"Ля Палісіада", "Порцелянова війна", "БожеВільні" – це визначні українські фільми 2024 року, які заслуговують на гордість.

УНІАН підготував власну добірку з десяти головних українських фільмів року, які повертають віру у вітчизняний кінематограф.

Раніше УНІАН вже представив свою добірку з десяти найкращих зарубіжних фільмів 2024 року. Однак було б абсолютно несправедливим оминути увагою останні досягнення вітчизняного кінематографу, якому, на щастя, все більше вдається приємно вражати як українського, так і іноземного глядача.

Слід зазначити, що до цього списку потрапили переважно стрічки, які були представлені в українських кінотеатрах у 2024 році або демонструвалися під час місцевих кінофестивалів. Це пов’язано з особливостями українського кіноринку, де більшість якісних фільмів, якими ми можемо пишатися, спочатку проходять через численні світові та локальні фестивалі, а лише потім, іноді через рік чи два, стають доступними для широкої аудиторії в Україні. Варто також зазначити, що повномасштабне вторгнення Росії істотно затримало вихід деяких з цих фільмів в прокат.

La Palisiada (Україна, детектив/драма)

Стрічка, яку в українських кінематографічних колах охрестили "пострадянським нуаром", безумовно, стала одним з найзначніших релізів 2024 року. Цей фільм, що вирізняється своєю нестандартною подачею — від стилю зйомки до структури сюжету та загального настрою — активно обговорювався як шанувальниками кіно, так і професійними критиками. Реакції на нього варіювалися: деякі виявили захоплення, інші залишилися в недоумінні, а дехто висловлював свою критику. Проте байдужим до цієї стрічки не залишився жоден глядач.

Основні події стрічки розгортаються у 1996 році, всього за п'ять місяців до запровадження мораторію на смертну кару в Україні. Двоє старих приятелів — детектив міліції та судовий експерт — повинні встигнути до цього терміну розгадати складну справу про вбивство свого товариша по службі. Паралельно вони поринають у забуті спогади про ті часи, коли обидва були закохані у вдову загиблого. Окрім особистих драм персонажів, фільм висвітлює недосконалість правосуддя в пострадянській Україні, де справи часто перекладали на невинних, аби лише якомога швидше їх закрити, і це іноді призводило до трагічних наслідків.

У фільмі головні персонажі зіграли Андрій Журба, відомий за роллю у "Тарас: Повернення", та Новруз Пашаєв Хікмет. Режисуру здійснив Філіп Сотниченко, для якого це перша спроба у повнометражному кінематографі.

Світова прем'єра стрічки відбулася у січні 2023 року на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі, де вона здобула нагороду від Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Українська прем'єра відбулася у жовтні 2023 року в рамках "Київського тижня критики", де фільм також здобув перемогу в категорії "Найкращий повнометражний ігровий фільм" національної премії кінокритиків "Кіноколо". Згодом стрічка отримала ще кілька престижних нагород і була висунута як кандидат від України на "Оскар 2025" у категорії "Найкращий міжнародний фільм".

Porcelain War (США, Австралія, Україна, документальний/воєнний)

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в України у лютому 2022 року вітчизняна документалістика переживає свій розквіт, але, на жаль, тематика у неї здебільшого трагічна. Українські документалки вже стали завсідниками на усіх престижних кінофестивалях та міжнародних преміях - чого тільки вартий фільм "20 днів у Маріуполі" Мстислава Чернова, який приніс Україні перший в її історії "Оскар". Ось і цьогоріч одразу кілька українських документальних фільмів потрапили до списку потенційних лауреатів на "Оскар 2025", і серед них - "Порцелянова війна", який вже в шортлисті в номінації "Найкращих документальний повнометражний фільм".

Ця стрічка розкриває історію трьох харківських керамістів: Слави Леонтьєва, його дружини Анни Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова. Після початку повномасштабної війни вони залишилися у місті, що знаходиться поруч з фронтом, і продовжують творити мистецтво з порцеляни. Через свої мініатюрні фігурки вони відтворюють елементи свого ідилічного минулого, відображають складність сьогодення та мріють про майбутнє, сповнене надій.

Зняв фільм дует режисерів - українець Слава Леонтьєв (і одночасно один з героїв фільму) та американець Брендон Белломо ("Чупа").

Прем'єра "Порцелянової війни" відбулася в січні 2024 року на видатному Міжнародному фестивалі незалежного кіно Санденс, де фільм здобув гран-прі. На сьогоднішній момент ця документальна стрічка має в своєму активі кілька десятків престижних міжнародних та українських нагород і номінацій.

Title: Diagnosis: Dissent (Ukraine, Thriller/Drama/Historical)

Якщо відкинути прикрий інцидент з актором Романом Якимчуком, який після початку повномасштабної війни втік до Росії, "БожеВільні" є чудовим прикладом якісного українського кіно під масового глядача. Основну частину стрічки знімали ще до початку великої війни, а викинути з неї персонажа Якимчука було вже неможливо - він хоч і був другорядним, але відігравав занадто важливу для сюжету роль. Так само уже було неможливо перезняти його сцени за участі іншого актора - з тих пір частина інтер'єрів, в яких знімали фільм, вже була зруйнована, та й багато з інших акторів чи команди фільму були вже не доступні, в тому числі через те, що вони стали на захист України і зараз не можуть бути задіяні в кіно. З іншого богу, не пустити цей фільм в прокат було б теж неправильно - він заслуговує на те, щоб люди його побачили.

У центрі розповіді фільму перебуває звичайний молодий чоловік на ім'я Андрій Довженко, який мешкає в Києві у 1970-х роках. Він має люблячу дружину та сина, живе в комфортній квартирі, але не може похвалитися великими досягненнями. Андрій постійно стикається з труднощами: його то виключають з університету, то звільняють з роботи через його "антирадянську" поведінку. Проте, він не є активним дисидентом і не протестує проти системи. Усе, що він робить, це носить джинси і шкіряну куртку, вирощує довге волосся та слухає заборонену в СРСР західну рок-музику. Додатково, у нього напружені стосунки з тестем, який є впливовим радянським психіатром. Після чергового інциденту Андрій опиняється в слідчому ізоляторі, а згодом потрапляє до психіатричної лікарні строгого режиму, призначеної для політичних в'язнів і дисидентів. У цій лікарні, що гірша за звичайну тюрму, жорстокі санітари та лікарі з маніакальним ентузіазмом намагаються перетворити цих людей на "нормальних радянських громадян". Проте навіть в таких жахливих умовах є ті, хто не припиняє боротися. Андрій стикається з важким вибором: співпрацювати з КДБ та повернутися до родини або ж спробувати розкрити правду про жахи, які переживають дисиденти в психіатричних лікарнях, і надати своєму бунту справжній сенс.

Хоча сюжет фільму є вигаданим, він має історичне підґрунтя. В Радянському Союзі дійсно широко застосовувалася так звана каральна психіатрія, коли усіх інакодумців повільно знищували в закритих психіатричних установах. Для відтворення історичної дійсності автори фільму зверталися до архівних джерел та залучали консультантів - одним із них став лікар-психіатр, колишній політв'язень та дисидент Семен Глузман. Саме завдяки йому творчій команді стрічки вдалося відтворити атмосферу психлікарні, у якій тримали та катували інакодумців.

Головну персонажу в стрічці зіграв Костянтин Темляк, відомий за ролями у фільмах "Кіборги. Герої не вмирають" та "Будинок 'Слово': Нескінченний роман", а також у серіалах "Кріпосна" та "І будуть люди". У фільмі також взяли участь Ірма Вітовська, яка відзначилася у стрічках "Брама" та "Мої думки тихі", Віктор Жданов, знайомий за роботами в "Кіборги. Герої не вмирають", "Мирний-21" та "Сірі бджоли", Віталій Салій, який зіграв у "Я працюю на цвинтарі", Сергій Калантай, що з'явився в серіалі "Слуга народу", Остап Ступка з фільмів "Тарас Бульба" та "Ізі", Наталія Бабенко, відома завдяки "Пульс", Андрій Мостренко, який грав у "Снайпер. Білий ворон" та "Мирний-21", а також Анастасія Пустовіт, що з'явилася у "Між нами" та серіалі "Перші ластівки. Залежні", серед багатьох інших акторів.

"БожеВільні" є повнометражним режисерським дебютом Дениса Тарасова, який до цього здебільшого працював над серіалами. Найвідоміші з його робіт - серіали "Шлях додому" та "Я - Надія".

Перехоплені (Україна, Канада, Франція, документальний/військовий)

Ще один український документальний фільм про військові події, який здобув визнання як міжнародних, так і вітчизняних критиків, а також увійшов до п'яти стрічок з України, що потрапили до лонглиста "Оскара 2025".

Ця стрічка являє собою збірку перехоплених бесід російських військових, які накладаються на кадри українських міст і сіл, що постраждали від агресії Росії. Від початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби оприлюднили сотні перехоплених телефонних розмов військових з Росії. Особливо цікаві є діалоги окупантів із їхніми рідними на батьківщині. Голоси "мирних" росіян — матерів, дружин і друзів — відкривають світові не лише деталі так званої "спеціальної операції", а й жахливу реальність внутрішнього життя суспільства, яке підтримує її виконання.

Для режисерки Оксани Карпович фільм став другою режисерською роботою. До цього вона зняла фільм "Не хвилюйся, двері відчиняться", а на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну працювала локальною продюсеркою для іноземних служб новин.

"Мирні люди" вже встигли показати в програмах багатьох міжнародних кінофестивалів по всьому світу, де стрічка була відзначена низкою відзнак.

The Editorial Office (Україна, Німеччина, сатирична комедія/драма)

Стрічка, яка зображує довоєнний український південь з усіма його світлими та темними сторонами, а також дає можливість ще раз глянути на ті прекрасні природні місця, які наразі залишаються окупованими та знищуються російськими варварами - наприклад, Олешківські піски на Херсонщині.

У центрі розповіді фільму знаходиться молодий науковець Юра, який працює в природничому музеї і прагне врятувати унікальних представників фауни диких степів та лісів Херсонщини від загибелі. Він вирушає на пошуки бабака степового, якого селяни нібито помітили в цих місцях, але замість цього стає свідком підпалу лісу. Ідеаліст Юра збирає докази та готує статтю для місцевого видання, проте ні природа, ні справедливість не викликають інтересу у людей навколо. З часом його наївні уявлення про світ починають руйнуватися під натиском фейкових новин, корупційних схем і фальсифікацій на виборах.

Головну роль у фільмі виконав журналіст, а нині військовий Дмитро Багненко, для якого це була дебютна робота в кіно. Крім цього, у стрічці задіяні акторка Римма Зюбіна ("Памфір", "DZIDZIO Контрабас"), кінорежисерка Жанна Озірна ("Медовий місяць"), журналіст Сергій Іванов, драматург Максим Курочкін, актор Андрій Кирильчук ("Памфір", "Беренштейн"), режисер Олександр Шмаль та інші. Також це одна з останніх ролей Василя Кухарського ("Максим Оса та золото Песиголовця", "Крути 1918", "Толока"), який на початку грудня 2023 року загинув у боях з російськими окупантами.

Роман Бондарчук, який здобув популярність завдяки своїм попереднім роботам "Вулкан" та "Українські шерифи", виступив у ролі режисера та співавтора сценарію. Фільм "Редакція" є продовженням його серії стрічок, що досліджують культуру та життя його рідного півдня України.

Світова прем'єра фільму "Редакція" відбулася в лютому 2024 року під час 74-го Берлінського міжнародного кінофестивалю.

Yaremchuk: An Unparalleled Realm of Beauty (Ukraine, documentary/music/biopic)

Якщо ви думаєте, що сучасна українська документалістика - тільки про війну, то ви помиляєтесь. Також вітчизняні режисери-документалісти активно знімають якісні фільми й на іншу тематику. Наприклад, фільм "Яремчук: Незрівнянний світ краси" розповідає про шлях першої української музичної попзірки. Попри всі перешкоди радянської тоталітарної системи, Назарій Яремчук присвятив життя своїй мрії - виступати для людей, навіть ризикуючи життям. З цього фільму глядачі дізнаються трошки більше про те, як за часів СРСР вдавалося розвивати українську попмузику - попри те, що влада намагалася знищити українську ідендичність.

Фільм складається з інтерв'ю з близькими Назарія, ексклюзивних хронік та його особистих щоденників, а зняв його Артем Григорян. До цього він поставив документальний музичний фільм "Вічно танцююча людина" про українського співака Дмитра Монатіка та документальну драму "Далі" про українських жінок, які через повномасштабне вторгнення були вимушені покинути батьківщину. Крім того, він є автором серії документальних фільмів "Епізоди" про важливі події в історії незалежної України.

Rock Paper Grenade (Ukraine, drama)

Ця потужна драма, хоча й не має прямого відношення до актуальних подій в Україні, піднімає важливу тему (не)прийняття ветеранів у цивільному житті. Дія фільму розгортається в Черкасах 90-х років. Звичайна українська родина намагається вижити в умовах економічних труднощів. Батько Олексій постійно відсутній, заробляючи, але скоріше накопичуючи борги, ніж забезпечуючи родину. Тим часом мати Ольга сама виховує сина Тимофія, намагаючись знайти хоч якісь засоби для існування. Хлопчик позбавлений батьківської уваги, поки все не змінюється з приходом бабусі Ліди, яка привела додому свого нового партнера – Фелікса Петровича. Ця яскрава і суперечлива особистість ставить під загрозу мир у домі, викликаючи численні конфлікти між Ольгою та Лідою. Фелікс, колишній контррозвідник, який пережив вісім років служби в Афганістані, має серйозні психічні проблеми: його моменти стабільності часто змінюються спалахами ПТСР і делірію. Проте саме цей незвичний чоловік стає для Тимофія прикладом батьківської фігури, наскільки це можливо в таких обставинах. Фільм розгортається в трьох часових вимірах: з семирічним і чотирнадцятирічним Тимофієм, а також у фінальній частині з дорослим героєм, що демонструє, як його дитячі переживання вплинули на подальші життєві вибори.

Фільм створений за мотивами твору "Хто ти такий?" українського автора і військовослужбовця Артема Чеха, який здобув перемогу на літературній премії Книга року ВВС-2021 у категорії Книга року. Цей роман частково має автобіографічний характер. Екранізацію твору вирішила реалізувати українська документалістка Ірина Цілик, яка є дружиною Чеха. Ірина здобула популярність завдяки своєму документальному фільму "Земля блакитна, ніби апельсин", який у 2020 році був удостоєний нагороди за найкращу режисуру на фестивалі "Санденс", а також отримав багато інших почесних відзнак і номінацій.

Цікава деталь: син Цілик і Чеха, Андрій Чередник (справжнє прізвище Чеха), зіграв роль 7-річного Тимофія у фільмі. У той же час, образ підлітка втілив Владислав Балюк, для обох юних акторів це стало першим досвідом у кіно. А дорослого Тимофія зіграв Володимир Гладкий, відомий за роллю в "Дільничий з ДВРЗ".

Ще одним яскравим акторським дебютом у стрічці став український письменник і поет Юрій Іздрик, який виконав роль Фелікса. Його виступ виявився справжнім відкриттям, адже важко повірити, що це була його перша роль.

Grey Bees (Ukraine, Drama)

Фільм, що став яскравим переможцем цьогорічної Національної премії кінокритиків "Кіноколо", отримав найбільшу кількість нагород, включаючи найкращий повнометражний художній фільм, найкращу режисуру, якою відзначено Дмитра Мойсеєва, а також титул найкращого актора для Віктора Жданова.

Сюжет фільму розгортається в маленькому селі, позбавленому електрики, що знаходиться в так званій "сірій зоні" АТО, де залишилися лише двоє жителів. Вони знайомі з дитинства, обидва були шахтарями, але їхні погляди на світ кардинально відрізняються: один дивиться на схід, інший - на захід. Кожен з них пережив свої життєві труднощі і має чимало роздумів. Незважаючи на військові дії, вони продовжують існувати в цій небезпечній місцевості, коли раптом у селі з'являється російський снайпер, і над ними нависає загроза масштабного наступу.

"Сірі бджоли" — це адаптація роману Андрія Куркова, який потрапив до переліку найкращих книг 2022 року за версією The New Yorker. Проте, ця кіноверсія не є точною екранізацією; режисер скористався лише ключовими персонажами та певними сюжетними елементами, створивши при цьому власну історію.

У фільмі основні персонажі зіграли Віктор Жданов, відомий за роботами у "Кіборгах", "Мирному-21" та серіалі "Спіймати Кайдаша", а також Володимир Ямненко, який прославився завдяки ролям у "Снігу" та "Дикому полі".

Режисер Дмитро Мойсеєв вже може похвалитися двома повнометражними фільмами: "Такі красиві люди" та "Час хризантем". Проте "Сірі бджоли" стали його першим проектом, який він реалізував, спираючись на чужий оригінальний матеріал.

Знімати "Сірих бджіл" почали 18 лютого 2022 року в Луганській області, адже режисер хотів максимально наблизити зйомки до реальної "сірої зони". Тоді для місця фільмування було обране село Вовчоярівка, але через повномасштабне вторгнення Росії до України виробництво фільму довелось зупинити. Відновили зйомки влітку того ж року на нових локаціях під Києвом.

Rocky Road to Berlin ( Україна, комедія/пригоди/роуд-муві)

Це унікальний випадок, коли українська комедія здатна розважити без перетворення в повний абсурд. Фільм, заснований на однойменній повісті покійного Кузьми Скрябіна, історія про молодого музиканта на ім'я Кузьма, який за три дні до важливого концерту вирушає в подорож до Берліна разом із своїм другом Бардом на старенькій "Побєді". Його мета – обміняти цю раритетну машину у відомого колекціонера на заповітний шестисотий "Мерседес". Кузьма обіцяє своїй коханій Барбарі повернутися додому на стильній автівці, а хлопцям із гурту – встигнути на виступ. Однак уже з перших хвилин їхньої подорожі стає зрозуміло, що все йде не за планом. Це оповідь про становлення артиста, пошук власного шляху, силу дружби та шлях до здійснення мрій, сповнений захоплюючих пригод.

Унікальним елементом цього фільму є легендарна музика Скрябіна: 16 композицій Кузьми були переосмислені та виконані спеціально для цього проекту найвідомішими українськими артистами. Серед них можна виділити ТНМК, Джамалу, Антитіла, TVORCHI, O.Torvald, Wellboy, Тіну Кароль, Без Обмежень, Аліна Паш, Monatik, Khayat, DZIDZIO та багато інших.

Головну роль у фільмі виконав укранський актор Іван Бліндар, якого глядач міг бачити у фільмах "Коли падають дерева", "Сквот32" та "Шлях мерця", а також кліпі гурту Latexfauna на пісню Surfer.

Режисеркою фільму стала Ольга Ряшина ("Секс і нічого особистого").

Lift Force (Ukraine, war documentary)

Здебільшого сучасне українське документальне кіно про війну є доволі важким для сприйняття вітчизняними глядачами - у багатьох українців ще не загоїлися воєнні травми, як фізичні, так і психологічні.

Натомість, "Підйомна сила" скоріше є документальним блокбастером, який у легкій та видовищній формі привідкриває завісу того, як працює українська армійська авіація. А, точніше, вертолітні війська, про які широкому загалу не так вже й багато відомо. На прикладі реальних бойових завдань та тренувальних вильотів глядач дізнається, наскільки багато важливих функцій та завдань насправді виконують пілоти гелікоптерів, а також усі ті, хто допомагають їм у смертельно небезпечних місіях - борттехніки, інженери, авіанавідники. І з якими складнощами вони стикаються.

У стрічці з'явилися справжні пілоти та авіатори, які захищали Гостомель у перший день масштабного військового конфлікту, а також здійснювали польоти над оточеним Маріуполем, відвідували захоплений ворогом острів Зміїний та виконували завдання в тилу противника. Глядачі отримають можливість дізнатися з перших вуст про виконання ряду місій, які стали вирішальними у цій великій війні. На жаль, не всі герої фільму дожили до його виходу на екран.

Фільм був створений режисером Олександром Стратієнком, авіатором Тімуром Фаткулліним та їхньою командою Aerotim. Зйомки тривали цілий рік і охопили різні локації, такі як Полтава, Костянтинівка, Слов'янськ, Харків, Київ та Львів. Весною команда знімала повітряні сцени під час запусків ракет, влітку вони працювали в умовах складної погоди, а восени – під дощем. Для зйомок використовувалися надшвидкі дрони власної розробки, які супроводжували гелікоптери під час бойових і тренувальних польотів. Це забезпечило вражаючі динамічні кадри, ефекти уповільненої зйомки, вибухи та близькі плани.