Дюк Вернон: відомий американський композитор і письменник, який походить з України.

Дюк Вернон - автор музичних творів у різних жанрах, від класичних до джазових композицій і популярної музики. Але найбільше він відомий своїми "американськими" піснями, такими як "Квітень у Парижі", "Осінь у Нью-Йорку", "Я не можу почати", переспіваними багатьма знаменитими виконавцями, включно з Еллою Фітцджеральд і Френком Сінатрою.

Дукельський прибув до США на початку двадцятого століття з України, проте його зв'язки з рідною землею, яка стала частиною Радянського Союзу, були доволі складними. Йому неодноразово надходили запрошення повернутися, зокрема від його друга Сергія Прокоф'єва, який обрав життя в СРСР. Також він отримував пропозиції від урядів, але Вернон залишався непохитним. Його не вражали обіцянки безкоштовного житла, дач і особистого автомобіля, ані запевнення, що його музика звучатиме на сценах театрів і концертів, або ж пропозиція створити твори для "молодого та талановитого віолончеліста", ймовірно, йшлося про Мстислава Ростроповича. "Мене фінансово підтримували б, - розповідав Вернон під час інтерв'ю, - публікували і виконували мої роботи, я, можливо, здобув би популярність, але з мене вимагали б порожніх розмов про Сталіна". Композитор без вагань відмовився, адже не міг зрозуміти, як можна жити і творити в умовах радянського тоталітаризму.

Народжений на безіменній станції

Дюк Вернон - Володимир Олександрович Дукельський - народився в жовтні 1903 року на станції Парф'янівка Псковської губернії, хоча сам він згодом стверджував, що це сталося на іншій - безіменній - станції Мінської губернії. На останньому терміні вагітності його мати, яка походила з грузинського княжого роду, їхала в поїзді, і, коли почалися перейми, її зняли на найближчій станції, де хлопчик і з'явився на світ. Батько Дукельського працював інженером-шляховиком, тому сім'я часто переїжджала з місця на місце: за час дитинства і юності Володимира вони встигли пожити в Києві, Миколаєві, Кунгурі, Криму. Коли помер батько, Володі було дев'ять років, а його молодшому братові - сім, після похорону мати із синами повернулася до Києва. Там Дукельський, який завжди відчував потяг до музики, вступив до консерваторії на курс Рейнгольда Глієра, але через розпочаті суспільні катаклізми - революції та Громадянську війну - закінчити її не встиг.

Київ, Одеса, Стамбул.

У холодну та голодну зиму 1919 року, перед тим як Київ потрапив під контроль більшовиків, сім'я вирішила втекти за кордон. Спочатку їхній шлях пролягав до Одеси, а потім вони планували вирушити морем до Константинополя. Дукельським бракувало грошей навіть на елементарне харчування та оплату невеликого житла, тому Володимир, щоб підтримати матір, яка виснажувалася, почав працювати тапером – він грав на піаніно в ресторанах та кінотеатрах. Пізніше в інтерв'ю Володимир згадував, що саме в той час вперше почув американську попмузику. Йому вдалося знайти кілька грамплатівок із популярними фокстротами, які вразили його своєю "гармонійною оригінальністю та ритмічною свіжістю". Серед цих композицій були твори Ірвінга Берліна і Джорджа Гершвіна, які набирали популярності, і їхній вплив на Дукельського був величезним. Юний музикант почав копіювати почуте, і незабаром зрозумів, що ця музика має не тільки силу, але й величезний потенціал. На той момент Дукельський навіть не підозрював, що незабаром його творчість зв'яже з Гершвіном, з яким у нього виникнуть близькі дружні та творчі стосунки.

Дружба з Гершвіном може бути описана як особливий зв'язок.

У 1920 році Дукельські вирушили до США. Спочатку вони влаштувалися в Нью-Йорку, де Володимир познайомився з багатьма відомими композиторами, включно з Гершвіном, який перебував у самому зеніті своєї слави. Молоді люди, які були майже ровесниками, швидко подружилися. Гершвін часто запрошував музиканта-початківця до себе додому, де вони багато спілкувалися і грали один одному на фортепіано. Дукельський захоплювався композиціями відомого музиканта та віртуозним стилем його виконання - вмінням поєднувати класику з джазом і попмузикою, а також здатністю до імпровізації. Гершвін відповідав йому тим самим - йому подобалося, як пише Дукельський, тому він довіряв йому аранжування своїх творів. Перші гонорари Дукельський отримав саме за цю роботу. Саме Гершвін вигадав для Володимира псевдонім, під яким він став відомим у музичному світі - Дюк Вернон, і допомагав йому збирати кошти для поїздки в Європу, на якій наполягав Артур Рубінштейн. Знаменитий піаніст був так захоплений фортепіанним концертом, який написав для нього Дукельський, що вважав: місце юного обдарування - у французькій столиці, що є Меккою для молодих композиторів.

Світла гавань для юних музичних творців

У Парижі Дукельського познайомили зі знаменитим театральним діячем, меценатом і антрепренером Сергієм Дягілєвим, який після сварки із Сергієм Прокоф'євим потребував нового композитора, який створював би музику для його балетної трупи. Послухавши фортепіанний концерт Дукельського, Дягілєв вирішив, що Володимир обов'язково має співпрацювати з ним. Як результат, написаний Дукельським балет "Зефір і Флора" мав великий успіх у паризької публіки. Дукельський подружився із Сергієм Прокоф'євим, Ігорем Стравінським, Жаном Кокто, Франсісом Пуленком, Коко Шанель. Для молодого композитора, який лише кілька років тому грав у ресторанах і кінотеатрах, це був небувалий кар'єрний - і соціальний - злет.

Легкий стиль і потрощений циліндр Дягілєва.

Незважаючи на дружні стосунки з Дукельським, Прокоф'єв не вважав за потрібне підтримувати легкий жанр, у якому той творив, називаючи його "проституцією" у своїх листах. Він був переконаний, що Володимир має займатися лише серйозною музикою. Популярні мелодії Дукельського не сподобалися й Дягілєву, який, почувши їх, мав справжні напади люті, іноді в буквальному сенсі. За словами самого Дукельського, одного разу, почувши одну з його кабаре-композицій, Дягілєв так розлютився, що, вживаючи нецензурні слова, розтоптав свій циліндр. Однак популярна музика приносила значно більший дохід, і жити на гроші, які Володимир отримував за свої опери та балети, було практично неможливо. Тому, за його власними словами, Дукельський піддався спокусі фінансового добробуту і уклав угоду з британським продюсером Чарльзом Кокреном. Протягом трьох років він створював музику для музичних вистав і оперет в Лондоні, а потім повернувся до США.

Як Володимир Дукельський перетворився на Вернона Дюка

У Сполучених Штатах Дукельський продовжував свою діяльність у сфері попмузики. У 1930-ті роки він досяг піку свого творчого успіху, створивши музичні шедеври, які стали класикою американської музики, такі як "Квітень у Парижі" та "Осінь у Нью-Йорку". У цей період він отримав американське громадянство і офіційно змінив своє ім'я з Володимира Дукельського на Вернона Дюка. Під час Другої світової війни, незважаючи на те, що через проблеми із зором був звільнений від призову, він два роки служив у береговій охороні Нью-Йорка, отримавши звання капітан-лейтенанта. Після завершення війни Вернон повернувся до улюбленої справи, створюючи музику для бродвейських шоу та голлівудських фільмів, хоча сам віддавав перевагу театральній роботі, з певною іронією ставлячись до американського кінематографа.

Не лише всесвітньо відомий стиль.

Попри успіх у популярному жанрі, Вернон не полишав надії створити по-справжньому шедевральне і в галузі класичної музики. У різні періоди свого життя він написав кантату-епітафію, яку присвятив пам'яті Сергія Дягілєва, балет "Громадський сад", кантату "Кінець Санкт-Петербурга", "Присвяти" для фортепіано, сопрано та оркестру, Скрипковий і Віолончельний концерти та єдину у своїй музичній спадщині оперу "Панянка-селянка". Під власним прізвищем - Дукельський - він також опублікував книжку віршів і залишив мемуари "Паризький паспорт". На радіо "Свобода" Вернон створив програму про історію американської популярної музики, яка мала, пробившись крізь "залізну завісу", познайомити радянських слухачів із музичною культурою Сполучених Штатів.

Смерть від зупинки серця

У останні роки свого життя Дюк Вернон, справжнє ім’я якого Володимир Дукельський, боровся з раком легень. 19 січня 1969 року, під час повторної операції з видалення новоутворення, він помер на операційному столі через зупинку серця в клініці Санта-Моніки. Після його смерті, вдова композитора, співачка Кей Маккрекен, з якою він з’єднав свою долю за дванадцять років до трагедії, передала значний архів, що містив партитури та рукописи, до Бібліотеки Конгресу США.