Грибний період на болотистих територіях: де в Чернігівській області можна знайти білі гриби, маслюки та… русалок.

Підберезовики, підосичники та маслюки – грибний сезон офіційно розпочався! А ще безліч польських та, часом, білих грибів. Якщо виявиться, що грибів мало, не варто засмучуватись: у болотах Міжрічинської пущі завжди знайдеться щось цікаве, щоб виїзд був вартісним. Дізнайтеся, чому болотам потрібне шотландське віскі, де шукати русалок, та чи справді трясовина може затягнути людину – читайте в нашій статті «Коротко про».

Не колекціонування, а подорож.

Є два типи грибників. Перші заходять у ліс із кошиком і метою назбирати грибів якнайбільше. А другі можуть пів години фотографувати мухомор, роздивлятися трутовик на старому дереві. І повернутися додому з порожнім кошиком, зате щасливими.

У Міжрічинській пущі тепер настала практично ідеальна пора для інших. Однак і перші також можуть знайти чимало цікавого для себе.

- Зараз саме розпочався сезон осінніх грибів, - ділиться інформацією еколог та науковець Андрій Сагайдак, засновник Природничого центру "Міжрічинська пуща", який проводить екскурсії на болота Чернігівщини з 2009 року. - Літній сезон відзначався великою кількістю лисичок, а зараз уже з'явились польські гриби, бабки (підберезовики) та починаються маслюки. Білих грибів, можливо, не так багато, але зібрати десяток-другий цілком реально.

Андрій Сагайдак швидко уточнює: його грибарські подорожі не пов'язані зі звичайним збором грибів. Насправді, це радше екскурсія, яка дає змогу пізнати більше про природу та, звичайно, зібрати кілька грибів.

- Зазвичай у такій групі з 15 людей є двоє-троє справжніх грибників, і решта знаходять гриби і віддають цим затятим фанатам тихого полювання, - каже Андрій Сагайдак. - Все ж більшість фотографує дари лісу.

Є безліч цікавих об'єктів для фотографування. Наприклад, звичайні трутовики, на які більшість людей у лісі навіть не звертає уваги. Проте колись вони слугували майже предметом першої необхідності. З деяких видів витягали м'яку частину, схожу на замшу, і з неї виготовляли матеріал для шиття легких літніх капелюхів. Як зазначає Андрій, така практика була поширена у Європі, а також зустрічалася на Поліссі.

Та й сама назва "трутовик" теж невипадкова.

- Його застосовували як засіб для розпалювання вогню, - зазначає дослідник. - Гриб попередньо обробляли: вимочували, сушили, а потім розм'якшували дерев'яним молотком. Після цього шматочок грибка завжди мали при собі для розпалювання вогнища або люльки, і при контакті з іскрою він швидко спалахував.

Сьогодні люльку трутовиком не розпалюють. Зате для лісу ці гриби досі виконують величезну роботу: розкладають мертву деревину і повертають речовини назад у природний кругообіг.

А є гриби, користь від яких для туриста суто естетична. Наприклад, мухомор.

- Він вражає своєю яскравістю та красою, люди бачать його і миттєво знімають на фото, - усміхається Сагайдак. - Іноді навіть не потрібно збирати гриб, щоб насолодитися ним.

Пружинити, наче на батутах.

Міжрічинська пуща – це не лише лісові масиви. Для багатьох мандрівників справжньою місцевою родзинкою є болота. Це саме те, що зазвичай зображують у фільмах: як тільки персонаж ступає на таку територію, його миттєво починає затягувати у глибину.

Андрій Сагайдак з цього стереотипу лише сміється.

- У дійсності, більшість боліт в Україні не є глибокими, - зазначає він. - Найбільше, що може статися, це те, що ви захопите трохи води в чоботи або зайдете по пояс у воду.

Справжні трясовинні болота в Україні, за його словами, трапляються значно рідше. Виглядають вони приблизно так: є досить глибоке озеро, яке поступово заростає зверху так званою сплавиною. Це своєрідний килим із рослинних решток. На ньому росте трава, а іноді навіть невеликі дерева. Зверху все може виглядати цілком надійно. А коли ступити ногами, то ця "земля" починає гойдатися, наче батут. Якщо сплавина проривається, людина справді може провалитися у воду.

Навіть це, як зазначає Андрій, не є гарантією того, що все виглядає як у фільмі жахів. Він згадує випадок з Лесею Нікітюк, яка кілька років тому відвідала це місце для зйомок "Ле Маршрутки".

- Необхідно було продемонструвати болото в усій його пишноті, тож потрібно було, щоб вона потрапила в нього, - ділиться екскурсовод. - Я привів її в особливу локацію, вона застрягла, ми допомогли їй, і вона вибралася. А за задумом режисера, вона кілька разів знову занурилася в це болото.

Не рекомендуємо намагатися виконувати цей трюк самостійно. Краще уникати незнайомих боліт без супроводу людини, яка добре орієнтується в цій місцевості. Проте, сам принцип порятунку досить зрозумілий: важливо не піддаватися паніці, не метушитися бездумно, а спробувати спиратися руками на максимальну площу сплавини й обережно виповзати.

За словами Андрія, найбільш небезпечна ситуація виникає не стільки через саме болото, скільки через холод. Раніше люди часто відправлялися на болота по журавлину, яка достигає пізно — вже після перших заморозків. Люди зазвичай були добре одягнені та мали на ногах чоботи. Але якщо вони провалювалися, їхній одяг швидко намокав, ставши важким, а вода затікала у взуття. Це призводило до страху, паніки і переохолодження, що вже становить серйозну загрозу.

- А сучасні люди найбільше бояться втопити телефон, - сміється Андрій.

Яка роль болота у світі віскі?

На місцевих болотах можна знайти ще один цікавий аспект, який привертає увагу навіть тих, хто не є великим шанувальником ботаніки. Виявляється, що ці болота мають зв'язок із віскі, ідеться про знаменитий шотландський напій. У процесі виготовлення деяких традиційних сортів віскі для обробки солоду використовують болотяний торф, який піддається спалюванню та сушінню. Дим, що виникає під час цього процесу, надає напою характерні димні відтінки, а іноді навіть йодисті нотки. Цікаво, що на екологічній стежці в Міжрічинській пущі встановлено стенд, який детально пояснює цей незвичайний зв'язок.

Сама стежка тут невелика, облаштована так, щоб людина не лише прогулялася болотом, а дорогою щось про нього зрозуміла. Є інформаційні стенди, модель бобрової хатки в розрізі, конструкція, що відтворює язичницьке святилище на острівці, розповіді про значення боліт.

На повноцінні болотні маршрути Андрій частіше водить людей навесні. І саме туди туристів тягне дедалі більше.

"У лісі багато людей бували і добре розуміють, про що йдеться, - зазначає Сагайдак. - Натомість щодо боліт інформації не так багато. Зате існує безліч жахливих історій про них (сміється. - Авт.)."

"Звичайні люди не прогулюються по болотах."

Виявляється, болота можуть бути одними з небагатьох залишків справжньої дикої природи.

- Бо нормальні люди на болото не ходять, - жартує науковець.

І в цьому жарті міститься значна доля істини.

Ліс, який бачимо сьогодні, зазвичай вже багато разів змінювала людина. Тут рубали дерева, висаджували нові, формували потрібний видовий склад. А неосушене болото могло десятиліттями залишатися майже без втручання. Людям воно було не надто потрібне. Тому саме такі місця часто стають сховищем для тварин і рослин, яким дедалі важче знайти спокійні території (сірий журавель, тетерук, баранці, чорні лелеки, рідкісні рослини).

У Балтійських та Скандинавських країнах прогулянки болотами вже давно стали улюбленим способом відпочинку. Натомість в Україні вислів "пройтися болотом" досі викликає лише одне запитання: "Для чого?".

Однак цього року навіть болота не мають настрою для жартів. Рівень води почав суттєво знижуватися ще з липня.

Малі річки настільки висохли, що в деяких місцях можна вільно пересуватися по їхньому руслу, зазначає Андрій Сагайдак. Хоча час від часу йдуть невеликі дощі, які зволожують верхній шар ґрунту і сприяють росту трави, рівень ґрунтових вод залишається вкрай низьким.

На основі його спостережень, ця тенденція спостерігається ще з 2024 року. Щоб ситуація могла покращитися, необхідно, щоб зима була щедрою на опади. Для болота вода є критично важливою. Без неї поступово відбуваються зміни в усій екосистемі.

А русалки є?

А яке ж болото може обійтися без загадковості? Андрій зазначає, що мандрівники постійно цікавляться цими таємницями. Проте він часто опиняється в розгубленості, не знаючи, що саме їм відповісти.

- Я насправді живу серед боліт, для мене це звичний пейзаж, - ділиться науковець. - Бондарівське болото, яке є частиною Міжрічинської пущі, розташоване на території площею 1300 гектарів. Місцеві жителі також не вважають його чимось містичним. Для них це територія, де протягом багатьох років косили сіно, випасали худобу, збирали ягоди, а також полювали і рибалили.

Андрій Сагайдак все ж пригадав одну цікаву історію. Давним-давно місцева літня жінка поділилася з учасниками етнографічного гуртка оповіддю про русалок. Хоча сама вона не мала можливості їх побачити, її сестра, за її словами, нібито зустрічала їх.

- Кажуть, що на болоті вона натрапила на кількох дівчат, серед яких була одна з кульгавою ногою, - розповідає Сагайдак. - Сестра тієї бабусі подарувала їй шматок тканини або хустку, щоб перев'язати травмовану ногу, і русалки не заважали їй.

Згідно з стародавніми віруваннями поліських мешканців, одним із способів уберегтися від русалок було залишати їм шматок тканини.

Ще приблизно десятиліття тому старше покоління у цих селах пам'ятало русальські обряди. На Зелені свята тут співали русальських пісень і проводжали русалок. Тепер ця традиція поступово зникає.

- Бабуся тоді закінчила свою розповідь дуже цікавою фразою: "Зараз такі люди, що воно (русалки) нікому й не показується", - пригадує Андрій Сагайдак.

Можливо, русалки стали більш вибагливими. Зате гриби, на щастя, продовжують з’являтися.