Фіналісти національного відбору на "Євробачення-2025": хто має найбільші шанси на поїздку до Базеля?

Досліджуємо музичний аспект, візуальне представлення, рівень володіння англійською мовою та лірику пісень, що увійшли до фінальної десятки конкурсу.

Здається, що від "Євробачення-2024" у травні вже минула вічність, настільки насиченим і багатим на обговорення був той "євросезон" (як це називають фанати конкурсу). Перші національні відбори в Європі закінчилися ще торік у листопаді, а українські медійники доклали до них свою руку в інших країнах, про що поговоримо згодом. Натомість вже відома десятка фіналістів українського Нацвідбору -- голосування у "Дії" за останнє вільне місце у фіналі виграла Fiїnka з треком "Культура", огляд якого можна знайти у нашому попередньому матеріалі. Тому про цю пісню писати в цій статті не будемо.

Ми прослухали пісні всіх фіналістів і розкажемо вам про музичну складову, образ, рівень англійської, тексти пісень і їх обговорення Національного відбору України на "Євробачення-2025" для того, щоб вам було легше визначитися зі вподобаннями до 8 лютого -- дня, коли відбудеться фінал Нацвідбору.

Це особисте судження автора, яке не спрямоване на те, щоб образити чи зневажити когось. Усі учасники вже досягли значних успіхів, і сам факт їхньої участі є великою перемогою для них.

Ця композиція ідеально підходить для благодійного концерту або, принаймні, для фінального номера заходу. Проте доля вирішила по-іншому — Влад виступить 8 лютого першим. Пісня робить акцент на вокалі і розповідає про самовідновлення та зцілення. Концепція поєднання мажорного, піднесеного звучання з текстом, у якому ліричний герой стикається з загрозою смерті, якщо не отримає відповіді в найкоротший термін, виявляється досить цікавою. Хоч пісня й зосереджена на вокалі, написана вона так, що приспів може легко бути зіпсований фальшивими нотами. Це зовсім не в моєму стилі, тому не викликає в мені жодних емоцій.

Минулого року відкриттям став гурт Ziferblat, який також бере участь у цьогорічному відборі, а в 2025 році, за сприятливих умов, цілком ймовірно, що це звання може здобути Абіє. В коментарях під її піснею на офіційному YouTube-каналі нашого Національного відбору можна знайти багато підстав для такої думки. Під час жеребкування виконавиця з великою щирістю розкрила зміст своєї композиції, зазначивши, що вона торкається різних форм насильства, зокрема сексуального, яке чинять російські агресори на тимчасово окупованих територіях.

Звук цього треку пронизаний глибокими сенсами — він вражає стриманістю, мінімалізмом та холодною естетикою в позитивному ключі. Прослуховуючи його, відчуваєш, що це історія людини, яка прагне закричати, але її голос загублений, а коли вона намагалася висловити свої почуття, ніхто не звернув уваги. Це неймовірно стильний мікс українського етно, звучання "ДахиБрахи" та далеких відголосків балтійського альтернативного попу, подібного до MNTHA, чия пісня свого часу відзначалася схожим настроєм на латвійському національному відборі. Українська мова в цій композиції звучить надзвичайно музично — Абіє вміло маніпулює ритмом і мелодією. Єдиним недоліком є те, що етнічні інструменти в другому куплеті іноді переважають над вокалом.

Попри свою неформатність, цей трек застряг у мене в голові, тому я не скидав би його з рахунків щодо шансів на цьому Нацвідборі. Втім, якщо навіть зірки цього разу не складуться, Абіє точно має величезний потенціал у контексті "Євробачення", тож їй було б варто повернутися на відбір у майбутньому.

Дует хлопців із Маріуполя бере участь у Нацвідборі з доволі європейською, навіть подекуди аренною піснею, руку до якої доклав всюдисущий лейбл Enko. Вдале аранжування першого куплету. Етномотивів тут не маємо, але чуємо доволі якісний і глибокий текст про "моє море", яке колихають "чужі вітри" (тобто актуальний контекст України присутній). Мене особисто дещо відштовхує структура цієї пісні, яка під кінець набуває більшого сенсу. Не скажу, що мені цей трек прямо до душі, бо відчувається дещо недопрацьованим і сируватим, але його точно не можна назвати поганим. Він навіть звучить дещо якісно. Але думаю, що хлопців на відборі ми ще точно побачимо і сподіваюся, що з чимось потужнішим і концептуальнішим.

Дуже приємно спостерігати за такими альтернативними гуртами на Національному відборі. Незалежно від того, які будуть результати, важливо, що іноземці можуть бачити, наскільки розвинута сучасна українська музична сцена завдяки подібним проєктам. Відчувається, що ця пісня, ймовірно, виникла під час спонтанного джем-сейшну — невеликого зібрання музикантів (переважно джазових), де вони імпровізують разом.

Мені подобається концепція цієї пісні та її загальна структура, особливо використання синтезаторів. Проте реалізація викликає деякі сумніви. Наприклад, в кінці треку можна почути різноманітні варіації імпровізованих вокальних партій, що натякає на його походження. Також варто зазначити, що вокал звучить дещо сиро — не вистачає ефектів, таких як реверберація. Більше того, мене цікавить вибір ударних у приспіві: чому саме ці звуки були визнані найбільш підходящими для цього треку? Вважаю, що така деталь може суттєво вплинути на загальне сприйняття, і в даному випадку це саме той ритм, який мені не до вподоби. Проте дякую за внесок, адже стиль і оригінальність все ж таки відчуваються, незважаючи на виявлені недоліки.

Маша Кондратенко -- No Time to Cry

Коли було оголошено список фіналістів, Маша заінтригувала ледь не найбільше. Було цікаво, що ж представить виконавиця хітів "Ванька-Встанька" та "Ведмеді-балалайки". Артистка неодноразово говорила, що хотіла б робити глибшу та серйознішу музику, але аудиторія, мовляв, не хоче слухати такі пісні. Нацвідбір є можливістю для переосмислення своєї творчості та зміни ставлення до неї. І Маша Кондратенко скористалася нею повністю.

Трек "No Time to Cry" досліджує концепцію "ненормальної нормальності", про що говорить сама виконавиця. У ньому йдеться про пошуки власного "я" в середовищі, переповненому штучністю, а також про те, як війна затискає нас у сіру рутину. Особливо варто відзначити людину, яка займалася аранжуванням і вокальним оформленням цього твору — саме ці аспекти підносять композицію на абсолютно новий рівень виконання.

Ефекти, що звучать під час приспіву, електронний бас, загальний ритм, дзвони, а також бек-вокал, виконаний дитячим хором, у поєднанні з дійсно креативним і глибоким текстом, разом із продуманим вокальним дизайном для Маші, створюють вражаючу атмосферу похмурої колискової. Це дуже амбітна композиція, в якій можна відчути елементи звучання Біллі Айліш, переплетені з переосмисленими етнічними мотивами. Мене не турбує те, що фінальна частина пісні звучить трохи стриманіше у вокальному виконанні порівняно з іншими сегментами, адже це компенсується піковою напругою в аранжуванні (на що, ймовірно, й була зроблена ставка) і усвідомленням того, що це може символізувати тихий біль і певну втрату надії. Під час першого прослуховування структура пісні здалася мені незвичайною, але, можливо, це пов’язано з задумом живого виступу, щоб утримати слухача до самого кінця (і це дійсно працює). Сподіваюся, що Маші вдасться покращити свою вимову англійської мови. Але це вже дрібниці, які не заважають загальному позитивному сприйняттю пісні.

Для мене особисто це стало найбільшою сенсацією цього Національного відбору. Ця композиція настільки глибоко відгукується в моїй душі, що я не можу позбутися її думок. Вона також відображає реалії, що відбуваються в нашій країні, що є основною метою нашої участі в "Євробаченні". Востаннє я відчував такий сильний вплив від українського нацвідбору в 2022 році, коли мене вразила "Стефанія" Kalush Orchestra. Я щиро сподіваюся, що живий виступ не розчарує, адже успіх залежить не лише від вокальних здібностей, а й від концепції самого шоу. Ця пісня має найбільший потенціал серед фіналістів цього Нацвідбору, а в додатку My Eurovision Scoreboard вона займає перше місце серед усіх фіналістів за підсумками голосування переважно іноземних шанувальників.

Існують (без підтвердження) чутки, що Андрій Хайат отримав пропозицію подати заявку на Національний відбір від своєї музичної продюсерки Тіни Кароль. Це сталося, незважаючи на те, що після участі у відборі в 2019 та 2020 роках він запевняв, що не планує повертатися. Проте, варто згадати, що Джамала також спочатку відмовлялася від цієї ідеї, але врешті-решт повернулася і здобула перемогу на "Євробаченні" у 2016 році.

Якщо до повернення Джамали тоді питань не виникало, то прослухавши цю пісню, я так і не зрозумів, чому та навіщо Хайят прийшов на Нацвідбір цього разу. З одного боку, пісня бавиться зі звучанням дарк-попу з вплетенням етноелементів, що на папері виглядає цікаво та може завіруситися у соцмережах. Текст і концепція пісні теж є багатонадійними. Однак саме реалізація викликає кілька питань. Трек вибудовує напругу перед приспівом, але це все обривається доволі слабеньким програшем без слів, що звучить як музика для відео невідомого ютубера про "Майнкрафт", -- настільки ця частина нищить усю пісню. Я розумію, що, можливо, це зроблено задля живого виступу, однак вибір інструмента для програшу сильно його дешевить. Виключати перемогу Хайята не можна, однак конкуренція цьогоріч є надто сильною, щоб говорити про неї впевнено. Можливо, Хайяту треба спробувати попрацювати з різними аранжувальниками й авторами пісень, щоб повністю розкрити свій потенціал у цій ніші.

Минулого року артистка не змогла пройти до фіналу відбору, проте її виступ знайшов відгук у серцях єврофанів завдяки пісні, що відповідала їхнім смакам і розповідала про "королівство" та "брудні мрії". Цього року, вже на фінальній стадії, Крилата демонструє зовсім інший аспект своєї творчості — більш ліричний, ніжний та автентичний.

Ця пісня займає таку ж нішу як "Живи" з довгого списку, але, на мою думку, дещо програє їй у плані відшліфованості. Мені дуже подобається перша половина пісні, особливо фортепіанні акорди. Гарний і потрібний меседж у тексті. Однак коли починається друга половина, все перемішується у кашу -- інструменти зведені недостатньо однорідно в аранжуванні. Як наслідок, маємо недостатньо голосний драм-ен-бейс біт, але надто голосні інструменти в інших моментах. Також недостатньо виправданою видається така велика кількість повторення однієї й тієї ж фрази. Однак навіть попри це пісня сприймається приємно та не дратує, особливо через гарний вокал. Можливо, це не перемога, але це точно крок уперед для виконавиці.

Минулого року музика цього колективу справила на мене величезне враження. Вони стали справжнім відкриттям відбору попереднього року. Цього разу Ziferblat вже представляє собою гурт з новим статусом та підвищеною популярністю, що значно збільшує їх шанси на участь у "Євробаченні" від нашої країни. Проте чи відповідає їхня пісня 2025 року цим високим вимогам?

У мене немає чіткої відповіді на це питання. Якщо пісня Кондратенко можна охарактеризувати як похмурий електронний нуар, то Ziferblat цього року представлять на Нацвідборі більш оптимістичну та енергійну композицію, що поєднує інді-рок з елементами етно. Це може сильно відгукнутися в серцях українців, яким зараз необхідна надія. Проте, мені більше до вподоби Place I Call Home. Вона здається мені більш автентичною та здатною торкнутися душі. Тут відчувається певний розрахунок на аудиторію конкурсу: структура пісні нагадує вихор, який наростає з кожною хвилиною, але в ній бракує тієї органіки, що була минулого року. Хоча це все ще стильно і оригінально для української музики, мені це здається менш переконливим, ніж раніше, а подекуди навіть надто складним. Однак, мені подобається загальне анімешне звучання треку, його музичні прийоми, детальність та нестандартні підходи, а також мелодійний хід в рядку про "bird of pray" і гра слів в цілому (в англійській мові це зазвичай "bird of prey", що означає "хижий птах", але тут воно сприймається як "птах молитви").

У світі "Євробачення" артистам часто вдається здобути більшу популярність між їхньою участю у національних відборах, хоча їхні пісні можуть втратити конкурентоспроможність. Чи є це ситуація Ziferblat? Відповідь стане зрозумілою 8 лютого. Не варто знімати їх з рахунків: зокрема, їхня композиція демонструє хороші результати серед усіх фіналістів, за винятком Фіїнки, на платформах YouTube та Spotify. Відчувається надзвичайне прагнення гурту потрапити на конкурс у кожному їхньому інтерв'ю.

Зазначений гурт привернув увагу своєю присутністю у фіналі, адже їхній постпанк звучання навіть знайшло своє місце у саундтреку до нової частини "Сталкера". Для "Євробачення" цей жанр залишається маловідомим. Проте, після виходу пісні, інтерес до них дещо знизився.

Дуже гарне аранжування у характерному стилі й основні моменти пісні закладені саме у ньому. Але вокальний дизайн, тобто інтонації та вокальна подача, які на грані того, щоб назвати їх істеричними, взагалі тут не пасують. Крім того, надто багато інструментальних частин. Також достеменно незрозуміло, чи подібні ефекти спрацюють наживо -- доволі складно вгадати з реверберацією у таких виступах для того, щоб це звучало органічно. Але це точно заслуговує на увагу та може стати плацдармом для отримання більшої популярності. Гурт цілком може повторити долю Ziferblat і повернутися наступного року з вищими шансами.

Дещо засмучували коментарі під відео про те, що це надто схоже на групу "Кіно", однак втішає, що знайшлися люди, які пояснили, що всі музичні жанри світу створила не Росія і що постпанк доліз до СРСР свого часу з Великої Британії.

Цьогорічний фінальний етап вражає своєю силою та різноманітністю, проте чітко визначеного лідера немає. Сподіваємося, що 8 лютого нас чекатиме захоплююче шоу, а фіналісти зуміють на максимум скористатися шансом привернути до себе нову аудиторію.

Топові треки: Маша Кондратенко — "No Time to Cry", а також Абіє — "Дім".

69-й Пісенний конкурс "Євробачення" відбудеться в швейцарському місті Базель. Після перемоги цього року гурту Nemo з їхньою композицією "The Code", Швейцарія стала країною-господарем "Євробачення-2025". Музичний захід пройде на арені St. Jakobshalle у Базелі. Грандфінал заплановано на 17 травня, а півфінали відбудуться 13 і 15 травня 2025 року. На даний момент вже анонсовано три пісні від представників Чорногорії, Албанії та Люксембургу.