Фільм "Камуфляж" дебютував у німецькому прокаті. Про що йдеться у цій стрічці?

Дебютний повнометражний фільм Микити Гібаленка розкриває історію молодого українця, який прагне знайти нове місце під сонцем у Німеччині. В умовах війни він знову стикається з питаннями про свою ідентичність та те, де ж насправді його дім.

Спокійно, з легким коливанням, рухається автобус, і за вікном пролітають знайомі панельні будинки. Декілька пасажирів задумливо дивляться вдалечінь, хтось із них дрімає. Тишу порушує тихий шепіт головного героя Віталія: "Die Schwalbe, die Möwe, der Vogel...". Німецькі назви птахів і цілі фрази звучать знову й знову.

Віталій повторює слова кілька разів, часом спотикаючись і сумніваючися у правильності вимови. Можливо, в цей момент він уявляє себе вільним птахом, готовим до перельоту. Незабаром йому потрібно буде залишити своє рідне українське місто та вирушити до Мюнхена, у новий і ще незнайомий світ. Проте про свої плани він поки що не розповів рідним. На календарі 2021 рік.

Фільм "Камуфляж", створений українським режисером Микитою Гібаленком, розпочинається з вражаючої сцени, яка задає тон всій стрічці. Наразі фільм демонструється в Німеччині, а у вересні його прем’єра відбулася на Венеційському кінофестивалі, що стало важливим кроком у кар'єрі молодого митця. Після показу на фестивалі в Гамбурзі, "Камуфляж" вийшов у широкий прокат у Німеччині. Тим часом Микита вирушив у тур, щоб особисто зустрітися з глядачами та презентувати свою роботу. Кореспондентка DW відвідала показ "Камуфляжу" та поспілкувалася з режисером про його життєвий шлях, українську ідентичність в умовах війни, а також про процес створення його дебютного фільму.

Микита Гібаленко - інженер, що зробив крок у світ кінематографу як режисер.

Микита народився в Мелітополі, який нині окупований російськими військами, а виріс у Києві. Там же він вивчився на інженера - пішов стопами батьків. У 2013 році цей молодий чоловік переїхав до Мюнхена, щоб продовжити інженерну освіту, і незабаром отримав роботу в цій галузі.

Його захоплення кіномистецтвом зародилося ще в підлітковому віці. Проте, справжній шлях режисера розпочався лише після переїзду до Німеччини, приблизно у 2015-2016 роках. У той час він активно долучився до театральних проектів, створюючи відеоінсталяції та документальні фільми, які висвітлювали діяльність театральних колективів.

Згодом Гібаленко вирішив слідувати своєму покликанню і вступив до Мюнхенської вищої школи телебачення та кіно. За час навчання він зняв кілька короткометражних художніх фільмів. Його випускною роботою став повнометражний "Камуфляж", завершений у 2026 році. Картина одразу була відібрана до програми Giornate degli Autori ("Дні Венеції" - це незалежна секція кінофестивалю, що проводиться паралельно і спільно з Венеційським кінофестивалем).

У процесі самовизначення після початку конфлікту

"Рейки, рейки, шпали, шпали, мчить потяг з Полтави," - тихо повторюють в один голос головний герой Віталій та його сестра Женя. Світ "Камуфляжу" завжди у русі, як і його персонажі. Звук коліс поїзда, тряска міжміського автобуса, а в небі пролітають перелітні птахи. Віталій прагне втекти з повсякденної реальності, залишити дім, де відчуває себе чужим.

Він любить свою сестру, любить матір, але все одно бажає іншого життя. Йому важко прийняти реальність, у якій сестра закохана в дівчину-журналістку на лінії фронту, в той час, як його мати викладає російську літературу і заперечує навіть потенційну ймовірність війни з Росією. Здається, ніби самому Віталію байдуже до тривог його рідних. Одного похмурого вечора він тихо йде з дому, так і не розповівши матері, що їде до Німеччини.

Проте адаптація до нового життя виявляється для Віталія не такою вже й простою. Вже з перших днів він стикається з низкою викликів – від мовних труднощів до пошуку житла та роботи. Проте цей молодий чоловік швидко починає звикати до нової обстановки і поступово знаходить своє місце в ній. Микита Гібаленко у бесіді з кореспонденткою DW зазначає: "З одного боку, Віталій переїхав до Німеччини за власним бажанням. Тож нове оточення викликає в нього певний ентузіазм, і він не проходить через етап заперечення. З іншого боку, він радикально розриває зв’язок із минулим і, по суті, зливається з новим середовищем. Я також пережив щось подібне раніше".

Віталій знаходить своє "безпечне місце" в аматорському театрі, де він швидко стає частиною місцевої спільноти, знаходить нових друзів і активно опановує німецьку мову. Через рік, у лютому 2022 року, він майже зовсім змінився в порівнянні з тим, ким був на початку фільму. Його зв'язок із родиною, що залишилася в Україні, практично зник. "Звісно, можна швидше адаптуватися до нового життя, якщо рішуче відмовитися від минулого. Але я б не рекомендував так робити, адже, як показує фільм, стерти своє минуле неможливо. Адаптація в новому середовищі можлива лише до моменту, коли старі конфлікти знову дають про себе знати. Коли починається війна, і на порозі твого нового дому з'являється родина, змушена шукати притулок, ти змушений прийняти своє минуле", - ділиться своїми думками Микита.

Коли мати та сестра Віталія стають біженками і прибувають до Мюнхена, йому доводиться переглянути свою ідентичність. Герою необхідно зняти той самий камуфляж, який став символом фільму: "Камуфляж можна сприймати не лише як військове маскування, але й як питання ідентичності та приналежності до певної спільноти. Жити в цьому камуфляжі не завжди можливо, адже є речі, які не можна ігнорувати. Наприклад, політичні події в рідній країні".

Команда з України та Німеччини

Для Гібаленка має велике значення сприймати "Камуфляж" як спільний українсько-німецький проєкт. Тому він намагався сформувати команду, в якій представники української та німецької культур були б на однакових правах. На думку режисера, це повністю відображає тематику фільму - взаємодію людей з різних культурних середовищ.

Український каст збирали по всій Європі: наприклад, виконавець ролі Віталія Артур Алієв прилетів з Лондона, а ролі його сестри Жені й матері Тетяни виконали Єлизавета Цілик і Анна Яремчук-Бобало з України. Українські сцени з міркувань безпеки команда знімала в Литві.

Щоб втілити справжні театральні сцени, Микита спільно з молодим режисером з Мюнхена Яном Штрукмаєром створив унікальну трупу для свого фільму. "Ми прагнули, щоб глядачі відчули, що спостерігають за реальною театральною трупою. Ми витратили чимало часу на репетиції, що є досить незвичним для цього типу кіновиробництва", — зазначив він.

"Камуфляж" не задумувався режисером як автобіографічне чи терапевтичне кіно. Безсумнівно, і в житті Микити еміграція, адаптація в новій країні та досвід участі в театральній трупі відіграли важливу роль. Однак досвід цей багато в чому універсальний, і для створення фільму режисер довгий час спілкувався з різними людьми, зокрема з біженцями з України на тему їхнього власного досвіду. І саме тому "Камуфляж", на думку Микити, радше призначений для глядачів зі схожою життєвою ситуацією. Подивитися його буде цікаво і людям з інших культур, які пережили досвід еміграції.

Однак, режисер визнає, що для українських глядачів фільм може бути менш релевантним. "Для людей в Україні війна має набагато жорстокіший характер. У Києві щодня звучать сирени, відбуваються обстріли. Вони живуть в умовах зовсім інших конфліктів. Але я сподіваюся, що для деяких цей фільм все ж таки стане джерелом світла, незважаючи на складну тематику", - зазначає режисер.