"Кожен похорон є перевіркою на стійкість."

Духовий оркестр 44-ої артилерійської бригади практично щоденно проводить українських воїнів в останню путь. Захисників проводжають вулицями їх рідних міст і сіл під звучання траурних маршів. Цей колектив є єдиним в тернопільському гарнізоні сухопутних військ Збройних Сил України, тому бере участь у похованнях по всій області.

Як зазначив керівник та диригент оркестру Тарас Когут, протягом тижня може відбуватися до восьми похоронів. Через це колектив вирушає в дорогу у складі двох груп.

До Дня сухопутних військ учасники оркестру розповіли Суспільному про складність роботи військового музиканта.

"Намалюй мені ніч" — це композиція українського композитора Мирослава Скорика, яка часто звучить на благодійних концертах оркестру. Проте з початком повномасштабної війни виступи на сцені стали значно менш частими, оскільки майже щоденно відбуваються похорони загиблих бійців, зазначає Тарас Когут.

На кларнеті виконує мелодії Ірина Козловець. Ця талановита музикантка служить у військових рядах з 1998 року.

Наша професія вимагає від нас високої дисципліни, стійкості та спеціальних навичок — як тактичних, так і вогневих. Я вже 27 років у цьому колективі, і за цей час на мені сформувався досить міцний «бронежилет» досвіду.

Але перш за все ти — музикант. Хочеться зняти цей уявний бронежилет і почуватися романтиком. Я безмежно закохана в цю справу. Найголовніше, що ти займаєшся тим, що приносить тобі радість. Це є надзвичайно важливим у житті кожної людини — робити те, що приносить задоволення і приносить користь іншим.

У теперішній час це дуже важка професія, нам доводиться ховати багато воїнів. Я сама пережила втрату брата і знаю, що кожне поховання -- це новий іспит витримки. Але ми торкаємося найголовнішого -- душі. Рідні бійців дякують нам за те, що ми приїхали і підтримали їх", -- говорить Ірина Козловець.

Диригент Тарас Когут розповів, оркестр 44-ої артилерійської бригади цього року відсвяткував десятиліття. У ньому грає 20 військовослужбовців, деякі з них мають бойовий досвід, як і сам Тарас. Чоловік у 2015 році отримав поранення під Дебальцевим. Там разом із побратимами воював пів року, 11 днів були в оточенні росіян.

"У нас є багато хлопців, які проходять службу тривалий час, брали участь в Антитерористичній операції, в Операції об'єднаних сил. Також є військовослужбовці, молоді хлопці, які вирішили перейти з військового оркестру в інші бойові підрозділи і зараз виконують бойові завдання із захисту нашої держави", -- сказав Тарас Когут.

Для супроводу поховань оркестр ділиться на дві групи. Одна з них на час зйомок Суспільного поїхала в село Вербів, що за 65 кілометрів від Тернополя.

Василь Кизима – саксофоніст, але на цьому похованні він виступатиме в ролі диригента.

"На минулому тижні ми відвідали поховання сім разів. Відчуття музиканта завжди є складним, навіть якщо церемонія прощання проходить не в перший раз. Це той момент, коли музика перетворюється не на мистецтво, а на прощання з людиною, яка віддала своє життя заради захисту своєї країни," – поділився Василь Кизима.

У селі Вербів, що входить до Нараївської громади, відбулося прощання з 43-річним Тарасом Ориником. Він виконував обов'язки навідника танкового взводу в складі 65-ої окремої механізованої бригади.

Під звуки військового оркестру останній раз проводжали бійця вулицями його рідного села.

На баритоні в оркестрі виступає Микола Дрель. Цей чоловік має за плечима бойовий досвід. У період з 2015 по 2018 роки він брав участь у боях під Мар'їнкою та Бахмутом.

"Я почав займатися музикою з 1983 року, проте під час мобілізації мені довелося переключитися на інші справи. Це, звісно, нелегко. Найскладнішим для мене є момент прощання з родиною. Нерви не витримують, але необхідно залишатися сильним. Найбільше страждають рідні, які проводжають своїх чоловіків у останню путь. Це також глибоко торкається нас," – поділився Микола Дрель.

На кладовищі для бійця оркестр востаннє грає Державний Гімн України.

Разом із чоловіком у військовому оркестрі грає Любов Кизима. Каже, з музикою пов'язане усе життя.

Мій чоловік віддав свої сили службі в військовому оркестрі. Щоб підтримати його, я також вирішила підписати контракт. У нашій родині практично всі пов'язані з військовою справою: чоловік, донька, яка є бойовою медикинею, і зять, що також служить. Більшість моїх рідних мають військове звання, від рядового до генерала. Я відчуваю гордість за це.

На кожному похованні музиканти військового оркестру усвідомлюють, що їхня гра наповнена глибоким значенням. Вона слугує для людей можливістю гідно попрощатися з загиблим героєм і підтримати їх у важкий момент втрати. Це створює відчуття місії — виконати свої обов'язки з максимальною гідністю та щирістю, — зазначила Любов Кизима.