини, стала майже семирічна Марія, яка мала досвід життя в дитячому будинку. Через рік, у 2015-му, сім'я вирішила взяти під опіку ще одну дівчинку - Настю, якій на той момент виповнилося сім з половиною років. А у вересні 2025 року до них долучилися двоє братів - Ілля та Костя, які на той час мали дев'ять і дванадцять років відповідно.

Наразі Марія завершила своє навчання у школі та готується до вступу до університету. Настя, яка минулого року стала студенткою, навчається у Львові і мешкає в гуртожитку. Хлопці залишилися вдома і продовжують відвідувати школу.

Дрималовські свідомо вирішили створити прийомну сім'ю (фото: БФ "Рідні")

Коли Дрималовські планували прийняти першу дитину, вони свідомо обрали саме прийомну сім'ю.

"Ми усвідомлювали, що маємо сили та бажання виховати ще одну дитину. Однак нас турбувала можливість, чи вистачить наших фінансових ресурсів для двох дітей у разі якихось змін у житті. У такій формі сімейного виховання дитина зберігає свій статус і відповідні державні гарантії. Після закінчення навчання або виходу з сім'ї вона може отримати різноманітні пільги, а також має право на житло від держави. Це було важливим аспектом для нас", - підкреслює прийомна мама.

Вікторія Дрималовська не шкодує про свій вибір.

"Якщо б ми тоді взяли на виховання лише одну дитину, можливо, на цьому б і завершили. Проте, ставши прийомною родиною, вже невдовзі нам запропонували прийняти ще одну дитину, а згодом — і двох хлопчиків", - ділиться своїм досвідом прийомна мама.

Що таке прийомна сім'я

Створення прийомної сім'ї можливе як для подружжя, так і для осіб, які не мають офіційного шлюбного статусу. Така форма передбачає обслуговування та спільне проживання до чотирьох дітей-сиріт або дітей, які не мають батьківського піклування. У прийомних сім'ях також можуть знаходити прихисток діти, яких законодавство не дозволяє усиновити.

"Наприклад, Марія має статус дитини, що позбавлена батьківської опіки. Однак її мати втратила батьківські права через хворобу, а не з причин свідомого ухилення від обов'язків. У цій ситуації дитина не може бути усиновлена, але має можливість виховуватися у родинних умовах - в прийомній сім'ї або в дитячому будинку сімейного типу," - розповідає прийомна мама.

Після формування прийомної сім'ї держава щомісяця надає фінансову підтримку для утримання кожної дитини, а батьки-вихователі отримують винагороду. Ключовими вимогами є забезпечення комфортних умов проживання та наявність всього необхідного для виховання і розвитку дітей. Примітно, що мати власне житло не є обов'язковою умовою — підходить також договір оренди.

"Діти залишаються в сім'ї до досягнення 18-річного віку або до завершення свого навчання. Однак на практиці видно, що вони часто продовжують бути нашими дітьми, навіть коли юридичні зв'язки більше не існують," - зазначає Вікторія Дрималовська.

Для дітей з інвалідністю цей термін може тривати до 23 років, навіть якщо вони не навчаються. Головна відмінність прийомної сім'ї від усиновлення полягає у юридичному статусі дитини.

"У процесі усиновлення дитина отримує юридичний статус рідної. Протягом шести місяців можливі зміни її імені, прізвища та навіть дати народження. Натомість, дитина, яка потрапляє до прийомної сім'ї, зберігає свої ім'я, прізвище, дату народження та статус," - зазначає Вікторія Дрималовська.

Яким чином домашнє оточення впливає на розвиток дітей?

Найбільші зміни Дрималовські помітили у старших дівчатах, які прожили в сім'ї багато років. Марія до потрапляння в родину майже все життя провела в дитячому будинку й не мала досвіду виховання у сімейному середовищі.

"Діти, які тривалий час живуть у закладі, не усвідомлюють, що потрібно працювати і заробляти кошти. Вони не знають, звідки беруться продукти, як приготувати їжу чи як користуватися громадським транспортом. Багато з них жодного разу не відвідували театр, кіно або цирк," - підкреслює жінка.

Настя, що приєдналася до прийомної сім'ї з біологічної родини, адаптувалася набагато швидше. Хлопці перебувають у цій родині приблизно десять місяців, тому говорити про суттєві зміни ще зарано. Проте деякі з них вже можна помітити.

"Наразі вони, можна сказати, адаптувалися до нових умов. Вони здобули чимало навичок. Їм подобається займатися різними видами творчості — створювати, ліпити, різати, свердлити та збирати. Чоловік показав їм, як правильно користуватися інструментами, пояснив, що можна використовувати, а що краще залишити, а також як діяти з різними матеріалами," - ділиться Вікторія Дрималовська.

Дрималовські прагнуть продемонструвати дітям значення сім'ї (фото БФ "Рідні")

З роками змінилося і ставлення самої прийомної мами до своєї ролі.

"У той час, коли ми вперше приймали дітей, в мене виникло бажання виправити всі ті помилки, які держава допустила щодо них. Я впевнена, що інституційні заклади, де діти проживають у великих групах, завдають їм серйозної психологічної травми", - ділиться Вікторія Дрималовська.

Проте тепер вона визначила для себе нову ціль.

"Зараз вважаю, що найважливіше - показати їм, що таке сім'я. Навчити будувати сімейні стосунки, жити серед людей і бути активними членами суспільства", - наголошує прийомна мама.

Сімейний тип дитячого будинку: рішення, до якого родина прагнула протягом багатьох років.

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це нова форма сімейного виховання, що надає дітям можливість жити в атмосфері родинного тепла. По суті, це велика прийомна родина. У рамках ДБСТ може виховуватися від п'яти до десяти дітей.

Іван і Яна Король урочисто заснували дитячий будинок сімейного типу 17 грудня 2021 року. Водночас їхнє бажання прийняти дітей у свою родину формувалося протягом тривалого часу.

Іван та Яна Король офіційно створили дитячий будинок сімейного типу 17 грудня 2021 року (фото БФ "Рідні")

"Від того часу, як ми прийняли рішення, до створення дитячого будинку сімейного типу минуло близько 17 років. Перед цим ми протягом трьох з половиною років були патронатною родиною. Ми прагнули зрозуміти, чи готові приймати дітей на тривалий термін, адже патронат передбачає лише тимчасовий догляд за дітьми, яким потрібна допомога від батьків, тоді як ДБСТ є постійною формою виховання", - ділиться Яна Король.

Подружжя має трьох біологічних дітей. Старшим донькам Марії та Дарії -- 28 і 26 років, вони живуть за кордоном. Молодший син Марк навчається на третьому курсі університету в Івано-Франківську, йому 20 років. Також він працює з дітьми із синдромом Дауна.

Першими дітьми, які стали частиною родини, були Яромир і Настя. Як зазначила Яна Король, ця зустріч кардинально змінила її уявлення про виховання дітей з інвалідністю.

"Я вагалась, чи вистачить у нас ресурсу і знань піклуватись про дитину з порушеннями. Проте коли нам запропонували першою прийняти саме дитину з інвалідністю, ми вирішили поїхати познайомитися. Коли ми побачили цих дітей, то зрозуміли, що це наші діти. Навіть зовні вони були схожі на нас. Тож інвалідність для мене тоді вже відійшла на другий план", - пригадує мама-вихователька.

Протягом майже п'яти років ця велика прийомна сім'я стала домом для 19 дітей, а наразі в ній живе десять. Наймолодший з них, Рафаель, лише два роки. Далі йдуть брати Матвій і Ярослав, яким три і чотири роки відповідно. У сім'ї також виховуються двоє хлопців по сім років на ім'я Маркіян, десятирічна Калерія, 15-річний Яромир, 16-річна Настя, 17-річний Роман і 20-річний Леонард.

Найменші діти наразі тимчасово проживають у сім'ї і ще не отримали необхідного статусу. Сім'я докладає зусиль, щоб забезпечити їм можливість усиновлення.

Які основні відмінності між великою прийомною родиною та прийомною сім'єю?

Дитячим будинкам сімейного типу надається спеціально обладнаний індивідуальний житловий будинок або простора багатокімнатна квартира. У випадку, якщо ДБСТ лише формується і не володіє житлом відповідної площі, сім'я може негайно подати заявку на отримання житла.

Діти перебувають у ДБСТ до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання за денною формою навчання - до 23 років або до закінчення відповідного закладу освіти.

Яна Король зазначає, що ключовою різницею між прийомною родиною та дитячим будинком сімейного типу є число дітей, які в них виховуються.

"У прийомній сім'ї може виховуватися до чотирьох дітей. Якщо дітей п'ятеро і більше - це вже дитячий будинок сімейного типу. Одночасно у ДБСТ можуть проживати 10 дітей разом з біологічними або раніше усиновленими", - розповідає мама-вихователька ДБСТ.

Держава не лише надає фінансову допомогу для виховання дітей та виплати батькам-вихователям, але й активно підтримує сім'ї в подоланні труднощів, пов'язаних із вихованням. Як прийомні сім'ї, так і дитячі будинки сімейного типу мають можливість отримувати професійну підтримку від соціальних працівників, психологів та інших фахівців, а також додаткову допомогу від благодійних організацій.

"Ми отримуємо продуктові набори від різних фондів, а іноді навіть і побутову техніку. Соціальні служби також не залишають нас без допомоги. Коли наша пральна машина вийшла з ладу, це стало серйозною проблемою, але нам швидко допомогли її вирішити. Фонд "Рідні" забезпечив нас психологічною підтримкою. В цілому, така всебічна допомога є надзвичайно важливою", - ділиться Яна Король.

Підтримати дітей у подоланні їхнього життєвого досвіду.

Головне завдання Івана та Яни Король - допомогти дітям впоратися з пережитим досвідом і поступово адаптуватися до життя у родині.

"До нас приходять діти з власними переживаннями та проблемами. Наша мета – допомогти їм знайти шлях до повноцінного життя. Для цього ми співпрацюємо з психологами і психотерапевтами. Крім того, ми намагаємося продемонструвати дітям, якою має бути сімейна модель: хто такі батьки та які в них обов'язки. Ми навчаємо їх фінансовій грамотності, відвідуванню магазинів, вирішенню побутових завдань – всьому тому, чого їм часто бракувало в минулому," – розповідає мама-вихователька.

Яна Король зізнається, що не завжди помічає зміни у своїх дітях, адже зустрічає їх щодня.

"Мені здається, що нічого не змінюється. Але коли приїздять родичі або соціальні працівники, вони зазвичай кажуть: 'Ого, як вони виросли!' Ми також підтримуємо зв'язок із біологічними батьками, якщо це можливо, і вони помічають, що діти стали більш спокійними, усміхненими та менш тривожними," - ділиться жінка.

Діти, які живуть у прийомних родинах або дитячих будинках сімейного типу, мають право на усиновлення. Ця можливість є важливою для дитини, оскільки вона дозволяє знайти постійну сім'ю, що відповідає її найкращим інтересам.

Навіть після того, як діти покидають рідний дім Королів, їхня зв'язок з родиною залишається міцною. Вони продовжують спілкуватися, розповідають про свої досягнення та відчувають, що їх завжди радо зустрінуть вдома.

"Деякі сім'ї, які усиновили наших дітей, приїжджають до нас у гості, ми їздимо до них", - каже мама-вихователька.

Яна Король усвідомлює з власного досвіду, як важливо, щоб дитина виростала в сімейному оточенні, адже вона сама провела своє дитинство в інтернаті.

"Можу стверджувати з упевненістю: дітям не місце в інтернатах. У таких закладах формується викривлене розуміння сімейних цінностей. Діти, які виростають в інтернатах, не готові до самостійного життя й стосунків, оскільки вони отримують обслуговування від персоналу. Сім'я — це мікросвіт соціальних взаємодій. Якщо дитина навчається будувати стосунки в родині, вона зможе адаптуватися і в суспільстві. Тут вона отримує уроки любові, співчуття, вміння ділитися та допомагати іншим. Натомість в інтернаті діє зовсім інша логіка: виживає той, хто сильніший. Отже, сім'я залишається найпершою і найважливішою основою для початку самостійного життя дитини", — зазначає Яна Король.

Опіка та турбота: найбільш розповсюджена форма сімейного виховання в Україні.

Опіка та піклування є важливими аспектами сімейного виховання. Це процес, за якого діти-сироти та діти, які не мають батьківської підтримки, знаходять притулок у сім'ях. У Україні ця форма виховання є найбільш розповсюдженою. Опіка надається дітям до 14 років, тоді як піклування охоплює підлітків у віці від 14 до 18 років.

"Йдеться про одну форму сімейного влаштування. Після досягнення дитиною 14-річного віку опіка автоматично переходить у піклування, без потреби повторного оформлення", - пояснює юристка благодійного фонду "Рідні" Оксана Гиря.

Ця форма виховання не передбачає остаточного розірвання зв'язку з біологічною родиною. Можливе навіть повернення дитини у сім'ю. Це ж стосується і прийомної сім'ї, і ДБСТ.

"Батькам необхідно підтвердити свою фізичну, психологічну, моральну та фінансову здатність. Однак, на практиці це відбувається досить рідко", - підкреслює Оксана Гиря.

Опікуном або опікункою може стати повнолітня особа, яка має право здійснювати дієздатні дії, володіє стабільним джерелом доходу, має добрий стан здоров'я та відповідні умови для проживання дитини. Опікун або опікунка виконує аналогічні функції, як і рідні батьки.

"Він чи вона має дбати про здоров'я дитини, її фізичний, емоційний розвиток, забезпечити належні умови для життя, навчання та виховання. Дитина має рости у безпечному середовищі й отримати все для повноцінного розвитку", - наголошує юристка БФ "Рідні".

Основна з відмінностей опіки від усиновлення полягає у її визначеному терміні.

"Якщо усиновлення - це прийняття дитини до сім'ї на правах рідної, то опіка юридично припиняється після досягнення дитиною повноліття", - пояснює Оксана Гиря.

Водночас, якщо дитина перебуває під опікою та має статус такої, що може бути усиновлена, її може усиновити інша родина. Першочергово таку можливість пропонують самим опікунам і опікункам. Ще одна відмінність - фінансове забезпечення. Опікуни не отримують окремої виплати від держави за виховання дитини.

"Грошові виплати отримує сама дитина, яка має відповідний статус", - зазначає юристка.

Оксана Гиря також розвінчує популярне переконання, що опікунами можуть стати тільки близькі родичі дитини. Відсутність сімейних зв'язків між дитиною та особою, яка виступає в ролі опікуна, не є необхідною вимогою.

З яких кроків варто розпочати, якщо ви плануєте взяти дитину до своєї родини?

Якщо ви тільки починаєте розмірковувати над ідеєю прийняття дитини до своєї родини, не поспішайте визначатися з формою сімейного виховання. Першим кроком варто отримати консультацію та ознайомитися з доступними варіантами.

Перший етап - отримати консультацію та ознайомитися з можливостями (фото Magnific).

"По-перше, потенційні кандидати можуть звернутися до місцевої служби у справах дітей, де їм нададуть всю необхідну інформацію та консультації. Також підтримку пропонують благодійні організації, зокрема наш благодійний фонд 'Рідні': ми безкоштовно консультуємо, працюємо через гарячу лінію та супроводжуємо кандидатів у процесі. Це дозволяє краще зрозуміти усі етапи та отримати відповіді на запитання," - зазначила Оксана Гиря.

Офіційний процес стартує з візиту до служби у справах дітей, розташованої за місцем проживання. У цьому закладі кандидату нададуть список необхідних документів, після чого відбудеться співбесіда, а також призначать обов'язкове навчання, яке є ключовим етапом підготовки майбутніх батьків.

Підготовка кандидатів надає шанс здобути практичні навички, задати питання експертам ще до народження дитини, усвідомити, як підтримати як малюка, так і себе протягом цього процесу, а також бути готовими до різних обставин, що можуть виникнути в сімейному житті.

"Якщо пара має намір взяти на виховання дитину, обидва партнери повинні пройти навчання", - підкреслює юрист.

По закінченні навчання кандидатів реєструють, а служба у справах дітей надає їм інформацію щодо дітей.

Якщо кандидати виявляють зацікавленість в анкеті дитини, їм надається можливість для знайомства. Якщо контакт буде встановлено, оформлюється відповідний акт, після чого адміністрація приймає рішення щодо передачі дитини для усиновлення, в прийомну сім'ю або під опіку чи піклування.

Контроль за тим, як батьки-вихователі чи опікуни виконують свої обов'язки, здійснює служба у справах дітей. Також родини можуть отримувати підтримку громадських організацій, фахівців та батьківських спільнот, які діють в Україні. У таких спільнотах можна обмінюватися досвідом, отримувати практичні поради та спілкуватися з людьми, які мають схожий досвід. У благодійному фонді "Рідні" також працюють групи психологічної підтримки для батьків.

"Перші місяці адаптації часто є найважчими як для дітей, так і для батьків. Психологи допомагають пройти цей етап, а самі батьки можуть обмінюватися досвідом між собою. За відгуками наших клієнтів, саме така підтримка допомагає значно легше пережити труднощі адаптації", - зазначає юристка.

Якщо ви розглядаєте можливість прийняття дитини в свою родину, не варто поспішати з вибором оптимального шляху. Розпочніть з консультацій з експертами, щоб отримати більше інформації про різні варіанти виховання та доступні ресурси підтримки.

Безкоштовна гаряча лінія БФ "Рідні": 0 800 300 484. Фахівці допоможуть отримати первинну консультацію та зорієнтуватися, з чого почати свій шлях до того, щоб дитина могла зростати у сімейному середовищі. Також з необхідною інформацією щодо усиновлення та сімейних форм виховання можна ознайомитися на сайті.