Куди зникли "Амстори" та хто проводе час у закладах "Гусі-лєбєді": як складається життя в окупованому Донецьку.

Незважаючи на прогрес технологій, що повинні з'єднувати людей на різних куточках планети, для більшості звичайних українців життя тих, хто опинився під окупацією, залишалося невідомим, справжнім Terra incognito, протягом тривалого часу.

Через пандемійні обмеження припинилися візити, а живе спілкування згодом майже повністю унеможливило повномасштабне вторгнення росії в Україну. Говорити навіть на побутові теми через різні месенджери люди бояться не тільки з журналістами чи сторонніми людьми, а й з рідними та знайомими. Що характерно, небезпеку відчувають не виключно патріотично налаштовані українці, а навіть ті, хто більш-менш призвичаївся до реалій -- зокрема й до атмосфери суворого контролю, пише Донбас СОС.

Зрозуміло, що отримати об'єктивну інформацію про життя українців в окупації з пропагандистських ЗМІ теж неможливо. Тому по той бік лінії фронту для нас здебільше панує інформаційна тиша -- ми не знаємо, як ці умови змінюють людей, які формують запити, що відчувається як тригери чи стимули. Ми ж пам'ятаємо, як вправно російська пропаганда використовує навіть харчові звички -- згадайте хоча б славнозвісний міф про "найсмачнішу ковбасу про 2.20" або "справжні, бо радянський, пломбір". Тому, на наш погляд, знання про побутові зміни дуже важливі. Безсумнівно, якщо ми налаштовані на повернення не тільки територій, а й населення, для успішної реінтеграції маємо бути озброєні цією інформацією.

"Донбас СОС" вже понад десять років підтримує зв'язок з людьми, які опинилися під окупацією. Наша організація допомагає вирішувати складні питання, пов'язані з евакуацією та отриманням українських документів. Ми також надаємо консультації щодо можливостей навчання для молоді на вільних територіях України та підтримуємо пенсіонерів, які не можуть виїхати. Саме тому нам довіряють. Ми вирішили використати наш досвід, щоб висвітлити життя людей в окупації. Вони погодилися поділитися різними аспектами свого повсякденного життя, і ми це задокументували, дотримуючись усіх заходів безпеки для наших респондентів.

Перша наша історія присвячена Донецьку. Чому в цьому році там не смакували кавуни, куди зникли "Амстори", і хто проводить час у ресторанах "Гусі-лєбєді". Ми не будемо давати своїх оцінок, але запрошуємо вас до обговорення. Вважаємо, що навіть з цих простих життєвих спостережень можна отримати чимало цінної інформації.

В "Молоко"

Великих супермаркетів у Донецьку багато. Здається, "Обжори", як були, так і працюють. А замість "Амсторів" тепер магазини з назвою "Молоко". Мабуть, це найбільша мережа зараз у місті, бо "Молоком" стали не тільки "Амстори", а й інші магазини по всіх районах міста. Думаю, це якось пов'язано з нашим "Геркулесом" -- бо оформлення трохи схоже за стилем. Там якийсь дитячий малюнок з корівкою. Це вигідний маркетинговий хід, бо у Донецьку завжди любили продукцію "Геркулеса" -- морозиво, заморозку, молочку. Зараз в цих супермаркетах теж є вироби місцевих підприємств -- пельмені, масло, йогурти. М'ясні продукти з Єнакієвого, мука з Оленівки, олія, крупи від фірми "Врожай" -- теж, здається, місцева. Є кондитерка з "Конті", але навряд чи її дуже багато, більше російської. А морозиво дуже смачне з Луганська -- моя літня мама просить завжди їй приносити його з магазину. Але багато продуктів у "Молоці" російські та білоруські: наприклад, цукерки, кукурудза чи горошок в банці. Беру "Краснодарочку" на святкові салати, вона трохи схожа на "Бонюрель", яку купували колись. Молочку я вже звикла купувати білоруську -- смачніше російської, хоча й дорожче. Взагалі, масло зараз сильно здорожчало, тому, якщо чесно, я купую те, яке по акції.

Раніше каву постачали з Польщі або Німеччини, а тепер більшість імпортується з Росії. Те ж саме стосується і чаю, хоча при бажанні можна відшукати цейлонський варіант, який, безумовно, має вищу якість.

Я рідко відвідую маленькі магазинчики, де, напевно, підприємці самостійно організовують замовлення у постачальників. Проте іноді у дворі можна побачити прилавок з м'ясом, за яким торгує жінка протягом усього дня. Або ж приїжджає дідусь з Тельманового зі своїм молоком чи сметаною — ті, хто його знає, підходять до його автомобіля і роблять покупки.

Забули про нічні розваги.

У ресторани, де гуляють з музикою та спиртними напоями, я не ходжу. Але вони є, як і тематичні, і сімейні. Зараз Донецьк -- доволі темне місто, майже не світять ліхтарі, хіба що в центрі трохи, тому вечорі не багато бажаючих відпочивати.

Нещодавно сестра у п'ятницю запросила до кав'ярні -- каже, десь на 17. Я спочатку навіть не погоджувалася, бо це вже темрява вже -- у цей час тільки вдома сидіти! Але вона якось вмовила, і на диво, навіть ходив громадський транспорт. Пішли ми з нею та онуком у грузинський ресторан, людей -- багато, вільних столиків майже не було. Здається, там літня пара з родиною святкувала якусь річницю. Можливо, вони грузини, принаймні, схожі. Години дві ми там посиділи: замовляли хінкалі, порцію люля-кебаб взяли на всіх -- спробувати. А потім я додому по темряві йшла пішки -- центр міста, а окрім мене нікого. Тільки де-не-де машина проїде. Здається, відвикли люди вже від нічного життя, яке в Донецьку раніше було дуже жваве.

На сьогоднішній день в Донецьку є безліч варіантів, де можна поїсти та відпочити. Є як старі заклади, так і нові, що відкрилися на місці колишніх. Різноманітність піцерій та сімейних ресторанів вражає. У нашому місті гроші активно "крутяться" — особливо, якщо поєднувати роботу з отриманням пенсії, як це роблю я. Коли вдома не було води протягом кількох місяців, я вважав за краще запрошувати колег на свята до таких закладів. Адже без води важко приготувати їжу і потім ще й вимити посуд. Так що, отримуючи подарункову суму, можна гарно провести час з усіма.

З'явилося багато закладів, я б сказала, спрямованих на чоловіків. Не можу пояснити, але оформлення, оздоблення, меню -- такі, чоловічі ресторани. Ні, там, звісно, усі можуть їсти, але багато компаній чоловіків -- у штатському чи військовій формі. Наприклад, біля театру є "Гусі-лєбєді", ми туди якось заходили, це от дуже "чоловічий" заклад. Там кілька військових щось святкували компанією. Звісно, є паби -- наприклад, ми якось були в "Бочці", яка розташована у підвалі. Зручно, бо не треба бігти кудись, коли обстріл. Там більярд, пиво, тому багато чоловіків теж.

Кавуни -- вже не херсонські

На ринку зазвичай можна зустріти великі торгові ятки з овочами та фруктами, які належать людям з Кавказу. Мені здається, що вони не з’явилися тут нещодавно — це вже стало традицією. Однак, дедалі рідше трапляється побачити бабусь і дідусів, які продають свій урожай прямо з городу. Лише в період, коли дозрівають яблука чи груші, їх можна побачити на ринку.

Не можу точно сказати, хто саме займається продажем м'яса чи молочних продуктів на ринках. Це можуть бути як місцеві виробники, так і перекупники. Також з'являються маленькі магазинчики, наприклад, які спеціалізуються на рибі: власниця, можливо, постачає її з Новоазовська чи з Криму. Але вона добре розбирається у своїй продукції, тому, ймовірно, її бізнес приносить прибуток.

У 2022 році була відкрита мережа магазинів "Бердянські ковбаси". Хоча в їх асортименті представлена продукція від різних виробників, сама поява цих магазинів, безумовно, має певне символічне значення.

Влітку з фруктами, загалом, проблем немає — під час сезону полуниці на ринках завжди можна почути про "кримські", "краснодарські" або "херсонські" ягоди. Хоча, певний період справді звучала реклама херсонських. Проте цього літа ситуація змінилася: навіть кавуни не пропонувалися під маркою "херсонських", а лише з Росії, і їх ціна була далеко не найнижчою — можливо, урожай там виявився не надто вдалим.

У мене є домашні улюбленці, і саме тому я помічаю ці зміни – майже всі європейські продукти зникли з полиць. Наприклад, раніше я регулярно купувала спеціальну німецьку пасту для видалення вовни з котячого шлунка, але тепер її не знайти. Спочатку всі імпортні корми високої якості зникли, а потім деякі з’явилися знову – тепер це продукція російських виробників, але під тією ж маркою. Проте, якщо постаратися, можна натрапити на турецькі або навіть польські товари – люди знаходять способи їх завозити та реалізовувати.